1.2. Педагогічна діяльність і теорія дошкільного

виховання М. Монтессорі

У 1900 р. вихованці Монтессорі перевершили дітей зі звичайних шкіл з письма, рахунку та читання. Це було громом серед ясного неба. Результати багаторазово перевірялися і перевірялися, однак спростувати їх було не можна. "Справжнім дивом" назвав цю подію англійський посланець у доповіді британському Міністерству закордонних справ.

Прагнучи спертися на сучасні наукові знання, вона знову вступає до університету - на філософський факультет, де вивчає експериментальну психологію і одночасно викладає педагогічну антропологію. Пізніше сама М. Монтессорі згадувала, що її надихала велика віра, хоча вона й не знала, чи буде коли-небудь можливість перевірити правильність обстоюваної нею ідеї.

Монтессорі хотіла будувати свою методику на спостереженнях за дитиною в природних умовах і розумінні його таким, яким він є. З цією метою М.Монтессорі відвідує безліч початкових шкіл, уважно придивляючись до методів навчання, і все більше відчуває почуття гіркоти й розчарування. Як можна спостерігати за дитиною, якщо він, як автомат, виконує лише те, що пропонується викладачем. Діти не мають можливості виявляти себе, і тому зовсім неможливо пізнати справжню природу їх успішного навчання [12, c. 8-10].

Так, поступово, у М. Монтессорі кристалізується її перше педагогічне кредо: гуманна педагогіка можлива тільки тоді, коли дитині надається свобода дій, а стримують його лише в особливих випадках. Звідси вона робить закономірний висновок: якщо не можна вивчати учня, зв'язаного по руках і ногах шкільної дисципліною, то як же його можна утворювати і виховувати. Замість того щоб сприяти фізичному розвитку дитини, школа затримує його і майже не дає проявлятися вільній ініціативі. М. Монтессорі приходить до висновку, за її висловом, "глибоке, як натхнення", що методи, які застосовувалися нею настільки ефективно для навчання аномальних вихованців, можуть бути продуктивно використані і для розвитку нормальних дітей.

У 1907 р. їй представилася можливість широко застосувати на практиці результати своїх перших спостережень і дослідів, перевірити правильність зроблених висновків. Едуард Таламо - італійський мільйонер і талановитий інженер, директор "Товариства дешевих квартир" - зважився на соціальний експеримент. Він запропонував М. Монтессорі створити в 58 переобладнаних цим товариством будівлях новий тип дошкільного закладу - денний притулок, школу для дітей, що отримала назву "Будинок дитини" [14, c. 28-30].

На додаток до точності і впорядкованості М. Монтессорі визначила вимоги до уроку: простота ("нічого, крім безумовної істини"); стислість ("веди рахунок словами своїм"); об'єктивність ("кинути промінь світла і піти своєю дорогою. Тривалість уроку незначна - від 0,5 до 2-3 хвилин. Урок має виходити від самої дитини, а не від дорослого. Вчитель, спостерігаючи за дітьми, повинен зрозуміти, коли можна перейти до уроку, створити відповідну атмосферу і встановити особистісний контакт з дитиною. На килимку ( на столі) повинен лежати тільки матеріал для уроку для того, щоб "обмежити поле свідомості дитини предметом уроку" (М. Монтессорі). Спочатку вчитель показує всю послідовність дій при роботі з матеріалом. Після цього він пропонує дитині спробувати використовувати матеріал так, як тільки що було показано, якщо дитина зрозуміла презентацію, вона переходить до самостійної роботи, а вчитель спостерігає,щоб не зачіпати свободу дитини, необхідно дотримуватися таких умов: не можна змушувати дитину виконувати показане вправу; якщо дитина після презентації працює з матеріалом неправильно, його ні в жодному разі не можна засуджувати за це. "Наполягаючи на тому, - відзначала М. Монтессорі, - щоб дитина повторила вправу або, примушуючи його відчувати, що він зробив помилку або чогось не зрозумів, ми таким чином, змінюємо його природний стан, яке треба було використовувати в психологічних спостереженнях "[28, c. 44]. Отже, основним керівництвом для ведення уроку є метод спостереження, який включає також свободу і самостійність дитини. Особливо привабливим здається один з найважливіших принципів педагогіки Монтессорі" допоможи мені це зробити самому " , який свідчить саме про те, що вчитель або інший дорослий не вчить дитину, а допомагає йому освоювати навколишній світ. Якщо з реакції дитини вчитель розуміє, що момент для презентації вибрано неправильно, він пропонує відкласти матеріал, і пробує повторити це пізніше, в більш сприятливий момент.

Дізнатися, як правильно використовувати матеріал, - на думку М. Монтессорі, - тільки початок його корисності для дитини. Справжнє зростання дитини, що виявляється в розвитку його психічної природи, відбувається в процесі повторення цього використання. Цей процес відбувається в тому випадку, якщо дитина зрозуміла ідею вправи, і ця ідея відповідає його внутрішньої потреби. Саме повторення вправи очікує вчитель. Коли цей феномен відбувається, вчитель знає, що він уже допоміг, щоб внутрішні потреби дитини знайшли в навколишньому середовищі допомогу для подальшого розвитку, і тепер можна самій дитині надати його навчання.

Після періоду повторення вправи в його первинній формі виникає ще один феномен - дитина починає створювати нові способи використання матеріалу, часто комбінуючи кілька взаємопов'язаних вправ або порівнюючи матеріал з відповідними об'єктами в навколишньому середовищі. Цей "вибух" творчої активності стає можливим завдяки внутрішньому розвитку дитини в поєднанні з творчими можливостями, прихованими в задумі матеріалів. Так як дитина не знає, що багато хто з його відкриттів відносно матеріалів були вже зроблені раніше іншими, ці відкриття по-особливому належать йому, даючи хвилююче відчуття відкриття нового для нього.

Оскільки дітям спочатку показують спосіб використання матеріалу так, щоб вони могли розвивати з ним якісь знання та вміння, багато людей не усвідомлюють потенціалу матеріалу Монтессорі для розвитку дитячої творчості. Вони уявляють собі, що діти проробляють ланцюг одних і тих самих механічних дій з матеріалом постійно триваюче повторення того, що їм показали і яке не веде до нової діяльності. Джон Дьюї бачив метод Монтессорі саме таким чином, стверджуючи, що Монтессорі досягла в своїх школах фізичної, але не інтелектуальної свободи: "У Монтессорі немає свободи, що дозволяє дитині творити. Дитина вільна у виборі матеріалу, який буде використовувати, але вона ніколи не вибирає мету , ніколи не пов'язує матеріал зі своїми власними планами, тому що матеріал зводиться до певної кількості предметів, з якими треба звертатися певним чином ". Можна погодитися з Дьюї, але слід зазначити, що така позиція може виникнути у педагога, який не навчений спеціально методикою роботи з Монтессорі-матеріалом. Ця помилка сьогодні виникає у більшості практиків, які намагаються застосувати цей метод без належної підготовки [19, c. 70-73].

Одну з причин обмеженого погляду на матеріали М. Монтессорі бачила в тому, що вихователі і батьки зазвичай не спостерігають, як маленькі діти вільно працюють з істинно творчими матеріалами. Більшість іграшок і матеріалів, які дають дитині, так обмежені у своїх цілях і дизайні, що йому доводиться робити спроби зробити з них щось інше, бо він не потребує презентації таких матеріалів, тому що в них практично нічого уявляти, в них немає нічого для "відкриттів" дитини. У своєму прагненні знайти в них щось цінне для себе, дитина розбирає їх на частини і з-за нетривкою конструкції ненавмисно ламає їх.

Після того, як вчитель переконався, що ідея дитиною засвоєна, він представляє той самий матеріал, але як вираження нової ідеї. Це реалізується у формі індивідуальних уроків - "уроків номенклатури" (М. Монтессорі), на яких закріплюються навички роботи і вводяться нові поняття. Такий урок складається з трьох ступенів:

1) асоціація сенсорного сприйняття з назвою (встановлення педагогом зв'язку між предметом або ознакою і назвою);

2) розпізнавання предмета або ознаки, що відповідає назві;

3) запам'ятовування слова, відповідного предмету або ознакою.

Після того, як у дитини склався певний словниковий запас, він в змозі передавати узагальнені ідеї.У навколишньому його середовищі він знаходить предмети, які відповідають його нових знань:

"Листя зелене (жовті, червоні)", "квітка добре пахне" і т.д. "Якщо дитина розвивається нормально, - писала М. Монтессорі, - ми повинні очікувати такого спонтанного вивчення всього, що його оточує. У таких випадках діти відчувають величезну радість від кожного нового відкриття. Вони сповнені почуття гідності і задоволеності, підштовхуючого їх, щоб шукати все нові відчуття від навколишнього середовища, і що робить їх мимовільними спостерігачами "[http://www.babyschool.ru/].