1.Соціально-економічний розвиток українських земель

у складі Російської імперії наприкінці XVIII - у першій половині XIX ст.

Кінець XVIII-початок XIX ст. був часом великих політичних змін і

соціальних перетворень в Україні, спричинених насамперед новою

геополітичною ситуацією у Центральній та Східній Європі.

Наприкінці XVIII ст. перестала існувати Річ Посполита, до складу якої

входила значна частина українських земель. На південних кордонах зникло

Кримське ханство, що з кінця XV ст. становило постійну військову загрозу

для підсоння українських етнічних земель.

Внаслідок цих змін зникли держави, які традиційно помітно впливали на

розвиток подій в Україні у пізнє середньовіччя і ранньомодерну добу.

Різниця в історичному досвіді населення західноукраїнських земель та

населення середньо-східної України, складена власне у XIX ст., продовжувало

відігравати дуже важливу роль до наших днів. Крім того, хоча більшість

української території опинилася у складі Російської Імперії, до середини

XIX ст. ця територія залишалася політично й економічно незінтегрованою.

Серед українських земель, що у XIX ст. становили південно-західну

частину Російської імперії, виділялося чотири великих регіони:

Лівобережна Україна, Слобожанщина, Правобережна Україна та Південна

(Степова Україна).

У першій половині XIX ст. в аграрній сфері домінувало поміщицьке землеволодіння. В українських землях, що належали Російській імперії, воно становило майже 75% усієї землі. Незважаючи на таку значну концентрацію в руках поміщиків земельних угідь, їхні господарства деградують та занепадають, про що свідчать посилення експлуатації селян, низький рівень організації праці, технологічний застій.

Отже, розвиток сільського господарства українських земель у складі Російської імперії в першій половині XIX ст. визначали такі тенденції: домінування в аграрній сфері поміщицького землеволодіння, яке перебувало в кризовому стані; посилення експлуатації селянства, його майнова диференціація; застосування застарілих способів і засобів ведення господарства; поява в аграрному секторі надлишків робочої сили; поступова руйнація натурального господарства та розвиток підприємництва. Динаміка розвитку промислової сфери цієї доби визначалась бурхливим зростанням кількості промислових підприємств, промисловим переворотом, запровадженням нової техніки та технологій, поступовим витісненням кріпосницької мануфактури капіталістичною фабрикою, збільшенням ролі вільнонайманої праці, виникненням нових галузей промисловості, поступовим переміщенням промислових підприємств з сіл У міста, формуванням спеціалізації районів на виробництві певної промислової продукції. У своїй сукупності зазначені тенденції та процеси становлять суть і зміст двох суперечливих, але взаємопов´язаних суспільних явищ: кризи, занепаду, але ще певного Домінування старих феодальних відносин та структур, які дедалі більше гальмують розвиток суспільства, з одного боку, і зародження, становлення та формування в Межах феодалізму нових капіталістичних відносин — з іншого.