тема 1_дж.голмс

По-п’яте, існують темпорально-обмежені теорії, котрі розподіляються на два типи: теорії, які відносяться до перекладу сучасних текстів, та теорії, які пов’язані з перекладом текстів віддалених у часі.

Й нарешті, існують проблемно-орієнтовані теорії, теорії, що обмежуються однією або кількома окремими проблемами в рамках всієї царини загальної теорії перекладу, проблеми, які можуть коливатися від таких широких і загальних питань, як межі співпадання чи неспівпадання в перекладі чи природа еквівалентності перекладу (або, я визнав би за краще назвати це – відповідністю перекладу) до таких більш конкретних питань, як переклад метафор чи передача власних назв при перекладі.

Варто відзначити, додає Голмс, що теорії можуть обмежуватися більш, ніж одним способом. Наприклад, вчені в галузі порівняльної (контрастивної) лінгвістики, котрі цікавляться перекладом, вірогідно, будуть створювати теорії, обмежені не лише мовами, але й рівнем мовної структури та часовим періодом, маючи справу з перекладом між конкретними парами сучасних мов на рівні речення. Подібним чином і теорії літературознавців завжди будуть обмежені засобом та типом текстів, та, як правило, також групою культур; адже вони звичайно займаються письмовими текстами в межах західної (в широкому смислі) художньої традиції. Це не обов’язково зменшує вартісність таких часткових теорій, бо, навіть теоретичне дослідження обмежене в усіх напрямах – наприклад, теорія способу письмового перекладу англійською мовою підрядних речень в сучасних німецьких романах – може мати значення для більш загальної теорії, в напрямку якої вчені напевно повинні працювати.

В теорії перекладу до вивчення цього явища можна зараз виокремити чотири основні підходи: лінгвістичний, філософський, психолінгвістичний та соціокультурний. Ці чотири підходи можуть також, до певної міри, служити й позначкою етапів становлення перекладознавства як самостійної дисципліни. Якщо переважна більшість досліджень у 1970 – 1980і роки велася з позицій лінгвістичного підходу, особливо лінгвістики тексту, то пізніше забезпечують новий напрямок перекладознавству філософський підхід разом із психолінгвістичним. З середини 1980х, і особливо в 1990і роки, починає домінувати соціокультурний підхід. Нові напрямки розвитку перекладознавства започатковані в середині 1990х років комп’ютерною лінгвістикою. Іншою тенденцією, котра заслуговує на те, щоб бути відзначеною, є вихід значної кількості перекладів теоретичних перекладознавчих праць.

У прикладному перекладознавстві, як і в багатьох інших прикладних дисциплінах, перше, що спадає на думку, коли розмірковуєш над її застосуванням, що простягалося б за межі самої дисципліни, це її використання в процесі навчання. Фактично навчання перекладу використовується в двох типах випадків, які необхідно ретельно розрізняти поміж собою. Стосовно першого випадку, то переклад давно використовується як метод навчання іноземним мовам та для перевірки володіння ними. До цього типу я зараз повернусь. Стосовно другого, а це більш недавнє явище, то перекладати навчають при підготовці професійних перекладачів у спеціалізованих навчальних закладах. У цьому другому випадку, тобто в навчанні перекладачів, виникає низка питань, що вимагають відповіді: питань, які пов’язані, в першу чергу, з методами викладання, методами тестування та плануванням навчальних програм. Зрозуміло, що пошук обгрунтованих надійних відповідей на ці питання складає важливу ділянку досліджень в прикладному перекладознавстві.

Друга ділянка стосується довідників, посібників та інших допоміжних засобів для потреб перекладу, як для використання в підготовці перекладачів, так і для задовільнення вимог перекладачів-практиків. Потреби ці численні й різноманітні, проте розподіляються головним чином на дві групи: (1) лексикографічні та термінологічні; (2) граматичні. Обидві ці групи допоміжних засобів традиційно постачалися вченими з інших, споріднених дисциплін, проте навряд чи можна заперечити, що роботу над цими матеріалами слід сприймати як царину прикладного перекладознавства. Але лексикографічні довідники часто далеко не охоплюють те, що потребує перекладач, а контрастивні граматики, розроблені з метою навчання іноземним мовам, насправді не є повноцінною заміною граматик стилістично маркованих перекладацьких відповідностей. Здається, що вченим у галузі прикладного перекладознавства необхідно буде встановити й чітко визначити ті конкретні вимоги, яким ці допоміжні засоби повинні відповідати, щоб вони задовільняли потреби як тих перекладачів, що практикують, так і майбутніх перекладачів, а також спільно з лексикологами та фахівцями з контрастивної лінгвістики працювати над їхнім створенням.

Третя царина прикладного перекладознавства це – політика перекладу. Завдання перекладознавця в цій царині надавати кваліфіковані поради іншим у визначенні місця та ролі перекладачів, перекладів та процесу перекладу в суспільстві взагалі: такі питання, наприклад, як визначення, які твори необхідно перекласти за даної суспільно-культурної ситуації, яким є соціальний та економічний стан перекладача в суспільстві, та яким він має бути, чи яку роль процес перекладу повинен відігравати у викладанні іноземних мов та в навчанні ним.

Четверта, зовсім відмінна царина прикладного перекладознавства, це – царина критики перекладу. Рівень такої критики сьогодні все ще нерідко залишається досить-таки низьким, і в багатьох країнах досягнення в цій царині перекладознавства все ще й досі не мають майже ніякого впливу. Безперечно, що діяльність з тлумачення та оцінки перекладу завжди до певної міри уникатимиме об’єктивного аналізу, й отже продовжуватиме відбивати інтуітивні, продиктовані враженням відношення та позиції критика. Та все ж тісніший контакт між перекладознавцями та критиками перекладу міг би немало зробити для зведення інтуітивного елементу до більш прийнятного рівня.

Після огляду основних гілок перекладознавства, Голмс вказує на наступні два моменти. Перший полягає ось в чому: вище дескриптивне, теоретичне та прикладне перекладознавства були подані як три цілком окремі галузі в межах цілісної наукової дисципліни, й від порядку їх викладення могло скластися враження, що внесок їх одна в іншу є однонаправлений: опис перекладів надає базові дані, на яких має будуватися теорія перекладу, й обидві разом вони постачають свої наукові результати для подальшого їх використання в прикладному перекладознавстві. Насправді ж, звичайно, це відношення є діалектичним, і кожна з цих трьох галузей забезпечує матеріалом дві інші , використовуючи ті знахідки, які вони, в свою чергу, надали їй. Наприклад, теорія перекладу не може обійтися без надійних конкретних фактів, які отримують дескриптивне та прикладне перекладознавства, в той час як, з іншого боку, не можливо навіть приступити до роботи в жодній з двох інших галузей перекладознавства без того, щоб мати, в крайній мірі, інтуітивну теоретичну гіпотезу в якості відправної точки. З огляду на таке діалектичне взаємовідношення виходить, що, хоча потреби даного моменту можуть змінюватися, проте необхідна увага до всіх трьох галузей для успішного розвитку та розквіту даної дисципліни.

Друге зауваження полягає в тому, що у кожної з галузей перекладознавства існує два подальші виміри, які ще не згадувалися; виміри, пов’язані з вивченням не перекладу, а власне самого перекладознавства. Один із цих вимірів – історичний: вже існує царина історії теорії перекладу, в якій досягнуто певних важливих результатів, проте такі царини, як царина історії опису перекладу та царина історії прикладного перекладознавства (переважно історії навчання перекладу та підготовки перекладачів) – обидві досі залишаються ще неораними ділянками. Так само існує іще один вимір, що його можна назвати методологічним або метатеоретичним, який займається проблемами того, які методи та моделі краще використовувати в різних галузях цієї дисципліни, та які її складові.

Мал. 2. Структурна схема перекладознавства за Дж. Голмсом

(за версією Кірстін Мамк’яер (Malmkjaer) (2005: с.19))

Перекладознавство

Прикладне

«Чисте» Педагогіка Переклад Перекладання²

перекладу

Теоретичне Дескриптивне Допом. засоби Критика Методи

Загальне Спеціальне Продукто- Процесно- Функційно-

орієнтоване орієнтоване орієнтоване

Обмежене Обмежене Обмежене Обмежене Обмежене Обмежене

засобом регіоном рівнем типом часом проблемою

мовн. структури. тексту

Мал. 3. Структурна схема перекладознавства за Дж. Голмсом

(за графічною версією С. Вандепіттер (2008))

П

Чисте Прикладне

Теоретичне Дескриптивне Навчання Допоміжні Критика

перекладу засоби перекладу

Продукт Процес Функція

Як бачимо, жодна із схем не бере до уваги ані історичного, ані методологічного вимірів, і лише схема Мамк’яер містить блок Методи Перекладу (МП).

Інші схематичні мета-моделі

Після того, як ссхема Голмса стала відомою, було здійснено ще декілька спроб описати подану сферу у стислій схематичній формі. Наприклад, «контекстуальна» модель, запропонована Ж. Ламбертом та Г. ван Горпом (Lambert & Van Gorp, 1985), побудована як комунікативна схема:

Мал 4. Мета-модель Ламберта та Ван Горпа (1985: с.43)

автор 1 – текст 1 – читач 1 ~ автор 2 – текст 2 – читач 2

автори – тексти – читачі автори – тексти – читачі

1’… 1’… 1’… 1’… 1’… 1’…

_________________________ _________________________

система 1 система 2

У схемі, наведеній вище, «система 1» посилається на джерельну культуру, «система 2» – на цільову культуру. Комунікативний ланцюжок «автор – текст – читач» у джерельній культурі має своє віддзеркалення у цільовій культурі у випадку перекладу, тоді як позиція «автор 2» позначає перекладача. Відношення між двома комунікативними ланцюжками, позначене символом «~», має показувати їх взаємозв’язок, точну сутність якого неможливо визначити, але яка має бути встановлена як частина аналізу. Вертикальні лінії, що з’єднують кожний елемент верхнього ряду (автор 1, текст 1, и т. ін.) з відповідними елементами з другого ряду (автори 1’, тексти 1’, и т. ін.), означають, що у кожному випадку окремий автор розглядається з точки зору відношення до інших авторів, кожний текст – по відношенню до усіх інших текстів і кожен читач – по відношенню до інших читачів. На цю схему посилаються для того, щоб «порівняти всі функціонально важливі аспекти поданої перекладацької діяльності у її історичному контексті, включаючи процес перекладу, її текстуальні риси, її сприйняття, і навіть такі соціологічні аспекти, як, наприклад, поширення та критика перекладу» (там же: с.44). Автори наполягають на тому, що кожне відношення у схемі можна розглядати окремо, що дає можливість охоплювати будь-який вид досліджень у даній сфері.

Ще одну спробу окреслити дану сферу графічно здійснив Бейзел Хатім (Basil Hatim: 2001). У вступі Хатім пише, що його книга є відповіддю на питання: «якщо б ми приділяли більше уваги прагматичним аспектам і не фокусувалися майже завжди на абстрактних моделях перекладу, чи виглядала б концептуальна схема перекладу у такому випадку інакше?» (2001: с.15). У пошуках відповіді Хатім зображує у вигляді схем ряд галузей перекладознавства. Наприклад, цільність дослідження у даній сфері представлена як комплексна тригранна піраміда:

Мал 5. Графічне зображення дослідницьких моделей перекладознавства за версією Хатіма (Hatim) (2001: с.88)

Перелік Семіотична інтеракція

комунікативних Текст. Розмова. Жанр.

трансакцій

Джерельний текст Прагматична акція Цільовий текст

Концептуальна мапа III Дослідницькі моделі

Оскільки, на відміну від Голмса та Ламберта і Ван Горпа, Хатім пропонує свою схему без пояснення логіки її будови, то педагогічна цінність цієї версії є досить обмеженою.

Мапа-матриця Мета-Моделі

Запропонована мета-модель є лише черговою гіпотезою, побудованою на Голмсовій ідеї структурування ДП на ПТ-, ПС- та Ф-орієнтовані види досліджень. Фактично таке поділення також було гіпотезою, оскільки Голмс написав: «вірогідно у ДП можна виділити три головних види досліджень» (1998: с.72, у додатку виділене). Де-небудь в іншому місці (Tarvi 2006), я зробив спробу, використовуючи здобутки філософії, лінгвістики, літературознавства, психології, і т. ін., щоб довести, що Голмсову гіпотезу можна з повним правом переробити у стверджувальне речення. Однак треба визнати, у такому поділі є частка здорового глузду і навряд чи він потребує якихось доказів. І справді, у ПроцеСах (Голмс також посилається на цю галузь як на «психологію перекладу») йдеться про те, «Як люди можуть перекладати?»; Функції («соціологія перекладу» охоплюють зону соціокультурних норм і відповідають на питання «Як люди повинні перекладати?»; і ПродукТи («опис перекладу») мають справу з проблемами еквівалентності або «Як люди власне переклали?». Цей підрозділ і справді охоплює усі можливі дослідницькі сфери у П:

Схема 7. Мапа-матриця мета-моделі: мапа

ПроцеСів (ПС, психологія перекладу)

________________________________

Функцій (Ф, соціологія перекладу)

________________________________

ПродукТів (ПТ, опис перекладу)

У своїй розповіді про еволюцію перекладу Лоренс Венуті (Lawrence Venuti) рухається уздовж тих же ліній:

«Фактично історію теорії перекладу можна зобразити як набір змінних зв’язків між відносною автономністю тексту, що перекладається, або діями перекладача, та двома іншими поняттями: еквівалентність та функція. … Функція – це змінне уявлення того, як текст, що перекладається, пов'язаний з цільовою мовою та культурою. У деякі періоди, наприклад, у шістдесяті та сімдесяті роки, автономність перекладу буда обмежена переважанням думок про еквівалентність, і тут функціоналізм став виходом з теоретичного глухого кута; в інші періоди, такі як вісімдесяті та дев’яності роки, автономія обмежувалася переважанням функціоналізму, і еквівалентність переглядалася таким чином, щоб охопити те, що раніше вважалося змінами або відходами від джерельного тексту» (2000: с.5, у додатку).

Підбиваючи підсумки, можна сказати, що Голмсовий потрійний розділ дескриптивної галузі буде складати горизонтальну межу схематичної мета-моделі поданої конструкції. Для вертикальної межі Матриці, буде використано ідеєю Ентоні Пима (Antony Pym) про структурування міжкультурного простору: «Головну ідею міжкультурності можна графічно зобразити таким чином, де міжкультурність має значення і там, де Культура 1 накладається на Культуру 2» (1998: с.177).

Схема 8. Пимова графічна версія між культурної взаємодії (там же).

Культура 1 П Культура 2

Зображена у блоках, схема виходить дещо інакшою, але, по суті справи, у такій же формі, де міжкультурний блок розташований на місці накладання двох культур. У результаті схема, наведена нижче, буде використовуватись як вертикальна рамка мета-моделі, що розглядається.

Схема 9. Блокова версія графічного зображення міжкультурної взаємодії за версією Пима.

ДЖЕРЕЛЬНИЙ БЛОК Культура 1

ПРОМІЖНИЙ БЛОК Перекладач як міжкультурний посередник

ЦІЛЬОВИЙ БЛОК Культура 2

Коли горизонтальна рамка (Схема 7) накладається на вертикальну, (Схема 9), то в результаті маємо структуру матриці, що складається з дев’яти секторів: Сектори 1-2-3 належать до Культури 1, Сектори 7-8-9 – до Культури 2, Сектори 4-5-6 – до міжкультурного простору, до того ж кожна з цих вертикальних структур представлена на рівні ПроцеСу (ПС, Сектори 1-4-7), Функції (Ф, Сектори 2-5-8), та ПродукТу (ПТ, Сектори 3-6-9).

Схема 10. Мапа-матриця Мета-Моделі: Матриця

І якщо подумки накласти Голмсову мапу з її 16 блоками (Схема 1) в кожен з дев’яти квадратів Матриці, велика Матрична структура буде поєднувати глибину мапи з шириною галузі, і тепер ми з повним правом можемо називати її Мапою-Матрицею.

Схема 11. Мапа-матриця Мета-Моделі

Перекладознавство без сумніву може бути визначене як міждисципліна, поділяюча свої парадигми та концепції з рядом інших галузей людських знань. У схемі 10 горизонтальний шар ПроцеСно-орієнтованої галузі дослідження (Сектори 1-4-7) розглядається глобально, як простір «людських агентів», таких як письменники джерельної мови (Сектор 1), перекладачі (Сектор 4), та читачі цільової мови (Сектор 7). Це простір, який перекладознавство поділяє з психологією, когнітивними науками, герменевтикою (інтерпретацією), феноменологією (теорією сприйняття), екзистенціальною філософією особистісних рефлексій та ін.

Функційно-орієнтований горизонтальний шар (Сектори 2-5-7) – це основа Матричної моделі, контекст та «ігровий майданчик» взаємовідносин між людськими агентами ПроцеСного шару та текстами ПродукТного шару. Як культурний, соціальний, політичний та економічний контекст взаємодії людини та тексту цей шар є комплексно структурованим, та охоплює всі види державних установ та органів контролю. Це також є простором, де реалізовується критична теорія, дескриптивна галузь філології, що сягає своїм корінням ще до «Поетики» Аристотеля. Критична теорія здебільшого має справу з визначенням та окресленням літературних та перекладацьких норм, що існують у певному суспільстві у певний період часу, і сама, в свою чергу, визначається та окреслюється ними. Це простір, який перекладознавство поділяє з усіма видами соціокультурних наук, як наприклад, літературознавство, соціологія, культурні науки та ін.

І нарешті, горизонтальний шар ПродукТів (Сектори 3-6-9) містить текстуальні продукти, друковані чи написані від руки. Це простір, який перекладознавство поділяє з лінгвістикою та літературознавчими науками, з-поміж іншого.

Структура Мапи-Матриці (Схема 10) дає можливість описати дану площину у рамках її еволюції. Якщо, наприклад, слідувати логіці цитування Венуті у Схемі 8, то його цитата може бути перефразована у рамках Матриці наступним чином: «Фактично історія перекладознавства може бути зображена як набір змінних відносин між … діями перекладача (Сектор 4), та двома іншими поняттями: еквівалентність (Сектор 6) і функція (Сектор 8)». Насправді Матрицю можна розглядати як порівняння набагато більшої кількості деталей даної сфери, усі з яких функціонують у рамках «дій» (ПС), «функцій» (Ф), та «еквівалентності» (ПТ). Наприклад, у Секторах 3-6-9 йдеться про характеристику методів лінгвістичних досліджень початкового етапу розвитку П як науки: починаючи з порівняльних методів (Сектор 6), і до збірника правил лінгвістики (Сектор 9). «Прагматична» точка звороту у П стосується користувачів та використання мови (Сектори 7-8). Збільшуючи кількість цільових контекстуальних факторів, викликаних системним поворотом і полисистемною теорією, фокус уваги зміщується до Сектору 8, функціонального простору цільової культури. Когнітивні дослідницькі моделі приблизно розміщені у Секторі 4 (перекладачі, публіцисти та ін.), Секторі 1 (письменники), та Секторі 7 (читачі, критики, та ін.). Соціокультурний зворот активізує всю систему, приводячи у дію усі «звороти» та «меми»¹, наголошуючи на глобалізації процесів (Сектор 5).

Великий мапо-матричний підхід можна використовувати також як критерій для вимірювання меж матеріалів, запропонованих у різних підручниках. Візьмемо, наприклад, зміст одного з відомих підручників, нещодавно створеного у педагогічних цілях перекладознавства, «The Map. A Beginner’s Guide to Doing Research in Translation Studies» («Мапа. Провідник у дослідженні перекладознавства для початківців») (2002), автори Джені Вільямс (Jenny Williams) та Ендрю Честерман (Andrew Chesterman). У рамках мапи, що методологічно презентує ОП, ТП, а також практично у повному обсязі ПП, за винятком Навчального у випадку Навчання Іноземним Мовам (ПП: Н), що є маргінальним у П, і «історичного виміру», який у будь-якому випадку теж мається на увазі. На основі Матриці, ці сфери функціонують практично в усіх секторах, за винятком Сектору 5, де починають діяти усі види інтернаціональних норм, і Сектору 4, який має справу з різними людськими агентами у перекладацькій діяльності. І на завершення, незважаючи на її схематичний характер, і на те, що це питання неможливо описати у межах 150 сторінок, книга є цінною допомогою для випускників, що вивчають перекладознавство, з огляду на поширеність охоплюваних дослідницьких тем.

Контрастом цього підручника є книга Джеремі Мундея (Jeremy Munday) «Intoducing Translation Studies. Theories and Methods» («Вступ до перекладознавства. Теорії та методи») (2001). Вона охоплює менше тем, але більш поглиблено. Один розділ присвячений огляду історичних теорій перекладу, інший – «філософським теоріям», і ще один – П як міждисціпліні та проблемі видимості перекладача. Два розділи зусереджуються на темі еквівалентності (Сектори 3-6-9), і ще п’ять розділів належать функціональним теоріям перекладу, вони регіструють та розповідають про різні підходи до аналізу, «системні теорії» та «Різноманітність культурних вчень» (Сектори 7-8). Книга може стати у великій нагоді тим, хто цікавиться зазначеними видами дослідження.

Книга Мері Снел-Горнбі «Повороти перекладознавства» (2006) також починається з історичного огляду, від Гете до Голмса, а потім переходить до головних періодів розвитку, під час яких стало відомим таке поняття, як «зворот культури» 1980-х років. На основі мапи книга досить широко розповідає про усі три галузі дослідження. Однак, на основі Матриці фокус уваги обмежений трикутником Секторів 4-7-8. Відтак, книга може бути дуже корисною для тих, хто цікавиться когнітивною, функціональною та культурною сферами даного дослідження.

ЛІТЕРАТУРА

1. 1Комиссаров В. Н. Современное переводоведение – М., ЭТА, 2002.

2. Baker M. Translation Studies // Baker M. (ed.) Routledge Encyclopedia of Translation Studies – London and New York, Routledge, 1998 – P. 277 – 280.

3. Hatim B., Mason I. Discourse and the Translator - London and New York: Longman, 1990.

4. Hatim, B. 2001. Translating and Research Translation. London & New York: Longman.

5. Holmes J. S. The Name and Nature of Translation Studies // Holmes J. S. Translated Papers on Literary Translation and Translation Studies – Amsterdam, Rodopi, 1988 – P. 66 – 80.

6. Katan, David 2004 [1999]. Translating Cultures. An Introduction for Translators, Interpreters and Mediators. Manchester: St. Jerome.

7. Lambert, José & Hendrik Van Gorp 1985. On Describing Translations. In Hermans, Theo (ed.) The Manipulation of Literature. London & Sydney: Croom Helm, 42-53.

8. Malmkjaer, Kirsten 2005. Linguistics and the Language of Translation. Edinburgh: Edinburgh University Press.

9. Munday, Jeremy 2001. Introducing Translation Studies. Theories and Methods. London & New York: Routledge.

10. Pym, Anthony 1998. Method in Translation History. Manchester: St. Jerome.

11. Toury, Gideon 1995. Descriptive Translation Studies and Beyond. Amsterdam: John Benjamins.

12. Snell-Hornby, Mary 2006. The Turns of Translation Studies. New Paradigms or Shifting Viewpoins? Amsterdam: John Benjamins.

13. Tarvi, Ljuba 2006. Translation Models: Any Order in This Medley? In Mike Garant (ed.) Current Trends in Translation Teaching and Learning, Helsinki Department of Translation Studies Publications II. Helsinki: University of Helsinki, Department of Translation Studies, 133-152.

14. Vandepitter, Sonia 2008 (in press). Remapping Translation Studies: towards a translation studies ontology. Meta 53:3.

15. Valero-Garces C. Translating as an Academic and Professional Activity // Meta, XLV, 2, 2000 – P. 378 – 383.

16. Venuti, Lawrence (ed.) 2000. The Translation Studies Reader. London & New York: Routledge.

17. Williams, Jenny & Andrew Chesterman 2002. The Map. A Beginner’s Guide to Doing Research in Translation Studies. Manchester: St. Jerome.

1 Мем – постулована одиниця або елемент культурних ідей, символів чи звичок, що передається від однієї особи до іншої за допомогою мови, жестів, ритуалів або інших явищ, які піддаються відтворенню.