1Історія розвітку гендерної психології.

У першій половині ХХ сторіччя традиційна психологія розвивалася в руслі західноєвропейської традиції дихотомічного мислення, де "жіноче" і "чоловіче" мислилися як метафори контрасту, протилежності і взаємодоповнення. «Жіноче» асоціювалося з природним, низьким, слабким, порочним; "чоловіче" - з соціальним, високим, сильним, моральним. У цій дихотомії ми бачимо яскраве відображення статевої диференціації та ієрархічності. Саме цей аспект взаємин статей став ключовим моментом жіночих і гендерних психологічних досліджень. Особливістю психологічної науки цього часу була "двояка нежіночною". Це знайшло відображення в тому, що жінки практично не були присутні в психології ні як суб'єкти, ні як об'єкти дослідження.

2Напрямі феміністічного руху, его представник та ідеологічне підгрунтя.

На Хвилі протесту проти діскрімінації жінок, гендерних стереотіпів виник фемінізм.

   Фемінізм - науковий Напрям и Суспільний рух, метою Якого є повна рівноправність чоловіків и жінок у всех сферах життя.

   Дерло Зробили СПРОБА обгрунтувати рівноправність чоловіків и жінок французькі Філософи Вольтер, Д. Дідро, Ш.-Л. Монтеск'є, Які обстоювалося право жінок брати доля у суспільному жітті, стверджувалі, что їх природа не менше Складна, чем чоловіча. Самі жінки заявили про себе активною участю у Великій Французькій революції, започаткувалі жіночі клуби, журнали. Француженки, що не протіставляючі собі чоловікам, звертали уваг на свою безправність. Альо Революційна влада, оцінівші Громадську актівність жінок, що не змогла протістояті патріархальній Традиції, впліву католицької церкви, щоб Визнати жінок самостійнім суб'єктом истории, Віднести їх до категорії «вільніх» и «рівніх». І це спричинило Виникнення нового суспільного Явища - фемінізму як руху на захист політічніх и Громадянських прав жінок.

   

   У Тогочасні фемінізмі чітко окреслено три напрями: суфражизм (англ. suffrage - ВИБОРЧИЙ право) - рух за Надання Жінкам права обирати; гуманістічній, Який Звільнення жінки вбачалася у розвітку ее інтелекту, підвіщенні грамотності; Марксистська вважать, что стійбище жінки-робітніці зумовленості класового причинами , тому боротьба за ее Звільнення збігається Із загально Завдання Звільнення пролетаріату. У зв'язку з ЦІМ окрем жіночого харчування не існує, воно вірішуватіметься разом з вірішенням проблем пролетаріату. Цею Напрям найпошіренішім БУВ у России. Головний ідеолог его - Олександра Коллонтай (1872-1952).

   Отже, за Одне століття фемінізм пошірівся в цьом мире, Вперше порушившій питання про права жінки, Рівність статей, сприян формуваня атмосфери морального засудять патріархату. Успіх суфражизму (у багатьох странах напередодні Другої Світової Війни жінки здобули ВИБОРЧИЙ право), а такоже об'єктивні Чинник - війна, повоєнне відродження - прізвелі до того, что фемінізм Фактично НЕ виявляв собі почти до 60-х років XX ст. Поштовх до его відродження стала книга француженки Симони де Бовуар «Друга стать» (1949 p.), Яка є ПОВНЕ історико-філософськім Досліджень становіща жінки від создания світу. Авторка обстоювалося тезу, что в жінках закладені Такі ж потенції, як и в чоловіках. Головна Вимога жіночого руху - Визнати рівноправність жінки, яка НЕ ​​є другою статтю.

   Помітно актівізувався український жіночий рух на початку XX ст.: Великими тиражами виходе жіночі газети та журнали, активно Розвивайся жіночі організації. Водночас точілася гостра Дискусія между Прихильники ліберальніх та Марксистська поглядів. Тези лібералів про емансіпацію, моральне перевіховання Суспільства марксисти кваліфікувалі як прояв «буржуазного фемінізму», пропонуючі замініті Поняття «емансіпація» на «жіноче питання», «жіноча особистість», «жіночі масі».

   Радянська влада формально Надала жінці всю повнотіла юридичних прав, Заборона водночас діяльність незалежних жіночіх організацій. Натомість при органах власти Було Створено жінвідділі, Завдання якіх пролягав у тому, щоб вікуваті з жіночіх трудових ресурсів армію робітниць і селянок, а це мало своїм наслідком зникнення особистості, нівелювання соціокультурних відмінностей між чоловіком та жінкою.

   Становище жінки в Україні віддзеркалює процеси в усіх постсоціалістичних країнах. Інтегруючись у світове співтовариство, Україна ратифікувала міжнародні акти, спрямовані на ліквідацію всіх форм дискримінації жінок (Конвенцію ООН «Про ліквідацію усіх форм дискримінації жінок»). Але реально на становище жінок це не вплинуло. Наприклад, у сучасному українському парламенті вони становлять менше 10%; бізнес і підприємництво залишаються чоловічими сферами; традиційно низькі шанси жінок на ринку праці; вони часто страждають від насилля та сексуального переслідування тощо. Ці проблеми були системно проаналізовані на Всеукраїнській конференції «Стратегія четвертої Всесвітньої конференції з питань становища жінок і програма дій в Україні», що відбулася у 1996 р. в Києві й підкреслила необхідність ліквідації нерівності між чоловіками та жінками у сфері влади, виступила за прийняття відповідних державних рішень. Сучасна гендерна політика розвивається за такими напрямами:

   — рівноправність у зайнятості та навчанні;

   — сервісний контроль за дітьми;

   — контроль за народжуваністю, методами контрацепції та штучного переривання вагітності;

   — юридична та фінансова незалежність жінок;

   — протидія сексуальному гнобленню та чоловічому насильству.

   Ключові її положення відображають основні вимоги міжнародного жіночого руху і поступово набувають ознак державного нормативного регулювання в розвинутих країнах. Жіночий чинник є значним у сучасній картині світу, вимагає переосмислення засад цивілізації. На передній план виступають принципово нові проблеми визначення місця жінки в сучасному світі, без розв´язання яких неможливий подальший прогрес людства.