1.4. Особливості формування соціального здоров’я

Незаперечною є істина, що суспільство, яке прагне жити в гармонії з довкіллям, має не лише декларувати, а й формувати систему істинних цінностей у кожного громадянина. Тому одним із чинників благополуччя індивідуальності, родини та суспільства в цілому має стати здоров’я, як фундаментальна цінність буття. У наш час категорія здоров’я набула особливої актуальності, трансформувавшись у глобальну проблему існування людської цивілізації, зумовивши перегляд ставлення населення до власного здоров’я та впровадження у життя оздоровчої ідеології. Основа таких змін – у формуванні природовідповідних життєвих позицій людини щодо світу, самої себе і власного здоров’я.

Сьогодні проблема загрози здоров'ю розглядається світовою спільнотою як одна із загроз планетарного масштабу - антропологічна катастрофа, стверджує український вчений О. І. Сібіль [2, с. 6]. Сутність цього явища пов'язана з тим біологічним законом, відповідно до якого визначено, що кожен біологічний вид вимирає, якщо змінюються умови існування, до яких він був пристосований у процесі еволюції. На нашій Землі склалося так, що людська діяльність упродовж ХХ століття і на початку ХХІ ст. не лише не протидіяла формуванню передумов антропологічної катастрофи, а навпаки - сприяла їх розвитку. За сучасними уявленнями, здоров'я розглядється не як суто медична, а як комплексна проблема, складний феномен глобального значення, тобто здоров'я визначається як філософська, соціальна, економічна, біологічна, медична категорії, як об'єкт споживання, вкладу капіталу, індивідуальна і суспільна цінність, явище системного характеру, динамічне, постійно взаємодіюче з навколишнім середовищем.

Враховуючи актуальність проблеми соціального здоров’я, національні програми «Освіта (Україна ХХІ)», «Діти України», Національна доктрина розвитку освіти та програма «Здоров’я нації» визначають найважливішими стратегічними завданнями всебічний розвиток людини (в тому числі і дитини), становлення її духовного, психічного та фізичного здоров’я, формування у дітей відповідального ставлення до нього як найвищої індивідуальної та суспільної цінності. Ці завдання знайшли відображення в Конституції України, Законах України «Про освіту», «Про дошкільну освіту», Концепції національної безпеки України, у Базовому компоненті дошкільної освіти. Отже, передусім педагогічним загалом поставлено стратегічну мету – пошук шляхів удосконалення процесу збереження, зміцнення та формування здоров’я юного покоління в цілому і кожної особистості зокрема.

Феномен соціального здоров’я був предметом дослідження багатьох учених і розглядався у кількох аспектах: філософському, медико-біологічному, соціально-педагогічному. Його вивчали зокрема М. Амосов, Е. Вайнер, В. Войтенко, І. Муравов, Г. Никифоров, Ю. Лісицин, В. Петленко та інші. Категорію здоров’я дослідники визначають як інтегровану якість повноцінного гармонійного людського буття в усіх його вимірах та аспектах.

Соціальне здоров’я визначає здатність дитини контактувати з однолітками та дорослими в різних життєвих ситуаціях. Пріоритетом для соціально здорових дітей є нестресовий стиль життя.

Основні показники соціального здоров’я:

• достатнє й зрівноважене спілкування з однолітками та молодшими дітьми, з іншими людьми; старшими за віком і з різним соціальним статусом;

• швидка адаптація до фізичного й суспільного середовища;

• спрямованість на суспільно корисну справу, культура користування матеріальними благами.

Проблема формування соціального здоров’я дітей дошкільного віку, його охорони, зміцнення та реабілітації як стрижнева в освітньому процесі ДНЗ була і залишається досить актуальною.

Вітчизняні та зарубіжні вчені і практики вважають, що соціальне здоров’я індивідуума лише на 50% залежить від різних зовнішніх чинників. Зокрема таких:

• готовності батьків передати здоров’я своїй дитині у внутрішньоутробний період її розвитку, а потім формувати здоров’я малюка після народження;

• соціально-економічних, соціально-педагогічних, психологічних та побутових умов у суспільстві, сім’ї, в навчальному закладі, де перебуває дитина;

• екологічного середовища;

• «здоров’я» збережувального простору, в якому зрівноважуються вроджені адаптивні здатності дитини та змінне середовище;

• рівня компетенції дорослих щодо формування, збереження, зміцнення та відновлення здоров’я дітей.

Інші 50% здорового стану дитини залежать від того, як вона розуміє, що таке здоров’я і здоровий спосіб життя.

Згідно з Національною доктриною розвитку освіти в Україні перед педагогами та батьками постає пріоритетне завдання – виховувати в дитині відповідальне ставлення до власного здоров’я і здоров’я людей, що поруч, як до найвищої індивідуальної та суспільної цінності. Це завдання вирішується завдяки валеологічній освіті в усіх навчальних закладах, починаючи з дошкільних, повноцінному медичному обслуговуванню, створенню екологічно сприятливого життєвого простору й оптимізації режиму освітнього процесу.

Формування бережливого ставлення до власного здоров’я та здоров’я інших людей передбачає врахування всіх його складників і можливе лише за умов неперервності та комплексності освітнього впливу на особистість дитини. При цьому дошкільник має бути активним учасником і творчим суб’єктом виховного процесу. Здобута інформація має увійти в повсякденне життя малюка, і на основі усвідомлення і прийняття стати переконанням і мотивацією до збереження свого здоров’я. А для реалізації оздоровчої життєвої позиції особистості слід формувати щоденні вміння приймати оздоровчі рішення, надаючи кожній дитині психологічну підтримку.

Як зробити так, щоб здоров’я стало однією з провідних потреб людини протягом усього життя? Безумовно, з перших років життя малюка слід вести просвітницько-виховну роботу, формуючи в нього звичку дбати про власне здоров’я. Якщо ми, дорослі, усвідомимо, що головну надію слід покладати не на медичне обслуговування чи поліпшення екології, а тільки на себе, то й пріоритетом у вихованні стане формування у наших малюків навичок здорового способу життя. Оскільки ж це означає зорієнтованість особистості на формування, збереження та зміцнення власного здоров’я як найголовнішої особистісно-мотиваційної потреби, то найважливішим завданням педагогів є формування в дитини готовності бути здоровою. За твердженням В. Петленко, В. Бузунова ця готовність має складатися:

• з потреби (хочу) бути здоровим;

• із здатності (можу) будувати свої відносини із самим собою та навколишнім світом;

• з рішучості (буду) жити за природовідповідними законами.

Вимоги сучасності потребують переорієнтації змісту виховання підростаючого покоління, зміщення акцентів на створення умов для поступального, повноцінного, всебічного розвитку особистості. Для того, щоб навчити дітей жити, успішно діяти у світі, самовизначитися у ньому, необхідно сформувати у них, починаючи з дошкільного віку, ціннісне ставлення до себе, свого образу «Я», одним із компонентів якого є «Я – здоровий».

Ця парадигма сучасної освіти яскраво відображена в державних документах, а саме: Законах України «Про дошкільну освіту» (2001 р.), «Про охорону дитинства» (2002 р.), «Національній доктрині розвитку освіти» (2002 р.), «Базовому компоненті дошкільної освіти в Україні» (1998 р.) та ін. Зокрема, у «Базовому компоненті дошкільної освіти в Україні» одним із основних завдань дошкільної освіти на сучасному етапі є забезпечення гармонійного та різнобічного розвитку дошкільника, формування в нього ціннісного ставлення до Природи, Культури, Людей і Самого Себе [2, с. 17].

Сучасними психологами і педагогами вивчаються умови, найбільш сприятливі для цілісного розвитку дитини як особистості, формування її соціального здоров’я (О.Л. Кононко, В.К. Котирло, С.Є. Кулачківська, С.О. Ладивір, Л.Д. Мельник, З.П. Плохій). Проблему фізичного розвитку дітей дошкільного віку досліджують О.Л. Богініч, Е.С. Вільчковський, Н.Ф. Денисенко, Л.А. Сварковську та ін. У працях І.І. Брехмана, О.Д. Дубогай, Р.З. Поташнюк та ін. значна увага приділяється питанням дотримання підростаючим поколінням здорового способу життя. Водночас залишається недостатньо вивченою проблема організації освітнього процесу з формування у старших дошкільників ціннісного ставлення до власного здоров’я. Мета – розкрити деякі підходи до організації навчально-виховного процесу з формування у старших дошкільників ціннісного ставлення до власного здоров’я, компетентності у фізичній, психічній і соціальній його сферах.

Педагогічний процес з формування ціннісного ставлення до власного здоров’я у дітей старшого дошкільного віку передбачає розкриття істотних зв’язків і залежностей, які існують між станом здоров’я людини та її способом життя, рівнем знань про здоров’я, настроєм, стосунками з іншими людьми. Пріоритети в загальній системі роботи мають бути віддані навчально-виховній діяльності. Основне її завдання – розвиток у дітей усвідомлення цінності здоров’я і здорового способу життя, що сприяють становленню активної особистості. Ми вважаємо, що дитина, у якої буде сформоване сприйняття власного здоров’я як особистісної цінності, намагатиметься свідомо коригувати свою поведінку щодо здорового існування. Тобто, буде бережно ставитися до власного здоров’я і здоров’я оточуючих; прагнути до адекватного сприйняття знань і навичок по його охороні, їх втіленню у повсякденне життя. Для досягнення мети необхідно спрямувати освітній процес на виконання наступних завдань:

Систематизувати знання дітей про:

• фізичну сферу здоров’я (будову тіла, функції органів тіла, засоби збереження здоров’я тощо);

• психічну сферу здоров’я (почуття та емоції, керівництво ними);

• соціальну сферу здоров’я (залежність стану здоров’я від умов життя; правила поведінки в суспільстві; негативний вплив шкідливих звичок на здоров’я тощо).

Сформувати вміння (навички):

• у фізичній сфері здоров’я: самостійно піклуватися про власне здоров’я, орієнтуватися у показниках свого фізичного стану, використовувати знання про функції органів тіла в різних видах діяльності;

• у психічній сфері здоров’я: зосереджуватися на приємних спогадах, використовувати їх для покращання настрою, контролювати негативні емоції;

• у соціальній сфері здоров’я: оцінювати життєві ситуації, прогнозувати результати діяльності, наслідки поведінки, безконфліктно спілкуватися, піклуватися про хворих, з повагою ставитися до здорових.

Розвинути установки до:

• самостійного виконання оздоровчих процедур;

• прояву позитивних емоцій у процесі здоров’я творчої діяльності;

• дотримання здорового способу життя.

Одним із актуальних завдань у практиці роботи дошкільних навчальних закладів є забезпечення кваліфікованої допомоги у наданні дітям знань про основи здоров’я, виробленні навичок збереження, зміцнення і відновлення фізичного, психічного і соціального здоров’я дітей. Важлива місія у цій діяльності належить вихователям дошкільних навчальних закладів. Великий педагог В. Сухомлинський з цього приводу писав: „Я не боюся ще й ще раз повторити: турбота про здоров’я – це найважливіша праця вихователя. Від життєрадісності, бадьорості дітей залежить їхнє духовне життя, світогляд, розумовий розвиток, міцність знань, віра в свої сили...”.

Навчально-виховний процес з формування у старших дошкільників ціннісного ставлення до власного здоров’я педагогам доцільно будувати на таких принципах:

• науковості (усі відомості, що пропонуються дошкільникам, повинні ґрунтуватися на науковому фактичному матеріалі);

• доступності (наукова інформація має бути адаптована до сприймання дітьми дошкільного віку, логічно структурована);

• наочності (інформацію, що надається дітям, доцільно супроводжувати демонстрацією наочного матеріалу, проведенням дослідів, прикладами з життя дітей, літературних джерел, використанням художнього образного слова тощо);

• системності (нові знання повинні базуватися на загальних знаннях, які вже мають діти, сприяти формуванню в дошкільників уявлень і понять щодо фізичної, психічної та соціальної сфер здоров’я);

• урахування індивідуальних особливостей дітей (обов’язково враховувати індивідуальні можливості особистості);

• активності особистості (теоретичні знання доцільно закріплювати в практичній діяльності, створивши умови для самостійного пошуку дітьми фактичного матеріалу щодо формування складових здоров’я).

Для формування компетентності дітей у сфері соціального здоров’я необхідно пояснювати їм, що дотримуючись здорового способу життя, вони зможуть краще пристосуватися до умов навколишньої дійсності, легше навчатимуться у школі, сприймати нову інформацію, радіти спілкуванню з однолітками і дорослими. Вихователь має надавати дошкільникам можливість за власним бажанням повторювати, моделювати, аналізувати з товаришами ситуації, які сприяють формуванню соціального здоров’я. Бажано розробити ситуації за темами: «Етикет у житті людини», «Я, сім’я і всі люди» «Я і мої друзі» тощо.

Для збагачення досвіду діяльності в колективі і позитивного ставлення до однолітків, доцільно впроваджувати види діяльності, які потребують співпраці вихованців. Це сприятиме розвитку в дітей уміння надати допомогу, діяти, не заважаючи іншим, тактовно вказувати на недоліки, аналізувати власні дії та їх наслідки. Вихователям, у свою чергу, необхідно постійно демонструвати бажану поведінку. Дошкільники мають бачити, що педагог їх поважає, співпрацює з ними, шукає взаємоприйнятних рішень, висловлює емоції за допомогою слів. Така модель поведінки дорослого сприяє утворенню в групі атмосфери дружби та взаємодопомоги, а діти починають наслідувати поведінку вихователя. Доречно також моделювати разом із дітьми проблемні ситуації, що стосуються формування соціального здоров’я. Роль дитини з негативною поведінкою інколи може взяти на себе вихователь. Таким чином педагог допоможе дітям зрозуміти недопустимість подібної поведінки.

Під час самостійної художньої діяльності бажано пропонувати дітям складати казки і створювати малюнки про те, що допомагає бути здоровим, про чуйність і байдужість, про звички, які зберігають, і які руйнують здоров’я, про дружбу тощо. Малюнки дітей доцільно присвячувати таким темам: «Мій лікар», «Улюблений куточок природи», «Я і моя сім’я», «Моє рідне місто», «Свято в нашій сім’ї» тощо.

Проводити роботу з формування в дітей ціннісного ставлення до власного здоров’я необхідно у тісній співпраці з батьками. Запрошувати їх до участі в просвітницьких і оздоровчих заходах, що проводяться в дошкільному навчальному закладі: батьківських зборах, дискусіях, консультаціях, бесідах, практичних заняттях; Днях здоров’я, Днях відкритих дверей, туристичних походах, спортивних розвагах тощо.

Постановка проблеми. Здоров'я нації - суттєвий показник суспільного та економічного розвитку держави. Здоров'я дітей - її майбутнє. Адже близько 75% хвороб у дорослому віці є наслідком умов та способу життя в дитинстві та юності. За словами І. П. Павлова, здоров'я у зрілому віці треба заслужити. Людина могла б жити значно довше, якби не її недбале поводження з власним організмом. Потрібні ґрунтовні знання, велике бажання та сила волі, щоб бути і залишатися здоровим.

Поступове усвідомлення на державному рівні значущості профілактики, збереження, підтримки та відновлення здоров'я нації передбачає знаходження шляхів підвищення у молодого покоління усвідомлення цінності здоров'я.

Отже, головне у роботі дошкільного закладу – турбота про здоров’я дітей, адже здоровий малюк легше сприймає виховні впливи, швидше набуває необхідних умінь та навичок, краще пристосовується до змін навколишньої дійсності. Проблема здоров’я дітей є важелем виховної роботи, здійснюваної батьками та педагогами, а стратегічною метою є виховання і розвиток життєрадісної особистості, збагаченої знаннями про себе, готової до творчої діяльності, поведінка якої відповідає загальнолюдським нормам моралі. А знання, розуміння і втілення в практику основ здорового способу життя – це три ключових моменти, від яких залежатиме повноцінність і тривалість життя кожної особистості, цілого покоління та всіх наступних поколінь людей. Тому цінність здоров’я – універсальна цінність людства.

Пріоритетним завданням системи освіти є формування в особистості відповідального ставлення до власного здоров'я і здоров'я свого оточення як найвищих суспільних та індивідуальних цінностей. На сьогодні, в умовах розбудови українського суспільства, проблема стану фізичного, психічного здоров'я підростаючого покоління набуває особливої гостроти, оскільки сучасна ситуація обтяжується високими показниками захворюваності молоді, зниженням якості медичного обслуговування, погіршенням екологічної ситуації, морально-духовною кризою. Згідно із сучасними дослідженнями, серед загальної кількості студентства, до моменту набуття вищої освіти, здоровими залишаються лише 6%, близько 45-50% випускників мають морфофункціональні відхилення, а 40-60% - хронічні захворювання, третя ж частина випускників мають обмеження у виборі професії. Від 20 до 80% студентів набувають за роки навчання в університеті вади 2-5 систем організму.

Зміни, які відбуваються у сучасному суспільстві вимагають адекватної реакції людини на виклики часу. Ці зміни супроводжуються не тільки зміною соціальних ролей, але й появою нових вимог до професій, системи організації діяльності, формування відповідного рівня компетентності, розвитку творчого потенціалу фахівця, самореалізації особистості через професію. Адаптуватися до таких змін і бути конкурентоспроможним можуть тільки здорові та високопрофесійні фахівці. Тому на сьогодні існує тісний взаємозв'язок між професійною ідентичністю особистості та її соціальним здоров'ям.

Для вивчення та пояснення багатьох соціальних явищ, для дослідження психологічних передумов культурно-історичних змін Е. Еріксон застосував поняття «ідентичності». Він постійно підкреслював суспільний контекст становлення ідентичності, соціальну зумовленість потреби в усвідомленні самого себе. Обов'язковою умовою формування зрілої, здорової особистості він визначає співпадіння програми індивідуального життєвого циклу та динаміки суспільно-історичного прогресу.

У своїй концепції Е. Еріксон виділяє три форми ідентичності за походженням:

1) зовні обумовлену (статеву, вікову, расову, національну, громадянську приналежність);

2) набуту ідентичність (професійний статус, зв'язки, симпатії, орієнтації);

3) запозичену ідентичність (засвоєні ролі, які приймає індивід під впливом очікувань оточення або за певними зовнішніми зразками).

З ідентичністю тісно пов'язаний процес професіоналізації особистості. На думку А. К. Маркової, процес професіоналізації полягає в научінні людини, залучені її до професії. До професіоналів відносять тих, хто оволодів нормами професійної діяльності, професійного спілкування і здійснює їх на високому рівні, досягаючи професійної майстерності, дотримуючись професійної етики, слідуючи професійним ціннісним орієнтаціям; це такі люди які прагнуть та вміють викликати інтерес до результатів своєї професійної діяльності, сприяють підвищенню значення й престижу своєї професії в суспільстві, гнучко враховують нові запити суспільства до професії.

У своєму становленні, як зазначає Е.А. Клімов, людина як професіонал проходить такі фази:

- оптант - людина вибирає професію;

- адепт - людина навчається певній професії;

- адаптант - процес звикання молодого спеціаліста до роботи;

- інтернал - досвідчений працівник, який повністю може справлятись зі своєю роботою;

- майстер - характеризується індивідуальним, неповторним стилем діяльності й високим стабільними результатами діяльності;

- авторитет - це майстер своєї справи, відомий у професійних колах та за їх межами;

- наставник - людина, в якої навіть колеги готові повчитися й перейняти досвід.

Цей процес також характеризується чотирма етапами професіоналізації:

1) рання професіоналізація;

2) професійна соціалізація;

3) включення особистості в суспільну систему поділу праці;

4) пов'язаний із пенсійним віком або втратою працездатності.

На думку Ж.П. Вірної, професійна ідентичність має прояв в усвідомленні своєї приналежності до певної професії та певної професійної спільноти. У психологічному сенсі, за Е. Еріксоном, при становленні професійної ідентичності людина проходить теж етапи, що і при соціалізації, - довіру, автономію, ініціативність, досягнення, ідентичність, інтимність, творчість, інтеграцію. У процесі формування професійної ідентичності реалізуються первинні та вторинні потреби особистості, і як наслідок людина успішно адаптується та інтегрується в соціумі, що може стати запорукою її соціального здоров'я. Необхідною складовою успішної людини виступає її здоров'я. Всесвітня організація охорони здоров'я визначає його як «...не тільки відсутність хвороб або фізичних дефектів, але і повне фізичне, душевне та соціальне благополуччя».

Науковці підкресллють, що людина є складною природною і соціальною системою. Її здоров'я визначається біологічними, психологічними та соціальними рівнями впливу. Біологічний рівень здоров'я визначається ефективністю функціонування всіх органів людського організму та їх здатністю адекватно реагувати на чинники зовнішнього середовища. Здоров'я на психічному рівні розглядають як психічну цілісність людської особистості.

Соціальний рівень оцінює вплив соціуму на здоров'я людини. Її соціальне здоров'я знаходить відображення в таких характеристиках: адекватне сприйняття соціальної дійсності, адаптація до фізичного і соціального середовища; спрямованість на суспільну справу, альтруїзм, емпатію, відповідальність перед іншими, безкорисливість, демократизм у поведінці.

Враховуючи вплив різних факторів на здоров'я людини вчені обґрунтували найважливіші риси, які характеризують здорову та нездорову особистість. Так, Р. Шобен вважає, що здорові люди відрізняються наявністю ідеалів, демократизмом, відповідальністю та самоконтролем. На думку Т. Джерарда, здорові люди здатні усвідомлювати свої цілі в житті, розвивати компетентність у задоволенні базових потреб, реагувати на небезпеку, виробляти реальні, рольові та міжособистісні взаємини, які відповідають їхнім потребам. Представники психоаналізу здійснювали поділ на здорову та нездорову особистість, беручи до уваги показники сублімації та рівноваги. Основним критерієм психічного здоров'я у представників гуманістичної психології був процес самоактуалізації особистості.

Отже, аналіз різних підходів представників різних психологічних шкіл дозволяє зробити висновок, що соціальне здоров'я тісно пов'язане із професійною ідентичністю особистості. Саме становлення (формування) професійної ідентичності особистості стає запорукою її соціального здоров'я, допомагає адаптуватися до змін у соціальному середовищі, спрямовує особистість на суспільну справу, визначає особистісні, соціальні та професійні перспективи, а також розвиває альтруїзм, відповідальність, культуру та емпатію людини.

Висновок до І розділу

Отже, інститут - це своєрідна форма людської діяльності, заснованої на чітко розробленій ідеології, системі правил і норм, а також розвинутому соціальному контролі за їхнім виконанням. Інституціональна діяльність здійснюється людьми, організованими в групи чи асоціації, де проведений поділ на статуси і ролі, відповідно до потреб даної соціальної групи чи суспільства в цілому. Інститути, таким чином, підтримують соціальні структури і порядок у суспільстві.

Пристосовуючись до середовища, суспільство протягом історії виробляє інструменти, придатні для вирішення безлічі завдань і задоволення найважливіших потреб. Ці інструменти і називаються соціальними інститутами. Типові для даного суспільства інститути відображають культурну зовнішність цього суспільства.

У кожному стабільному суспільстві формуються і функціонують відносно стійкі форми суспільного життя, які дають змогу створити міцну і стійку систему відносин між людьми у складному суспільному середовищі, сформувати соціальний порядок, необхідний для задоволення об’єктивних потреб щодо безпеки, збереження умов матеріального життя, соціальних благ, цінностей культури тощо. Таку роль виконують у суспільному житті соціальні інститути. Найзагальніше поняття «соціальний інститут» виражає ідею упорядкування суспільного життя. Так, Г. Спенсер вважав, що соціальні інститути (інституції є каркасом соціуму і виникають внаслідок процесу диференціації суспільства. Еволюцію регулятивної системи суспільства він поєднував з розумінням соціальних інститутів. Е. Дюркгейм пов’язував природу соціальних інститутів з визначенням суспільства як цілісності, тлумачив їх як «фабрики відтворення» соціальних відносин і зв’язків між людьми.

Соціальні інститути є комплексом формальних і неформальних правил поведінки, принципів, культурних норм, які регулюють різні сфери діяльності індивідів у суспільстві (сферу економіки, політики, освіти) і обмежують вчинки людей відповідно до суспільних інтересів; - соціальні інститути охоплюють певну сукупність людей та установ, які покликані розв’язувати важливі для розвитку суспільства завдання. Наприклад, інститут освіти реалізує свою діяльність щодо навчання, виховання, професійної підготовки через школи, університети та ін.

Соціальні інститути забезпечують відносну стійкість соціальних відносин, є подвійним соціальним утворенням: за формою – це організаційний механізм (сукупність організацій, спеціалістів, матеріальних та інформаційних засобів), за змістом – це функціональний механізм (сукупність соціальних норм у конкретній сфері соціальних відносин). Сучасне суспільство характеризується розростанням та ускладненням системи соціальних інститутів. З одного боку, одна і та сама потреба може породжувати існування численних інститутів, з іншого – кожен інститут реалізує комплекс базових потреб щодо соціалізації індивідів, трансляції соціальних норм і культурних цінностей, соціального досвіду.

ЗМІСТ

ВСТУП

Розділ І. Теоретичний аналіз соціальних інститутів та їх ролі у формуванні соціального здоров’я……………………………………….

1. Соціальні інститути…………………

2. Система соціальних інститутів……………….

3. Соціальне здоров’я, як елемент соціальної політики……..

4. Основні проблеми формування соціального здоров’я…

Розділ ІІ. Вивчення особливостей роботи соціальних інститутів та їх ролі у формуванні соціального здоров’я……………………..

2.1. Опис і обгрунтування методик дослідження….

2.2. Аналіз та інтерпретація отриманих дани х…….

2.3. Програма для покращення роботи соціальних працівників…..

2.4. Методичні рекомендації……………………………

Висновки

Список використаної літератури………………………..

Додатки……………………………..

1. Аберкромби Н. Социологический словарь: Пер. с англ. / Н. Аберкромби, С. Хилл, Б. С. Тернер; под ред. С. А. Ерофеева. - 2-е изд., перераб. и доп. - М.: ЗАО "Издательство «Экономика», 2004. - 620 с.

2. Андреев Ю. П. Категория // Философские науки. 1984. № 1.

3. Андрющенко Т.К. Формування ціннісного ставлення до власного здоров’я в дітей старшого дошкільного віку: Дис… канд. пед. наук: 13.00.08 / Інститут проблем виховання АПН України. – К., 2007. – 258 с.

4. Аникевич А. Г. Политическая власть: Вопросы методологии исследования, Красноярск. 1986.

5. Апанасенко Г.Л. Эволюция биоэнергетики и здоровье человека. - СПб.: МГП "Петрополис", 1992. - 123 с.; 5 Апанасенко Г.Л. Эволюция биоэнергетики и здоровье человека. - СПб.: МГП "Петрополис", 1992. – 123 с.

6. Бергер П., Лукман Т. Социальное конструирование реальности. - М., 1995

7. Богініч О. Оздоровчу ідеологію – в життя малят // Дошкільне виховання. – №7. – 2006. – С. 7-9.

8. Вебер М. Протестантская этика и дух капитализма // Вебер М. Избранные произведения. - М., 1990.

9. Венедиктов Д.Д., Чернух А.М., Лисицын Ю. П. Глобальные проблемы здравоохранения и пути их решения // Вопр. философии. - 1979. - №7. - С. 102-113;

10. Вернадский В.И. Несколько слов о ноосфере // Вернадский В.И. Начало и вечность жизни. - М.: Сов. Россия, 1989. - С. 166-188.

11. Взаємозв’язок соціальної роботи і соціальної політики. - М.: Аспект пресс, 1997.- С. 44-62

12. Власть: Очерки современной политической философии Запада. М., 1989.

13. Войтович С. О. Соціальні інститути суспільства: рід, влада, власність. - К., 1998.

14. Воучел Э. Ф. Семья и родство // Американская социология. М., 1972. С. 163-173.

15. Герасимчук А.А., Шиян О.М. Соціологія: Курс лекцій. - Київ, 2001.

16. Гидденс Э. Социология // Социс. - 1994. - № 2.

17. Давыдов Ю. К. История теоретической социологии. Введение // Социс. 1991. - №11.

18. Денисенко Н. Оздоровчі технології в освітньому процесі // Дошкільне виховання. – №12. – 2006. – С. 4-6.

19. Державна програма соціальної політики на 1997-2000 роки.

20. Дильман В.М. Четыре модели медицины. - Л.: Медицина, 1987. - 288 с.

21. Дмитренко Т.О., Шкуркіна В.М. Концептуальні основи технології формування соціального здоров’я дітей // Підготовка соціальних працівників/соціальних педагогів до профілактики адиктивної поведінки молоді: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. – Черкаси, 2003. – С. 51–59.

22. Добронькова В.І., Кравченко А.І. Соціологічні інститути та процеси. - М., 2000.

23. Енциклопедичний соціологічний словник/Під заг. Ред. Г.В. Осипова М., 1995. - С. 227.

24. Заславская Т.И. Социальные механизмы трансформации российского общества // Социологический журнал . - 1995.-№3. С. 5-21.

25. Земски М. Семья и личность. М., 1986.

26. Коментар до Базового компонента дошкільної освіти в Україні: Наук.-метод. посіб. / Наук. ред. О.Л. Кононко. – К.: Ред. журн. „Дошкільне виховання”, 2003. – 243 с.

27. Консультативное мнение по выработке курса политики для стран с переходной экономикой: Тасис-проект “Социальная защита в Украине”.

28. Конт О. Курс позитивної філософії. - СПб., 1899. - С. 44.

29. Коэн Дж. Структура социологической теории. М., 1985.

30. Кравченко А.И. Социология для экономистов: Учеб. пособие для вузов. - М., 2000.

31. Кравченко А.И. Социология для экономистов: Учеб. пособие для вузов. - М., 2000.

32. Кравченко А.И. Социология для экономистов: Учеб. пособие для вузов. - М., 2000.

33. Краткий словарь по социологии. - Москва, 1989.- ст. 88

34. Лейман И. И. Наука как социальный институт. Л., 1971.

35. Лохвицька Л.В., Андрющенко Т.К. Дошкільникам про основи здоров’я: Навч.-метод. посіб. – Тернопіль: Мандрівець, 2007. – 176 с.

36. М., 2000. 3. Піча В.М. Соціологія: Загальний курс: Навчальний посібник. До.: 1999.

37. Мамардашвили М. Сознание и цивилизация // Мамардашвили М. Как я понимаю философию.- М.: Прогресс, 1990. - С. 107-121.

38. Мацковский М. С. Социология семьи. Проблемы теории, методологии и методики. М., 1983.

39. Мельник Ю.Б., Шкуркіна В.М. Педагогічні ідеї В.О.Сухомлинського щодо збереження здоров’я дітей в умовах сучасного розвитку освіти в Україні // Наукові записки. – Вип. 52. Частина 2. – Серія: Педагогічні науки. – Кіровоград: РВВ КДПУ ім. В. Винниченка, 2003. – С. 138–142.

40. Норт Д., Інститути, інституціональні зміни і функціонування економіки // Фонд економічної книги “Початку”. - М.,1997.

41. О политике Всемирной организации здравоохранения. “Здоровье для всех до 2000 года” // Медицинские вести. - 1997. - № 1. - С. 22-23.

42. Основи економічної теорії / За ред. проф. С. В. Мочерного. - К.: Видавничий центр «Академія», 1998. - С. 298.

43. Оссовсъкий В. Соціальна організація та соціальна інституція // Соціологія: теорія, метод, маркетинг. - 1998. - № 3.

44. Парсонс Т. Пролегомены к теории социальных институтов // Человек и общество. - К., 1999.

45. Патогенез болезней цивилизации / И. Шош, Т. Готи, Л. Чалаи и др. - Будапешт: Изд-во АН Венгрии, 1976. - С. 154.

46. Пиріг Л. Медицина як інтегральна складова культури українського народу // Українознавство: стан, проблеми, перспективи розвитку.- К.:ВПЦ "Київ. ун-т", 1993. - С. 54-56;

47. Піча В.М. Соціологія: Загальний курс: Навчальний посібник. К.: 1999.

48. С. Макеев. Социальные институты: классические трактовки и современные подходы к изучению // Социология: теория, методы, маркетинг. 2003. № 4.

49. Система социологического знания: Учеб.пособие /Г.В. Щекин./ - К, 2001.

50. Смелзер Н. Социология. — М., 1997.

51. Смелзер Н. Социология. - М.: Феникс, 1994.

52. Смелзер Н. Соціологія. — М., 1994. — С. 79—81; Комаров М. С. Про поняття соціального інституту. Вступ до соціології. — М., 1994. — С. 194.

53. Смирнов И.Н. Здоровье человека как философская проблема // Вопр. философии. - 1985. - № 7. - С. 83-93.

54. Соціологія, курс лекцій /за ред. Старовойта І.С./, Тернопіль, 1999.

55. Соціологія, навчальний посібник /за ред. Макєєва С.О./ К, 1999.

56. Соціологія. За загальною редакцією В.П. Андрущенко, М.І.Горлача. Київ-Харків. 1998.

57. Соціологія. Навчальний посібник. Под ред. Г.В. Осипова, Л.Н. Москвичева и др. - М., 1996.

58. Соціологія. Навчальний посібник. Под ред. проф. В.І. Добронькова. - М., 1999.

59. Сухомлинский В.А. Сердце отдаю детям. – К.: Рад. школа, 1977. – 382 .

60. Титмонас А. К вопросу о предпосылках институционализаци науки // Социологические проблемы науки. М., 1974.

61. Троц М. Социология образования //Американская социология. М., 1972. С. 174-187.

62. Фролов С. С. Основы социологии: Учебное пособие. - М.: Юрист, 1997. Харків. 1998.

63. Кравченко А.І. Соціологія для економістів: Учеб. посібник для вузів.

64. Харчев А. Г., Мацковский М. С. Современная семья и её проблемы. М., 1978.

65. Харчев Г. Г. Брак и семья в СССР. М., 1974.

66. Шкуркина В.Н. Девиантное поведение детей-сирот – актуальная проблема современного общества // Культура та інформаційне суспільство XXI століття: Матеріали конференції молодих науковців. – Х.: ХДАК, 2002. – С. 43-44.

67. Шкуркина В.Н. Формирование системы культурных ценностей у детей-сирот – важнейшая задача в становлении личности достойного гражданина Украины // Духовна культура в інформаційному суспільстві: Матеріали міжнародної науково-теоретичної конференції. – Х.: ХДАК, 2002. – С. 55–56.

68. Шкуркина В.Н. Формирование социального здоровья будущих специалистов – залог их профессионального успеха // Научно-методические и практические аспекты подготовки специалистов в современном техническом вузе: Сб. научн. тр. Международной научн.-методич. конф. – Белгород: Изд-во БелГТАСМ, 2003. – Направление 4. – Ч. 2. – С. 388-392.

69. Шкуркіна В.М. Визначення поняття соціального здоров’я особистості // Культура та інформаційне суспільство XXI століття: Матеріали наук. конф. молодих учених, 22-23 квіт. 2004 р. / Харк. держ. акад. культури. – Х.: ХДАК, 2004. – С. 65-66.

70. Шкуркіна В.М. Здоровий спосіб життя дітей-сиріт – запорука їх фізичного, психічного та соціального благополуччя // Сучасні проблеми науки та освіти: Матеріали 3-ї міжнародної наук.-практ. конф. Ужгород. – Харків: Українська Асоціація “Жінки в науці та освіті” 2002. – С. 113.

71. Шкуркіна В.М. Конкурс “Соціально-педагогічна майстерність” // Організація творчої діяльності студентів / За заг. ред. проф. Т.О.Дмитренко. – Х.: Крок, 2003. – С. 58.

72. Шкуркіна В.М. Культурно-виховна діяльність соціального-педагога з формування соціального здоров’я підлітків // Культура та інформаційне суспільство XXI століття: Матеріали наук. конф. молодих учених, 16-18 квіт. 2003 р. / Харк. держ. акад. культури. – Х.: ХДАК, 2003. – С. 56-57.

73. Шкуркіна В.М. Методологічні основи соціально-педагогічного дослідження “Формування соціального здоров’я дітей” // Методологія сучасних наукових досліджень: Матеріали науково-практичної конференції молодих учених. – Х.: “ОВС”, 2003. – Вип. 4. – С. 13.

74. Шкуркіна В.М. Особливості соціально-педагогічної роботи з дітьми-сиротами в умовах інтернатного закладу // Практична психологія та соціальна робота. – 2004. – №4. – С. 60–62.

75. Шкуркіна В.М. Програма формування соціального здоров’я дітей-сиріт підліткового віку “Будьмо здоровенькі!” // Реалізація здорового способу життя – сучасні підходи: Зб. наук. пр. Дрогобицького держ. пед. університету ім. І.Франка. – Дрогобич: “Коло”, 2003. – Випуск другий. – С. 493-500.

76. Шкуркіна В.М. Сирітство як соціальна проблема суспільства // Соціальний захист дітей: традиції та сучасність: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції. – Полтава, 2003. – С. 136-137.

77. Шкуркіна В.М. Соціальне здоров’я дітей як фактор їх ефективної соціалізації // Зб. наук. пр. Полтавського державного педагогічного університету ім. В.Г.Короленка. – Випуск 1–2. – Полтава, 2003. – Серія “Педагогічні науки”. – С. 68–72.

78. Шкуркіна В.М. Фізична культура – один із факторів формування здорового способу життя дітей-сиріт // Фізична культура, спорт та здоров’я: Матеріали IV міжнародної наукової конференції студентів та аспірантів. – Х.: ХДАФК, 2002. – С. 29.

79. Шкуркіна В.М. Формування здорового способу життя дітей-сиріт (соціально-педагогічний аспект) // Рідна школа. – 2002. – №10. – С. 55-57.

80. Шкуркіна В.М. Формування здорового способу життя дітей-сиріт у психолого-педагогічній літературі та практиці // Вісник Харківської державної академії культури: Зб. наук пр. Вип. 9 / Харк. держ. акад. культури. – Х.: ХДАК, 2002. – С. 253–259

81. Шкуркіна В.М. Формування соціального здоров’я дітей-сиріт у загальноосвітніх школах-інтернатах // Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді. – Зб. наук. пр. – Вип. 8. – Київ, 2005. – С. 327–331.

82. Шкуркіна В.М. Формування соціального здоров’я особистості – шлях до підвищення громадянської компетентності суб’єктів освітнього процесу // Формування громадянської компетентності учнівської молоді. Відкриття європейського року громадянської освіти в Україні: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. – Х.: ХОНМІБО, 2005. – С. 235-236.

83. Шкуркіна В.М. Формування соціального здоров’я особистості (соціально-педагогічний аспект) // Единый мир – здоровый человек: Сб. науч. тр. – Ялта, 2004. – С. 340 – 344.

84. Шкуркіна В.М. Формування соціального здоров’я особистості в освітньому просторі // Шлях освіти. – 2005. – № 1. – С. 15–19.

85. Штомпка П. Социология. Анализ современного общества: Пер. с польск. СМ. Червонной. — М.: Логос, 2005. — 664 с.

86. Щепанский Я. Элементарные понятия социологии. Гл. 6. — М.: Прогресс, 1969.

РОЗДІЛ 2. Експериментальне дослідження напрямів розвитку сучасної соціальної політики