Пояснення до самостійної роботи з теми «антигени»

Антигени

Сторонні макромолекули, які при введенні в організм зумовлюють формування імунної відповіді, за умови їх розпізнавання специфічними рецепторами лімфоцитів

Структура молекули антигену

Молекула антигену складається із епітопів, які знаходяться на поверхні молекули і зумовлюють її специфічність, та носія, який часто представлений молекулою білка. Епітопи часто представлені різними хімічними групами: NH2, COOH, NH-OOH і інші

Умови антигенності

Чужорідність, макромолекулярність (молекулярна маса не менше 20-30 КД), колоїдний стан, здатність до катаболічного процесингу макрофагами й іншими клітинами

Класифікація антигенів

Екзогенні, ендогенні, білкові, полісахаридні, глікопротеїнові, нуклеопротеїнові, вірусні, антигени клітин макроорганізму, повноцінні, неповноцінні (гаптени), аутоантигени, алергени

Повноцінні антигени

Складаються з двох частин: носія та детермінантної групи (епітопів). Дані антигени можуть стимулювати утворення специфічних антитіл або клітин ефеторів та взаємодіяти з ними

Неповноцінні антигени (гаптени)

Можуть лише взаємодіяти із специфічними до них антитілами або клітинами рецепторами; містять лише епітопи

Аутоантигени

Антигени власного організму, до яких імунна система має толерантність.

Змінені під впливом різноманітних факторів (внутрішньоклітинних організмів, вірусів, температури та інші) клітини і тканини організму та клітини забар’єрних органів (щитовидна залоза, клітини мозку, статевих залоз та інші)

Алергени

Різновиди антигенів, які зумовлюють алергічну реакцію

Антигени бактерій

Н (джгутикові),

О (соматичні),

К (капсулярні) антигени

До антигенів належать

Різні структури бактерій, вірусів, найпростіших, токсинів, донорська кров, препарати із сироватки крові, антигени груп крові, органи і тканини, які трансплантуються в організм реципієнта

Основні властивості антигенів

Імуногенність – здатність індукувати імунну відповідь. Імуногенність залежить від молекулярної ваги та структури молекули антигену, а також від генотипу реагуючого організму.

Антигенність – здатність реагувати (з'єднуватися) зі специфічними антитілами та імунокомпетентиними лімфоцитами.

Специфічність – особливості антигенів, які дозволяють імунній системі відрізняти один антиген від іншого

Видо- та типоспецифічні антигени

Антигени, які належать тільки до одного виду чи типу мікроорганізмів та тканин

Гаптени

Неповноцінні антигени, які не мають імуногенності, але мають специфічність і можуть реагувати з відповідними антитілами і клітинами. Гаптенами є барвники, хіміопрепарати, антибіотики та інші

CD-антигени

Мембранні антигени, маркери клітин кістково-мозкового походження. Існує понад 100 різних CD-антигенів. Дані антигени дозволяють відрізнити один вид клітин від інших

Головний комплекс гістосумісності (ГКГС)

Генетична ділянка в шостій хромосомі людини, яка займає 2 сантиморгана. Містить три групи генів І, II і III класів. Похідними цих генів є система НLА (від англ. Нumаn Leucocyte antigene). Гени І і II класів характеризуються надзвичайно високою поліморфністю (мають до декількох десятків алельних форм). Це зумовлює їх функцію у тканинній несумісності.

Антигени головного комплексу гістосумісності (МНС — Major histocompatibility complex) у людини називаються HLA (англ. Human leukocyte antigens). Антигени МНС I класу знаходяться на всіх ядровмісних клітинах, а МНС II класу — тільки на антигенпрезентуючих клітинах. Антигени МНС I та II класів беруть участь в презентації клітинам антигенного пептиду Т-лімфоцитам, відповідно ІІ - СД4, І - СД8. Частина генів II класу детермінує рівень імунної відповіді

Презентація антигену

Це демонстрація антигену Т-лімфоцитам, яка здійснюється в результаті таких процесів: поглинання антигену антигенпрезентуючою клітиною (АПК); розчеплення його всередині клітини ферментами; зв’язування утворених антигених пептидів із молекулами МНС («завантаження» антигенних пептидів у жолобки власних молекул МНС I, ІІ класів); виходу їх на поверхню клітини для контакту з Т-лімфоцитами. Антиген розпізнається рецепторами В- та Т-лімфоцитів

Практичне використання антигенів мікроорганізмів

Базується на їх специфічності. Для серологічної діагностики інфекційних захворювань, при яких за допомогою антигенів або діагностикумів виявляють специфічні антитіла в сироватці крові хворих. Деякі антигени (алергени) використовують для діагностики захворювань (туберкульоз, бруцельоз, сибірка та інші). Алергени вводяться внутрішньошкірно. З антигенів бактерій та екзотоксинів готують вакцини, які використовують з профілактичною метою

Схема отримання анатоксину та його використання

Анатоксин одержують шляхом знешкодження екзотоксину розчином формаліну (в суміші 0,4%) та дії температури 40 °С впродовж 4-х тижнів.

Анатоксини використовують як вакцини для специфічної профілактики вищезазначених захворювань

Суперантигени

Антигени мікробів, які взаємодіють із МНС II класу антигенпрезентуючих клітин (АПК) та Т-клітинним рецептором (TcR) Т-лімфоцитів, поза антигензв’язувальною щілиною, тобто не в активних центрах. Суперантигени приєднуються немов збоку від молекул МНС II та TcR. Вони блокують можливу специфічну імунну відповідь та викликає поліклональну активацію лімфоцитів, викид цитокінів та загибель Т-лімфоцитів із розвитком імунодефіциту.

Суперантигенами є ентеротоксини стафілококів; токсин синдрому токсичного шоку; суперантигени стрептококів, вірусу Епстайна–Барр та інші