vydpovydy_PEDAGOG_KA

матеріальним (наприклад, якась престижна річ), і ідеальними (наприклад, правил поведінки, статус і в колективі і т.п.).

У конфліктну ситуацію належать факти й учасники конфлікту (опоненти). Учасники конфлікту мають різною «силою», мають різний ранг в залежність від того, кому вони представляють (наприклад, людина каже тільки від своє ім'я чи висловлює думку більшості людей).У структурі конфлікту також виділяють внутрішню й зовнішню позицію участников.

50.. Конфлікт як спосіб глибинного пізнання людини

Конфлікт можна розглядати не тільки як зіткнення різних стратегій поведінки, але і як процес, що має свою власну внутрішню структуру.

При всій різноманітності загальним для зазначених теорій є виділення двох головних стадій протікання конфлікту: конфронтації, коли переважають силові методи, і кооперації, на якій здійснюються зусилля з пошуку задовольняє обидві сторони рішення.

Суттєво, щоб конфлікт розумівся як загальна проблема, яка може бути вирішена тільки спільними зусиллями. Це полегшує визнання законності інтересів всіх учасників і сприяє використанню проблемно-вирішальної стратегії обома сторонами.

Однак позитивні взаємини рідко зустрічаються в ситуації конфронтації. Ескалація конфлікту робить учасників ригідними і підозрілими. У такому випадку буває необхідна участь третьої сторони для пошуку рішення, що задовольняє обидві сторони.

Конфлікт - є одночасне розгортання дії і контрдії.

Конфлікт буде повним і розгорнутим, коли він грунтується на одночасному включенні в мотивацію всіх трьох способів причинних обгрунтувань або всіх трьох рівнів мотивації: і потреб, і цінностей, та інтересів.

51.. Стилі поведінки в конфліктній ситуації

Суперництво (боротьба) – людина максимально орієнтована на перемогу в конфлікті (9 - максимум за шкалою орієнтації на результат) і мінімально зважає на потреби інших (1 - мінімум за шкалою орієнтації на поліпшення стосунків). Сторона конфлікту, що застосовує стиль суперництва, намагається нав'язати іншим свій варіант вирішення спірних питань. Власна перемога бачиться як поразка супротивника. На переговорах застосовується тактика тиску й погроз, робляться спроби поставити під сумнів компетентність опонентів, вишукується слабке місце в їхній аргументації, як правило, спостерігається схильність до безапеляційних заяв, негативного ставлення до тих, хто має іншу думку. Гасла: "Сильний завжди правий"; "Переможців не судять".

Поступливість (згладжування) – жертвування інтересами справи задля підтримання й поліпшення стосунків з іншою людиною (1 за шкалою орієнтації на результат і 9 за шкалою орієнтації на стосунки).

"Поступливий" намагається виглядати в очах оточення приємним, добрим, співчутливим, готовим допомогти. Він відчуває страх перед несхваленням, перед можливістю бути знехтуваним. Виявляючи до інших знаки поваги та схвалення, "поступливий" очікує такого самого ставлення й до себе. Як правило, він робить усе, щоб усунути саму можливість критики, запобігти загостренню конфліктів, апелюючи до потреби в солідарності. Гасла: "Ми всі одна щаслива команда, і не варто розхитувати човен"; "Мир за будь-яку ціну"; "Нехай буде гречка, аби не суперечка".

Ухиляння (відгороджування) – пасивна поведінка у конфліктній ситуації, що полягає в ігноруванні проблеми або відкладенні свого втручання до "кращих часів" (1 за шкалою орієнтації на результат і так само 1 за шкалою орієнтації на стосунки). Це прагнення уникати гострих ситуацій і не обговорювати питання, які є предметом суперечок. Тактика присутності без ознак активного втручання, зберігаючи нейтралітет і не розкриваючи своїх поглядів та ставлення до проблеми. Сторонам надається можливість самим зробити вибір і самим нести відповідальність за свій вибір. Гасла: "Не буди лиха, поки тихо"; "Не чіпай, поки не зламається"; "Моя хата скраю".

Компроміс (порозуміння) – пошуки балансу взаємних поступок і надбань (5 за шкалою орієнтації на результат і 5 за шкалою орієнтації на стосунки). Прагнучи порозумітися, сторони згоджуються на часткове задоволення своїх потреб, щоб зберегти стосунки й отримати хоча б щось. При цьому має місце затушовування суперечностей і підкреслення спільності інтересів. Іноді компроміс є останньою можливістю прийняти певне рішення. Гасла: "Щоб себе не оголити і тебе не обділити"; "Краще маленька рибка, ніж великий тарган".

Співробітництво (колаборація) - орієнтація на якнайповніше задоволення інтересів усіх учасників конфліктної ситуації (9 – максимум за шкалою орієнтації на результат і так само 9 за шкалою орієнтації на поліпшення стосунків). Інтереси іншої сторони визнаються частиною проблеми. Суперечності відверто обговорюються, спільно з іншою стороною наполегливо шукається розв'язання спірної проблеми. Виявляються приховані інтереси, вишукуються резерви та ресурси для їх задоволення. Гасла: "Один розум добре, а два краще"; "Кожна пригода - до мудрості дорога".

52.. Конфлікт соціального та індивідуального Я: руйнація особистості чи шлях до самовдосконалення?

Під соціальною культурою особистості розуміємо індивідуальну якість людини, що характеризується здатністю до ефективної соціальної взаємодії, умінням гуманно вибудовувати процес соціальної комунікації, вступати в гармонійні відносини з навколишнім світом. Це також і певний ступінь соціального розвитку особи як суб‘єкта діяльності, до якого можна дорости в процесі освоєння цінностей, норм, вироблених певним соціумом, а також за допомогою засвоєння спеціальних знань, прийомів і методів регулювання соціальних ситуацій, що пропонуються сучасною наукою. Отже, рівень соціальної культури особистості визначається якістю процесів, які вона вибудовує у соціальній взаємодії зі світом. нашу думку, ефективною можна вважати соціальну взаємодію, яка базується на довірі, увазі, взаємодопомозі, емпатії тощо. Бо коли взаємодії людей такі характеристики не притаманні, то вона не досягає основної мети – не надає обом соціальним сторонам імпульсів для позитивного розвитку й гармонійного існування в майбутньому. Соціальна та індивідуальна значущість цього конфлікту можуть істотно різнитися. В одному випадку конфлікт є результатом відмінностей у базових цінностях окремих людей, їх світосприйнятті. В іншому особистісне неприйняття іншої людини може ґрунтуватися на «дрібніших» причинах (наприклад, суперництво за увагу впливової людини, боротьба за лідерство) або на неправильному трактуванні дій іншої сторони, відсутності об'єктивної інформації про її реальні спонуки і вчинки.

А будь-який конфлікт — це насамперед велике емоційне навантаження.

помилкове сприймання та розуміння ситуації.

54.. Педагогічний аналіз шляхів вирішення конфліктів(посередництво,Я- висловлювання,картографія конфлікту)

Ситуативний підхід передбачає вибір для аналізу конфлікту певної ситуації, яка має певні часові та просторові межі, а також ґрунтовний набір змістовних його характеристик. Ситуативний підхід пов'язаний з динамічною моделлю конфлікту.

Розглядаючи статистичний метод у дослідженні конфлікту слід зауважити, що він дає змогу встановити закономірності, взаємозалежності, допомагає зробити узагальнення на основі отриманих статистичних даних багатьох випадків.

Метод експертних оцінок або експертного інтерв'ю застосовується для прогнозування розвитку тих чи інших явищ. На основі точки зору спеціалістів, які мають певний професійний досвід, робиться якісна та кількісна оцінка об'єктивних і суб'єктивних факторів, які впливають на конфлікт. При цьому важливу роль відіграє правильний підбір фахівців та формулювання питань для дослідження й оцінки.

Суть методу "картографії конфлікту" полягає у послідовному заповненні "карти" конфлікту розробленої X. Корнеліусом і Ш. Фейр, поділеної на кілька секторів (залежно від кількості учасників конфлікту). Суть її в наступному:

-необхідно визначити проблему конфлікту в загальних рисах;

-з'ясувати, хто залучений до конфлікту (окремі співробітники, групи, відділи чи організації);

-визначити справжні потреби і побоювання кожного із учасників конфлікту.

Складання карти конфлікту дозволить:

1)обмежити дискусію певними формальними рамками, що значно допоможе уникнути надмірного прояву емоцій, тому що під час складання карти люди можуть стримувати себе;

2)створити можливість спільного обговорення проблеми, висловити людям їхні вимоги і побажання;

3)з'ясувати як власну точку зору, так і точку зору інших;

4)створити атмосферу емпатії, тобто можливості бачити проблему очима інших і визнати думки людей, які раніше вважали, що їх не зрозуміли;

5)вибрати нові шляхи вирішення конфлікту .

Але в першу чергу важливо з'ясувати наступне: необхідність успішного результату при вирішенні конфлікту ; як краще володіти собою; поставити себе на місце конфліктуючих сторін; потрібен посередник для вирішення конкретного конфлікту чи ні; за яких умов сторони можуть знайти спільну мову і виробити власні рішення.

Дослідження документів є також одним із методів вирішення конфлікту , адже вплив різних подразників на агресивність поведінки конфліктуючих не обов'язково досліджувати методом експерименту. Про це можна дізнатися з великої кількості літературних джерел та із офіційних звітів. Дані про конфліктуючі сторони (особистості, групи, держави) можна знайти у різноманітних джерелах, як статистичних, так і документальних. Інформація фіксується за допомогою літер, цифр, стенографічних та інших знаків, малюнків, фотографій. Залежно від технічних засобів фіксації інформації розрізняють наступні види письмових документів: офіційна документація державних і громадських організацій, література; преса; особисті документи (листи, щоденники); фонетичні (радіо, стереозаписи тощо). Останніми роками популярним стало зберігання інформації на комп'ютерних носіях (дисках), а також використання системи Інтернет. Аналіз змісту документальних джерел у багатьох випадках дозволяє отримати інформацію, достатню для поглибленого аналізу проблеми. Так, при її формулюванні слід звернутися до аналізу таких письмових документів, як наукові публікації, звіти з попереднім дослідженням, статистична документація.

55.. Конфлікт в особистісному та соціально-політичному аспектах

Конфлікт (від лат.- зіткнення) - це «зіткнення двох або більше різноспрямованих сил з метою реалізації їхніх інтересів в умовах протидії».

Суб'єктами конфлікту можуть виступати індивіди, малі й великі групи людей, їхні різноманітні організації. Соціальний конфлікт - це зіткнення інтересів соціальних спільностей. Виникаючи як зіткнення передусім економічних інтересів соціальних спільностей, соціальні конфлікти обов'язково охоплюють сферу реалізації політичної влади, політики; набуваючи політичного характеру, вони проявляються як соціальнополітичні конфлікти.

Не всяке зіткнення інтересів породжує конфлікт їх носіїв. Конфлікт виникає тоді, коли дії сторін, що конфліктують, спрямовані на досягнення несумісних цілей або таких, що взаємовиключають одна одну. При цьому кожна зі сторін прагне контролювати і спрямовувати дії іншої сторони.

У соціальній і політичній структурі суспільства конфлікти характеризуються рівнем, масштабами, гостротою, сферою виникнення та іншими параметрами. В політологічному аспекті найбільш значущими з них є ті, що одночасно охоплюють усі рівні соціальної і політичної структур, зачіпають максимально можливу в конкретних умовах кількість учасників, мають загальний характер. Такі конфлікти обов'язково пов'язуються з проблемами державної влади, її зміцнення або підриву, тобто мають політичний характер. До них належать, зокрема, міжкласові, міжетнічні, демографічні та міжрегіональні конфлікти.

Особистісний конфлікт породжує стан психологічного дискомфорту, що викликає інші негативні наслідки і може призвести до розпаду особистості. На рівні групи конфлікт здатний руйнувати систему комунікацій, взаємозв'язків, послаблювати ціннісно-орієнтаційну єдність групи, знижувати ефективність її функціонування в цілому. Так само деструктивні функції конфлікту виявляють себе й у міжгрупових взаєминах. Деструктивний вплив конфлікту може мати місце на кожному етапі його розвитку: етапі об'єктивної конфліктної ситуації, етапі її усвідомлення, етапі конфліктної поведінки та етапі вирішення конфлікту. Особливо гостро деструктивний вплив конфлікту виявляється на стадії конфліктної поведінки.

Конструктивні вияви конфлікту теж різноманітні. Відомо, що особистісний конфлікт не тільки здатний справляти негативний вплив на особистість, а й може сприяти позитивному розвитку (наприклад, у вигляді почуття невдоволеності собою).

56.. Сутність та змістова характеристика виховного колективу

Колектив як людська спільнота, що утворює систему колективістських стосунків, є основним чинником формування громадської сутності особистості, розвитку її індивідуальності.

Виховний колектив відзначається розмаїттям видів, форм суспільно корисної праці та спілкування. Його сутність реалізується в різних аспектах.

Економічний аспект передбачає залучення дитини в економічні відносини, активну участь в них, знання економічних проблем. Це забезпечує виховання колективізму, творчого ставлення до праці.

Політичний аспект означає залучення дітей до шкільного самоуправління, політичних кампаній (перепису населення, підготовки до свят, фестивалів), участі у громадському житті.

Соціальний аспект є виявом турботи про розвиток, побутові умови дитини. У її свідомість закладаються прагнення до соціальної справедливості, гуманізму, ініціативності, відповідальності, зближення колективних і власних інтересів.

Моральний аспект передбачає розуміння моралі як суспільного явища, усвідомлення суспільної моралі як відповідальності перед іншими людьми, самим собою, колективом. Аналіз стосунків у колективі переконує в необхідності чесної, добросовісної праці, формує основи моральності.

Громадсько-ціннісний аспект переконує, що колектив - це ідейна, ціннісно-орієнтована єдність людей, для яких організаційна структура є засобом досягнення спільних цілей.

Культурно-естетичний аспект виявляється у вільному спілкуванні дітей, що забезпечує їх новими враженнями, знаннями, сприяє підвищенню естетичного рівня їх повсякденних стосунків, естетичної організації всього життя. Художня творчість у колективі є засобом змістовного використання вільного часу, розвитку дітей.

Юридичний аспект свідчить, що взаємини в колективі торкаються і правового аспекту життя. Усвідомлення дитиною мотивів моральних та аморальних вчинків, правова освіта, поєднана з практичним засвоєнням дітьми прав та обов'язків - важливий чинник формування правосвідомості.

Психологічний аспект означає, що колектив - організоване соціальне середовище. Цілеспрямованість його діяльності породжує здоровий моральний клімат, мажорний тон у відносинах, добровільну участь у спільних справах, відчуття потреби у колективному спілкуванні, психологічній сумісності з товаришами.

Організаційний аспект свідчить про інтуїтивне прагнення дітей до об'єднання в певній організації. Педагогічно організована діяльність колективу ставить дітей у ділові стосунки керівництва й підлеглості, взаємовимогливості та взаємодопомоги.

Індивідуально-особистісний аспект враховує можливість тимчасового відокремлення дитини від колективу, можливість оглянутися навколо, зазирнути в себе, осмислити свої взаємини з оточуючими. Це сприяє самосвідомості, формуванню внутрішнього морального світу особистості.

Педагогічний аспект реалізується через врахування вікових та індивідуальних особливостей дітей, формування суспільно-цінної сутності особистості й яскравої індивідуальності.

Виховний колектив - педагогічно організована система відносин. Він має органи самоврядування й координації, що уповноважені представляти інтереси дітей і суспільства, традиції, громадську думку, об'єднує учнів спільною метою та організацією праці. Він необхідний як середовище взаємодії й ефективного впливу на дітей, формування колективістських якостей, як форма організації життя, що виховуюче впливає на всіх членів колективу й кожного зокрема. Тому організація виховного колективу в школі й класах - першочергове завдання вихователів. Виховні колективи бувають загальношкільними (єдина організація навчально-виховного закладу, що має

загальні органи управління життям школи) й первинними (формуються за віковою ознакою, діють як навчальні групи, бригади, загони, гуртки). Первинний колектив також має органи самоврядування, актив, своїх представників у загальношкільних органах. Така структура виховного колективу сприяє врахуванню вікових особливостей та інтересів дітей, налагодженню взаємозв'язків між первинними колективами старших і молодших учнів, різновіковими загонами й групами.

57.. Структура колективу. Проблема лідерства(офіційний та неофіційний лідери)

Структура колективу, тобто реально існуюча сукупність взаємовідносин членів групи, що виникає в процесі спільної діяльності і спілкування, досліджується на двох рівнях - формальному і неформальному. Якщо формальна структура пов'язана з посадовим статусом членів групи, впорядкованими службовими відносинами, то неформальна структура складається на основі відносин, зумовлених психологічними якостями членів колективу.

Становлення неформальної структури визначається наявністю як об'єктивних, так і суб'єктивних факторів. До перших можна віднести обумовлену характером і графіком роботи можливість контактів між членами групи, а також оптимальний за кількістю, половозрастной структурі і т.д. склад групи, що дозволяє задовольнити потребу в міжособистісному спілкуванні. Суб'єктивні чинники, у свою чергу, залежать від особистості керівника, індивідуальних особливостей співробітників-Уміння керівництва згуртовувати колектив, психологічна сумісність, задоволеність підлеглих умовами праці, своїм статусом і професійною роллю, позначаються на що утворюються стихійно дружніх зв'язках, взаємних симпатіях і антипатіях.

Неформальна структура складається під впливом психологічних механізмів регуляції колективної діяльності - адаптації, комунікації, ідентифікації і інтеграції.

«лідерство» трактується як процес управління соціальною групою, який сприяє досягненню спільної мети в оптимальні терміни і з максимальною ефективністю.

Лідерство передбачає певну взаємодію організатора колективної діяльності з іншими членами групи.усвідомлюється.

Лідер - це член колективу, спонтанно висувається на посаду неофіційного керівника для ефективної організації злагодженої колективної діяльності членів групи з метою успішного досягнення якоїсь спільної мети.

Лідер небудь соціальної групи може бути формальним або неформальним.

Говорячи простіше, людина може бути офіційно обраний керівником на якому-небудь засіданні, або ж керувати колективом на підставі не повноважень, а своїх управлінських якостей, організаторських здібностей, прозорливості і далекоглядності.

58..

У міру розвитку колективи будь-яких організацій зазвичай проходять через певний ряд послідовних стадій (або етапів).

1. Притирання. Етап первинного знайомства і адаптації. Люди поступово знайомляться один з одним, налагоджують ділові та особистісні взаємини, виникають перші симпатії і антипатії.

На цьому етапі розвитку часто спостерігається т.зв. «Псевдосплоченнность» колективу. На перший погляд новий колектив виглядає діловим і організованим, але насправді люди поки лише вивчають один одного, намагаються визначити своїх ймовірних супротивників і прихильників, вникають у специфіку організаційних відносин. Справжні почуття часто ховаються. Справжнього обговорення цілей і методів роботи майже немає. Люди ще мало знають своїх колег, майже не слухають один одного, а творча колективна робота фактично відсутня.

Псевдосплоченность може реалізуватися в колективному усвідомленні того, що «ми всі одна команда» і «ми всі дуже гарні». Така ситуація складається, коли колектив складається з людей, які мають подібний і досить високий соціальний статус. Варіантом псевдосплоченності може бути ситуація «козла відпущення», якого «копають» всі кому не лінь, зганяючи на ньому свої негативні почуття. Така роль ізгоя зазвичай відводиться члену колективу, різко яка своєю поведінкою або зовнішнім виглядом від інших.

2.Етап «палацових переворотів». Це період боротьби за лідерство. Освоївшись в колективі, деякі його члени прагнуть зайняти домінуючі позиції. Більшість новостворених колективів проходять через період переворотів, коли утворюються клани, угрупування, розбіжності виражаються більш явно, аж до відкритих зіткнень. Особисті взаємини набувають значення, сильні і слабкі сторони окремих індивідів виходять назовні. Колектив починає обговорювати, як досягти згоди, і пробує покращити взаємини. На цій стадії розвитку іноді відбувається силова боротьба за лідерство, в результаті якої може відбутися як зміна лідера, так і розформування колективу (банкрутство фірми, дільожка вкладів). На цьому етапі чинний лідер повинен підтвердити свої повноваження або поступитися місцем більш сильному.

3.Результативність. Потенціал колективу зростає, і перед ним постає питання, як використати наявні тепер здібності і ресурси. Часто цей колектив працює ривками, проте є енергія, інтерес і бажання зрозуміти, як можна працювати краще. Методи роботи переглядаються, з'являється бажання експериментувати, і вживаються заходи щодо підвищення продуктивності. Найчастіше швидко досягаються високі результати.

4.Ефективність. Колектив набуває досвіду в успішному вирішенні проблем і використанні ресурсів. Акцент робиться на правильне використання часу і на уточнення задач. Співробітники починають пишатися своєю належністю до «команді-переможниці» (виникає ідентифікація з групою). На проблеми дивляться реалістично і вирішують їх творчо. Управлінські функції плавно переходять від одного співробітника до іншого в залежності від конкретного завдання.

5.Майстерність. У розвиненому колективі діють міцні зв'язки між його членами. Людей приймають і оцінюють по достоїнству, а не по претензіях. Відносини носять неформальний характер, але приносять задоволення. Особисті розбіжності швидко усуваються. Колектив перетворюється в благополучну осередок суспільства і викликає захоплення сторонніх. Він здатний показувати чудові результати і встановлює високі стандарти досягнень.

6.Старіння. Зовнішні умови змінилися, а колектив продовжує працювати над раніше поставленими цілями, вже не відповідають завданням нового часу. Тривалий час структура, функції, положення, iнструкцiї та методи роботи не міняються. На цій стадії розвитку колективу ще вдається за рахунок досвіду і колишнього майстерності «триматися на плаву», але за результативністю він вже програє більш активним конкурентам. У колективі накопичилася втома, найчастіше домінують формальні взаємостосунки і оглядка на лідера.

7.Смерть. Відбувається велика реорганізація підприємства або його повна ліквідація, колектив формально припиняє своє існування, і люди працевлаштовуються в інші місця. Іноді смерть колективу відбувається з причини відходу або смерті лідера, коли група не сприймає керівника з абсолютно іншим стилем і типом взаємин. У процесі реорганізації результативність роботи колективу дуже низька, і краще цей процес скоротити до мінімуму («швидка кончина»).

Важливими методами виховання в цій групі є заохочення і покарання.

Заохочення – це спосіб вираження позитивної оцінки вчинків і дій учнів; це сфера психолого-педагогічного впливу, спрямованого на стимулювання і розвитку позитивної діяльності та поведінки учня.

При виборі умов і форм заохочення необхідно враховувати не стільки результат, скільки саму діяльність.

При виборі форм заохочення віддавати перевагу: колективному перед індивідуальним; символічному перед матеріальним.

Стимулювання повинно бути не епізодичним, а систематичним, педагогічно доцільним.

Покарання – це особлива форма пред‘явлення суспільством вимог до особистості; це особлива сфера психолого-педагогічного впливу на виховання з метою гальмування.

Сприяє згуртуванню учнівського колективу обґрунтований і використовуваний А. Макаренком принцип паралельної дії, згідно з яким вихованцеві пред‘являють вимогу

не прямо, а через колектив, коли відповідальність за кожного покладається на колектив і його самоврядування.

59..

Необхідно зазначити, що не лише стиль роботи вчителя, але й просто його людські якості можуть сприяти або гальмувати виявлення міжособистих відносин. Які ж вимоги пред‘являють школярі до вчителя, щоб той був у змозі війти до них у довіру.

üконтактність, вміння легко та з гнучкістю спілкуватися з дітьми;

üдемократичний стиль керування, якій має на меті поєднання поваги до особистості кожного учня з необхідною вимогливістю;

üрозуміння, терпимість, різноманітність поглядів та інтересів, ерудиція, чуйність, здатність до співпереживання.

Не можна допускати тиску на дітей, це не викличе ентузіазму у школярів, скоріше навпаки: вони перестануть вважати нинішнє діло своїм, втратять до нього інтерес. Педагог повинен вміти користуватися засобами, які збуджують вихованців до сумлінної, творчої і самостійної участі у здійсненні загальної справи: допомога дружньою порадою, звертання до вихованців по допомогу, товариська вигода( „ Раз вирішили всі разом, то треба...‖).

Педагоги мають постійно дивувати учнів особистим прикладом бадьорого настрою, добрим жартом, радісною перспективою близького успіху, перемогою у боротьбі з власними слабкостями. А.С. Макаренко стверджував, що кожний вчитель, якщо він добре підготовлений та виявляє старанність, може досягти педагогічної майстерності та проявити творчість.

Учитель, який творчо реалізує свої педагогічні здібності, розвиває та укріплює свій внутрішній потяг до самовдосконалення, вбачає сенс не тільки в самостійному творчому пошуку, а й в колективному, разом з учнями.

Отже, вчитель - це друг своїх вихованців. Це – людина, яка жартує, грає з ними і постійно цікавиться їх діяльністю у колективі. Справжній вчитель – це тонкий психолог та новатор.колектив може сприяти не лише становленню особистості, але й її деградації, як в цьому випадку. Керівник класу має сприяти тому, щоб кожна дитина почувала себе комфортно в колективі, щоб не виникали жодні суперечки та образиЯкщо дитину щось турбує, засмучує, гнітить, то кмітливий вчитель одразу це помітить, і виступить в даному випадку не шкільним працівником, не суровим вихователем, а перш за все товаришем, людиною, яка прагне допомогти. В цьому випадку, вчителеві необхідна неабияка педагогічна майстерність. Треба сприяти тому, щоб колектив постійно розвивався, а не деградував. Щоб кожен дитина відчувала себе людиною, з усіма своїми вадами та недоліками.

Як бачимо, людина не може існувати ізольовано у суспільстві, всі її найкращі якості, вміння та риси характеру виявляються у колективі. Колектив допомагає людині знайти своє призначення у житті, стати тим, ким вона прагне стати. Колектив змінює та виправляє особистість. Егоїстичних та надмінних людей робить ввічливими та доброзичливими, а закомплексованим людям, які не вірять у свої сили, допомагає проявити себе, показати всі свої можливості та здібності. Колектив, безсумнівно, є одним з факторів розвитку та становлення нашої особистості.

60.. Підготовка молоді до сімейного життя як складова моралі в контексті національного виховання.

Національне відродження і дальший розвиток духовної культури українського народу зумовили гостру потребу актуалізації проблеми формування особи українця з багатогранними знаннями, глибокою національною свідомістю, високими інтелектуальнотворчими, духовно-моральними й естетичними якостями, патріотичними почуттями та працьовитістю. Провідну роль у цьому відіграє цілеспрямована підготовка підростаючого покоління до сімейного життя, до засвоєння родинних, економічних, духовно-культурних й історичних традицій своєї сім‘ї, народу, нації. Від моральної підготовки молоді до майбутнього сімейного життя, від культури відносин між юнаками і дівчатами залежить культура нашого суспільства, щастя й благополуччя майбутніх сімей.Відійшли назад народні традиції природного засвоєння та передачі наступним поколінням соціальноправової, громадянської, морально-психологічної, господарсько-економічної, емоційноінтимної, педагогічної, дозвільно-оздоровчої культури сім`янина. Сім`я виступає для людини першим і найбільш довго тривало діючим прикладом між особових стосунків, закладає основи виконання у майбутньому всіх її сімейних ролей. У зв`язку з цим за глибиною, безперервністю, силою впливу безпосередній досвід життя у батьківській сім`ї набуває особливо важливого значення.. Отже, до створення своєї сім‘ї, до виконання подружніх і батьківських обов‘язків готувати підростаюче покоління повинна не тільки сім‘я, але й спеціально підготовлені до цієї справи педагоги. Головними педагогічними принципами у формуванні сім‘янина виступають: народність, природовідповідність, гуманність, етнічна соціалізація, збереження духовної єдності, наступності і спадкоємності поколінь, культуровідповідність, демократизм, родинно-громадсько- шкільна гармонія, систематичність педагогічного впливу, утвердження життєвого оптимізму, врахування вікових та індивідуальних особливостей дитини. Не менш важливе значення мають і дидактичні принципи: науковість, доступність, наочність, єдність різних форм, методів і засобів навчання.

61.. Поєднання зусиль школи і сім*ї у справі підготовки учнівської молоді до сімейного

життя

Сім'я є моделлю суспільства на конкретному історичному етапі розвитку, відображає його моральні та духовні особливості.Сім'я - невелика соціальна група, до якої входять поєднані шлюбом чоловік і жінка, їх діти (власні або усиновлені), кровні родичі, інші особи, пов'язані родинними зв'язками з подружжям .Сім‘я відновлює духовні й фізичні сили людини, заряджає її енергією для активної участі в суспільному житті. У ній відбувається не тільки фізичне народження людини, але й первинна соціалізація й виховання, духовне дозрівання особистості.Особливо актуальним це є для школярів, адже саме в молодшому шкільному віці,

батьківське відношення здобуває вирішального значення для становлення й закріплення образу свого ―Я‖. Цей образ і відношення до себе формується під впливом того образа, що склався в батьків.Спілкування батьків з дитиною визначається установками щодо неї, що відображають особливості їхнього сприйняття й розуміння дитини.Сім'я функціонує на основі спільного побуту,

економічного, морально-психологічного укладу, виховання дітей, взаємної відповідальності. Вона забезпечує соціалізацію людини, самореалізацію особистості, захист від проблем, сприяє формуванню особистості з усталеною поведінкою. Дослідженнями встановлено, що життєдіяльність сім'ї реалізується через основні її функції:- матеріально-економічну (бюджет