Тема 7. Соціально-економічне прогнозування в системі дре

7.1. Сутність та призначення соціально-економічних прогнозів. 7.2. Функції соціально-економічного прогнозування. 7.3. Класифікації соціально-економічних прогнозів. 7.4. Методи прогнозування. Їх класифікація.

7.1. Сутність та призначення соціально-економічних прогнозів

Соціально-економічне прогнозування - складова частина системи цілеспрямованого регулювання економічних і соціальних процесів в ринковій економіці.

Прогнози економіки - необхідна передумова успішного функціонування національної економіки в цілому, діяльності кожного підприємства, кожної фірми. Надійні прогнози є запорукою подолання кризових ситуацій.

Державне регулювання економіки повинно забезпечувати втілення тільки оптимальних рішень, оскільки потенційні втрати суспільства від необґрунтованих управлінських засобів мають великі масштаби.

Для прийняття та здійснення оптимальних рішень в сфері державного регулювання економіки необхідно спрогнозувати (передбачити) наслідки багатьох економічних явищ.

Прогноз (передбачення) - це науково обґрунтоване судження про можливий стан об’єкта в майбутньому , а також про альтернативні шляхи й строки досягнення такого стану. Процес розроблення прогнозів називається прогнозуванням.

Економічне прогнозування - виявлення стану та можливих напрямків розвитку економічних явищ і процесів на різних рівнях економічної системи і створення наукової бази для економічної політики та державного регулювання економіки.

Прогноз економічного і соціального розвитку є засобом обґрунтування вибору тієї чи іншої стратегії та прийняття конкретних рішень органами законодавчої та виконавчої влади, органами місцевого самоврядування щодо регулювання соціально-економічних процесів.

Соціально-економічне прогнозування є складовою частиною ширшого поняття – передбачення, як випереджувального відображення дійсності.

Залежно від ступеня конкретизації процесів, що досліджуються, розрізняють три форми передбачення:

• гіпотезу;

• прогноз;

• план.

Гіпотеза – наукове передбачення на рівні загальної теорії, тобто якісної характеристики об’єкту, яка відображає загальні закономірності (причинно-наслідкові зв’язки) його функціонування.

Прогноз – достовірне і більш визначене наукове передбачення, оскільки базується не тільки на якісних, а й кількісних оцінках (проте, все таки має ймовірний, варіантний характер).

План – відзначається більш високим рівнем достовірності і конкретності. Це комплекс заходів, спрямованих на досягнення певних цілей. Має однозначне рішення.

Окрім відміни прогнозу від плану ступенем конкретизації, прогнозування суттєво різниться від планування тим, що прогнози мають ймовірний, варіантний характер, а плани містять однозначні рішення.

Процес розробки плану (програми) також повинен мати варіантний характер, однак, коли план вже сформований, то на відміну від прогнозу – це вже вибраний варіант розвитку, який підлягає практичній реалізації.

Прогнозування є сполучною ланкою між теорією і практикою в усіх галузях життя суспільства. У методології прогнозування розрізняють два аспекти: теоретичний та управлінський. Теоретичний аспект полягає в тому, що за допомогою прогнозування здійснюється аналіз реальних фактів і причинно-наслідкових зв’язків, оцінка і опис можливих і бажаних перспектив розвитку об’єкта. Управлінський аспект виявляється в тому, що прогнозування дає змогу формувати рекомендації щодо державного регулювання економіки на відповідну перспективу.

Теорія прогнозування розробила такі етапи створення прогнозів:

• формування інформаційної основи прогнозу;

• дослідження (опис) об’єкта прогнозу;

• оцінка зовнішнього середовища та його вплив на об’єкт прогнозування;

• визначення тенденцій та напрямів розвитку (поведінки) об’єкта;

• прийняття рішень;

• оцінка якості прогнозу.

Як свідчить практика прогнозування в Україні, такої процедури розробки прогнозів в основному дотримуються органи, які беруть участь у розробці прогнозів на макрорівні: відділ прогнозів соціально-економічного розвитку, науково-дослідний економічний інститут проблем ринку, Рада з вивчення продуктивних сил, Інститут прогнозування економіки НАН України та ін.

Формування ринкової економіки вимагає розширити коло прогнозів за рахунок прогнозів народногосподарської кон’юнктури, рівня інфляції, валютного курсу, конкурентоспроможності та платоспроможності всіх секторів економіки.