Висновки

Отже, сучасна португальська державність має свою передісторію, витоки якої знаходяться у подіях початку XIX ст. Саме тоді під впливом геополітичних зрушень на європейському континенті (французька революція і наполе­онівські війни) і втрати найбільшого колоніального володіння — Бразилії -позначився перехід країни від абсолютизму до конституційного ладу. Ре­зультатами португальської революції стало прийняття 1822 р. першої кон­ституції, багато в чому подібної до іспанської конституції 1812 р. Проте ця конституція діяла менше, ніж рік, і була скасована за наслідками рестав­раційного перевороту. Друга конституція, прийнята 1826 p. , посилювала роль влади монарха. Ця конституція пережила скасування і поновлення, громадянську війну і з багатьма змінами діяла аж до падіння монархії 1910 р.

1911 р. після повстання установчими зборами було прийнято республі­канську конституцію, яка, однак, не змогла забезпечити розвитку країни на демократичних засадах. Результатом цілого ряду військових переворотів і встановлення фактично диктаторського режиму в 1933 р. стало прийняття, а потім затвердження на референдумі так званої політичної конституції. За нею Португалію було проголошено «унітарною корпоративною республі­кою». Відомо, що корпоративну державу 1939 р. було задекларовано і в Іспа­нії.

Чинна Конституція Португалії стала наслідком демократичних змін (так званої революції гвоздик) 1974 р. Вона була прийнята установчими зборами 2 квітня 1976 р. і вступила в силу 25 квітня того ж року. 1982 р. до цієї Кон­ституції були внесені суттєві поправки.

За Конституцією, Португалія є республікою зі змішаною формою держав­ного правління, або парламентарно-президентською республікою.

Парламент Португалії, який є органом законодавчої влади, має назву Асамблея Республіки. До його складу, згідно з виборчим законом, входить мінімум 230, максимум 235 депутатів, обраних шляхом загальних і прямих виборів. Строк повноважень Асамблеї Республіки — чотири роки. Вибори депутатів проводяться за пропорційною системою, а віковий ценз для ак­тивного і пасивного виборчого права є однаковим і становить 18 років.

Особливістю організації португальського парламенту є наявність його, так званої, постійної комісії, яка діє у періоди між засіданнями Асамблеї Рес­публіки та під час припинення її повноважень. До найважливіших повнова­жень постійної комісії віднесені нагляд за діяльністю уряду й адміністрації, допарламентський розгляд з наступними рекомендаціями для Асамблеї Ре­спубліки щодо декретів-законів, прийнятих урядом у період між засідання­ми парламенту.

Главою держави є Президент. Його повноваження було звужено за ре­зультатом відповідних змін, що сталися 1982 р. Водночас за ним залишені права звертатися до парламенту з посланнями, вимагати повторного прий­няття парламентом законів і за певних умов навіть розпускати орган зако­нодавчої влади. Найважливіші рішення Президента мають бути контрасиг­новані урядом, що забезпечує їм юридичну силу. До того ж значна частина рішень Президента потребує санкціонування (наприклад, розпус

парла­менту), або підтримки у вигляді рекомендацій з боку Державної ради.

Державна рада є консультативним органом при Президенті, що діє пос­тійно. До її складу, окрім самого глави держави, входять голова асамблеї Ре­спубліки, Прем'єр-міністр, голова Конституційного Трибуналу, уповнова­жений парламенту з питань прав людини (проведор юстиції), глави урядів автономій, а також усі колишні президенти. Окрім цього, по п'ять членів ради призначає Президент і обирає Асамблея Республіки.

Щодо самого Президента, то його обирають шляхом загальних і прямих виборів. Не припускається переобрання однієї особи на три строки підряд. Строк повноважень Президента — п'ять років. По закінченні др,того строку припускається переобрання лише через п'ять років. Віковий ценз для кан­дидатів у Президенти — 35 років.

Уряд — Рада Міністрів — є, за Конституцією, «вищим органом державно­го управління» (ст. 185). Главою уряду є Прем'єр-міністр, який признача­ється Президентом за згодою політичних партій, що представлені у парла­менті, а також з урахуванням результатів парламентських виборів. Інших членів уряду призначає Президент за пропозицією Прем'єр-міністра. Не пізніше десяти днів після призначення Прем'єр-міністра програма уряду має бути подана на розгляд Асамблеї Республіки. У разі відхилення цієї про­грами уряд повинен іти у відставку.

Уряд, за Конституцією, несе політичну відповідальність перед Президен­том і перед Асамблеєю Республіки. Передбачено можливість прийняття уря­дом актів делегованого законодавства: Асамблея Республіки може надати уряду право видавати декрети-закони з питань, які віднесені виключно до її компетенції. Передбачено також процедуру затвердження парламентом дек-ретів-законів.

До системи загальних судів входять суди першої інстанції (суди комарки), суди другої інстанції (апеляційні суди) і Верховний Трибунал правосуддя. До судової системи, за Конституцією, належать військові трибунали і Рахун­кова палата, а також адміністративні та фіскальні суди. Особливе місце на­лежить Конституційному Трибуналу у складі тринадцяти суддів. Десять суд­дів Конституційного Трибуналу призначаються Асамблеєю Республіки, три — кооптуються.

За формою державного устрою Португалія є унітарною державою. Разом з тим статус автономних областей мають острів Мадейра і Азорські остро­ви

Цей статус визначається Конституцією і статутами самих автономій, які ухвалюються їх асамблеями і затверджуються Асамблеєю Республіки.

З метою врядування територія держави також поділяється на адміністра­тивні області. Нижчими рівнями адміністративно-територіального поділу є муніципалітети і парафії. В адміністративних областях головні владні повно­важення належать губернаторам, яких призначає уряд. У муніципалітетах і парафіях населення обирає представницькі органи місцевого самоврядуван­ня (асамблеї і ради) строком на чотири роки, котрі, в свою чергу, формують виконавчі органи (правління).

Список використаних джерел:

1. Баглая Л. Е. Конституційне право зарубіжних країн. М., 2004.

2. Государственное право зарубежных стран: Курс лекций в 2-х томах / Под ред. Профессора М.Н. Марченко – М. Юридический колледж МГУ, 1995

3. Єременко Ю. П. Предмет російського конституційного права. Ростов-на-Дону, 1996.

4. Кудінов О.А Конституційне право зарубіжних країн. М., 2003.

5. Кутафіє О.Е. Основи держави і права: Навчальний посібник для поступаючих у вузи. - М.: Юрист, 1996.

6. Лившиц Р.З. Современная теория права: Краткий очерк – М., 1992.

7. Малько А.В. Конституційне право зарубіжних країн. М., 2004.

8. Мальська М. П., Антонюк Н. В., Ганич Н. М. Міжнародний туризм і сфера послуг: Знання-2008. - 661 с.

9. Мальська М. П., Антонюк Н. В., Занько Ю. С., Ганич Н. М.Країнознавство: теорія та практика. К.: ЦУЛ – 2012 ст. 528

10. Общая теория права и государства: Учебник / Под ред. В.В.Лазарева М. Юрист, 2000.

11. Основы государства и права: Учебное пособие /Под общей ред. С.А. Камарова – М. Манускрипт, Русь-90, 1996.

12. Охримович Ю. Теорія права. – К., 1981.

13. Правовые системы стран мира: Энциклопедический справочник (отв. ред. докт. юрид. наук, проф. А.Я. Сухарев). - "НОРМА", 2003 г.

14. Ріяка В. О. Конституційне право зарубіжних країн. - К. - 2004

15. Сізько І.А, Чепурнова Н.М. Конституційне право зарубіжних країн. М., 2007.

16. Скакун О.Ф. Теорія держави і права. Підручник / – Харків: Консул, 2001.

17. Страшун. Б.А. Конституційне (державне) право зарубіжних країн. У 4-х т. Тома 1-2. Частина загальна. 3-тє вид. Оновл. і дораб. М.: БЕК, 2002.

18. Шаповал В. М. Конституційне право зарубіжних країн. - К. -2001

19. Шаповал В. М. Конституційні системи зарубіжних країн. -К. -2003

20. Шевченко О. О. Історія держави і права зарубіжних країн. -К. -2002

29