1.Методика викладання української мови як науки. Наукові основи методики початкового навчання української мови. Формування уявлень про мову як найважливіший засіб спілкування між людьми, про зв'язок мови і мислення. Робота над формуванням початкових уявлень про мовлення

Методика викладання української мови як науки

Методика викладання мови — педагогічна наука. Предметом її до слідження є процес оволодіння українською мовою в умовах навчання дітей у школі. Це означає, що в центрі її уваги лежить навчання (процес оволодіння). Методика досліджує і обґрунтовує теорію викладання укр.мови і способи керівництва навчально-виховним процесом.

Методика мови, складається з двох частин. Одна з них — теоретична, яка встановлює місце і завдання викладання мови в школі, формулює наукові основи методики, розглядає історію виникнення і розвитку методів початкового навчання, визначає структуру і форми організації навчального процесу за відповідною програмою, опрацьовує наукові вимоги до підручників і посібників з мови. Друга — практична, яка пропонує конкретні методи, прийоми навчання і розкриває «механіку» впровадження їх у життя школи, тобто становить «технологію» учительської праці. Вони невідривні одна від одної.

Програма з мови для початкових класів передбачає вивчення таких розділів:

1.методика навч. грамоти

2.мет. розвитку усного і писемного мовлення

3.мет. класного та позакласного читання

4.мет. вивчення фонетики,словотвору, орфографії, граматики і лексикології.

Принципи навч. рідної мови:

1.науковість

2.доступність

3.розвиваючий хар-р навчання

4.наочність

5. послідовність і систематичність

6.наступність і перцептивність (встановлення зв’язків між матеріалом)

Наукові основи методики початкового навчання української мови.

Методика керується філософськими, інакше кажучи найбільш загальними підходами до пізнання предмета дослідження. Такий підхід становить методологію науки, тобто філософську базу вивчення предмета, науки.

Методологічною основою процесу оволодіння мовою є: діалектико-матеріалістичне розуміння суб'єктно-об'єктних відношень, учення про пізнаваність світу.

Будуючи свій науково-методичний апарат, методика мови враховує діалектико- матеріалістичне про дві сторони пізнання – чуттєву і логічну.

Формування уявлень про мову як найважливіший засіб спілкування між людьми

Мову можна  визначити  як  систему  діяльності яка здійснюється за допомогою  звуків і символів, значення яких мають  певну структуру, але умовні . Мова  це явище  дуже соціальне.  Мовою неможливо оволодіти   не без  спілкування   з   іншими   людьми.   Хоча   процес спілкування значною мірою  заснований  на    жестах  -  кивках, манері посміхатися і хмуритися, -  мова  є найголовнішим засобом  передачі культури, без  мови  спілкування  між  людьми  обмежилось набором примітивних жестів чи ще чогось. Мова  формує досвід  людей.  Тому,  як і  вся культура  в цілому,  вона  визначає   загальноприйняті  значення.  Комунікація можлива  тільки   за наявності   значень,   які   приймаються, використовуються її учасниками і зрозумілі їм. У повсякденному житті, насправді, спілкуючись між собою ми впевненні  що  розуміємо один одного. Основні  функції  мови  усвідомлюються  його  носіями  на  інтуїтивному рівні. Мовний досвід, мовна практика дають знання про  мову,  правила  його використання, закони його функціонування в мові. Базовими функціями мови є  спілкування,  пізнання  і  дія.

Про зв'язок мови і мислення.

Механізми смислового сприймання тісно пов’язані з говорінням(продукуванням). Останній не можливий без достатньо сформованих у довгочасній пам’яті моделей, відрізків дійсності. Концепти дають не тільки з’ясовувати зміст чужого тексту , але й свідомо будувати свій. Процес продукування забезпечує ті самі механізми, що й сприймання та розуміння . Під продукування розуміється весь складний процес побудови висловлювання від джерел його виникнення в мислитель ній діяльності людини до кінцевих стадій оформлення думки в усному чи письмовому тексті.

Виготський розробив про природу думки та її перехід у розгорнуте мовлення. Думка дитини спочатку народжується як нечітке неподільне ціле. У внутрішньому мовленні граматика думки перебудовується в граматику слів. Думка спочатку існує як згусток особистісних смислів. Роз’єднання цих смислів збігається з висловлюванням.

Отже, мислення і мова визначають один одного і є неподільними.

Робота над формуванням початкових уявлень про мовлення

Принципи навчання мови:

1.Принцип уваги до матерії мови Полягає в тому, щоб розвивати своєчасно мовленнєвий апарат дитини: органи слуху, артикуляції, дрібні м'язи пальців та кисті руки.

2. Принцип розуміння мовних значень Полягає в тому, що мова як предмет навчання є знаковою системою, що кодує позамовну дійсність. У процесі навчання діти мають засвоїти мовні знаки, зрозуміти їх.

3. Принцип оцінювання виразності мовлення

Це розуміння внутрішнього світу людини, втіленого в мові, та вміння висловлювати свої емоції і почуття. Цей принцип реалізується за допомогою спеціальних методів і прийомів на заняттях з художньої літератури та розвитку мовлення (виховання звукової культури мовлення).

4. Принцип розвитку чуття мови

Наприкінці дошкільного віку дитина має практично засвоїти норми рідної мови (відповідно до орфоепічних вимог), навчитися вільно спілкуватися. Для цього вона повинна чути правильну літературну мову дорослих, наслідувати їх. Тому зразок мовлення вихователя є основним прийомом навчання дітей рідної мови у дошкільному закладі.

5. Принцип координації усного і писемного мовлення за яким навчання дітей організовується так , що спочатку йде засвоєння усного мовлення а потім письмового.

6. Принцип поступового прискорення темпів збагачення мовлення.

Чим раніше учні засвоять мову тим швидше піде засвоєння інших предметів.

2.Особливості сучасного звукового аналітико-синтетичного методу.

У сучасній школі навчання грамоти як семирічних, так і шестирічних першо- класників здійснюється за звуковим аналітико-синтетичним методом. Цей метод ґрунтується на таких науково-методичних засадах: 1) предметом читання є позначена буквами звукова будова слова; звуки мов- лення, які дитині необхідно відтворити, читаючи слово, є тими основними мовними одиницями, якими вона оперує на початковому етапі оволодіння грамотою; 2) початкові фонетичні уявлення діти мають одержувати тільки на основі спостережень за відповідними одиницями живого мовлення (звук, голосний, при- голосний, склад та ін.) з належним усвідомленням їх істотних ознак; 3) початку ознайомлення дітей з буквами має передувати період практичного засвоєння звукової системи рідної мови, так званий добукварний період. Учитель, який здійснює процес навчання грамоти, має пам’ятати, що предмет аналізу звуків мовлення є складним явищем, оскільки вони є особливими матеріальними одиницями. Мовні звуки не так просто піддаються спостереженням і аналізу, як інші об’єкти навколишньої дійсності, якими доводиться оперувати на ынших уроках. Однією з причин, які утруднюють навчальну діяльність дітей, пов’язану зі звуковою стороною мовленнєвої дійсності, є недосконалість їхнього мовленнєвого слуху, зокрема фонетичного, який складається з кількох компонентів: фізичний слух (здатність сприймати мовлення в різних діапазонах гучності); фонетичний слух (уміння розрізнювати і відтворювати всі звуки мовлення та їх відтінки); звуковисотний слух (відчуття різної висоти тону); тембровий слух (відчуття мов- ного тембру); почуття ритму (відчуття наголосу в мовленні) Від того, як буде розкрито для дитини будову звукової форми слова, залежатиме не тільки засвоєння грамоти, а й усе наступне засвоєння мови — гра- матики і пов’язаної з нею орфографії. Із цього випливає провідний принцип звукового аналітико-синтетичного методу навчання грамоти: у формуванні в дітей початкових умінь читати й писати слід іти від звука до букви. Це означає, що перед ознайомленням дитини з певною буквою потрібно навчити її виконувати аналітичні і синтетичні дії з тим звуком (звуками), що позначаються на письмі цією буквою: правильно вимовляти, впізнавати в різних позиціях слів (на початку, в середині і в кінці), виділяти зі слів, складів, сполучати з іншими звуками в склади. Порушення цього важливого принципу, що й досі трапляється в практиці навчання дітей грамоти, призводить до заміни в їхній свідомості поняття «звук» поняттям «буква». Таке явище згодом негативно позначається на загальній мовній грамотності учня, стає причиною значної кількості помилок як в усному, так і в писемному мовленні. Другим важливим принципом, на якому ґрунтується сучасний метод на- вчання грамоти, є одночасно-паралельне опрацювання парних твердого і м’якого приголосних, що позначаються на письмі однією й тією самою буквою. Окремо взята зі слова чи складу літера у більшості випадків не може бути правильно про- читана, оскільки її звукове значення залежить від інших букв у складі, зокрема від тих, що позначають голосний звук. Якщо, скажімо, взяти склади на і ні, то правильно відтворити звукове значення букви н можна тільки тоді, коли прочита- ти її разом з наступною літерою. У першому випадку вона читатиметься як звук [н], а в другому — як звук [н' ]. Окремо взяті букви я, ю, є можна прочитати так, як вони називаються, тобто вимовляючи звукосполучення [йа], [йу], [йе]. Однак у сполученні з попередніми буквами на позначення приголосних (ля, цю, нє) вони мають бути прочитані як голосні звуки [а], [у], [е] після відповідних м’яких приголосних [л' ], [ц' ], [н' ]. У цьому зв’язку наступним важливим принципом сучасного методу навчання грамоти є забезпечення складового читання вже на початку ознайомлення з кожною новою літерою, що позначає приголосний звук. Читання ж слів ускладненої структури попервах може здійснюватися способом причитування до злиття приголосного з голосним окремих букв, які стоять за його межами в складі, наприклад: ра-к, лі-с, с-ло-н, т-ра-ва.

Первинне прочитування слова в такий спо-сіб зберігає його звуко-складову структуру, дає можливість правильно сприйняти лексичне значення, поступово підводить дитину до читання складами і цілими словами. У букварі в словах ускладненої структури можуть бути виділені рисками окремі злиття, що значно полегшує синтетичну роботу учня: мак, просо, вистава. Викладений принцип дав змогу відмовитися від традиційної послідовності у вивченні звуків (букв) та складів за наростаючою трудністю, що значною мірою уповільнювало процес формування в першокласників способу читання. Читання і письмо як два взаємопов’язані види мовленнєвої діяльності в навчанні грамоти шестирічних дітей здійснюються в основному паралельно. Цьому певною мірою сприяє і той факт, що читання слів з опорою на більш роздрібнені одиниці помітно збігається зі способом письма на початковому етапі навчання грамоти

У процесі вивчення звука виділення його зі слів рекомендується здійснювати з найвигіднішої для цього позиції. Для голосних цією позицією є така, коли вони становлять окремий склад (о-рел, у-чень, а-кула), а для приголосних — коли вони перебувають за межами злиття приголосного з голосним (ліс, лось, рак, сир, кран, дзвін). У наступній роботі над звуками вони виділяються і з інших позицій у словах за допомогою описаних нижче спеціальних прийомів.