1. Особливості методики формування знань дорослого населення.

Для людей молодого віку найбільш суттєвим елементом фізичного виховання є подальше підвищення рівня фізичної культури, поглиблення знань про фізичне тренування, формування стійкої мотивації до систематичних занять фізичними вправами як із спортивним, так і з оздоровчим спрямуванням. Розвиток сили і витривалості, оволодіння вміннями і навичками оперативного мислення в складних ігрових ситуаціях. Це основні напрямки спортивної підготовки та фізкультурних знань в цей період. У людей другого періоду середнього віку (30-55-60 років) необхідно формувати мотивацію постійної та систематичної фізичної активності профілактичного та оздоровчого характеру на основі використання різноманітних видів фізичних вправ, фізичної праці, занять різними видами спорту, загартування, відновлювальних і психорегулюючих заходів. Принцип фізичної підготовки осіб зрілого віку-різноманіття застосовуваних вправ при незначній інтенсивності тренувальних навантажень. Важливою психологічною особливістю людини молодого віку є його впевненість у благополуччі власного здоров'я, відчуття величезного запасу сил і витривалості. Вимагається спеціальна роз'яснювальна робота з метою виховання у молодих людей розуміння того важливого факту, що накопичений у перщі два з половиною десятиріччя життя фізичний потенціал необхідно постійно підтримувати і що ті хвороби і поточні стани, які вони спостерігають у людей старшого віку, як правило, є закономірним результатом нерозумних витрат здоров'я в молоді роки, безвідповідального відношення до підтримання власного фізичного потенціалу на достатньо високому рівні Вступ в третє десятиріччя життя повинен бути підготовлений в процесі формування фізичної культури особистості в попередні роки. Молоді люди у віці від 18 до 30 років повинні здобути додаткові знання, у тому числі про особливості фізичної активності людей зрілого віку, правила дозування фізичних навантажень і самоконтроль. Вступ у шлюб, початок сімейного життя, турботи про виховання дітей потребують розширення знань про фізичну активність, набуття певних педагогічних навичок. В третьому десятиріччі життя людина вступає в період так званого стаціонарного стану, який може тривати до шостого десятиріччя. Правильна організація фізичної активності, відповідно до вікових особливостей людини, передбачає систематичне фізичне тренування з середньою та невисокою інтенсивністю навантажень, різноманітних за характером впливу на організм. Оптимізація режимів фізичних навантажень в зрілому віці може бути досягнута на підставі регульованої зміни видів фізичного тренування та досягненя тренувального ефекту при обмежених за обсягом та інтенсивністю фізичних навантаженнях. Для тих, хто займається фізичними вправами в молодому та середньому віці доцільно рекомендувати сезонні зміни видів занять мінімум два, максимум чотири рази на рік. Тренування слід проводити не більше трьох разів на тиждень з додатковим заняттям оздоровчого та рекреаційного характеру. Тривалість заняття не повинна перевищувати 2 годин для осіб молодого віку і 1,5 години-для людей середнього і старшого віку. Щоденна ранкова зарядка повинна залишатись обов'язковим елементом режиму дня для осіб зрілого віку. Особливу увагу слід приділити оздоровчим і загартувальним заходам. Процес загартування за своєю суттю не відрізняється від процесу фізичного тренування. Саме тому багаторічна індивідуальна система загартування кожної людини повинна мати свій ритм зміни змісту, обсягів і інтенсивності гартувальних процедур. Якщо цього не дотримуватись, ефект резинстентності організму може поступово бути втраченим, оскільки одноманітні впливи не будуть стимулювати розвиток процесів адаптації, а з часом не зупинять їх загартування. Важливе місце у формуванні фізичної культури людини середнього віку займає засвоєння ним прийомів відновлення розумової та фізичної працездатності, психічної саморегуляції. Використання з цією метою різних форм фізичної активності та різноманітних варіантів переключень, аутогенного тренування, водних процедур,лазні, масажу і таке інше повинно стати значним елементом здорового способу життя в період стаціонарного стану життєвого циклу людини.

­­­________________________________________________________________________________________________________________________________________

2.Значення фізичного виховання в процесі виховання дітей молодшого шкільного віку. Фізична культура в шкільному віці має особливо велике значення для формування необхідних у житті рухових умінь, навичок, оволодіння основами їхнього практичного використання в різноманітних умовах рухової діяльності. У процесі спрямованого використання цієї особливості створюються найкращі умови для всебічного розвитку рухових якостей. Набуті в шкільному віці рухові вміння й навички, а також фізичні, інтелектуальні, вольові й інші якості стають базою для швидкого й повноцінного оволодіння й іншими спеціальними руховими діями, подальшого фізичного вдосконалювання в дорослому віці. Молодший шкільний вік сенситивний до навчальної діяльності. Підвищенню сприйнятливості сприяють авторитет учителя, віра в істинність усього, чому вчать, ретельність. Молодший шкільний вік характеризується відносно рівномірним розвитком опорно-рухового апарата. Довжина тіла збільшується в цей період більше, ніж маса. Завершується розвиток кісткового кістяка. Суглоби рухливі, зв'язковий апарат еластичний, кістяк містить велику кількість кісткової тканини. Посилено розвивається й зміцнює м'язова система. ДО 9-11 років відбувається формування взаємодії м'язів-антагоністів, що підвищує координаційні можливості дітей. Цей вік найбільш сприятливий для спрямованого розвитку рухливості в основних суглобах. Великі м'язи кінцівок розвинені більше, ніж дрібні. Хребет зберігає більшу рухливість. Майже повністю завершується морфологічний розвиток нервової системи, закінчується ріст і структурна диференціація нервових клітин. Однак діяльність нервової системи характеризується перевагою процесів порушення. Високі реактивність і збудливість, а також висока пластичність нервової системи сприяють кращому й більше швидкому засвоєнню рухових навичок. Рухи дітей у цьому віці досить швидкі, але не відрізняються точністю. ДО 7-9 років у дівчинок наступає препубертатний період. Це перший критичний період постнатального розвитку жіночого організму. Несприятливі впливи середовища можуть вплинути на становлення жіночої репродуктивної системи й негативно позначитися на функції полової системи в майбутньому. Змінюються й удосконалюються серцево-судинна й дихальна системи. У практиці фізичного виховання показники функціональних можливостей дитячого організму служать основним критерієм при виборі фізичних навантажень, структури рухових дій, методів впливу на організм. Для молодших школярів природна потреба у високій руховій активності. Тому важливо забезпечити дітям достатній обсяг рухової активності, що відповідає їхньому віку й індивідуальному стану здоров'я.

Рухова активність впливає: 1.на ріст кісток у довжину і ширину; запобігає відхиленням постави і плоскостопості; 2.поліпшується скорочувальна властивість м'яязів; 3.покращується регуляція м’язової діяльності з боку нервової системи; 4. зростає насичення крові киснем; поліпшується склад крові за рахунок збільшення кількості лейкоцитів; 5.зростає й екскурсія грудної клітки, збільшується газообмін у легенях; зміцнюється дихальна мускулатура.