Німецька класична філософія

Засновник німецької класичної філософії Іммануїл Кант (1724-1804) заклав основи сучасної концепції “правової держави”. Цю проблематику він розглядає в трактаті “Ідея загальної історії в громадянському-всесвітньо-громадському плані”, а також у праці “Метафізичні основи навчання про право”.

Держава, за Кантом, є об’єднанням великої кількості людей, які підкоряються правовим законам. Метою і змістом його існування, таким чином, є організація правових норм і положень, для чого держава робить потрійну дію: створює закон, проводить виконавчу і розпорядницьку діяльність, створює юридичні акти.

У теорії Канта можна спостерігати певну спробу поєднання ліберальної, радикально-демократичної й авторитарної ліній розвитку політичної думки.

По-перше, Кант запозичив у Руссо ідею про народний суверенітет; по-друге, він запозичив ідею розподілу влади у Монтеск’є, але вніс до неї деякі видозміни. Замість “рівноваги” влади він висуває принцип їхньої координації і взаємодоповнення, відповідно до якого законодавча влада (як виразник волі народу) зберігає певний пріоритет перед владою виконавчою.

По-третє, Кант у дусі авторитарних доктрин пробує убезпечитися від можливих негативних наслідків передачі суверенітету народу. Тому він накладає вето на право народу обговорювати видані закони і насильно змінювати існуючим державний устрій. Кант вважав, що змінювати державний устрій можна тільки шляхом конституційних реформ, причому тільки виконавчої, а не законодавчої влади. Також можливим є опір зловживанням влади, але в конституційних межах (через парламент – виразник волі народу).

Видатний німецький філософ-ідеаліст Георг Вільгельм Фрідріх Гегель (1770-1831) став продовжувачем авторитарної і державно-центристської лінії розвитку світової політичної думки. Серед його робіт необхідно виділити, насамперед, фундаментальну “Філософію права” (1820 р.). Він розділив і досліджував два ключових поняття – громадянське суспільство і держава. Громадянське суспільство являє собою сферу реалізації особливих приватних цілей і інтересів окремої особистості таким чином, що тут кожен сам для себе є кінцевою метою, а всі інші відіграють роль тільки як засіб. Важливим моментом внутрішньої будівлі громадянського суспільства виступає підсистема поліцейського нагляду й опіки, що повинна забезпечувати безпеку приватновласницької, приватноекономічної діяльності індивідуума, загальну наявну можливість для досягнення індивідуальних цілей.

Якщо громадянське суспільство є сферою соціально-економічної діяльності, то держава є сферою діяльності політичної. Держава як ціле функціональне складається з трьох влад: законодавчої, урядової і влади государя. Гегель не погоджується з теорією рівноваги і вэаємостримування розділеної влади Локка – Монтеск’є, тому що вона поділяє державу на ворогуючі, протидіючі один одному частини, що послаблює, а не підсилює потужність “живої єдності” державного цілого. Поділ влади для Гегеля є просто “техніко-організаційною” необхідністю.

Сутністю держави є суверенітет, що символізує духовну владу ідеального цілого над будь-яким елементом грромадянської структури. У концепції Гегеля суверенітет держави належить конституційному монарху.