- •Тема 1. Соціологія як наука. Предмет і функції соціології 17
- •Тема 1. Соціологія як наука. Предмет і функції соціології
- •Тема 2. Виникнення і становлення соціології як самостійної науки
- •Тема 3. Класична соціологія
- •Тема 4. Соціологія другої половини XX ст. Майбутнє соціології
- •Тема 5. Основні етапи
- •Тема 6. Суспільство як цілісна система
- •Тема 7. Соціологія особистості
- •Тема 8. Соціологія сім'ї
- •Тема 9. Соціологія молоді
- •Тема 10. Етносоціологія і соціологія нації
- •Тема 11. Соціологія культури
- •Тема 12. Соціологія політики
- •Тема 13. Соціологія праці та управління
- •Тема 14. Розробка програми конкретно-соціологічного дослідження
- •Тема 15. Методична частина програми
- •Інтерпретативні парадигми
- •Дж. Мід
- •140 146 153
- •Домінуюча соціальна парадигма
- •Парадигма
- •Суспільство як система
- •1. Соціальне самовизначення молоді
- •2. Політичне самовизначення молоді
- •3. Професійне самовизначення молоді
- •Тема 10
- •Тема 12
- •Тема 13
- •4. Зміна соціального статусу і ролі робітника та формування нової системи цінностей:
- •Тема 14
- •1. Формулювання теми, мети дослідження та його основних завдань
- •2. Визначення об'єкта і предмета дослідження
- •3. Здійснення інтерпретації понять
- •4. Формулювання гіпотез дослідження
- •Тема 15
- •1. Етап підготовки до польового дослідження
- •2. Етап польового дослідження
- •3. Підготовка первинної інформації до її опрацюван-ня та обробки на комп'ютерах
- •4. Аналіз результатів дослідження, формулюваннявисновків і рекомендацій
- •15. Порівняйте зміст державної молодіжної політики:
- •309, 327, 344, 345, 449, 453, 458
3. Професійне самовизначення молоді
Під цим видом самовизначення молоді маються на увазі різноманітні проблеми, пов'язані з набуттям фаху та освітою підростаючого покоління. У цілому молодь України має досить високий рівень вищої (повної та базової) освіти; він становить, за даними Держкомстату, 21%. Але для представників найстаршої вікової групи (25—28 років) цей відсоток осіб із вищою освітою є набагато вищим — 39%. В Україні середня кількість років освіти молоді сягає нині 11,5 років.
Ці загальні показники урізноманітнюються, якщо взяти до уваги деякі особливості, пов'язані з місцем проживання, статтю, галузевими характеристиками здобуття освіти. Так, наприклад, міська молодь у цілому є освіченішою, ніж сільська: в містах вищу освіту має 44% осіб віком 25— 28 років, тоді як в сільській місцевості — лише 24%. Територіальна диференціація освітнього рівня української молоді є несуттєвою: найбільше значення показника зафіксовано в Києві (11,9 років здобуття освіти), найменше — у республіці Крим (10,9 років). Результати обстеження умов життя домогосподарств Держкомстатом України дають змогу з'ясувати розподіл осіб, які мають вищу освіту, за галузями, у яких її здобуто. 2000 р. наймасовіший контингент (32% від загалу) становили молоді люди з вищою технічною освітою; досить чисельними були також групи осіб з економічною (23%) та педагогічною (17%) освітою. Далі зі значним відривом ідуть випускники з дипломами фахівців з медицини, гуманітарних наук, сільського господарства, права (по 5—6%); на осіб з освітою в галузі військової справи, культури та природничих наук припадає трохи менше як по 2%. Спостерігаються також значні гендерні
Тенденції в галузі освіти
Реорганізація
професійної
освіти
(статеві) відмінності щодо профілю здобутої вищої освіти: до найбільш жіночих сфер треба віднести медицину і педагогіку, суто чоловічою сферою є військова справа; молоді чоловіки надають перевагу також технічним наукам і економіці. Але одна спільна риса є нині характерною для всіх вікових, гендерних, територіальних груп молоді: це зростання престижу освіти після декількох років його падіння.
Таким чином, у сучасному українському суспільстві на початку ХХІ століття можна виокремити низку тенденцій, пов'язаних зі сферою освіти та професійним самовизначенням молоді:
зростання престижу освіти взагалі й престижу технічної освіти зокрема; професійна освіта сьогодні розглядається як одна з основних цінностей суспільства, без якої рівною мірою неможливі ні становлення особистості, ні подальший розвиток суспільства;
зміна цільових настанов професійної освіти як соціального інституту: від забезпечення потреб держави у фахівцях різного профілю до задоволення різноманітних освітніх потреб особистості заради її розвитку й самореалізації, а також для забезпечення її конкурентоспроможності на ринку праці;
зміна характеру попиту на робочу силу: вона має досягти такого рівня кваліфікації, який дозволить їй продуктивно працювати в умовах інформаційного суспільства;
внутрішня реорганізація освіти відповідно до вимог ринкової економіки з її кінцевою метою — формування такої структури випуску фахівців, яка б запобігала виникненню масштабного безробіття серед випускників професійних навчальних закладів. Реорганізація професійної освіти відповідно до вимог ринкової
економіки є комплексним завданням. Воно містить:
нові підходи до питань фінансування та самофінансування освітніх закладів;
модернізацію управління і всією системою професійної освіти, і окремими її закладами;
постійне оновлення кваліфікації професорсько-викладацького складу; зміну форм, методів викладання і підвищення якості навчання студентів;
перегляд професійної структури підготовки спеціалістів та кваліфікованих робітників тощо.
Реорганізація освіти є нагальною потребою сьогодення; адже зростання її престижу в останні роки зумовлено великою мірою сподіваннями молоді уникнути безробіття. Ці сподівання небезпідставні: нині
Основні
проблеми
сфери
професійного
самовизначення
молоді
Завдання
державної
молодіжної
політики
у сфері
професійного
самовизначення
молоді
Особливості
інтеграції
молоді
в економічні
відносини
втрачають роботу передусім низько- і некваліфіковані робітники, натомість становище висококваліфікованих і високомотивованих фахівців сучасних професій стає дедалі стабільнішим. Також відомо, що існує так звана нульова можливість для молоді реалізуватися в професійній сфері одразу після школи, без професійної освіти.
До основних проблем у цій частині самовизначення молоді можна зарахувати такі:
проблематичність шансів на здобуття вищої освіти представниками молоді з бідних, сільських сімей та з провінційних міст і містечок;
подорожчання освітніх послуг і державних, і приватних освітніх установ. Так, 1999 р. населення країни оплачувало навчання молоді у вищих і навчальних закладах і технікумах у 26% випадків, тобто за навчання кожного четвертого студента доводилося платити;
відставання матеріально-технічної бази закладів освіти від світових стандартів;
низький рівень зарплат викладачів і стипендій студентів;
незадовільні умови проживання студентів у гуртожитках;
виїзд найздібнішої і фахово підготовленої частини викладацького складу за кордон;
брак правових гарантій працевлаштування випускників-фахівців із базовою та повною вищою освітою;
невиконання статті 61 п.2 Закону України «Про освіту» щодо бюджетних асигнувань на освіту в розмірі, не меншому від 10% національного доходу тощо.
З усього викладеного вище витікає й мета молодіжної політики в
цьому напрямі: докорінна реформа освіти; запровадження системи пільгового кредитування молоді для здобуття нею бажаної освіти; розробка спеціальних економічних і юридичних гарантій, які попереджатимуть або компенсуватимуть різні можливі форми дискримінації молоді; сприяння тимчасовому працевлаштуванню безробітних, учнів і студентів через організації учнівських і студентських загонів, таборів праці й відпочинку, ширшого запровадження громадських робіт. 4. ЕКОНОМІЧНЕ САМОВИЗНАЧЕННЯ МОЛОДІ Перехід молоді від навчання до роботи, від дитинства до дорослого життя становить зміст економічного самовизначення молоді. Особливості інтеграції молодого покоління України в економічні відносини вимагають з'ясування таких аспектів:
процесу формування молодої робочої сили, її якісних характеристик, які відповідають ринковому векторові розвитку економіки;
Показники економічної активності молоді
Нові
тенденції щодо
характеру й умов зайнятості молоді
врахування стартових можливостей молодих громадян на ринку праці;
визначення сфер, обсягів й напрямів їх продуктивної зайнятості;
з'ясування рівня вимушеної незайнятості;
дослідження особливостей підприємницької діяльності молоді;
аналізу трудової міграції та її особливостей;
вивчення економічної ментальності молоді і т.д.
Назвемо основні показники, які характеризують економічну активність молоді протягом 1999—2002 рр. Понад 5,9 млн українських громадян віком 15—28 років (або 53,8% від загальної кількості молоді) належали до робочої сили; з них 80% працювали, а 20% — шукали роботу, тобто були безробітними. Решта молоді (біля 5 млн осіб, або близько 46% від усієї її кількості) становила частку економічно неактивного населення, а саме: здобувала освіту, була зайнята лише в домашньому господарстві, не працювала через інвалідність або з інших причин.
Серед нових тенденцій щодо характеру й умов зайнятості молоді дослідники Українського інституту соціальних проблем називають такі:
випереджаючими темпами зростає використання праці молодих людей у сфері торгівлі та послуг, у сільському господарстві;
зменшується зайнятість молоді у сферах інформаційно-обчислювального обслуговування, науки, охорони здоров'я, фізичної культури та соціального забезпечення, культури й мистецтва — тобто саме там, де за логікою сучасного реформування та наявним віковим складом працівників найбільшою мірою потрібне оновлення кадрового потенціалу;
поступово зростає значення приватного сектору економіки як сфери зайнятості, передусім для тих, хто вперше шукає роботу: кожна четверта молода людина нині працює на приватних підприємствах;
за статусом зайнятості абсолютна більшість молоді (92%) працює за наймом і лише 7% ведуть підприємницьку діяльність, здебільшого на умовах самозайнятості;
великих масштабів набула неформальна економічна діяльність: для кожної шостої молодої людини основне місце роботи було в нерегла-ментованому секторі економіки (тобто в «тіньовій економіці»); саме в ньому здебільшого працююча молодь знаходить додаткову роботу. Частка молодих громадян, які здійснювали 2000 р. нерегламентовану економічну діяльність, становила не менше 23%;
зберігаються тенденції щодо збільшення обсягів зовнішньої трудової міграції, коли молоді люди в пошуках праці змушені виїжджати за
Проблема
молодіжного
безробіття
Проблема зубожіння молоді
Суперечливість економічних орієнтацій молоді
кордон. Проте лише незначна частка молоді (менше 10% тих, хто
перебуває у трудових поїздках за кордон) працює там легально.
Позитивним явищем можна вважати стабілізацію зареєстрованого безробіття серед молоді, оскільки раніше спостерігалося його зростання. Але дані державної служби зайнятості щодо рівня молодіжного безробіття не відображають реальних його обсягів. Частка молодих осіб віком 15—28 рр., які не мали робочого місця і не навчалися, 2002 р. фактично становила не менше 23%. Того ж року частка молоді серед усіх безробітних склала 42,5%. Найгостріша проблема вимушеної незайнятості актуальна для наймолодших вікових категорій молоді, передусім випускників загальноосвітніх шкіл і професійно-технічних закладів, а також для мешканців монофункціональних міст (де представлено одну-дві галузі виробництва) та шахтарських регіонів.
Не менш болючою проблемою для молоді є зубожіння. Зубожіння часто змушує молодь погоджуватися на такі види економічної діяльності, якими забезпечується лише примітивне виживання, потерпати від жорстокого ставлення до них роботодавців, надмірної експлуатації, добровільно відмовлятися від багатьох трудових гарантій і пільг, передбачених чинним законодавством. Багато молоді прагне мати власні джерела доходів, проте лише 10% молодих людей можна зарахувати нині до категорії економічно незалежних, тобто таких, чий достаток формується без батьківської грошової або іншої матеріальної участі.
Економічні орієнтації сучасної молоді є доволі амбівалентними та суперечливими. Більшість молодих людей висловлюються за перехід до ринку, побудову демократичного суспільства, підтримує інститути приватної власності та підприємництва, вимагає реформ. Водночас серед молоді досить поширеними є патерналістські сподівання на допомогу з боку держави, доброчинних фондів, заможних родичів, батьків, зрештою на диво (як-от виграш у лотереї). Молодь дуже критично оцінює нинішній економічний стан країни та перспективи його розвитку в напрямі бодай зрівняння з розвинутими країнами світу, але звинувачує у всьому переважно органи державної влади, політичних діячів, а подекуди і власних батьків. Потреби молоді, які дедалі більше зростають, прагнення високої оплати праці далеко не завжди супроводжуються підвищенням своєї кваліфікації, рівня знань, та й взагалі високопродуктивною і високоякісною власною працею. Визнаючи привабливість підприємництва взагалі, молодь водночас постійно нарікає на труднощі відкриття та провадження власної справи і найбільші сподівання пов'язує з тіньовою економікою. Маючи всі можливості формувати свою економічну
Законодавство України у справах молоді
культуру, прилучатися до світу загальнолюдських цінностей, молодь дедалі більше схильна толерантно ставитися до протиправних дій, економічної злочинності, надає перевагу життю не за законом, а за певними «поняттями», які виявляються часто дієвішими, ніж закон.
У цих умовах актуальність формування конструктивної молодіжної політики, передусім щодо підготовки молоді до майбутньої трудової діяльності та підтримки її економічної активності, не зменшилась, а навіть посилилася.
Мета молодіжної політики у цій сфері — вирівнювання стартових позицій молоді, подолання дискримінації окремих груп молодих людей, в тому числі у приватних структурах, розвиток кредитування молоді та молодих сімей на сприятливих умовах, надання пільг для працевлаштування випускників навчальних закладів у перші два роки після їх закінчення, організація служб профорієнтації, перепідготовки та працевлаштування молоді, служб юридичної допомоги та консультування юнаків і дівчат. Молодіжна політика держави повинна також збільшувати можливості для посадового, професійно-кваліфікаційного, освітнього, наукового зростання молоді, забезпечувати вільний вибір шляхів і засобів соціального просування. Подолання матеріальної та інших видів залежності від батьків і суспільства може здійснюватися через розширення можливостей самостійного забезпечення власних потреб, удосконалення законодавчої практики та законодавчої ініціативи, створення гарантій для отримання молоддю освіти і фахової перепідготовки.
До числа молодіжних проблем, крім названих вище, належать також забезпечення духовного і фізичного розвитку, зміцнення молодої сім'ї та інші, причому всі вони пов'язані з погіршенням становища молоді у цих сферах порівняно з минулим. Розв'язанню молодіжних проблем мають сприяти законодавчі акти, прийняті українською державою. До них належать Декларація про загальні засади державної молодіжної політики в Україні від 15 грудня 1992 р., Закон України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» від 5 лютого 1993 р. та відповідна постанова Верховної Ради України про набрання ним чинності. З огляду на це перед українською соціологією молоді стоїть дуже важливе і відповідальне завдання: поглиблення знань про молодь та її проблеми, аналіз виконання прийнятих законодавчих актів у конкретних ділянках та інформація органів влади й управління з метою внесення коректив у закони чи прийняття доповнень і додатків до існуючого законодавства.
Основні
шляхи
розв'язання
молодіжних
проблем
на Заході
Українська
і зарубіжна
соціологія
молоді:
порівняльний
аналіз
Для західної соціології молодіжні проблеми набувають дещо іншої пріоритетності та змісту. Центральною з них вважається напруженість між молоддю та суспільством, яке робить можливим конфлікт між індивідуальностями та існуючим соціальним устроєм. В основі цієї напруженості лежить амбівалентність (тобто двоїстість, суперечливість почуттів та емоцій) молоді, яка здатна призвести і до політичної активності, і до інтенсивної самотрансформації особистості, і до пошуку розради у світі наркотиків або релігії. Тому одним із завдань молодіжної політики у розвинутих країнах є створення таких умов для молоді, коли б ця амбівалентність якомога лагідніше спрямовувалась у просоціаль-ному напрямку через надання найрізноманітніших можливостей для соціально корисної діяльності молоді.
Ще однією характеристикою віку молодості в цих країнах є величезна цінність змін, трансформацій, руху взагалі та послідовна огида і відраза до усталеного статусу. Звичайно, всі люди прагнуть змін, але саме молоддю зміни й рух обожнюються, стають усвідомленими завданнями, головною метою існування. Тому конфлікт поколінь, який досить поширений у західних країнах, набуває вигляду протесту молодих проти зупинки в русі та динамічному розвитку їхніх батьків, що, набувши певного соціального статусу і становища в суспільстві, заспокоюються і зупиняються на досягнутому. Це враховується у молодіжній політиці розвинених держав, яка не має постійних пріоритетів та усталених напрямів, є надзвичайно гнучкою і здатною до модифікацій.
Цей неповний перелік основних положень, пов'язаних із розумінням молоді та її проблем, дає можливість порівняти українську й західну соціології молоді та скерованість молодіжних політик. Якщо увагу соціологів пострадянського простору привертають насамперед питання виразно соціального значення і ваги, тобто входження молоді у суспільство та її адаптації в ньому, то західні соціологи акцентують на процесах становлення особистості; якщо перших цікавлять передусім проблеми підготовки молоді до праці, то других — поведінка молоді, що відхиляється від суспільних норм і цінностей і загрожує руйнацією цілого суспільства. Якщо молодіжна політика перехідних країн ще зберігає на собі відбитки колишнього патерналізму, а законодавство не забезпечує механізмів реалізації правових актів щодо молоді й побудоване на обмеженнях і забороні, то політика розвинених країн стосовно молоді будується на принципах і нормах її самозабезпечення і державного забезпечення лише тих, хто не здатний до цього через фізіологічні, психологічні та соціальні причини.
Висновки Таким чином, соціологія молоді — одна з важливих спеціально соціо-
логічних галузей знання, яка переживає в нашій країні своє становлення. Від рівня розробки цієї теорії, вдосконалення її інструментарію і методик дослідження залежатиме своєчасність і ефективність вирішення нагальних молодіжних проблем в умовах нової соціальної реальності. Вивчення основних положень цієї теорії майбутніми спеціалістами сприятиме осмисленню місця й ролі молодого покоління в будівництві оновленого суспільства.
ДЛЯ НОТАТОК
ДЛЯ НОТАТОК
РОЗДІЛ II
Суб'єкти суспільного життя