- •1. Історія україни як наука: предмет методологія джерела
- •3.Первіснообщинний лад на території україни
- •4.Трипільська культура на території україни
- •5.Державне об*єднання племен на землях сучасної україни: кіммерійці, скіфи, сармати
- •Кімерійці
- •Сармати
- •6.Античні міста-держави Північного причорномор*я. Грецька колонізація.
- •Грецька колонізація Північного Причорномор'я. Зародження грецьких міст-держав
- •7.Східні слов*яни на території україни: господарська діяльність, матеріальна та духовна культура
- •Господарська діяльність, суспільний лад і духовний світ слов'ян
- •8. Утворення київської держави
- •1. Питання походження Русі
- •2. Утворення Київської держави
- •9. Захоплення києва олегом . Князювання ольги , ігоря, святослава зАхоплення києва
- •Ярослав Мудрий
- •Особливості розвитку культури Київської Русі
- •Історичне значення Київської Русі
- •13. Причини та наслідки феодальної роздробленості київської русі
- •14. Утворення гал.-вол. Князівства. Його політичний та суспільно-економічний розвиток. Данило галицький Утворення Галицько-Волинського князівства
- •4. Данило Галицький
- •15. Монгольська навала на укр.Землі, її наслідки
- •2.3. Монголо-татарська навала та її наслідки для Київської Русі
- •16. Основні етапи входження українських земель до складу литовського князівства
- •17. Кревська унія 1385 року
- •Наслідки Кревської унії для українських земель
- •18. Соціально-економічний розвиток українських земель у 15-16ст.
- •20. Виникнення, соціальна природа, життя укр. Козацтва
- •21. Козацтво у міжнародних відносинах
- •22. Становлення вищої освіти україни ( друга пол. 16ст – перша пол. 17 ст). Роль києво-могилянської академії у культурно –освітньому розвиткові українського народу
- •23. Люблінська унія та зміна політичного становища укр. Земель
- •24. Козацько-селянські повстання в кінці 16 першій пол. - 17 ст. В Україні
- •25. Утворення запорозької січі та її роль в історії українського народу
- •26. Національно-визвольна революція українського народу середини 17 ст. : причини, характер, рушійні сили
- •27. Воєнні дії 1648 – 1649 рр.???????????????
- •29. Битва під Берестечком. Білоцерківський мирний договір.
- •30. Б. Хмельницький – видатний політик і полководець, творець Української козацької держави
- •31. Переяславсько-московська угода 1654 р. Та її оцінка в історичній літературі.
- •32. Боротьба українського народу за політичну єдність і національнк державність після смерті б.Хмельницького.
- •33. Політичний розвиток Правобережної України у другій пол.. 17 ст.
- •35. Боротьба козацтва з турецько-татарською агресією на початку 17 ст. П. Сагайдачний.
- •36. Українські землі під владою речі посполитої (кінець 17 – середина 18 ст.)
- •37. Гетьман України і. Мазепа.
- •38. Конституція Пилипа Орлика – перша конституція України
- •40. Обмеження автономії України. Гетьмани і. Скоропадський, п. Полуботок, д. Апостол.
- •41. Остаточна ліквідація автономного статусу України у другій половині 18 ст.
- •42. Нова Січ ( 1734 – 1775)
- •43. Поділи Польщі на нове політико-територіальне розчленування України між Російською та Австрійською імперіями
- •44. Приєднання Росією Північного Причорномор*я. Заселення та господарський розвиток Південної України (18 ст.)
- •45. Повстання на правобережжі та Західній Україні у 18 ст. ( Коліївщина, опришки, гайдамаччина)
- •46. Адміністративно – територіальний стан українських земель у складі Російської та Австрійської імперій на початку 19 ст.
- •1. Українські землі у складі Російської імперії
- •47. Занепад кріпосницьких та зародження ринкових відносин в Україна у першій половині 19 ст. Початок промислового перевороту.
- •48. Поширення української національної ідеї в 20-40-х рр. 19 ст. У Галичині. «Руська трійця».?????????????
- •50. Відродження української національної свідомості. Кирило-Мефодіївське товариство.
- •51. Скасування кріпосного права. Особливості проведення реформи 1861р. В Україні
- •52. Культурно-національна політика російського царизму щодо України в другій половині 19ст.
- •53. Ліберальні реформи в Україні в 60-70-ті роки 19 ст.
- •55.Періодизація та основні етапи укр. Нац. Руху 19 ст. Створення і діяльність громад.
- •56. Особливості розвитку капіталізму в Україні (друга пол.19ст.)
- •57. Соціально-економічний розвиток України на початку 20ст. (1900 – 1917рр.)
- •58. Виникнення та діяльність політичних партій в Україні (90-ті роки 19ст.-1917р.)?????????????????????????
- •2. Створення політичних партій і громадсько-політичних організацій у Наддніпрянщині.
- •59. Столипінська аграрна реформа та її наслідки для українського суспільства
- •60. Україна в роки революції 1905-1907рр.
- •58.2. Україна в період Першої світової війни (серпень 1914 –листопад 1918рр.)
- •59. 2. Лютнева революція в Росії 1917року. Піднесення національно-визвольного руху в Україні. Утворення уцр та її діяльність (березень-квітень 1917р.)
- •60.2. Проголошення автономії України. І та іі Універсали Центральної Ради.
- •61. 3 Універсал Центральної ради. Проголошення унр
- •62. Перша українсько-більшовицька війна ( грудень 1917 – березень 1918)???????????
- •63. Брестський договір і Україна. Прикінцевий період діяльності цр: причини її падіння
- •64. Українська держава гетьмана Павла Скоропадського. Зовнішня і внутрішня політика гетьманату та причини його падіння.
- •65. Проголошення Західноукраїнської Народної Республіки. Створення та військові дії уга
- •66. Злука (об'єднання) українських земель (22 січня 1919 року) та її історичне значення
- •67. Відновлення унр. Директорія унр: її склад, внутрішня та зовнішня політика
- •68. 4 Універсал Центральної Ради й проголошення незалежної держави українського народу. Крути: трагізм української історії
- •69. Україна під владою більшовиків у 1919 році.????????
- •70. Економічна та політична криза в Україні на початку 1920-х рр. Голод 1921 – 1923-рр.
- •71. Україна в період нової економічної політики (1921 – 1928 рр.)
- •72. Участь урср в утворенні Радянського Союзу. Союзний договір від 30 грудня 1922р. Перша Конституція срср (січень 1924р.) та затвердження в травні 1925р. Нового тексту Конституції урср.
- •73. Соціально-економічне становище на західноукраїнських землях у 20-30-х рр. 20 ст.
- •74. Західноукраїнський суспільно-політичний рух у 1920-1930-х рр. 20ст.
- •75.Сталінський терор в усрр наприкінці 1920-1930-х рр.
- •76. Радянська індустріалізація України (1928-1939рр.): суспільно-економічні наслідки
- •77. Колективізація в Україні. Голодомор 1932-1933 рр.
- •78. Політика українізації (20-30-ті роки 20ст.) : суспільно-політичний зміст та наслідки
- •79. Культурне життя на українських землях у 1920-1930 рр.
- •80. Початок другої світової війни. Західна Україна під владою сталінського режиму
- •82. Фашистський окупаційний режим в Україні (1941 – 1942 рр.)
- •83. Партизанський, антифашистський та підпільний рух в Україні (1941 – 1944 рр.)
- •84. Оун – упа в роки Другої світової війни
- •1. Вступ
- •85. Визволення України від німецько-фашистських загарбників українських земель (1943 – 1944 рр.)
- •86. Внесок України в перемогу над фашизмом. Політичні, економічні та соціальні наслідки війни для українського народу
- •87. Українська рср у системі міжнародних відносин після Другої світової війни. Створення оон і місце України у цьому процесі
- •88.Україна в період повоєнної відбудови (1945 – 1953 рр.)
- •89. Голод 1946 – 1947 рр. В Україні та його наслідки
- •90. Західноукраїнські землі у повоєнні роки ( 1945 - 1955 рр.)
- •91.Спроби лібералізації суспільно-політичного життя в Україні у період десталінізації (1956-1964 рр.)
- •92.Соціально-еконономічний розвиток урср у другій пол. 1950-х – першій пол. 1960-х
- •93. Дисидентський, правозахисний і національно-визвольний рух в Україні у 1960 – 1980-х рр.. 20 ст.
- •94. Соціально-економічний розвиток урср у 1964 – 1985 рр.
- •95. Наростання соціальних проблем в Україні (1985 – 1991 рр.)
- •96. Загострення екологічних проблем в Україні з другої пол. 20ст. Чорнобильська катастрофа та її наслідки.
- •97. Становлення багатопартійної системи в Україні ( кінець 1980-х – перша пол. 1990-х рр.)
- •2. Виникнення багатопартійності в Україні
- •98. Україна на шляху до незалежності (1990 – 1991 рр.) «Декларація про державний суверенітет України» ( 16 липня 1990 р.) та її значення.
- •99. Провал державного перевороту 19-21 серпня 1991 року в срср та його наслідки. Акт проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року
- •100. Конституція України. Основний Закон держави (28 червня 1996 р.)
- •101. Зовнішня політика України в добу незалежності
- •102. Національно-культурний розвиток українського народу на сучасному етапі
- •103. Соціально-економічний розвиток України в добу незалежності
- •104. Президентські вибори 2010 року????
- •105. Вибори до Верховної Влади України 2012 року
33. Політичний розвиток Правобережної України у другій пол.. 17 ст.
2. Політика гетьманів Правобережної України в період "Руїни" (Павло Тетеря, Петро Дорошенко, Юрій Хмельницький)
Після зречення від гетьманства Ю. Хмельницького на Правобережжі гетьманом був обраний Павло Тетеря (1663–1665 рр.), який служив інтересам шляхетської Польщі.
Але Лівобережжя й Запоріжжя не визнавали влади Тетері. Разом з тим, на Правобережжя стали повертатися польські шляхтичі і з допомогою Тетері поновлювали польські порядки, кріпосницький і національний гніт. Проти їхніх дій піднімалися народні повстання. Найбільшим було повстання 1663 р. у Поволоцькому, очолене полковником Іваном Поповичем. Повстанці громили шляхетські маєтки і знищували шляхтичів. Тетері й польським шляхтичам вдалося придушити повстання.
Слід відмітити, що польський уряд вирішив організувати похід на Лівобережжя, щоб повернути його від свою владу. Польським військам і частині правобережних козаків на чолі з Тетерею вдалося вдертися на Лівобережжя. Але в січні 1664 р. під Глуховом і в лютому 1664 р. під Новгород-Сіверським вони були розгромлені і втекли з Лівобережної України.
Крах польського походу, поява на Правобережжі запорожців і лівобережних козацьких полків дали новий поштовх розгортанню повстань. Уже в 1665 році повстання охопило всю Правобережну Україну. Польська влада фактично була ліквідована. Тетеря втік у Польщу.
Петро Дорошенко (1666–1676 рр.).Після зречення Тетері гетьманом за підтримки татар був проголошений сотник Степан Опара, але незабаром він був усунений, виданий полякам, які його розстріляли. Козацька Рада в січні 1666 р. в Чигирині обрала гетьманом П. Дорошенка. М.С. Грушевський характеризував його так: "чоловік великого духа, душею і тілом відданий визволенню України".
Доцільно сказати, що Дорошенко ставив своєю метою звільнити Україну від московської та польської влади і об'єднати її. Але здійсненню цієї мети заважали тогочасні несприятливі обставини: на самостійність України посягали сусіди – Польща, Туреччина, Росія. Дорошенко усвідомлював, що Україні одній не втриматися, що їй необхідна підтримка однієї з держав – Росії, але за умови, "щоб в усіх містах і правої і лівої сторони воєвод і царських ратних людей не було, щоб по містах скрізь управляли полковники та старшини козацькі...".
Оскільки російський уряд уже показав, що він хоче повністю підпорядкувати Україну своїй владі, Дорошенко вирішив об'єднати українські землі під зверхністю турецького султана і цим забезпечити незалежність української держави. Уже восени 1667 р. під тиском об'єднаних турецьких і козацьких військ польський король визнав суверенітет гетьманату на Правобережній Україні. Ці успіхи посилили протурецьку орієнтацію П. Дорошенка.
Треба зазначити, що, зміцнивши свої позиції, П. Дорошенко разом з військом перейшов на лівий берег Дніпра і після вбивства козаками І. Брюховецького у 1668 р. оголосив себе гетьманом усієї України. Мети було досягнуто, але цей успіх не міг бути тривалим, тому що надійшла звістка пор наступ польських військ на Брацлавщину, і гетьман відступив на Правобережжя.
У цей же час незацікавлені у зміцненні української державності татари підтримали претензії на гетьманську булаву П. Суховія, якого висунуло Запоріжжя. Ситуацію ще більше ускладнив наступ російських військ, внаслідок якого більша частина лівобережної старшини на чолі з Д. Многогрішним змушена була визнати верховенство царя. Потрапивши у пастку обставин, П. Дорошенко посилив протурецьку орієнтацію. Корсунська генеральна старшинська рада (березень 1669 р.) погоджується на офіційне прийняття турецького протекторату. Влітку 1672 р. Отаманська Порта почала воєнні дії проти Польщі. Правобережна Україна у черговий раз стала театром військових дій.
Треба звернути увагу на те, що авторитет гетьмана дедалі більше занепав, він втратив підтримку мас. У середині 1675 р. ситуація стала критичною, спроби знайти порозуміння з Росією та відмовитися від протурецької орієнтації закінчилися безрезультатно. В 1676 р. П. Дорошенко склав свої гетьманські повноваження. Ця подія була останнім актом Української національної революції, яка зазнала поразки.
Юрій Хмельницький – третє гетьманування (1677–1681 рр.). Султанська Туреччина продовжувала загарбницьку політику щодо України. Намагаючись використати популярне ім'я Хмельницького, турецький уряд проголосив Юрія Хмельницького гетьманом і "Князем Малоросійської України". Після цього турецькі правителі організували в 1677 р. наступ 120-тисячного турецько-татарського війська на Україну. Але так званий перший Чигиринський похід закінчився невдало.
У 1678 р. велика турецька армія (200 тис. чол.) знову з'явилася на Україні, здобула та поруйнувала Чигирин, і місто перестало бути столицею козацтва.
Відводячи свої війська з України, турецький уряд залишив у м. Немирові на Брацлавщині з невеликими загонами турецько-татарських військ Юрія Хмельницького як "правителя України". Юрій з татарськими загонами нападав на українські міста й села, навіть на Лівобережжі, завдаючи великої шкоди населенню. Уманщина, Канівщина, Чигиринщина були перетворені на пустелю. Після відступу татар 1679 р. Юрій ще 2 роки жахав народ непосильними податками й здирствами. Зрозумівши нікчемність свого ставленика, турки у 1681 році відправили Юрія до Царгорода, а на його місце поставили молдавського господаря Дуку. У 1685 р. Ю. Хмельницького знову було призначено "гетьманом України", але через півроку він був страчений у Кам'янець-Подільському. Так скінчилося життя й політична кар'єра нещасного наступника славного Богдана.
Отже, на заключному етапі Української національної революції територіальний розкол України призвів до глибокої кризи та певної деморалізації суспільства. Ці катастрофічні процеси виявилися у відмові національної еліти від створення незалежної соборної України; намаганні гетьманів за будь-яку ціну втримати владу, їхній неспроможності консолідувати навколо себе значні сили для вирішення державних питань; відмові від активної участі в боротьбі значної частини заможного козацтва і старшини; домінуванні регіональних політичних інтересів над державними; залученні іноземних держав до вирішення внутрішніх проблем. Останньою спробою переломити хід подій, відновити територіальну єдність і повноцінну державність був час гетьманства П. Дорошенка.
34. Політичний розвиток Лівобережної України у другій пол.. 17 ст.
Політика гетьманів Лівобережної України в період "Руїни" (І. Брюховецький, Д. Многогрішний, І. Самойлович)
Розгляд цього питання слід почати з того, що на Лівобережжі політичне становище було також складним, постійно точилася боротьба за владу. Так, на Правобережжі гетьманом став П. Тетеря (1663 р.), на Лівобережжі наказним гетьманом став Яким Сомко, брат першої дружини Богдана Хмельницького. Але рядові козаки були проти нього і висунули свого кандидата – Василя Золотаренка. В 1663 р. в Ніжині зібралася "Чорна рада", яка обрала гетьманом кошового отамана Січі Івана Брюховецького, який обіцяв полегшити становище козаків, зменшити побори й обмежити загарбання старшиною земель.
Іван Брюховецький (1663–1668 рр.) – яскравий представник доби Руїни. Він був добрим промовцем, умів впливати на маси, був типовим демагогом. В політичних поглядах був палким прихильником Москви.
Треба підкреслити, що І. Брюховецький усіма силами захищав інтереси козацької старшини, сприяв посиленню експлуатації селян, міщан, рядових козаків. Оскільки це викликало незадоволення мас, гетьман для укріплення своєї влади вирішив міцніше спертися на царський уряд. З цією метою у 1665 р. він з групою старшини поїхав до Москви і підписав там з царським урядом нові "Московські статті", за якими залишилися тільки станові права козаків. Московські воєводи з військом мали право стояти у всіх містах Лівобережжя, всі податки перейшли до Москви, гетьман не мав права вести стосунки з іншими державами. Брюховецький просив навіть прислати митрополита з Москви. Йдучи назустріч домаганням козацької старшини, царський уряд пожалував Брюховецькому боярський титул, а старшині, що прибула з ним (500 старшин) – дворянство.
У 1666 році в Україну прибули московські урядовці і почали перепис селян і міщан для визначення розмірів податків. Посилювала гніт і козацька старшина. Спалахнули народні повстання. Переповнював чашу терпіння Андрусівський договір, укладений Москвою з Польщею 30 січня 1667 р. без представників з України, який юридичне закріпив поділ України на Лівобережну та Правобережну. В Україні почало ширитися загальне незадоволення проти московських порядків і гетьмана.
І. Брюховецький, щоб відвести удари від себе, вирішив змінити політичну орієнтацію. У 1668 р. він скликав раду старшин, на якій заявив, що єдиний порятунок – вигнати московських воєвод і просити протекції Туреччини. Султан на протекторат дав згоду. В червні 1668 р. у війську Брюховецького піднялося повстання, козаки убили гетьмана. П. Дорошенко був проголошений гетьманом обох боків Дніпра. Але й цей тріумф був недовгий: Дорошенко покинув Лівобережжя, де залишив наказним гетьманом Дем'яна Многогрішного (1668–1672 рр.). Тут доцільно розповісти, що у грудні 1668 р. в Новгород-Сіверському старшинська рада обрала Д. Многогрішного гетьманом Сіверським.
З дозволу царського уряду в березні 1669 р. в Глухові зібралася рада, яка підтвердила обрання Многогрішного гетьманом і схвалила нові так звані "Глухівські статті". В головних рисах вони повторювали Березневі статті 1654 р., але із значним обмеженням автономії Гетьманщини.
Д. Многогрішний намагався встановити порядок і спокій. Він приборкував повстання, боровся зі старшинською олігархією, сам призначав та змінював полковників, сотників, без суду їх карав, накладав податки на старшину, духівництво. Характеризуючи правління гетьмана, історик І. Холмський писав: "Завдяки йому Гетьманщина скінчила часи Руїни і ввійшла в новий період миру й добробуту".
Проте слід відмітити, що така політика Многогрішного викликала незадоволення старшини. У 1672 р. група старшин, звинувативши Многогрішного у зв'язках з Дорошенком і зраді Росії, відправила його до Москви. Царський уряд засудив Многогрішного і відправив на довічне заслання в Сибір.
Іван Самойлович (1672–1687 рр.).Після обрання І. Самойловича гетьманом (17 червня 1672 р.) були підтверджені Глухівські статті, а також були прийняті нові "Конотопські статті", кількістю 10, за якими посилювався вплив старшини на гетьмана та поглиблювалася автономія України.
Важливо зазначити, що І. Самойлович був людиною освіченою, з широким світоглядом, талановитим політиком і, безперечно, патріотом, що прагнув незалежної України, але в той же час умів добре ладити з Москвою. Він намагався повністю підпорядкувати своїй владі Запоріжжя.
У своїй соціальній політиці Самойлович робив все для збагачення й посилення влади козацьких старшин. Він роздавав старшинам землі, створив своєрідну гвардію – бунчукових товаришів, якими ставали діти старшин, що потім призначалися на військові й адміністративні посади. Державна влада набувала дедалі більш старшинського, аристократичного характеру, а сам гетьман дедалі частіше думав про спадковість гетьманства у його родині.
Слід зазначити, що розходження Самойловича з московським царем спричинила московська політика відносно Криму.
Останню крапку в процесі поділу українських земель у XVII ст. між сусідніми державами було поставлено 1686 р. під час підписання між Росією та Польщею "Вічного миру". Річ Посполита визнавала за Московським царством Лівобережну Україну, Київ, Запорожжя, Чернігово-Сіверську землю. Брацлавщина та Південна Київщина ставали нейтральною незаселеною зоною між Польщею та Московією. Північна Київщина, Волинь і Галичина відходили до Польщі. Поділля залишалося під владою Туреччини (у 1699 р. було приєднане до Польщі).
"Вічний мир" суттєво ускладнив становище лівобережного гетьмана І. Самойловича. До того ж сам гетьман у цей час зробив чимало не виважених кроків, які підірвали його престиж та авторитет. Безмежне користолюбство І. Самойловича, його самовладдя, призначення на посади полковників найближчих родичів, підпорядкування української церкви московському патріархові призвели до старшинської змови, яка завершилася арештом і засланням гетьмана до Сибіру.