38/Особливості обстеження дітей з дизартричними порушеннями

По мірі росту дитини в мовленнєвої діагностики дизартрії більшого значення починають набувати мовні симптоми: стійкі дефекти вимови, недостатність довільних артикуляційних рухів, голосових реакцій, неправильне положення мови в порожнині рота, його насильницькі руху, порушення голосоутворення і мовного дихання, затримане розвиток мови. Основні критерії діагностики: - наявність слабо виражених, але специфічних артикуляційних порушень у вигляді обмеження обсягу найбільш тонких і диференційованих артикуляційних рухів; - наявність синкинезий (рух нижньої щелепи при русі мови вгору, рухів пальців рук при рухах мови); - уповільнений темп артикуляційних рухів; - труднощі утримання артикуляційної пози ; - труднощі в перемиканні артикуляційних рухів; - стійкість порушень звуковимови і трудність автоматизації поставлених звуків; - наявність просодических порушень. Діагноз ставиться спільно лікарем і логопедом. Важливо правильно описати мовні і немовні прояви дизартрії, відзначити особливості загального мовного розвитку, визначити рівень рівень мовного розвитку, а також дати якісну характеристику структури дефекту, зазначивши, чи є у дитини дефект тільки фонетичним або фонетико-фонематичним. При обстеженні дітей з дизартрією особлива увага звертається на стан артикуляційної моторики у спокої, при мімічних і загальних рухах, насамперед артикуляційних.

39/ Особливості відновлювальної роботи з дітьми з дизартричними порушеннями

40/ Логопедична робота з дітьми з дизартричними порушення.

Основні принципи логопедичної роботи: 1. Логопедична робота спрямована не тільки на корекцію вимови, а й на розвиток всієї психічної діяльності дитини. У той же час основним змістом роботи є формування фонетико-фонематичної системи, в той час як корекція і розвиток інших психічних процесів мають прикладне значення.

2. Формування фонетико-фонематичної системи має бути органічно пов'язане з розвитком всіх компонентів мови. Потрібно врахувати, що вимова не є виключно моторним актом, це процес реалізації мовної програми, в якій фонетичні елементи тісно пов'язані між собою і з іншими компонентами мови. Зусилля логопеда завжди повинні бути в першу чергу спрямовані на формування і розвиток лінгвістичних здібностей дитини: спочатку в імпрессівной плані, а потім в експресивному. У більшості випадків моторна реалізація мовної програми більше залежить від фонематических уявлень дитини, ніж від його рухових здібностей.

3. Протягом всього курсу логопедичних занять здійснюється формування і розвиток мотивації до вдосконалення звучання своєї мови. У міру розвитку дитини змінюється його ставлення до себе і оточуючих, змінюється його система цінностей. Це необхідно враховувати не тільки для успішного проведення занять, а й для того, щоб результати роботи були незворотними.

Спочатку потрібно створювати позитивну мотивацію просто по відношенню до логопедичних занять. Для цього слід орієнтуватися насамперед на систему відносин дитини з навколишнім світом, визначити провідну діяльність, переважну форму спілкування. Якщо у дитини домінуючим є емоційно-особистісне спілкування, то, крім ласкавого звернення, можливо, стимулом з'явиться частування в кінці заняття. Якщо дитина воліє ситуативно-ділове спілкування, необхідно проводити заняття в максимально ігровій формі, заохочуючи невеликими подарунками - наприклад картинками. Поступово дитину потрібно захоплювати ідеєю вдосконалення своєї мови, звертати його увагу на приємно звукову мову артистів і оточуючих людей. У процесі спілкування потрібно м'яко підводити дитину до думки про те, що гарна мова дозволяє досягати успіхів у спілкуванні, хоча вона і не є основним засобом завоювання людських симпатій.

4. Розвиток фонематичної системи необхідно вести з випередженням по відношенню до розвитку фонетичної системи. При нормальному розвитку дитина опановує вимовою, орієнтуючись переважно на слухове сприйняття, саме воно є індикатором досягнення кінцевого результату в артикуляційної функціональній системі. При дизартрії роль слухового контролю зростає, оскільки внаслідок порушень тонусу артикуляційної мускулатури в оральної області відбувається індивідуалізована компенсація рухової недостатності.