3 Питання.

10 ю. – початкова інтенсивність потреби і корисність 1-ої частини блага, 18 ю. – це вже стосується двох частин цього блага, 24 ю. – трьох частин блага.

Загальна корисність певного блага – це сума корисності окремих частин цього блага. Загальна корисність збільшується з ростом кількості блага, яке має споживач ( 10 ю. – 18 ю. – 24 ю.). Але темп збільшення уповільнюється по мірі насичення потреби.

• Другий малюнок показує корисність окремих частин блага. Ця корисність зменшується по мірі збільшення частин блага, які зявляються у споживача (гранична корисність 1-ої частини блага – 10 ю., 2-ої частини блага – 8 ю, 3-ої частини блага – 6 ю.

Гранична корисність – це приріст корисності за умов споживання додаткової одиниці товару чи послуги; це корисність останньої частини певного блага, яка є у споживача, це найменша корисність, що задовольняє найменш інтенсивну, найменш важливу потребу із числа тих потреб, які взагалі можуть бути задоволені тією кількістю блага, що є у споживача.

• Якщо припустити, що певне благо можливо поділити на частини безмежно малої величини, то можемо намалювати графіки.

• Графіки.

TU – сукупна корисність;

MU – гранична корисність;

Q – кількість товару, що споживається.

(Рис. 4.1 а) На осі х – кількість блага у споживача. На осі у – загальна корисність, сума величин корисності різних безмежно малих частин блага. Крива сукупної корисності представляє зростаючу опуклу вгору функцію, що є наслідком дії закону зростаючої сукупної корисності: з нарощуванням споживання будь-якого блага загальна сума корисності зростає, але прирости корисності зменшуються. Крива загальної корисності має позитивний нахил, тому що з ростом кількості блага загальна корисність зростає до певної точки максимуму TU, але нахил безперервно зменшується бо темп зростання загальної корисності поступово зменшується. Сукупна корисність зростає в процесі споживання, але вона зростає все меншою і меншою мірою. Це означає що гранична корисність – додаткова корисність від споживання кожної додаткової одиниці товару – знижується.

• (Рис. 4.1 б) На осі у – корисність безмежно малих частин блага, що послідовно використовує споживач. Графік граничної корисності представлений гістограмою та спадною кривою.

• Крива граничної корисності має відємний нахил, тому що поступово зростає ступінь задоволення потреби. При певної кількості блага (на графіку – 6,5 од.) досягається максимум загальної корисності і в той же час гранична корисність дорівнює 0 бо ця кількість блага цілком задовольняє певну потребу. Після цього вона має відємне значення бо приносить збитки, така кількість блага вже шкідлива.

• Між кривими сукупної та граничної корисності існує геометричний зв’язок: - сукупна корисність досягає максимального значення, коли гранична корисність стає рівною нулю;  - величину граничної корисності показує кут нахилу кривої сукупної корисності;  - за від’ємних значень граничної корисності крива сукупної корисності відхиляється донизу, але цей відрізок (пунктир) не включається у функцію корисності.

• Отже, раціональний споживач максимізує корисність від блага Х, якщо припинить його споживання, як тільки гранична корисність останньої спожитої одиниці стане рівною нулю, тобто не додасть більше ніякого задоволення.

Функція сукупної корисності показує залежність максимально можливого рівня корисності від споживання певної кількості одиниць (часток) даного блага (або певного набору товарів).

Гранична корисність є похідною функції сукупної корисності:

TU_x = f(x₁, x₂…x_n) = f(Q_x);

TU = f(Q_X, Q_Y … Q_N);

MU_x = TU_x(n) – TU_{X(n – 1)} = ∆TU_x/∆Q_x

Згідно із законом спадної граничної корисності величина граничної корисності має тенденцію зменшуватися по мірі збільшення кількості товару, що споживається.

Суть теорії граничної корисності зводиться до того, що товар на ринку купують не тому що в ньому вкладені витрати праці, а тому, що даний товар має корисність для споживача, цінність.

Залежність корисності блага від процесу його споживання обгрунтував німецький економіст Генріх Герман Госсен (1810-1859). З кінця ХІХ століття в економічну науку міцно ввійшли два постулати Г. Госсена, які носять назву перший та другий закон Госсена.

• Перший закон Госсена проголошує:

В одному безперервному акті споживання корисність наступної одиниці блага, що споживається, убуває.

При повторному акті споживання корисність кожної одиниці блага зменшується, у порівнянні з її корисністю при початковому споживанні.

Функція корисності – це співвідношення між обсягами товарів та послуг, що споживаються, та рівнем корисності (задоволеності від споживання товару), якого досягає споживач.

Функція корисності може бути представлена як,

U = f (Q_x, Q_y),

де U- корисність, Q_x – кількість товару х, що споживається, за певний період, Q_y – кількість товару у, що споживається за певний період.

Спрощена функція корисності концентрує увагу на основних чинниках, що впливають на вибір споживача, який здійснюється в межах споживання тільки двох товарів в їх різних кількісних комбінаціях.