- •1. Державна мова – мова професійного спілкування.
- •2. Мовне законодавство та мовна політика в Україні
- •3. Комунікативне призначення мови в професійній сфері
- •4. Професійна мовнокомунікативна компетенція
- •5. Поняття національної та літературної мови. Найістотніші ознаки літературної мови
- •6. Мова і культура мовлення в житті професіонального комунікатора
- •7. Комунікативні ознаки культурної мови. Типологія мовних норм.
- •8. Словники у професійному мовленні. Типи словників
- •11. Парадигма мовних формул. Вибір мовних одиниць у мовленні
- •12. Функціональні стилі української мови та сфера їх застосування. Основні ознаки функціональних стилів
- •13. Професійна сфера як інтеграція офіційно-ділового, наукового та розмовного стилів
- •14. Текст як форма реалізації професійної діяльності
- •15. Сутність спілкування. Спілкування і комунікація. Функції спілкування
- •16. Види, типи і форми професійного спілкування
- •17. Невербальні компоненти спілкування. Слухання і його роль в комунікації
- •18. Гендерні аспекти спілкування
- •19. Поняття ділового спілкування. Види та моделі спілкування
- •20. Поняття комунікації, типи комунікації, перешкоди та барєри комунікації
- •23. Мистецтво аргументації. Мовні засоби переконування
- •25. Презентація як різновид публічного мовлення. Типи презентацій. Мовленнєві, стилістичні, композиційні та комунікативні принципи презентації
- •26. Індивідуальні та колективні форми фахового спілкування. Функції та види співбесід. Співбесіда з роботодавцем
- •27. Етикет телефонної розмови
- •28. Нарада, збори, перемовини, дискусії як форми колективного обговорення
- •29. Збори як форма прийняття рішення. Нарада
- •30. Дискусія. «Мозковий штурм»
- •31. Класифікація документів
- •32. Національний стандарт україни. Склад реквізитів документів
- •33. Вимоги до змісту та розташування реквізитів. Вимоги до бланків документів
- •34. Оформлення сторінки
- •36. Довідково-інформаційні документи
- •36. Довідково-інформаційні документи
- •38. Наукова комунікація як складова фахової діяльності
- •40. Історія і сучасні проблеми української термінології
- •41. Термін та його ознаки. Термінологія як система. Загальнонаукова, міжгалузева і вузькоспеціалізована термінологія
- •42. Термінологія обраного фаху
- •43. Кодифікація і стандартизація термінів
- •44. Особливості наукового тексту і професійного наукового викладу думки. Жанри наукових досліджень
- •45. Оформлювання результатів наукової діяльності.
- •2.1. Наукова робота повинна містити:
- •46. План, тези, конспект як важливий засіб організації розумової праці
- •47. Анотування і реферування наукових текстів
- •48. Основні правила бібліографічного опису, оформлювання покликань
- •49. Реферат як жанр академічного письма. Складові реферату
- •50. Стаття як самостійний науковий твір
- •50. Стаття як самостійний науковий твір
42. Термінологія обраного фаху
Економічні терміни – це слова, що функціонують в економічній сфері суспільства і утворюють термінологічне поле економіки як науки. Серед економічно-правових термінів фіксуємо такі грецькі запозичення: автаркія, іпотека, криза, економія, агрономія, монополія, олігополія, монопсонія, хартія, поліполія, тезаврування. Латинських запозичень на позначення економічно-правових понять в українській мові значно більше, ніж грецьких, незважаючи на те, що проникли вони у словниковий склад значно пізніше. «Словник іншомовних слів» фіксує понад 300 термінів латинського походження на позначення соціально-економічних понять, зокрема: акція, актив, абсентеїзм, аукціон, бонус, віндикація, дебет, девальвація, декларація, дефіцит, дивіденд, дотація, інфляція, комерція, квота, конверсія, конкуренція, кооперація, компенсація, локо, латифундія, ліцензія, монетаризм, новація, номінал, негоція, облігація, оренда, пасив, посесія, продукція, пролонгація, реверс, ревізія, реінвестиції, рекламація, ремісія, санація, сервітут, суборенда, субституція, трансакція, фабрикат, фідуція, фіск, флуктуація, цесія, юриспруденція, юрисдикція та ін.
43. Кодифікація і стандартизація термінів
Кодифікація термінів — це систематизація термінів у словниках, довідниках, що орієнтують мовців на правильне їх використання.
Перекладні словники — найпоширеніший тип сучасних термінологічних словників. Серед двомовних термінологічних словників поряд з російсько-українськими найчастотнішими є англійсько-українські, латинсько-українські тощо. Термінологічні словники можуть бути тримовними, значно рідше — чотирьох-семимовними.
Енциклопедично-довідкові словники подають пояснення наукових понять, а не просто фіксують терміни. Словникова стаття в лексикографічних працях такого типу складається з двох частин — назви поняття і його означення (дефініції).
Тлумачно-перекладні словники — це праці змішаного типу, які перекладають термін іноземною мовою (або кількома мовами) і подають його тлумачення.
Стандартизація термінології — це вироблення термінів-еталонів, термінів-зразків, унормування термінології в межах однієї країни (якщо це національний стандарт) або в межах групи країн (якщо це міжнародний стандарт). Стандартизована термінологія є обов'язковою для вживання в офіційних наукових, ділових, виробничих текстах.
Сьогодні в Україні стандартизація термінології стала державною справою. Від розв'язання мовних питань, зокрема термінологічних, як відомо, залежать темпи державотворчих процесів. Освіта, наука, а особливо виробництво потребують єдиної, зручної, логічної української термінології. На цей час в Україні розроблено понад 600 державних стандартів. Через кожні п’ять років їх переглядають і уточнюють.
Термінологічний стандарт укладають за таким алгоритмом:
1) систематизація понять певної галузі науки чи техніки; поділ їх на категорії (предмети, процеси, якості, величини тощо); розмежування родових та видових понять;
2) відбирання усіх термінів галузі, узятої для стандартизації (терміни вибирають зі словників різних років видання, статей, підручників, періодики, рукописів та ін. джерел);
3) поділ термінів на групи:
а) вузькоспеціальні терміни; б) міжгалузеві; в) загальнонаукові (загальнотехнічні); стандартизації повинні підлягати лише вузькоспеціальні терміни);
4) вибирання із групи термінів-синонімів нормативного терміна (інші терміни подають також, але з позначкою “нерекомендований”);
5) підбирання еквівалентів англійською, німецькою, французькою, російською мовами з відповідних міжнародних стандартів;
6) формулювання українською мовою означення поняття;
7) рецензування стандарту фахівцем та мовознавцем.