lisovi_kulturi_chastina_2

Ч а с т и на 1 Лісонасінна с

або клонові, зокрема щеплені (створені щепленням живців плюсових елітних дерев на молоді підщепи) та кореневласні - створені саді частин маточних дерев (здерев'янілих, зелених живців, кореневих пар" або відсадків); б) ЛНП насінного походження (родинні), створенісадінням сіянців (саджанців), вирощених із насіння плюсових чи елі дерев, або сівбою насіння цих дерев. •(

8.7.1. Загальні вимоги до лісонасінних плантацій

Умови зростання. Лісонасінні плантації закладають переваж межах природного поширення деревної породи. Однак переміще; клонів (родин) на 3...50 південніше природного ареалу материнсь7" дерев сприяє ліпшому визріванню насіння, підвищенню врожайно ізоляції плантацій від пилку дерев того ж виду внаслідок р і " термінів цвітіння. Значна віддаленість лісонасінних плантацій меж природного ареалу породи небажана, оскільки поро потрапляє у невластиві їй умови зростання, внаслідок чого м сильно пошкоджуватися хворобами, шкідниками тощо. У гірсь умовах ЛНП потрібно закладати на тій же висоті над рівнем мо^ на якій зростають і материнські дерева. ї Ділянки під ЛНП повинні бути розміщені в оптимальних даної породи лісорослинних умовах. Ґрунти потрібно вибира переважно свіжі або вологі, родючі, добре аеровані. Недостаг родючість ґрунтів можна підвищити використанням органічних мінеральних добрив. Рельєф має бути відносно рівним, щ забезпечити можливе застосування машин і механізм' Неприпустимо закладати ЛНП у морозобійних місцях, а також;

місцях, не захищених від суховійних та хуртовинних вітрів. Добір ділянок і розмірів. Ділянки для закладання ЛНП вибираю

на непокритих лісом площах; зрубах; у насадженнях малоцінн порід, які зростають у лісорослинних умовах, що відповідаю породі, яку планують вирощувати на плантації. У посушлив умовах ділянки під плантації бажано вибирати поблизу водойми Іноді використовують нелісові площі, лісорослинні умови яки відповідають вимогам вирощування на ЛНП деревних порід.

Для ліпшої організації робіт із закладання, догляду та* експлуатації ЛНП, механізації трудомістких операцій площа ділянки не повинна бути меншою ніж 10 га.

або отриманні насіння явно від самозапилення, досить склади довести негативний вплив самозапилення навіть по насіннєвом потомству, хоча теоретично це цілком зрозуміло. Адже лісові дерев" породи є надзвичайно гетерозиготними, біологічні особливості як" сформувалися в природних умовах при безперервному переопиле"

багатьох дерев, і вони несуть в собі величезний запас генетичн' інформації багатьох попередніх поколінь.

Для деревних порід з яскраво вираженими фенологічними форма" (наприклад, бук, дуб, ялина) відбір плюсових дерев і закладай плантацій здійснюють диференційовано з урахуванням ранніх, пізн і проміжних форм.

Обробіток ґрунту. Для закладання лісонасінних плантаці застосовують суцільний обробіток ґрунту. Систему основного обробіт ґрунту і технологічні прийоми вибирають залежно від кліматичних уме типу ґрунту та його окультурення, розвитку трав'яної рослинності.

Закладаючи ЛНП на свіжих зрубах, вдаються до суцільно корчування пеньків, вичісування коріння, видалення їх за межі діляї: планування поверхні. Можливе також зрізування пеньків урівень землею з подальшим обробітком ґрунту дисковими знаряддями у взає\ перпендикулярних напрямах.

Там, де суцільний обробіток ґрунту неможливий або небажаний, йо можна провадити смугами або площадками з урахуванням прийнято на ЛНП розміщення дерев.

На плантаціях у перші роки регулярно здійснюють культиваціГ міжрядь (не менше ніж тричі за вегетаційний період). У посушливі' умовах ґрунт постійно розпушують і виполюють бур'ян, а в раз потреби - поливають. При досягненні деревами висоти не менщі 1,0 м у міжряддя можна висівати одно - чи багаторічні ґрунтополіпшувальні трави.

Розміщення рослин. На клонових Л Н П розміщення дерев переважно квадратне або прямокутне. Родинні плантації створюють також садінням (сівбою) у площадки або рядами. Метод і спосіб садіння залежать від способу обробітку ґрунту, типу плантації, можливості механізувати трудомісткі роботи під час закладання плантацій та догляду.

206

Розділ 8 Організація лісонасінної бази на геметико-селекційній основі

Відстань між деревами в рядах і міжряддях, між центрами площадок повинна забезпечити найліпший розвиток їхніх крон, вільне проходження машин і механізмів під час догляду за плантацією, заготівлі шишок (плодів).

Залежно від біологічних особливостей породи, лісорослинних умов, способу обробітку ґрунту відстань у рядах становить 4...10, у міжряддях - 6... 12 м. Для швидкорослих порід у сприятливіших лісорослинних умовах, а також на Л Н П другого порядку дерева розміщають не так густо, як для повільнорослих порід у менш сприятливих умовах, а також на Л Н П першого порядку. Негусте розміщення дерев (4... 6 м) дає змогу до зімкнення крон отримувати багато насіння, густе - вимагає інтенсивнішого лісівничого догляду. Менш густе розміщення (8... 10 м) кількість зріджувань зводить до мінімуму, але господарсько значущі врожаї насіння отримують набагато пізніше.

Змішування клонів (родин). Для забезпечення перехресного запилення на ЛНП клони (родини) з приблизно однаковою кількістю дерев розміщують за певними схемами, які передбачають максимальну відстань між клонами одної маточної особини з метою попередження самозапилення. Схеми змішування ґрунтуються на принципі регулярно повторюваного (систематичного) або рендомізованого (випадкового) розміщення потомств, що знижує ймовірність інбридингу (близькоспоріднених схрещувань).

Перш ніж закласти Л Н П ділянку маркірують. На кожному маркерному стовпчику вказують номер клона (родини) відповідно до схеми.

Догляд та формування. Догляди на Л Н П першого порядку повинні забезпечити протягом усього терміну експлуатації повну освітленість і вільний розвиток крон дерев. Якщо крони розроста­ ються до такої міри, що перешкоджають проходженню машин і механізмів, частину дерев зрубують. Зріджування виконують у 1-3 прийоми. При цьому на 1 га, залежно від породи й типу лісорослинних умов, залишають 100-200 дерев.

Плантації зріджують двома способами: а ) к о м б і н о в а н и м - з повним видаленням окремих рядів (наприклад, кожного другого ряду), а в рядах, що залишилися, вдаються до селекційного зріджу­ вання; б ) с е л е к ц і й н и м - з видаленням у рядах дерев, гірших за

207

Частина 1

Лісонасінна слд

ростом і розвитком крон; дерев, які не плодоносять; дерев, пошкодж шкідниками та хворобами; ослаблених дерев; дерев з ознаками явн' несумісності прищепи та підщепи, а також плюсових дерев, які* результатами перевірки за генотипом мають погані показники.

Однак слід зауважити, що комбінований спосіб зріджуван порівняно зі селекційним, малоперспективний: під час зрубува цілих рядів знищуються цінні клони.

Лісонасінні плантації другого порядку створюють з рідк початковим розміщенням дерев, і лісівничі догляди в них протяг1 усього періоду експлуатації, як звичайно, не провадять.

У разі потреби на Л Н П вживають спеціальних захо; спрямованих на обмеження росту насінних дерев у висоту (обр вання вершин) та підвищення урожайності насіння (внесе" добрив, використання регуляторів росту тощо).

На ЛНП дуба, бука та інших листяних порід насіння збира! із землі, тому стинати верхівки немає потреби. Доцільно лй обрізати поодинокі гілки для ліпшої освітленості крони. ^

8.7.2. Лісонасінні плантації вегетативного походження

Л і с о н а с і н н і п л а н т а ц і ї в е г е т а т и в н о г о п о х * д ж е н н я, або к л о н о в і п л а н т а ц і ї , є основою організ сортового та елітного насінництва лісових порід. Вони май переваги над Л Н П насінного походження: ліпша збережені цінних спадкових ознак плюсових дерев; більш раннє наста періоду цвітіння та плодоношення; можливість регулюван плодоношення шляхом добору підщеп та використанн високоврожайних клонів; використання даних з комбінаційн здатності плюсових дерев під час закладання нових плантацій аб реконструкції наявних для підвищення генетичної цінності насінн

208

Розділ 8 Організація лісонасінної бази на геїіетико-селекційнШ основі

використання плантацій для наукових досліджень (наприклад, для оцінки клонів за швидкістю росту, репродуктивною здатністю, стійкістю проти несприятливих чинників тощо).

Насіння, яке отримують на клонових плантаціях першого та другого покоління, після проходження державного сортовипробу­ вання й отримання статусу сорту, вважається с о р т о в и м , а отримане на плантаціях, закладених з перевіреного на елітність матеріалу із плюсових або елітних дерев - е л і т н и м .

Клонові плантації, що не пройшли генетичну перевірку за вегетативним та насінним потомством, називаються п л а н т а ц і ­ я м и п е р ш о г о п о к о л і н н я . Закладання таких плантацій є першим етапом переведення лісового насінництва на генетикоселекційну основу.

На першому етапі (на плантаціях першого покоління, а також у клонових архівах) вегетативне потомство плюсових дерев оцінюють за такими основними показниками: енергією росту; будовою та формою крони; терміном та рясністю цвітіння; співвідношенням чоловічого та жіночого цвітіння; урожаєм та якістю насіння; стійкістю проти несприятливих чинників навколишнього середовища і пошкоджень фітохворобами та ентомошкідниками.

За результатами оцінки відбирають особини, які за комплексом перелічених вище господарсько цінних ознак переважають над іншими клонами.

Після генотипної перевірки плюсових дерев за результатами випробування клонового потомства та оцінки росту насінного потомства у випробувальних культурах, виявлення дерев з генетично

д р у г о г о п о к о л і н н я з матеріалу елітних дерев. Закладаючи плантації другого покоління, перевагу віддають

клонам з рясним жіночим і чоловічим або лише жіночим цвітінням, чавдяки чому врожайність насіння на плантації зростає в 2-2,5 рази.

Лісонасінні плантації першого порядку створюють як вегетативним, так і насінним потомством плюсових дерев. Лісонасінні плантації другого порядку закладають тільки вегетативним потомством, оскільки в клонів найповніше зберігаються властиві елітним деревам цінні генетико-селекційні ознаки.

209

Частина 1 Лісонасінна с

За результатами вивчення загальної та специфічної комбінацій» здатності клонів та дослідження випробувальних культур ство-рю клонові плантації із пар з високим гетерозисним ефектом, називаються плантаціями т р е т ь о г о п о к о л і н н я .

Способи створення клонових плантацій. Основним і найліл способом закладання плантацій хвойних і деяких листяних пор садіння щеплених саджанців на постійне місце. Щепи вирощу- на обмеженій площі під поліетиленовим накриттям у спеціа ваних розсадниках, що сприяє раціональному використа земельної площі, зниженню витрат на догляд, підвище* продуктивності праці. Прищепи добре приживаються, особ" коли щеплення виконують в умовах контрольованого середов Щеплені саджанці висаджують на відведену під плант ділянку за прийнятою схемою розміщення та змішування кл

У кожне посадкове місце висаджують по одному клону. Менш поширений спосіб створення клонових плантац

щеплення на підщепні культури. Для цього на ділянці, відве під плантацію, створюють підщепні культури за схеї розміщення посадкових місць, яка запроектована на майбу плантації. У кожне посадкове місце висаджують 2-3 0і Велике насіння деяких порід (бук, дуб, каштан) висівають у лу При ручному садінні забезпечують відстань 0,8... 1,0 М; групами рослин у ряду або розміщують їх по центру підготовплощадок розміром 0,5x0,5 м; при механізованому садінні під культури висаджують рядами з відстанню між садивними міс в ряду 1,0... 1,5 м. Після досягнення підщепами достатніх роз живці щеплять за прийнятою схемою змішування клоні" кожному посадковому місці щеплять висаджені попередньо підщепи живцями одного і того ж самого клону, оскільки мож, відпад і вибракування щеплених саджанців у процесі росту.

Цим способом плантації закладають головним чином для п зі сильно розвинутою стрижневою системою, які тому ВІДН" погано зносять пересаджування. Цим способом також створю ЛНП інших порід у посушливих районах, де пересаджені де" погано приживаються.

Згаданий спосіб має певні недоліки: трудомісткість проц щеплення та догляду за щепами; чималі витрати садивного мате

210

Розділ 8 Організація лісопасінної бази на генетико-селекцаїній основі

лу на створення плантації; непродуктивне використання площ під час створення підщепних культур; низька приживлюваність живців за несприятливих кліматичних умов.

Плантації деяких порід можна закладати кореневласним клоновим матеріалом. Створюючи кореневласні клонові плантації, як садивний матеріал використовують саджанці, вирощені з укорінених стеблових або кореневих живців, відсадків, кореневих паростків. При цьому не виникає несумісності прищепи і підщепи. Однак для закладання ЛНП цей спосіб використовують зрідка, оскільки технологія вирощування укорінених саджанців складна, а також через обмежений видовий перелік порід, вегетативні органи яких мають здатність укорінюватися.

Вимоги до прищеп і підщеп. Терміни щеплення. Живці для щеплення повинні бути здоровими, добре визрілими, без пошкоджень. їх найліпше заготовляти з периферії верхньої чи середньої частини крони плюсового дерева або на архівноматочних плантаціях. У хвойних порід як прищепи використо­ вують однорічні пагони зі середини крони або вертикальний верхівковий пагін. Для щеплення слід брати пагони жіночого типу; чоловічі пагони розвинуті слабше і приживлюються гірше. Для літнього щеплення використовують пагони поточного, для весняного - попереднього вегетаційного періоду.

Для щеплення твердолистяних порід (бук, дуб), окрім однорічних пагонів доцільно зрізати пагони з гілок 2-3-річного віку.

Як п і д щ е п и використовують молоді рослини переважно того ж виду й тої ж фенологічної форми, що й прищепа. Підщепа не позначається на спадкових властивостях прищепи, але істотно впливає на її ріст і розвиток, біологічний стан, стійкість проти несприятливих кліматичних чинників, терміни цвітіння та плодоношення тощо . Для того щоб уникнути негативного впливу підщепи на прищепу, підщепи вирощують із насіння, зібраного в кращих нормальних і плюсових насадженнях місцевого походження. Я к щ о такого насіння не вистачає, використовують насіння к р а щ и х насаджень і дерев, що іростають у межах даного лісонасінного району або в сусідніх районах, звідки допускається переміщення насіння згідно з нісонасінним районуванням.

211

Частина 1 Лісонасінні

Слід особливу увагу звернути на фенологічні форми пр:

і підщепи окремих видів, які мають чітку відмінність ЗЯ'ІІ ознакою. Як повідомляє В.І.Білоус (1994), рання форміщ звичайного для початку свого фенологічного розвитку ПОТЯ суми середньодобових позитивних температур близько Щ а крайні пізні форми - 450°С. Тому, при сполученні раннв| щепа - пізня підщепа, перша починає вегетацію в кінці кі той час, коли підщепа знаходиться ще в стані спокою і не Щ забезпечити живлення прищепи. І чим більша відміннісНІ фенологічним розвитком прищепи та підщепи, тим бЩ несумісність між ними і більший відпад. • >І

Т е р м і н и щ е п л е н н я залежать від біологічних особлиіЩ деревних порід, кліматичних умов місцевості, способів ще та місця виконання щеплення (в теплицях, у відкритому ґруЩ

Розрізняють зимові щеплення, коли прищепа та під^ перебувають у стані спокою; весняні, або ранньолітні, щеШІІ які виконують зимовими або свіжозаготовленими живцяїщ підщепах, що почали вегетацію; літні щеплення, які викой| здерев'янілими цьогорічними живцями. Щеплення впрій! врозщіп, у бічний зріз виконують як у весняно-літній періо, взимку; щеплення під кору - тільки у період вегетації підЦ копулювання - переважно взимку на підщепах, що перебувяЦ стані спокою.

Способи щеплення. Для розмноження плюсових використовують різні способи щеплення, залежно від біологЦ особливостей деревних порід, розмірів прищеп і підщеп, тег,

використовують здебільшого для хвойних порід (особливо, звичайної), а також деяких листяних - вільхи, берези, осики^! спосіб, розроблений Є.П.Проказіним, полягає у щільї обв'язуванні життєдіяльних тканин - камбію, серцевини і завдяки чому приживлюваність щеп досягає 80... 100%. Цей СГ використовують для весняних і літніх щеплень.

Для щеплення придатні прищепи та підщепи різної товщи але ліпші результати отримують при товщині підщепи ПОІ

212

Розділ 8 Організація лісонасінпої бази на генетико-селекцШнМ основі

0,5 см; прищепа за товщиною повинна бути такою ж, як і підщепа або тоншою в 1,5-2,0 рази. Ширина та довжина зрізів і на підщепі і на прищепі мають бути однаковими. Зрізи прищепи та підщепи Гєднують і щільно обв'язують. Технологія щеплення даним спосо­ бом подана на рис. 8.5.

Рис. 8.5. Щеплення вприклад серцевиною на камбій: а — підщепа із підготовленим зрізом; б — живець із підготовленим зрізом;

в — суміщення серцевини прищепи з камбієм підщепи; г — завершене щеплення; К — оголений камбій; С — оголена серцевина.

Щ е п л е н н я в п р и к л а д к а м б і є м н а к а м б і й . Спосіб, розроблений Д.Я.Гіргідовим та В.І.Долголіковим, передбачає з'єднання високожиттєдіяльних камбіальних зон, що сприяє швидкому чростанню прищепи та підщепи і високій приживлюваності (80... 100%). Спосіб застосовується переважно для щеплення хвойних порід - сосни, ялини, ялиці, модрини, кедрових сосен, і дає змогу використовувати тонші пагони, ніж у разі щеплення серцевиною на камбій.

На живці з частково видаленою хвоєю зрізують смужку кори до камбію завдовжки 4...6 см. Такої ж довжини зріз роблять і на підщепі. Зрізи з'єднують і щільно обв'язують. Технологія щеплення даним способом відображена на рис. 8.6.

213

і

У випадку, коли підщепа має набагато більшу товщин ніж прищепа, вдаються до щ е п л е н н я в б і ч н и й р о з р] (рис. 8.7). Цей спосіб застосовують для весняних або літі

Для цього на однорічному звільненому від хвої пагоні підщв гострим ножем роблять бічний розріз завдовжки 3...5 см, ям проходить через кору і неглибоко заходить у деревину. На жиІ роблять два клинуваті косі зрізи. Підготовлений ж и в а встромляють у розріз на підщепі так, щоб поверхні зрізів ж и і і підщепи сумістилися за камбіальними шарами, та щілн

На живці прищепи роблять двобічний клинуватий зріз, довжИ якого дорівнює глибині розщепу. Підготовлений живець встро ляють у розщіп підщепи так, щоб їхні камбіальні шари суміс лися, щільно обв'язують і змащують місце щеплення садов варом.

Рис. 8.7. Щеплення в бічний розріз: а - підщепа з боковим вирізом; б - підготовлений живець; в - завершене щеплення.

При закладці клонових лісонасінних плантацій дуба звичайного більшість дослідників взяли за основу запропонований Б.М.Сидоренком спосіб щеплення дуба в "мішок", який полягає у засипці щепи пухкою землею. С.С.П'ятницький (1967) для кращого сполучення компонентів рекомендував обв'язувати місце щеплення лейкопластиром.

Частина 1 Лісонасінна ся

Ретельна перевірка проф. В.І.Білоусом (1994) запропоновая способів щеплення дуба показала, що приживлюваність щеп1 перевищує 26%. При захисті щеп поліетиленовими пакета досліднику вдалось підвищити приживлюваність до 48%.

У зв'язку з низькою ефективністю способів В.І.Білоус (19| 1994) розробив свій с п о с і б щ е п л е н н я д у б а в "м і ш о 1 приживлюваність при якому досягла 80-93%. Для цього гост ножем зрізують стовбурець під кутом 40-45° так, щоб площина з$ була орієнтована на північ.

Для щеплення використовують дозрілі однорічні пагони, з вирізають живці завдовжки 4...6 см з двома-трьома добре розвібруньками. У нижній частиш живця роблять косий клинуватий ! завдовжки 2...З см. Натискаючи пальцями на вершину зрізу піди обережно, щоб не розірвати, вщділяють кору від деревини. В утвої щілину ("мішок") встромляють живець, щільно обв'язують і щеплення замазують садовим варом. Якщо щеплять у відкриту ґрунті, на щепу одягають пакет із поліетилену (рис. 8.9).

За спостереженнями В.І.Білоуса (1994), щепи на відсталих в ] дубках приживаються значно гірше і це потрібно завї враховувати при проведенні щеплень та виборі підщепних рос Застосовуючи з в и ч а й н е щ е п л е н н я з а к о ' (рис. 8.10), підщепу зрізують на пеньок, на якому роб*

вертикальний розріз кори, довжина якого дорівнює довжині; на живці. Живець повинен : дві-три бруньки. На зрізі під пи відділяють кору і встроії ють живець площиною зрізу деревини підщепи. На пені діаметром понад 3 см можна | пити два або декілька жив| Місце щеплення щільно обв'я ють і замазують садовим вар||

Рис. 8.9. Щеплення дуба 'мішок ": а - "мішок " підщепи;]

мішок "; г - завершене щеплення 1

з поліетиленовим пакетом. *•]

216

1

Розділ 8 Організація лісонасінної бази на генетико-селекційній основі

Рис. 8.10. Щеплення за кору: а - звичайне щеплення за кору; б - щеплення за кору сідлом.

Для щеплення листяних порід у закритому ґрунті, якщо підщепа та прищепа однакової товщини, вдаються до копулювання.

П р о с т е к о п у л ю в а н н я доцільне у випадку, коли товщина прищепи і підщепи не перевищує 0,4 см. Для цього на живці та підщепі в одній площині роблять однакові за величиною зрізи, довжина яких в 2,5-3,0 рази більша від товщини живця. Зрізи накладають один на одний, місце щеплення обв'язують і покривають садовим варом (рис. 8.11.).

К о п у л ю в а н н я п о л і п ш е н е полягає у виконанні на косих зрізах прищепи та підщепи спеціальних розрізів-язичків, які при суміщенні щільно заходять один за одного, міцно з'єднуючи прищепу з підщепою (рис. 8.12.). Як і в попередніх випадках, місце щеплення обв'язують і покривають садовим варом. Цей спосіб широко використовують для щеплення дуба та бука.

Для щеплення листяних порід часто застосовують о к у л ю - в а н н я. Рослини окулюють навесні щитком з брунькою, яка починає проростати. У разі приживлення із бруньки розвивається молодий пагін. Щитки з брунькою зрізають із живців, які були заготовлені восени і зберігались у холодному місці.

Окулювання можна здійснювати щитком з брунькою, яка перебуває в стані спокою (в липні-серпні). У такому випадку брунька розвивається аж наступного року. Щитки з брунькою зрізають з однорічних пагонів перед щепленням, листя одразу обривають, залишаючи лише черешки.

217

Бруньку зрізають разом із щитком з корою та тонким шаром д На підщепі роблять Т-подібний розріз, куди вставляють Щ]

брунькою, краї кори притискають і щільно обв'язують (рис. 8.1 Приживлювання перевіряють через 10-15 днів. У випадку при черешки при дотику легко відпадають. На зиму щеплені ро підгортають землею на висоту 10... 15 см.

б в

Рис. 8.13. Окулювання: а - зрізування щитка з брунькою; б - зрізані щитки з брунькою; в - щиток прищепи, вставлений в Т-подібний розр підщепи; г - обв'язування місця щеплення.

218

Розділ 8 Організація лісонасінної бази на генетико-селекційній основі

Схеми змішування клонів. Добираючи схеми змішування клонів, беруть до уваги спосіб закладання плантації, розміщення дерев, кількість клонів, кількість дерев у кожному клоні, розмір і конфігурацію ділянки, напрям вітру у період цвітіння, біологічні особливості деревних порід і т. ін. Основною вимогою до схем розміщення дерев на плантаціях є максимальне забезпечення перехресного запилення клонів (родин).

Опишемо найбільш поширені схеми змішування клонів.

З м і ш у в а н н я ч и с т и м и р я д а м и - найпростіша схема, яка передбачає висаджування в кожному ряді потомства одного клону. Ряди чергуються в різному порядку. Схему використовують на першому етапі закладання насінних плантацій, особливо при виконанні щеплень у виробничих культурах, де застосування інших схем утруднене.

Істотними недоліками схеми є підвищена ймовірність самозапилення та порушення кількісного представництва клонів під час зріджування плантацій. З огляду на це дана схема малоефективна.

Особливістю л а н к о в о г о з м і ш у в а н н я г р у п к л о н і в є щеплення ланки підщеп (відрізка ряду культур-підщеп) партією живців декількох клонів. Кількість клонів, що входять до партії, і кількість партій визначаються загальною кількістю потомств, які повинні бути представлені на плантації. Звичайно одна партія складається з живців трьох-п'яти клонів, одна ланка - з 10-15 щеплень (по 2-3 живці від кожного клону).

Ланкове змішування чотирьох партій клонів, в кожну з яких входить по п'ять клонів, зображено на рис. 8.14.

Недоліки цієї схеми змішування ті ж самі, що й у разі змішування чистими рядами. Крім цього, змішування живців не дає змоги фіксувати розміщення того чи іншого клону на плантації, а отже, і вести за ним спостереження, вибраковувати клони за результатами спостереження тощо. Схему використовують зрідка, переважно для закладання плантацій щепленням живців у виробничих культурах.

При с и с т е м а т и ч н о м у л і н і й н о м у з м і ш у в а н н і клони розміщують у рядах послідовно згідно з присвоєними їм номерами. У кожному наступному ряді ця послідовність повторюється, але зі зміщенням на певну кількість посадкових місць; перший клон розміщують під тим же клоном, що і в першому ряду. Систематичне лінійне змішування 20-ти клонів відображене на рис. 8.15.

219

Рис. 8.14. Ланкове змішування груп клонів (за О.О. Хіровим): 1-16-по. рядів; І-ІУ-номери секцій; о, -, +, х - умовні позначення груп клонів.

Рис. 8.15. Систематичне лінійне (регулярно повторюване) змішування для 20-ти клонів (за М. Гертихом).

Р о з д іл в Організація лісопасіппої бази на гелетико-селвкційній основі

Переваги систематичного лінійного змішування полягають у тому, що схема придатна для ділянки довільного розміру та конфігурації; під час зріджувань на плантації зберігається збалансоване представництво клонів; схема забезпечує максимальну відстань між деревами одного клону.

Недоліком схеми є незмінне фіксоване сусідство одних і тих же клонів на всій плантації, що обмежує вільне схрещування (панміксію).

Оскільки дана схема нескладна, її широко використовують для закладання насінних плантацій.

Р о з с і я н о - з б а л а н с о в а н е з м і ш у в а н н я , або п о в н а р е н д о м і з а ц і я є складнішою схемою змішування клонів, але в той же час досконалішою, оскільки забезпечує не тільки максимальну відстань між однойменними клонами (родинами), але й дає змогу уникнути поєднання одних і тих же клонів (родин). За даною схемою кожен клон розміщають на плантації рендомізовано (випадково), але з таким розрахунком, щоб представники одного і того ж клону були розділені не менше, ніж двома деревами інших клонів (рис. 8.16).

Рис. 8.16. Розсіяно-збалансоване змішування для 20 клопів (за С.С. П'ятиицьким).

221

Частина 1

Уразі застосування даної схеми належним чином відбуваєть панміксія, оскільки дерева одного клону оточені представник!" інших клонів у різних варіантах, які ніде не повторюють Розсіяно-збалансоване змішування також дає змогу виконувй, рівномірне зріджування шляхом зрубування кожного другого р«' або кожного другого дерева в ряді, за якого співвідношення кло" на плантації залишається збалансованим. Однак використа"" даної схеми обмежене через певну складність її дотримання створенні плантації.

При с п і р а л ь н о м у з м і ш у в а н н і в непарних рядах КЛ0 чергуються зліва направо, в парних - справа наліво. Порівняй систематичним лінійним змішуванням спіральне змішува" забезпечує різноманітніше поєднання сусідніх клонів. Од зріджування в даному випадку призводять до поруше збалансованого представництва клонів (рис. 8.17).

Існують також інші схеми змішування клонів. Так, ф і к с о: ^ ні б л о к и використовують на ділянках прямокутної форми! такої схеми змішування фіксоване розміщення клонів у бл

Рис. 8.17. Спіральне змішування для 20 клонів (за С.С.П'ятницькиМ,

З б а л а н с о в а н у р е ш і т к у використовують,якщокількГ клонів є квадратом певного цілого числа, а ділянка має прямок) форму. Клони розміщують за правилом простого латинського квадра1 При цьому також застосовують рендомізацію (випадкове розміщег блоків у межах повторностей.

За даними П.І.Молоткова та ін. (1989), в Україні закладе" майже 1000 га клонових плантацій основних лісоутворювальН" порід першого покоління за ознаками швидкості росту, яксг стовбурів і стійкості проти шкідників та хвороб.

222

Розділ 8 Організація лісонасінної бази на генетико-селекційній основі

8.7.3. Лісонасінні плантації насінного походження

Л і с о н а с і н н і п л а н т а ц і ї н а с і н н о г о п о х о д ж е н н я , або р о д и н н і п л а н т ац і ї, на відміну від клонових, створюють із насіння плюсових дерев. Родина - насінне потомство одного плюсового дерева, у якої відоме лише материнське дерево, а дереваопилювачі невідомі. Порівняно з клоновими родинні плантації мають певні переваги: менші витрати на створення та догляд за плантаціями; простіше отримання садивного матеріалу; більша генотипна різноманітність особин на плантації; вища біологічна стійкість та довговічність насінних дерев.

Водночас родинні плантації за деякими характеристиками поступаються перед клоновими: пізніше настання плодоношення (приблизно на 5 років); нижча генетична цінність отримуваного насіння; менша можливість регулювання плодоношення та підви­ щення урожайності відповідним добором материнських дерев тощо.

Насіння, яке отримують на гаїантаціях насінного походження, належить до категорії п о л і п ш е н о г о .

Спостерігаючи за ростом і розвитком дуба звичайного на ділян­ ках В.І.Білоус (1994) констатував, що до 15-20-річного віку відчут­ ного плодоношення породи на родинних плантаціях не очікується. Це є значним недоліком родинних плантацій порівняно з клоно­ вими, помітне плодоношення яких починається вже з 3-4-ох років.

Способи створення родинних плантацій. Родинні плантації створюють сівбою насіння плюсових дерев. При цьому на кожну площадку висівають по декілька насінин або висаджують по 2-3 сіянці. З часом на площадці залишають одну найкращу рослину.

Для створення родинних плантацій насіння заготовляють з плюсових дерев або їхніх клонів, що вступили у стадію плодоношення. У посівному та шкілковому відділках розсадника потомства відібраних плюсових дерев вирощують окремо по родинах. Із вирощених сіянців (саджанців) для закладання ЛНП відбирають кращі в даній родині рослини за інтенсивністю росту, якістю та стійкістю.

ЛНП закладають переважно родинами місцевого походження. Проте іноді доцільне переміщення родин за межі лісонасінного району і навіть за межі природного ареалу виду, якщо це сприяє посиленню плодоношення і поліпшенню визрівання насіння.

223