Teksti lekciy Prinzipi menedgmentu UA

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ Харківський національний університет внутрішніх справ Навчально-науковий інститут права та масових комунікацій Кафедра економіки та фінансів

ТЕКСТИ ЛЕКЦІЙ

з навчальної дисципліни «Принципи менеджменту» за темами:

Тема 1. Начала і принципи менеджменту Тема 2. Планування діяльності об’єкта управління Тема 3. Організація і організаційні структури Тема 4. Мотивація в управлінні Тема 5. Контроль в управлінні

Тема 6. Психологія управлінської діяльності Тема 7. Конфлікти і методика їх розв’язання

м. Харків

2013

Тема 1. Начала і принципи менеджменту

План лекції

1.1.Зміст менеджменту

1.2.Функції менеджменту

1.3.Ланки та рівні (ступені) управління

1.4.Методи менеджменту

1.5.Середи функціонування організацій

Література

1.Веснин В.Р., Основы менеджмента. Курс лекций для студентов высших учебных заведений.

–М.: Общество «Знание» России. 1996 – 472с.

2.Герчикова И.Н., Менеджмент : Учебник. – М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1995 – 480 с.

3.Мескон М.Х., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента: Пер. с англ. – М.: «Дело», 1992 – 702 с.

5.Менеджмент организации. Учебное пособие. Румянцева З.П., Соломатин Н.А., Акбердин Р.З. и др. – М.: ИНФРА – 1997 – 432 с.

6.Менеджмент: теорія, методологія, практика: Монографія / В.С.Сухарський. – Тернопіль:

Астон, 2002. – 416 с.

7.Менеджмент: Учебник: Пер. с англ. / Дафт Р.Л. – 2-е изд. – СПб.: Питер, 2002. – 830 с.

8.Менеджмент персоналу: Навч. посібник / В.М.Данюк, В.М.Петюх, С.О.Цимбалюк та ін. –

К.: КНЕУ, 2005. – 400 с.

9.Современная система управления предприятием: Учеб.-практ. пособие / Васильченко Н.Г. – М.: ЗАО «Бизнес-школа «Интел-Синтез»: ООО «Журн. «Упр. персоналом», 2003. – 320 с.

10.Управление организацией: Учебник / Под ред. А.Г.Поршнева, З.П.Румянцевой, Н.А.Соломатина. – 2-е изд., доп. и перераб. – М.: ИНФРА – 2001. – 669 с.

Текст лекції

1.1. Зміст менеджменту

Управління (менеджмент) сучасної організації характеризується високою складністю, що обумовлено дією факторів:

–значні обсяги виробничої діяльності;

–висока інтенсивність виробництва;

–велика кількість і складність виробничих, господарчих, адміністративних зв’язків;

–розширення номенклатури продукції і послуг.

Під менеджментом (управлінням) розуміють цілеспрямовану дію керівного центру на керовані об’єкти для досягнення поставленої мети (запланованих результатів), рис. 1.1. Об’єктами управління є: люди, предмети (основні фонди: будівлі, споруди, передаточні засоби, обладнання, транспортні засоби, інвентар та ін.; обігові засоби: сировина, матеріали, паливо, грошові кошти та ін.), інформація.

Об’єкти управління

Предмети

Керівний

центр

Ціль (результа-

ти)

Люди

Інформація

Рис. 1.1. Зміст менеджменту

Процес управління, рис.1,2, складається з окремих стадій:

3

–визначення цілі управління;

–розробка і прийняття управлінських рішень;

–організація виконання;

–контроль за виконанням;

–оцінка результатів управління;

–використання результатів (у разі відповідності фактичних результатів плановим);

- коректування параметрів управління (у разі невідповідності фактичних результатів плановим).

Рис.1.2. Процес управління

1.2. Функції менеджменту

Одним з основних понять менеджменту є “функція менеджменту“ – сукупність процесів управління, в яких поєднані об’єкти, цілі і завдання управління.

Процес управління включає чотири загальних взаємопов’ язаних функції: планування, організація, мотивація, контроль. Кожна з загальних функцій складається з декількох спеціальних. Наприклад, функція планування включає планування довгострокове (стратегічне), середнє строкове (тактичне), короткострокове (оперативне). Функція організації ділиться на організацію підготовки виробництва, організацію виробничого процесу, організацію обліку і контролю та ін.

Функція планування – це діяльність по встановленню обґрунтованих планових завдань на регламентні відрізки часу. Функція планування формулює рішення про те, якими повинні бути цілі організації і що повинна робити організація, щоб досягти цих цілей. За змістом функція планування відповідає на три питання:

1. Який стан організації у цей час?

Менеджери повинні аналізувати стан організації у таких важливих сферах як фінанси, маркетинг, виробництво, персонал, наукові дослідження.

2. В якому напрямку організація буде розвиватись?

Після аналізу факторів і загроз внутрішньої і зовнішньої середи, таких як конкуренція, контрагенти, закони, політичні і економічні умови, технологія, соціальні і культурні зміни та ін. керівництво організації визначає цілі і стратегії досягнення цих цілей.

3. Які засоби необхідні для досягнення поставлених цілей?

Менеджери повинні визначити, які матеріальні, фінансові, енергетичні, трудові ресурси необхідні для досягнення цілей.

Планування знижує ризики і витрати, підвищує ефективність і швидкість розвитку організації. Функція планування – це не одноразове явище в діяльності організації, а постійний, безперервний процес.

Функція організації представляє собою діяльність менеджерів з оптимального поєднання між собою об’єктів управління: людей, предметів, інформації. Важливими складовими частинами функції організації є:

–формування структури організації, визначення виробничих зв’язків, відповідальності, функціональних обов’язків робітників;

–забезпечення персоналу необхідними матеріальними, фінансовими, енергетичними та ін. ресурсами;

–закріплення за робітниками і підрозділами організації основних фондів: будівель, споруджень, обладнання, транспорту, інвентарю та ін.;

–навчання, перенавчання та підвищення кваліфікації персоналу;

–визначення каналів одержання і передачі інформації.

4

Функція мотивації – це діяльність, яка направлена на формування у робітників спонукання до ефективної праці на благо організації. Створення дієвої системи мотивації передбачає докладне вивчення потреб робітників, усвідомлення робітниками цілей і завдань організації, задоволення потреб на основі системи справедливих і ефективних винагород.

Функція контролю – це діяльність, яка направлена на встановлення відповідності фактично досягнутих результатів плановим. В процесі управління контроль виступає як елемент оборотного зв’язку – за його даними у разі відхилень проводиться коректування прийнятих рішень, планів і дій. Ефективний контроль, з одного боку, повинен мати стратегічну направленість, бути сучасним за методами і засобами, з іншого, бути достатньо простим, не потребувати високих витрат.

1.3. Ланки та рівні (ступені) управління

Організація представляє собою комплекс взаімопов’язаних ланок і рівнів управління, які створюються для виконання відповідних функцій.

Ланка управління – це самостійний структурний підрозділ організації (дільниця, бюро, цех, відділ, служба, департамент), який виконує одну або декілька функцій управління. Для виконання загальних або спеціальних функцій управління створюються відповідні ланки. Якщо відсутня або відмирає функція, то відпадає необхідність у відповідній ланці управління.

Поняття “ланка” і “рівень” управління мають відносний характер. Любий підрозділ організації можна назвати ланкою, але, рівень (ступінь) управління – це спільність ланок, які діють разом у одному напрямку. Наприклад, робоче місце є ланкою управління; дільниця, як спільність робочих місць є рівнем управління по відношенню до ланки – робочого місця. Але та же дільниця, як організаційний підрозділ, є ланкою управління фірми, а цех, як спільність дільниць – рівень управління по відношенню до дільниць.

В практиці управління найбільше поширення одержали трирівневі організаційні структури. В європейській класифікації рівні управління мають назви: технічний, управлінський, інституціональний. В вітчизняній класифікації назви рівнів: нижчий, середній, вищий, рис. 1.3.

Інституціональний (вищий) рівень

Управлінський (середній) рівень

Технічний (нижчий) рівень

Рис 1.3. Рівні управлінні організацією

Найбільш численним за кількістю ланок є технічний (нижчий) рівень управління. В різних організаціях до його складу входять: дільниці, бюро, кафедри, відділення. На технічному (нижчому) рівні менеджери , в основному, займаються вирішенням великої кількості технологічно однорідних, але тих, що часто змінюються, оперативних (по часу – від декількох хвилин до року) управлінських завдань. Робота керівника технічного (нижчого) рівня управління характеризується високою психологічною напругою, дефіцитом часу, різнорідними діями, частими переходами від одного завдання до другого. Типовими посадами на даному рівні є: майстер дільниці, майстер зміни, командир відділення, завідуючий кафедрою, начальник бюро. Менеджери технічного (нижчого) рівня управління будують свої оперативні дії на основі тактичних планів і вказівок менеджерів управлінського (середнього) рівня управління. При відборі менеджерів для технічного (нижчого) рівня слід віддавати перевагу фахівцям з добрим здоров’ям, вищою освітою, холеричного і сангвінічного типів темпераменту.

Основне завдання менеджерів управлінського (середнього) рівня – рішення тактичних (по часу

– на декілька років вперед) управлінських завдань. Паралельно з тактичними завданнями менеджери середнього рівня виконують значні об’єми оперативних завдань. У склад управлінського (середнього) рівня входять: цехи, відділи, факультети та ін. Типовими посадами на даному рівні є: начальник цеху, начальник відділу, декан (начальник) факультету, директор філіалу. При відборі менеджерів для управлінського (середнього) рівня слід віддавати перевагу фахівцям з вищою освітою, значним виробничим досвідом, сангвінічного, флегматичного і холеричного типів темпераменту.

Самим малочисленим по складу є інституціональний (вищий) рівень управління. Основне за-

5

вдання менеджерів вищого рівня – рішення стратегічних (по часу – на десятки років вперед) управлінських завдань. Але поряд зі стратегічними завданнями, менеджери вищого рівня вирішують значну кількість тактичних і оперативних завдань. Типовими посадами менеджерів вищого рівня є: президент, віце-президент компанії, директор, заступник директора підприємства; генерал в армії, серед державних службовців міністри і їх заступники; в університеті – ректор і проректори. Для менеджерів вищого рівня управління необхідним є наявність вищої освіти, великого виробничого досвіду, чудових аналітичних і управлінських здібностей, сангвінічного, флегматичного або холеричного типу темпераменту.

Організація достигає найбільших успіхів, коли менеджери всіх рівнів професійні, ефективно виконують свої службові обов’язки і послідовно виконують стратегічні, тактичні и оперативні завдання.

1.4. Методи менеджменту

Під методами менеджменту (управління) розуміють способи дії управляючого центру на об’єкти управління для досягнення поставлених завдань. В менеджменті виділяють чотири групи методів:

1)організаційно-розпорядницькі;

2)економічні;

3)юридичні (правові);

4)соціально-психологічні.

Організаційно-розпорядницькі методи визначають дію управляючого центру на об’єкти управління на основі приказів, розпоряджень, директив, постанов, вказівок з встановленням відповідного контролю і відповідальності за якість їх виконання. Переважно організаційно-розпорядницькі методи використовують на роботах, які повторюються, при рішенні стандартних управлінських завдань, технологія виконання яких добре відома. В цих умовах методи забезпечують високу ефективність управління – дозволяють одержувати високі якісні результати при порівняно низьких витратах

Найбільш гнучким і потужним засобом в управлінні організаційними структурами є економічні методи управління. Основою їх дії є матеріальні інтереси суб’єктів господарської діяльності. Елементами економічних методів управління є: планування, облік і аналіз, стимулювання трудової діяльності. За умовами використання економічні методи є універсальними, але найбільшу ефективність їх застосування має в умовах невизначеності, при рішенні творчих, оригінальних управлінських завдань.

Основу юридичних (правових) методів управління складають закони і нормативні акти, які визначають правове поле умов господарської або адміністративної діяльності для всіх її суб’єктів. Юридичні методи є універсальними і використовуються в усіх умовах діяльності.

Основою соціально-психологічних методів управління є соціальні і психологічні потреби людей. Методи включають вивчення зовнішньої і внутрішньої серед організації, умов життя, соціальних і психологічних інтересів працюючих, суспільної думки, умов формування колективу, його соціальної структури, професійної і освітньої підготовки персоналу та ін. Соціальнопсихологічні методи управління переважно застосовуються в умовах виконання відповідальних, якісних, ризикованих, небезпечних робіт.

1.5. Середи функціонування організацій

Люба організація одночасно діє у двох середах: внутрішній і зовнішній. На організацію тиснуть як фактори внутрішньої, так і зовнішньої середи, рис. 1.4.

Внутрішня середа організації включає 5 факторів: цілі. Завдання, структура, технологія, люди, рис.1.5. Між факторами внутрішньої середи існує тісний зв’язок. Цілі поділяються на основну і додаткові. Основною ціллю організації є досягнення максимальної ефективності. Під ефективністю (Еф) діяльності організації розуміють співвідношення результатів (Р) і витрат (В), які визначають можливість одержання цих результатів (1.1).

ф В

6

Зовнішня середа

організації

Внутрішня середа організації

Зовнішня середа

організації

Рис. 1.4. Внутрішня і зовнішня середи діяльності організації

Завдання

Люди Цілі Структура

Технологія

Рис. 1.5. Фактори внутрішньої середи організації

Всі численні завдання досягнення максимальної ефективності організації можна поєднати у чотири групи. У завданнях першої групи при обмежених (заданих) ресурсах треба досягти максимального результату (В = const; P max). У завданнях другої групи заданих результатів треба досягти при мінімальних витратах (Р = const; В min). У завданнях третьої групи організація досягає максимальної ефективності при максимальних результатах і мінімальних витратах (Р max; В min). У завданнях четвертої групи, найбільш частіше діючих у реальних умовах, організація достигає максимальної ефективності при зростанні результатів і витрат. Але ріст результатів суттєво випереджує зростання витрат (Р max; В max).

Під результатом діяльності в різних організаціях розуміють різні показники. Наприклад, результатом діяльності господарських організацій є прибуток, військових – боєготовність та ін.

Додаткові цілі організації, як правило, конкретизують основну ціль. Наприклад, в фірмі в якості додаткових цілей може бути прийнято:

–зростання прибутку,

–зниження витрат;

–підвищення якості продукції;

–технічне переозброєння виробництва;

–освоєння нових видів продукції та ін.

Додаткові цілі сприяють більш швидкому руху організації до основної цілі – максимальної ефективності.

Завдання організації поділені на три категорії:

1)завдання роботи з людьми;

2)завдання роботи з предметами (основними фондами і обіговими засобами);

3)завдання роботи з інформацією.

Структура організації – це кількість і взаємні зв’язки її підрозділів. В менеджменті використовують організаційні структури трьох типів: лінійну, функціональну, лінійно-функціональну. Тип організаційної структури визначається умовами і сферою діяльності організації.

Технологія – це спосіб перетворення ресурсів (сировини, матеріалів, інформації та ін.) у товари та послуги. У виробничих організаціях технологія, як фактор внутрішньої середи, має дуже велике значення.

Люди. Поведінка людини є слідством складного поєднання індивідуальних характеристик особистості і середи. Управління людьми в організації поділяється на три напрямки:

1) управління окремими фахівцями;

7

2)управління групами;

3)управління менеджерами.

Фактори зовнішньої середи розділяються на дві основні групи: фактори прямої, рис. 1.6 і фактори побічної, рис. 1.7 дії. Фактори прямої дії постійно і безпосередньо взаємодіють з організацією. Фактори побічної дії взаємодіють з організацією час від часу і визначають загальні умови функціонування організації у зовнішній середі. Але по впливу на організацію фактори внутрішньої і зовнішньої середи враховуються рівноцінними.

Організація

Державні

організації

Рис. 1.6. Фактори зовнішньої середи прямої дії

Організація

Рис. 1.7. Фактори зовнішньої середи побічної дії

8

Тема 2. Планування діяльності об’єкта управління

План лекції

2.1.Основні стадії планування

2.2.Розробка довгострокових планів (прогнозів)

2.3.Розробка середньострокових (тактичних) планів

2.4.розробка короткострокових (оперативних) планів

Література

1.Веснин В.Р., Основы менеджмента. Курс лекций для студентов высших учебных заведений.

–М.: Общество «Знание» России. 1996 – 472с.

2.Герчикова И.Н., Менеджмент : Учебник. – М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1995 – 480 с.

3.Мескон М.Х., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента: Пер. с англ. – М.: «Дело», 1992 – 702 с.

5.Менеджмент организации. Учебное пособие. Румянцева З.П., Соломатин Н.А., Акбердин Р.З. и др. – М.: ИНФРА – 1997 – 432 с.

6.Менеджмент: теорія, методологія, практика: Монографія / В.С.Сухарський. – Тернопіль:

Астон, 2002. – 416 с.

7.Менеджмент: Учебник: Пер. с англ. / Дафт Р.Л. – 2-е изд. – СПб.: Питер, 2002. – 830 с.

8.Менеджмент персоналу: Навч. посібник / В.М.Данюк, В.М.Петюх, С.О.Цимбалюк та ін. –

К.: КНЕУ, 2005. – 400 с.

9.Самыгин С.И., Столяренко Л.Д. Менеджмент персонала. Учебное пособие. – Ростов н/д: изд-во «Феникс», – 1997 – 480 с.

10.Современная система управления предприятием: Учеб.-практ. пособие / Васильченко Н.Г.

–М.: ЗАО «Бизнес-школа «Интел-Синтез»: ООО «Журн. «Упр. персоналом», 2003. – 320 с.

Текст лекції

2.1. Основні стадії планування

Планування діяльності організації проводиться з метою ефективного досягнення її цілей, зниження ризиків, витрат і представляє собою процес розробки моделі майбутнього стану організації. Основні стадії планування представлені на рис. 2.1.

Рис.2.1. Основні стадії планування в організації

Планування в організації починається з вибору її місії – основного напрямку діяльності організації.

Стадія формулювання цілей включає встановлення основної і додаткових цілей. Основною ціллю організації пропонується приймати досягнення максимальної ефективності. Додатковими цілями став-

9

ляться деякі проміжні цілі, які поступово наближають організацію до досягнення основної цілі: підвищення прибутку, зниження витрат, покращення якості продукції, зростання обсягів виробництва та ін.

Формулювання цілей має особливості:

–по-перше, цілі повинні бути конкретними і заданими чисельно;

–по-друге, цілі повинні мати встановлений строк досягнення: довгострокові (на строк більше 5 років), середньострокові (на строки від 1 до 5 років), короткострокові (до 1 року);

–по-третє, ціль повинна бути реальною. Встановлення завищеної цілі, яку організація не в змозі досягнути із-за недостатку ресурсів, не прогнозованої дії факторів внутрішньої і зовнішньої середи, неефективного управління може привести к зростанню економічних ризиків і суттєвому зниженню конкурентоспроможності організації.

На стадії аналізу внутрішньої середи організації досліджуються фактори внутрішньої середи: цілі, завдання, технології, люди, організаційні структури; визначаються наслідки їх дії для організації.

На стадії аналізу зовнішньої середи організації досліджуються фактори зовнішньої середи: постачальники, споживачі, конкуренти, державні організації, громадські організації, науковотехнічний прогрес, міжнародні події, економічний розвиток, політика держави, соціальнокультурний розвиток; визначаються наслідки їх дії для організації.

На стадії аналізу стратегічних альтернатив розглядаються чотири можливі стратегічні альтернативи розвитку організації:

1) ріст;

2) обмежений ріст;

3) скорочення;

4) сполучення трьох попереду названих стратегій; Стратегія росту характеризується швидким економічним розвитком організації, при якому

річне підвищення основних економічних показників господарської діяльності: об’ємів виробництва, доходу, прибутку, оновлення основних фондів та ін. складає вище 5%. Стратегії росту частіше дотримуються малі і “молоді” фірми, які недавно вийшли на ринок і намагаються швидко і міцно закріпитися на ньому. Стратегія потребує ефективних планових рішень, високого рівня управління, опори на фактори інтенсивного розвитку. Поряд з цим стратегія росту, як правило, супроводжується підвищеними економічними ризиками і правопорушеннями в господарській діяльності фірми.

При стратегії обмеженого росту основні економічні показники діяльності організації підвищуються за рік у межах 0 – 5%. Стратегії дотримуються крупні і середні фірми, які стійко працюють на ринку тривалий час і вже займають певну риночку нішу. Прагнення до стійкого, рівного планомірного розвитку, небажання піддавати свій стійкий стан підвищеним економічним ризикам робить для таких фірм стратегію обмеженого росту привабливою.

У випадках небезпечних для фірми дій конкурентів, неприйнятної ринкової кон’юнктури, непрофесійних дій менеджерів та ін., коли реально виникає перспектива швидкого банкрутства, з метою збереження своїх активів, фірма може використовувати стратегію скорочення: повністю припиняє господарську діяльність, відсікає або скорочує організаційні структури. Стратегія, як правило, супроводжується підвищеними економічними ризиками і правопорушеннями у у господарській діяльності.

На практиці, частіше всього, фірма поєднує в своїй діяльності названі стратегії.

2.2. Розробка довгострокових планів (прогнозів)

Прогнозом називають науково обґрунтоване передбачення (на строк від 5 до 50 років) про можливий стан процесу (або об’екту) у майбутньому.

Найбільше поширення при розробці довгострокових планів (прогнозів) мають методи:

1.Статистичний – основою методу є статистичні числові ряди показників процесу. Можливий строк прогнозування 5 – 20 років.

2.Екстраполяції – базується на логічному подовженні встановленої у минулому закономірності розвитку явища на прогнозований період, рис. 2.2.

10