1.2 Джерела міжнародного права

Міжнародно-правові нормативні документи не містять вичерпний перелік джерел. Приблизний перелік джерел, який деякими вченими розглядається як список джерел міжнародного права, міститься в статті 38 Статуту Міжнародного суду, яка говорить про таке: "Суд, який зобов'язаний вирішувати передані йому справи на основі міжнародного права, застосовує:

1. міжнародні конвенції, як загальні, так і спеціальні, що встановлюють правила, беззаперечно визнані державами;

2. міжнародний звичай, як доказ загальної практики, прийнятої в якості правової норми;

3. загальні принципи права, визнані цивілізованими націями;

4. судові рішення і доктрини найбільш кваліфікованих фахівців з публічного права різних націй в якості допоміжного засобу для визначення правових норм".

Під загальними міжнародними конвенціями розуміються договори, в яких беруть участь чи можуть брати участь всі держави і які містять норми, обов'язкові для всього міжнародного співтовариства, тобто норми загального міжнародного права. До спеціальних належать договори з обмеженим числом учасників, для яких обов'язкові положення цих договорів.

Міжнародним звичаєм, що складає норму міжнародного права, може стати таке правило поведінки суб'єктів міжнародного права, яке утворилося в результаті повторюваних однорідних дій і визнається в якості правової норми. Тільки визнання державами в якості правової норми («opinio juris») перетворює те чи інше правило поведінки держав у звичай. На відміну від договірних норм, звичай не оформлюється яким-небудь єдиним актом у письмовому вигляді. Тому для встановлення існування звичаю використовуються допоміжні засоби: судові рішення (рішення Міжнародного суду ООН, інших міжнародних судових та арбітражних органів), доктрини найбільш визнаних фахівців у галузі міжнародного права різних країн, а також рішення міжнародних організацій і односторонні акти та дії держав.

1.3. Принципи міжнародного права

Принципи міжнародного права – це керівні правила поведінки суб'єктів, що виникають як результат суспільної практики, юридично закріплені начала міжнародного права. Вони являють собою найбільш загальний вираз усталеної практики міжнародних відносин. Таким чином, принцип міжнародного права є нормою міжнародного права, що має обов'язковий характер для всіх суб'єктів міжнародного права, насамперед для держав і міжнародних організацій.

Принципи міжнародного права формуються, як правило, звичаєвим і договірним шляхом. Принципи покликані виконувати дві функції:

1. стабілізаційну - допомагати приводити в певний порядок міжнародні відносини за допомогою обмеження їх певними нормативними межами;

2. фіксуючу - закріплювати всі нововведення практики міжнародних відносин.

Основні принципи міжнародного права зафіксовані в Статуті ООН. Крім Статуту ООН, найбільш авторитетними джерелами, що розкривають зміст принципів сучасного міжнародного права, є Декларація про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 24 жовтня 1970, і Декларація принципів, якими держави-учасники будуть керуватися у взаємних відносинах, що міститься в Заключному акті Наради з безпеки і співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року:

1. принцип незастосування сили. Статут ООН встановив мету: позбавити прийдешні покоління від лиха війни, запровадити практику, відповідно до якої збройні сили застосовуються не інакше як у загальних інтересах;

2. принцип мирного вирішення спорів. Кожна держава вирішує свої міжнародні суперечки з іншими державами мирними засобами в такий спосіб, щоб не піддавати загрозі міжнародні мир, безпеку та справедливість;

3. принцип поваги прав людини. Ст. 55 Статуту: «ООН сприяє: а) підвищенню рівня життя, повної зайнятості населення й умовам економічного і соціального прогресу та розвитку... с) загальній повазі і дотриманню прав людини і основних свобод для всіх...». Цей принцип закріплений також у Загальній декларації прав людини 1948 р. і в двох пактах 1966 р.: один – про громадянські і політичні права, інший – про економічні, соціальні і культурні права;

4. принцип суверенної рівності. Держави зобов'язані поважати суверенну рівність і своєрідність одна одної, а також всі права, властиві суверенітету. Всі держави володіють рівними основними правами та обов'язками;

5. принцип невтручання. Відповідно до п. 7 ст. 2 Статуту ООН Організація не має права «на втручання у справи, які по суті входять у внутрішню компетенцію будь-якої держави». Зазначена заборона поширюється на дії будь-яких інших учасників міжнародного спілкування;

6. принцип територіальної цілісності. Територія слугує матеріальною основою держави, є необхідною умовою її існування. Статут ООН зобов'язує утримуватися від загрози силою або її застосування проти територіальної недоторканності держав;

7. принцип непорушності кордонів. Кожна держава зобов'язана утримуватися від загрози силою або її застосування з метою порушення існуючих міжнародних кордонів іншої держави або в якості засобу вирішення міжнародних суперечок, у тому числі територіальних суперечок і питань, що стосуються державних кордонів;

8. принцип рівноправності і самовизначення народів. Всі народи мають право вільно визначати без втручання ззовні свій політичний статус і реалізовувати свій економічний, соціальний і культурний розвиток, і кожна держава зобов'язана поважати це право;

9. принцип співробітництва. Принцип зобов'язує держави співпрацювати одна з одною незалежно від відмінностей їх систем. Основні напрями співробітництва: підтримка миру та безпеки; загальна повага прав людини; реалізація міжнародних відносин у різних сферах;

10. принцип сумлінного виконання зобов'язань по міжнародному праву закріпив угоду держав про визнання юридичної сили за нормами міжнародного права;

11. принцип загального і повного роззброєння;

12. принцип всесвітньої охорони навколишнього середовища.