Інтимна лірика
Любовна лірика Бернса, як і інших поетів-ліриків, наповнена почуттями, пристрастю, чистотою кохання. Але вірші Бернса можна відрізнити від ліричних творів інших авторів, що вони:
близькі до шотландської пісні і пісні взагалі;
проти моралі церкви і проти моралі буржуазної;
написані виразною народною мовою.
Одним з найбільш дотепних, щирих і чистих гімнів коханню у світовій поезії є пісня Бернса “Якби я на Парнасі був” (1788 р.). Ліричний герой вірша висловлює побажання жити на Парнасі і черпати натхнення в джерелі Гелікону, щоб якнайвиразніше розповісти коханій про свою любов. Але він – простий селянин і тому шотландська річка замінить йому Гелікон, Муза – це його кохана дівчина, якій він освідчується в коханні:
Вдень чи вночі, в полі чи вдома,
Думки про тебе запалюють моє серце,
І я завжди римую або співаю твоє ім’я –
Я живу лише для того, щоб кохати тебе.
І якби я був приречений блукати далеко,
Десь за морем, десь за сонцем,
До останньої хвилини мого життя –
І навіть тоді я кохатиму тебе…
Своїми віршами Бернс спростовує погляд панівних класів на селян як на робочу худобу, не здатну на чисті і високі почуття. Поет розкриває перед читачем всю різноманітну гаму переживань: щасливе і нещасливе кохання, самовіддане і нетривале, короткочасне і глибоке, пристрасне і радісне. Майстер психологічного аналізу, Бернс передає в коротких віршах найрізноманітніші відтінки почуттів на різних стадіях розвитку. То він глибоко розуміє смуту покинутої дівчини (“Ти мене покинув, Джемі”:
Я часто плачу по ночам
И каялась не раз,
Что верила твоим речам
И взором лживых глаз…
То розповідає, як серце дівчини мало не розірветься від страждань через те, що коханий покинув її, і вона ніяк не може в це повірити:
Залишайся, коханий, хіба ти можеш мене покинути?
Було б дуже жорстоко, якби ти мене зрадив!
Ти добре знаєш, скільки суму ти мені завдаєш,
Жорстокий коханий, невже ти підеш,
невже ти підеш?!
А то поет оспівує силу і вірність кохання (“Подруга вугільника”:
Не знаю, как тебя зовут,
Где ты живешь, не ведаю.
Живу везде – и там, и тут,
За угольщиком следую!
Вот эти нивы и леса,
И все, чего попросишь ты,
Я дам тебе, моя краса,
Коль угольщика бросишь ты!
Хоть горы золота мне дай
И жемчуга отборного,
Но не уйду я – так и знай,
От угольщика черного.
У нас любовь – любви цена,
А дом наш – мир просторный.
И платит верностью сполна
Мне угольщик мой черный!
М’який гумор, весела життєрадісність, жартівлива задеркуватість є типовими рисами більшості віршів Бернса. Показний у цьому плані вірш “Фіндлей”. Це – короткий вірш-діалог дівчини і юнака, в якому яскраво вимальовані характери обох (дівчина – ніжна, лукава, і примушує трохи страждати хлопця, і водночас приймає його; хлопець – сміливий, наполегливий, як добре, як і дівчина, розуміє любовну гру).
Жартівливі вірші Бернса: “Пісня про злу дружину”, “Пісня про старого чоловіка”. М’які, ліричні вірші: “Нічна розмова”, “Мірошник” (“Мельник”), “Мою долоню своєю накрий” та ін.
Значне місце в ліриці Бернса займає тема дружби. У віршах оспівується міцна, сувора чоловіча дружба. Показним є вірш “Багато років тому”, в якому розповідається про те, що колись малі хлопчаки товаришували, бігали до річки, бешкетували, але минули роки, а міцна чоловіча дружба так і єднає їх. Поет промовляє тост за свого вірного і доброго друга, з яким йому хороше ось уже десятки років.
Беззаботны и свободны,
Мы собрались у огня.
Дружба полночью холодной
Вас пригрела и меня.
В крепкой дружбе – наша сила.
Дружбе – слава и хвала,
Дружба кубок осветила
И сюда нас привела.
Є у Бернса чудові ліричні вірші, в яких живе природа Шотландії: сувора і м’яка одночасно (“Кінець літа”, “Росте комиш серед ріки”). Сердечні, проникливі його поезії про братів наших менших (Польовій миші, гніздо якої я розорив плугом”, “Про зайця, який прошкандибав повз мене”).
В поета є ціла низка яскравих, коротеньких за обсягом, але змістовних епіграм та епітафій, як наприклад, “Дівчині маленького зросту”:
На то и меньше мой алмаз
Гранитной темной глыбы,
Чтобы дороже во сто раз
Ее ценить могли бы.
“Одному заможному знайомцю”:
Склонясь у гробового входа,
- О смерть! – воскликнула природа, -
Когда удастся мне опять
Такого олуха создать!
“Якомусь викладачу”:
Тебе мы кланяемся низко,
В последний раз сказав «аминь».
Грешил ты редко по-английски.
Пусть бог простит твою латынь.
Таким він був – шотландський народний поет Роберт Бернс.