Історичні типи суспільства: традиційне, індустріальне, постіндустріальне

 

Традиційне суспільство - суспільство з аграрним устроєм, малорухомими соціальними структурами та із заснованим на традиції способом соціокультурної регуляції. Традиційне суспільство охоплює періоди стародавності і середньовіччя - це Стародавня Індія і Китай, Стародавній Єгипет, держави мусульманського Сходу, держави епохи Середньовіччя тощо. Цей тип соціальної організації зберігся і до наших часів, багатьом країнам третього світу притаманні риси традиційного суспільства.

Для традиційного суспільства притаманні такі риси і ознаки: • аграрна спрямованість економіки;

•   екстенсивний і циклічний типи соціального розвитку;

•   високий рівень залежності від природних умов буття, зокрема від географічного становища;

•   консерватизм в соціальних стосунках І способі життя;

•   орієнтація не на розвиток, а на відтворення і збереження прийнятого порядку і наявних структур соціального життя;

•   орієнтація не на розвиток, а на відтворення і збереження прийнятого порядку і наявних структур соціального життя;

•   консерватизм в соціальних стосунках І способі життя;

•   високий рівень залежності людини від соціальної групи і жорсткий соціальний контроль;

•   різка обмеженість індивідуальної свободи.

Індустріальне (промислове) суспільство - суспільство, що

визначається рівнем технічного, індустріального розвитку, термін був впроваджений французьким соціологом Сен-Сімоном. Індустріальне суспільство аналізували О.Конт, Г.Г.Спенсер, К.Маркс, М.Вебер, Е.Дюркгейм, у середині XX ст. - Дарендорф, Р.Арон, Ростоу.

Теоретики індустріального суспільства зводять соціальний прогрес до переходу від відсталого „аграрного" традиційного суспільства (тобто докапіталістичного), де панує натуральне господарство і станова ієрархія, до передового, промислово розвинутого „індустріального" (капіталістичного) суспільства з масовим ринковим виробництвом.

В основі переходу - процес послідовних технічних нововведень у виробництві, який у великій мірі пояснюється зіткненням випадкових обставин і різних мотивів діяльності (націоналізм, протестантська етика у М.Вебера, дух підприємництва і конкуренції, особисті амбіції політичних діячів іт.п.).

Головний критерій прогресивності суспільного ладу - досягнутий рівень промислового виробництва (Р.Арон) чи виробництво товарів масового споживання тривалого користування - холодильників, автомобілів, телевізорів (У.Ростоу).

Надбанням індустріального суспільства є:

1     - зростання рівня індустріалізації, причому промислове виробництво майже повністю знаходиться у приватній власності;

2     - процес демократизації, знищення традиційних станових привілеїв, формування рівних громадянських прав (політичних, юридичних, соціальних) і загальної рівності всіх перед законом;

3 - згасання гострих класових конфліктів, характерних для ранніх стадій індустріального суспільства, в розвиненому індустріальному суспільстві на перший план виходять трудові угоди, колективні договори, узаконені робітничі організації;

4 - зростання можливості соціальної мобільності, рівність можливостей на базі доступності освіти.

У 60-х рр. XX ст. концепції індустріального суспільства були витіснені концепціями постіндустріального суспільства (Д.Белл, О.Тоффлер, З.Бжезінський, Фурастьє, Турен). Дане поняття по-різному трактується у різних представників: Д.Белл говорить про поділ всесвітньої історії на доіндустіальне (аграрне), індустріальне (капіталістичне і соціалістичне) та постіндустріальне суспільство, у З.Бжезінського - концепція технотронного суспільства, у О.Тоффлера - надіндустріального. Тобто за основу береться рівень техніки виробництва, а також галузевий і професійний розподіл праці, зниження значення виробничих відносин, власності і класової боротьби. У багатьох моментах концепції постіндустріального суспільства вирбилися як спроба сформулювати альтернативу марксистському вченню про соціальний прогрес як послідовну зміну суспільно-економічних формацій.

Залежно від рівня техніки виробництва у суспільстві переважають:

-       первинна (сільськогосподарська) сфера економічної діяльності;

-       вторинна - промисловість;

-       третинна - сучасність, де головну роль грає освіта і наука. Цим рівням відповідають специфічні форми суспільної організації:

-       церква і армія з традиційному суспільстві;

-       корпорація - в індустріальному;

-       університети - в постіндустріальному. А також панування певного стану:

-       священики і феодали у традиційному суспільстві;

-       бізнесмени - в індустріальному;

-       вчені і спеціалісти - в постіндустріальному.

Д.Белл говорить про постіндустріальне суспільство як інформаційне. На перше місце виходять не машинні технології, а інформація. Постіндустріальне суспільство базується на новій інфраструктурі, яких є три типи:

1 - транспортна (дороги, канали, залізниці, магістралі);

2 - енергетична (від водяного колеса, парової машини до електроенергій. Ядерної енергії);

3 - комунікативна (пошта, преса, телефон, радіо, телебачення, сьогодні - інтернет). Ці сфери найбільш розвиваються, і у суспільстві виникає новий тип еліти, яку вирізняє технічна компетентність і освіта.