Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Krim_nal_stika_spori.doc
Скачиваний:
22
Добавлен:
23.02.2016
Размер:
545.28 Кб
Скачать

2)Саморобна

(2). За призначенням знаряддя злому:

- предмети виробничого призначення (дриль, ножиці для арматури)

- спеціально виготовлені для вчинення злому (гусяча лапа, балерина, фомка)

- предмети, які повністю або частково непридатні для виконання своїх початкових функцій (шматки труб, арматури)

- предмети природного походження

(3). За енергетичним джерелом дії:

- ручні знаряддя злому

- механізовані знаряддя злочину

- знаряддя, дія яких забезпечується енергією хімічних реакцій різних речовин або іншими формами енергії

(4). За способом виготовлення:

- предмети саморобного виготовлення

- предмети кустарного виготовлення

- предмети заводського виготовлення (промисловго)

(5). За джерелом появи на місці злочину:

- принесені злочинцем

- ті, які використовувались злочинцем із тих, які були знайдені на місці події.

22 Сліди знарядь злому механічної дії і їх поділ, фіксація, вилучення та криміналістичне значення цих слідів

Сліди механічної дії поділяються:

1)Тиснення (удару) – утв при зломі перешкод різними тупими предметами.

Утв обємний слід у вигляді вмятини, а якщо сильно, то може бути наскрізне пошкодження.

Утв вмятин і пробоїв можуть передувати поверхневі сліди – виникають при невеликих зусилях, що докладаються до знаряддя злому.

Можуть утв сліди відбитки або відбиток з відшаруванням.

2)Ковзання – сліди утв коли знаряддя злому ковзає по поверхні перепони, не заглиблюючись в її товщину.

Фронтальний кут – кут зіткнення знаряддя з перепоною.

У слідах ковзання кожна точка релєфу грані застосованого інструмента відображається у вигляді лінії (траси).

Кут зустрічі – це кут, що лежить у площині сліду, утвореного робочою гранню інструмента і лінією його руху, розкритого вперед у напрямку руху знаряддя злому (кут може змінюватись від 0 до 180 градусів, оптимальний – 90 градусів).

А) Одиничні – подряпини, що утворюються від загостреного або якого-небудь іншого кінця знаряддя злому.

Б) Лінійні – утв в разі переміщення чітко визначених ліній рельєфних точок знаряддя злому на поверхні перепони.

Г) Площинні – утв від множинності релєфних точок, розташованих на площині контактуючої ділянки знаряддя злому.

3)Розрізу – утв від ріжучих інструментів, які використовуються як знаряддя злоичину.

А) Простий розріз (розруб) – це коли перепона поділяється на частини за допомогою клиновидних ріжучих інструментів.

Б) Зустрічний розріз – полягає в розділі предмета на частини за допомогою двох ріжучих лез, що рухаються назустріч одне одному (кусачки, бокорізки, слюсарні і саперні ножиці).

В) Розріз з відокремленням мілких часток (стругання) – утв, коли при розширенні в дощатих перепонах отвору діють ножем або іншим ріжучим інструментом (на стружці та в слідах на перешкоді відбиваються ознаки ріжучої кромки інструмента).

4)Розпилу – не відображають ідентифікаційних ознак знаряддя, а тому встановити по них конкретний екземпляр інструмента практично неможливо, але можна встановити тип інструменту.

5)Свердління – утв свердлами різних видів і діаметрів.

Фіксація слідів знарядь злому:

1)сліди фотографують за правилами вузлової і детальної зйомки або роблять замальовування вузлових і детальних планів

2)потім описують в протоколі огляду місця події:

- вид перешкоди

- матеріал з якого виготовлена перешкода

- матеріал будівельної конструкції, на які знаходиться зламаний запираючий пристрій (замок)

- стан поверхні предметів, на якій виявлені сліди

- місцезнаходження слідів на перешкоді та їх вид в залежності від механізму їхнього утворення

- форма слідів

- розміри слідів

- наявність нашарувань, відшарувань

Вилучення слідів повино здійснюватись з обєктом, на якому ці сліди знаходяться, у разі неможливості – виготовляються копії.

Виготовлення копій можливе тільки з обємних слідів (силіконова паста).

У процесі огляду місця події можуть бути виявлені інструменти, які могли бути використані як знаряддя злому, а тому їх фотографують, вивчають.

Вилучені трасологічні сліди підлягають дослідженням – трасологічна експертиза.

23 Поняття судової балістики і її взаємозвязок та обєкти. Поняття вогнепальної зброї і критерії її визначення

Судова балістика – це галузь криміналістичної техніки, що займається вивченням і розробкою науково-технічних прийомів і засобів виявлення, огляду, вилучення та криміналістичного дослідження зброї, боєприпасів і компонентів їхнього спорядження, а також слідів їх застосування з метою розкриття і розслідування злочинів.

Судова балістика вивчає не тільки пиитання, що повязанні з використанням вогнепальної зброї і боєприпасів до неї, але і розробляє нуково-технічні прийоми виявлення, фіксації, збору і дослідження вогнепальної зброї, матеріальних слідів її застосування (стріляних куль і гільз, шроту, пошкоджень).

Найбільш розповсюдженими обєктами її вивчення і дослідження є:

-ручна вогнепальна зброя заводського виготовлення як сучасна, так і старовинна, перероблена, кустарна та саморобна;

-пристрої та предмети, що не є вогнепальною зброєю, але схожі з нею;

-окремі частини зброї та приналежності;

-місця сховищ і зберіганя;

-боєприпаси і їх складові елементи;

-засоби і інструменти для виготовлення і спорядження боєприпасів;

-сліди-відображення на снарядах і гільзах, прокладках та клейтухах;

-перешкоди з основними та додатковими слідами застосування вогнепальної зброї.

Вогнепальна зброя – це механізм, в якому снаряд приводиться врух тиском газів, що утворюються при згорання вибухових речовин (пороху), і конструктивно характеризується наявністю ствола, в якому здійснюється згорання вибухових речовин та спрямування снаряду до цілі, зєднаного з пристосуванням для запалення бойового заряду.

При визначенні вогнепальної зброї, обєкти повинні відповідати загальним і спеціальним критеріям.

Загальний критерій визначається цільовим призначенням – знищувати живу силу та технічні спорудження.

Згідно з цим критерієм зброєю по конструкції може бути будь-який предмет (пристрій), який володіє вражаючою дією.

З криміналістичної точки зору, для того, щоб цей предмет (пристрій) був віднесений до вогнепальної зброї він повинен відповідати таким спеціальним критеріям:

1)Рух снаряда повинен здійснюватися за допомогою енергії вибухових речовин, що утворюються при їх згоранні.

2)Предмет (пристрій) у своїй конструкції повинен мати ствол – порожню трубку для спалення в ній вибухової речовини і спрямування руху снаряда, один кінець якої при пострілі повинен міцно запиратися.

3)Данний предмет у своїй конструкції повинен мати пристрій для мпалаху займистої і вибухової речовини.

4)Снаряд повинен мати достатню вражаючу дію.

5)Конструкція предмета – зброї повина мати достатню міцність.

24 Класифікація вогнепальної зброї. Основні частини вогнепальної зброї

Такі стріляючі обєкти можуть бути:

- заводського

- кустарного

- саморобного виготовлення.

Інколи механізми за своїм зовнішнім виглядом та формою бувають не схожими на зброю, але стріляють, володіють вражаючими властивостями і належать до вогнепальної зброї.

В деяких випадках зустрічаються предмети, що являють собою майже копію вогнепальної зброї, навіть стріляють, але не є вогнепальною зброєю (газові, стартові, сигнальні пістолети), а тому до вогнепальної зброї належать предмети не тільки за війського-технічними ознаками, але й за цільовим призначенням.

Різновиди моделей вогнепальної зброї в своїй будові мають: твол; запираючий і ударно-спусковий (запалювальний) механізм; механізм вилучення гільзи (окрім револьверів і шомпольної зброї), які змонтовані в рамці або рукоядці.

25 Види боєприпасів і їх складові елементи

Для стрільби із сучаної вогнепальної зброї найчастіше використовуються унітарні патрони, складові частини яких (снаряд, заряд пороху і капсуль з запальною речовиною) обєднанні в одній гільзі.

Патрони до мисливської зброї споряджаються ще й клейтухами та прокладками.

Патрони, як і зброя, бувають не тільки різних видів, але й різних зразків, що конструктивно обумовлюється калібром визначеного виду зброї, габаритами та формою патронника конкретної зброї.

Гільзи патронів здебільшого цільнометалеві, а для мисливської зброї випускають з металевою основою і картонним або пластиковим корпусом.

По формі гільзи бувають:

-циліндричні

-пляшкоподібні.

В них розрізняють:

- корпус

- дульце

- дінце з капсульним гніздом.

По кострукції дінця гільзи бувають:

-фланцеві

-безфланцеві.

На дінцях гільз штампуються маркувальні позначення заводу виробника, рік виготовлення, номер партії, а інколи і інші дані.

Кулі унітарних патронів по конструкції поділяються на:

-цільно-металеві

- напівоболонкові

-безоболонкові

-оболонкові із свинцевою серцевиною та сталевим сердечником.

За формою головної частини:

-гострокінцеві напівсферичні

-закругленні

-плоскокінцеві.

Спосіб закріплення куль в гільзах:

-суцільний

- поясковий

-сигментно-поясковий

-обтиски

-кернення.

До мисливських рушниць як снаряди можуть використовуватись кулі, які бувають:

-кульовими

-стріловидними

-турбінними

-турбінно-стріловидними.

Окрім куль, в мисливських боєприпасах, як снаряди в більшості випадків застосовуються шріт і картеч, які в залежності від діаметра умовно позначаються відповідними номерами.

26 Сліди пострілу на гільзах і снарядах

На гільзах патронів утв сліди від частин зброї при її заряджані, виконані пострілу та вилучені стріляної гільзи, за якими можна ідентифікувати застосовану зброю.

Ці сліди в напівавтоматичній та автоматичній магазинній зброї утв від губ та подавача магазина, зачипки викидача і відбивача, бійкавдарника, переднього зрізу затвора, наявних дефектів окремих частин механізму зброї (патронника).

На снарядах (кулі, шроті, картечі) сліди утв при стрільби від дії стінок каналу ствола.

27 Сліди застосування вогнепальної зброї на різних перешкодах, правила їх виявлення, огляду, фіксації і вилучення

На обєктах і перешкодах утв сліди пошкоджень та нашарувань частинок, які винесенні з каналу ствола.

Ці сліди поділ на:

- Основні сліди – це пошкодження, які бувають наскрізними і ненаскрізними (сліпими) отворами та вмятини, що утв від дії снаряда, а також опіки, опалення, розмиви і тріщини, що спричиняються полумям і дією ударної хвилі при пострілах з близької відстані.

- Додаткові сліди пострілу утв на перешкодах від динамічної і термічної дії газів та механічного впливу незгорілих і напівзгорілих крупинок пороху, кіптяви, краплинок мастил, винесених з каналу ствола.

Під слідами застосування вогнепальної зброї та боєприпасів в широкому понятті розуміють:

-стріляні гільзи, кулі, шріт, картеч, клейтухи, прокладки;

-сліди від частин зброї на гільзах і снарядах;

-кіптява на гільзах, снарядах, частинах зброї, перешкодах, а також зміни, які утв на перешкоді пострілом.

Виявлення, огляд, фіксація і вилучення вогнепальної зброї і боєприпасів та слідів їхнього застосування у більшості здійснюється у процесі огляду місця подій, при обшуках та виямці, а також при проведенні такої слідчої дії, як відтворення обстановки і обставин подій.

Практика огляду місця події, де застосовувалась вогнепальна зброя, переконує, що для виявлення зброї, стріляних куль і гільз, слідів пострілу необхідно активно застосовувати пошукові прилади, наявну криміналістичну техніку та спеціально натренованих собак.

28 Поняття документа і їх види та поділ по процесуальній природі. Завдання технічного дослідження документів.

Поняття документ походить від латинського (документум) що дослівно перекладається як зразок, посвідчення, доказ, письмовий акт, який може свідчити доказом юр відносин чи фактів що породжують правові відносини.

В криміналістиці під докум в широкому понятті розуміється матеріальний обєкт в якому тим чи ін способом зафіксовані відомості про будь-які факти або обставини що підлягають дослідженню в процесі досудового слідства чи судового розгляду кримінальної (цивільної) справи.

До широкого поняття включено:

-традиційні докум.

-нетрадиційні докум.

Традиційні – це різні види паперових докум (держ цінні папери, посвідчення, паспорти, свідоцтва, дипломи, різні перепустки, докум бухгал обліків), з якими доводиться стикатися працівникам правоохороних та ін органів у своїй д-сті, і які можуть бути обєктом злочинного посягання – засобом підготовки, вчинення або приховування зл.

Нетрадиційні – це докум (матер носії інформ) що виконуються на сучасній електронно-обчислювальній техніці (безпапірні докум, що зберігаються на матер носіях у довгочасній памяті електроних пристроїв) та такі що виготовлені із застосуванням фото-, кінозйомки, аудіо- і відеозапису.

У криміналістиці документи поділяються на:

- письмові

- речові докази.

Докум як письмовий доказ має значення для встановл істини у справі завдяки своїй змістовності, і він може бути замінений копією чи ін докум, який містить такі ж відомості.

Якщо докум слугував засобом вчинення зл або зберіг на собі сліди зл, чи став обєктом зл посягання, то такий докум стає речовим доказом і замінні не підлягає, тому що в таких докум відображається і зберігаються ознаки які проявляються в матеріалах письма (папір, структура штрихів, тип шрифту, колір барвника).

Документи, з якими доводиться стикатися, поділяються на:

-справжні

-підроблені - це такі докум в яких реквізити або зміст в цілому не відповідають дійсності.

Справжні можуть бути:

-дійсними

-недійсними (закінчився терміін дії різного роду посвідчень, довідок, доручень).

Завданням науки криміналістики щодо техн дослідження докум є:

1)встановл способу виготовлення докум в цілому чи окремих його реквізитів

2)встановл внесених змін та підробок що є в докум

3)встановл змісту пошкоджених докум

4)відновлення первиного змісту витравлених, закреслених, забруднених, залитих, вицвілих та ін текстів, а також відбитків печаток і штампів, підписів, тощо

5)дослідження посвідчувальних знаків

6)встановл засобів і знарядь, які використовувалися для виготовлення докум в цілому або окремих його фрагментів

7)встановлення групової приналежності, спільності джерела походження чи тотожності

29 Види підробки документів та правила поводження з документами речовими-доказами при огляді, фіксації та вилученні.

Розрізняють 2 види підробки:

Інтелектуальну - це такий вид підробки, при якій в документі всі реквізити дійсні, але викладені в них дані не відповідають дійсності.

Факт такої підробки можливо встановити тільки слідчим шляхом або оперативно-розшуковими заходами.

-Матеріальну - це зміна змісту дійсного докум шляхом внесення в нього не вірних відомостей шляхом підчистки, дописки, додруквання, травлення, заміни фотокартки, або повного виготовлення підробленого докум:

А) часткова матеріальна підробка - полягає у внесенні часткових змін до змісту тексту або в інші реквізити дійсного документа.

Б) повна матеріальна підробка - докум відтв цілком і повністю з імітацією дійсного.

Загальні правил поводження:

1)перш ніж взяти докум у руки його необх зафіксувати за місцем його виявлення

2)необх памятати, що на папері докум можуть бути сліди рук виконавця, мікрочастки стороніх речовин з місць їхнього виконання чи зберігання, а тому ці докум необх брати так, щоб не знищити можливих наявних слідів (а також не нанести своїх), які можуть бути обєктом наступних відповідних досліджень

3)заборонено наносити будь-які позначки на докум, перегинати по нових лініях, скріплювати скріпками, наклеювати на підложку, а також проставляти відбитки печаток і штампів

4)до справи не підшивати а поміщати їх в справу тільки в окремому конверті відповідного розміру з нанесеними на нього відповідними пояснювальними надписами

5)зберігати від дії прямих джерел освітлення (сонячного, ультрафіолетового)

6)не обробляти хім реактивами (за винятком експертного дослідження) та поміщати під дію високочастотних полів

7)старі та розірвані докум при їх використ в ході слідчих дій, поміщати між прозорими пластинами (склом)

8)пересилати тільки в щільних конвертах між листками чистого паперу таким чином щоб докум не був проколотий або прошитий нитками, залитий або забруднений клеєм чи сургучем.

30 Види підробок документів (повна, часткова). Поняття фіктивного документа.

При повній підробці докум відтв цілком і повністю з імітацією дійсного.

Підробленими в ньому будуть як бланк, так і всі реквізити (записи, підписи, відбитки печаток, штампів).

Частіше всього повністю підробляється посвідчення особи, права на здійснення конкр д-сті, атестати, дипломи.

Ознаки повної підробки можуть встановл тільки в ході порівняльного дослідження сумнівного докум з дійсним зразком та в деяких випадках шляхом дослідженням бланка докум за друкарськими та спец захисними і водяними знаками, тому що точність відтворення дійсного докум залежить від цих ознак.

Найбільш часто зустрічаються повністю підроблені докум які виготовлені такими способами:

-набору друкарського шрифту;

-форм високого друку, виконаного ручним способом (гравірування на металі, органічному склі, вирізання на гумі, лінолеумі та ін синтетичних матеріалах);

-форм, виконаних фотоцинкографічним способом (цинкографічних кліше);

-кліше, виготовлених з полімерних мас;

-фотополімерних друкованих форм;

-форм площинних печаток;

-шовкотрафаретним способом.

Часткова підробка полягає у внесенні часткових змін до змісту тексту або в інші реквізити дійсного документа.

Криміналістиній практиці відомі такі види часткової підробки докум:

-дописки;

-додрукування;

-підчистка;

-вклеювання;

-заміна листів;

-травлення;

-переклейка фотографічних карток;

-підробка відбитків печаток і штампів;

-технічна підробка підпису.

Від повністю підроблених докум необхідно відрізняти фіктивні.

До них належать докум, оформелні від їмені неіснуючих, вигаданих організацій або осіб, чи складненні (завіренні) не тією установою і не тією особою, від яких вони за змістом виходять.

Характерною особливістю фіктивних докум є те, що при їх складанні використовуються дійсні (придбанні, викраденні, загубленні) бланки, печатки, штампи.

З формального боку, тобто з точки зору правильності оформлення, фіктивні докум можуть не викликати підозри, але їх зміст завідомо неправдивий або не має юридичної сили.

31 Ознаки дописки, домалювання, додрукування, підчистки, травлення, заміни фотографії

Дописка – це зміна змісту докум шляхом добавлення в нього нових слів, фраз або окремих знаків, а також частин елементів письмового знаку.

Різновидами дописки є:

- Домалювання є в тих випадках, коли зміну проведено шляхом доповнення окремих штрихів, які змінюють попередні цифри або літери.

- Вставка – це добавляння слова або літери чи окремого її елемента (цифри) над графою, під графою або на вільному місці в графі.

Якщо дописка не була передбачена заздалегідь, то вона проводиться залежно від наявності і розміру вільної від тексту ділянки документа.

В таких випадках спостерігається інше, порівняно з рештою тексту, розміщення літер, слів, цифр, більш стиснуті або збільшенні проміжки між словами, цифрами.

Можуть бути викривлення ліній графи, скорочення слів, різне розміщення знаків відносно ліній графи і країв документа.

Факт дописки встановлюється також способом вивчення властивостей речовини штрихів і особливостей пишучого приладу, які відображаються при письмі на папері (різниця в кольорі, розпливи барвника в одних штрихах і відсутність в інших).

Якщо дописка проводиться в старому документі, то здійснюється більш глибоке проникнення барвника, частки якого можуть спостерігатися на іншому боці.

Може бути рельєфність основи.

Додрукування – зустрічається в документах, виконаних машинописним текстом.

Ознаками додрукування можуть бути:

-непаралельність рядка текту;

- розрізнення в інтервалах між літерами і знаками;

-нерівномірне розміщення додрукованого відносно основного тексту;

-відмінність інтенсивності забарвлення додрукованого або вімінність в конфігурації літер;

-наявність можливих протиріч в загальному змісті тексту;

-можливі сліди підчистки, а також подвоєність оеркмих літер чи знаків при спробі правильно поставити листок паперу у друкувальний пристрій.

Підчистка – це механічне видалення штрихів або будь-якого іншого призначення з метою зміни змісту тексту.

Здійснюється підчистка 2-ма способами:

- стиранням

- зіскоблюванням штрихів барвника.

Розпізнається підчистка за такими ознаками:

- пошкодження поверхневого шару паперу;

- скуйовдженість волокон і втрата глянцю поверхневого шару паперу;

- порушення ліній захисної сітки, ліній графлення та знаків найближчих штрихів;

- розплив і більш глибоке проникнення в тощу паперу барвника штрихів записів, виконаних на місці підчистки;

- стоншення паперу в місці підчистки та наявність залишків барвника, видалених підчисткою.

Травлення – це один із розповсюджених способів підробки документів.

Розрізняють травлення:

-повне, коли документ повністю піддається хім обробці (змиванню)

-часткове, при якому видаляються лише окремі фрази, літери, цифри, штрихи.

Ознаки часткового:

-невідповідність реквізитів загальному змісту документа або незвичайне розташування нових шаписів, виконаних на витравленні ділянці;

-наявність матових ділянок на глянцевій поверхні паперу внаслідок руйнування проклейки паперу;

-стовщення паперу на ділянці, що підлягала травленню, з можливим скуйовдженням волокон поверхневого шару паперу;

-зміна кольору барвника захисної сітки та можливі тріщини паперу, які виявляються оглядом документа на просвіт;

-наявність залишків фарбника від штрихів витравленого змісту;

-розпливи фарбника в штрихах заново написаного тексту, або зміна кольору цього фарбника через деякий час після внесених змін (тому що реактив, який проник в тощу паперу, частково обезбарвлює колір барвника);

-різниця в кольорі люмінесценції місця травлення стосовно інших частин документу.

При повному травленні документа (змиванні) вираженість ознак травлення буде менш помітною, тому що зміна глянцю, відтінку паперу і захисної сітки будуть спостерігатися не в окремих місцях, а по всій поверхні документу.

Ознаками повної заміни фотографії можуть бути:

-відсутність поверхневого шару паперу на ділянці, що прилягає до місця наклеїної фотографії

-збільшення розмірів фото з метою перекриття відокремлених часток поверхневого шару паперу документу

-незбігання частин мастичного чи релєфного відбитка печатки на фото і бланку документа за взаємним розташуванням, розмірами радіуса кола, кольору барвника, змісту

-наявність слідів зволоження – розпливи барвника в штрихах близько розташованого тексту або матові плями, що утв при відклеюванні фото шляхом відпарювання

-перекриття частин відбитка печатки на бланку документа заново наклеїною фотографією

-наявність на межах фото залишків клею

-наявність слідів домальовування відбитка чи слідів площинного кліше

Ознаки часткової заміни фотографії:

-наявність на фото наскрізного розрізу по зовнішньому обідку відбитка печатки

-незбігання контурів зображення по лінії розрізу

-різні фони і щільності зображення на змонтованих частинах

-різна товщина основи на змонтованих частинах

-пошкодження емульсії по лінії розрізу у вигляді складок, подряпин і надрізів, які утв при розрізі фото

-пошкодження поверхневого шару бланка поряд з фотографією і під нею, що виникли при відокремлені від бланка документа частини фото, що не має відбитка печатки

32 Види підробок відбитків печаток і штампів та ознаки їх виявлення

Ознаками мальованих відбитків є:

-наявність граматичних помилок у тексті;

-нерівні штрихи літер, неоднакові інтервали між ними;

-нерівномірне розташування барвника;

-різне накреслення однойменних літер;

-нерадіальне розміщення літер тексту;

-сліди підготовки до виконання відбитка.

Ознаки копійованих:

-розпливчастість штрихів відбитка і слабке їх забарвлення;

-наявність в ряді випадків у відбитку або поряд з ним сторонніх штрихів, які відкопіювались разом з відбитком;

-порушення проклейки паперу на ділянці відбитка і навколо нього, втрата глянцю;

-відрив волокон паперу в результаті дії липкої поверхні проміжного кліше;

-різниця в люмінесценції при огляді документа в ультрафіолетових променях.

Через слабовираженість відбитків, нанесених даним способом, дуже часто відбитки на проміжному кліше піддаються повному або частковому обведенню.

Розповсюдженим способом підробки печаток і штампів є нанесення їх за допомогою саморобного кліше, виготовленого шляхом його вирізання на щільній гумі, лінолеумі, шкірі:

- спрощений малюнок літер, що пояснюється утрудненнями ручного вирізання;

- літери переважно без зачісок;

- овали, напівовали та ін дугоподібні елементи літер з більш кутовою будовою штрихів чи зі зломами;

- перерви в штрихах від надрізів, які утв інструментом на кліше; скошені кути в місцях зєднання штрихів літер;

- загострені закінчення штрихів;

- нерівномірне забарвлення штрихів внаслідок порівняно твердого матеріалу, з якого виготовлено кліше.

У злочинних цілях підробка відбитків печаток і штампів може здійснюватися за допомогою кліше, виготовлених з набору типографської фурнітури.

Ознаки цієї підробки проявляються:

-в нерівномірності розподілу забарвлюючої речовини у відбитку, що пояснюється поганим змащуванням металевого кліше;

-релєфності відбитку або картині загальної вдавленості внаслідок жорсткої поверхні кліше;

-несиметричному розміщенні тексту;

-неповноті шрифту з можливим домальовуванням відсутніх літер, знаків;

-неоднорідності складу друкуючих і пробільних елементів, а також окремі літери можуть бути перевернутими.

33 Встановлення первинного виду і змісту пошкоджених документів

Для використання їх в розслідуванні необхідно відтворити документ, як ціле, прочитати його зміст і визначити його відношення до події злочину.

Дослідження розірваних, зімятих і пожованих документів починається з огляду і вилучення на місці їх виявлення.

Знайденні частки збирають на білий лист паперу, вологі частки просушують, розпрямляють і накривають кусками скла.

Потім, перемішуючи кусочки пінцетом, намагаються скласти їх в одне ціле по лініях розриву.

Таким чином встановлюють вид документу, його зміст і звязок з подією, що розслідується.

Подальша робота переноситься в кабінет, де в ході попереднього дослідження оглядом на них виявляють наявність інших слідів.

Розірвані документи при їх сполученні не можна склеювати або наклеювати на основу і їх рекомендується вкладати між листками прозорого матеріалу.

Обгорілі, обвугленні документи рекомендується закріплювати розчином силікатного клею у воді (1ч ложка на склянку), цукру (1ст л на склянку води).

Ці документи необхідно акуратно вилучати і пакувати в коробки, ящики, стінки яких попередньо змастити клеєм і покрити ватою, а потім закривати кришкою, яка також повинна бути вистелена ватою. Для дослідження спалених документів необхідно призначати тільки експертизу.

Маловидимі і згаслі тексти утворюються в результаті навмисного стертя, змиву, закреслювань, замазувань барвниками, травленням або внаслідок неправильного зберігання документа.

Відновлення мало видимих текстів зводиться до збільшення контрастності між барвником штрихів тексту і фоном документу.

Дослідження необхідно починати з огляду документа в розсіяному коловому освітленні через світлофільтри.

Крім цього використовується інфрачервона і ультрафіолетова люмінесценсія (ЕОП, ОЛД-41).

Повністю видаленні тексти на папері можливо встановити тільки в лабораторних умовах експертним дослідженням (дефузно-копіювальний метод).

Встановлення і прочитання залитих, закреслених і зпкритих текстів барвниками та ін речовинами зводиться до посилення контрасту між барвником тексу і маскуючим барвником.

34 Поняття письма і почерку. Ознаки письмової мови і топографії.

Письмова мова – це зміст документа та мовні засоби, якими воно передається, а почерк – це віддзеркалення на папері системи рухів при виконанні письмових знаків.

При дослідженні письма аналізу підлягає весь комплекс як змістових, так і графічних характеристик рукописного тектсту, незважаючи на те, що письмовою мовою встановлюється автор, а почерком – виконавець.

Ознаки письмової мови:

1) Загальні ознаки характеризують письмову мову особи в цілому і дозволяють диференціювати автора насамперед за ступенем володіння письмовою мовою на підставі граматичних, лексичних і стилістичних ознак.

Граматичні ознаки (рівень грамотності) відзеркалюють ступінь дотримання автором системи граматичних норм мови.

Лексичні ознаки – сукупність мовних засобів (слова, вилови, звороти мови) і особливості їх вживання особою, що пише (друкує) при викладенні своїх думок на папері.

Стиль письма – це сукупність прийомів використання лексичних, фразеологічних засобів мови, манера вибору слів, мовних зворотів, структура фраз, побудова тексту в цілому, яка характерна конкретному автору.

2) Спеціальні ознаки це навикові особливості конкретної особи, які відображаються в стійким лексичних і граматичних помилках, своєрідному конструюванні речень, використанні мовних слів, зворотів, професіоналізмів тощо.

Топографічні ознаки (ознаки просторової орієнтації) – це стійкі звички розміщення тексту на папері, які відпрацьовуються у людини в результаті тривалих навичок письма:

-Особливості розміщення самостійних фрагментів документа

-Розміщення змісту тексту на папері відносно зрізів аркуша паперу.

-Розміщення початкових рухів у першому рядку абзацу відносно початку попередніх та наступних рядків змісту текста.

-Розміри інтервалів між рядками тексту.

-Форма лінії письма в рядку

-Розмір інтервалів між словами

35 Ознаки почерку (загальні, приватні)

Почерк – це не тільки графічна сторона письма, як засіб збереження думок людини, за допомогою спеціально створених умовних знаків, але й зафіксована у рукопису система відпрацьованих рухів, в основі формування яких лежить автоматизовані письмово-рухові навички, які передбачають стійке індивідуальне виконання особою необхідних дій.

Загальні ознаки почерку залежно від того, які особливості рухів вони відображають, поділяються на 3 групи.

До першої групи належать загальні ознаки, які відображають ступінь і характер сформованості письмово-рухових навичок. До цих ознак належать виробленість почерку, координація рухів, темп письма, а також будова почерку за ступенем складності рухів.

В другу групу входять ознаки, які відображають структурну характеристику траекторії рухів. Це ознаки, що характеризують: переважну форму, напрямок та протяжність рухів; ступінь звязності (безперервності) рухів; ступінь і характер натиску.

Третя група – ознаки просторової орієнтації при виконанні рукопису (топографічні ознаки)

Повільний, середній, швидкий, уповільнений, прискорений, нерівномірний, маловироблений, середньовироблений, високовироблений, прості, спрощенні, ускладнені, прямолінійний, криволінійний, округлий (лівокруглий, правокруглий), малий (2 мм), середній (2-4мм), великий, слабкий натиск, середній натиск, сильний натиск.

Приватні ознаки почерку – це індивідуальні особливості почерку особи-виконавця, які свідчать про письмово-руховий навик конкретної особи.

Першу групу утворюють ознаки, які відображають ступінь і характер сформоаності письмлвл-рухових навичок за темпом рухів при виконанні окремих письмових знаків та будову літер за ступенем складності рухів.

У другу групу входять ознаки, які віддзеркалюють характеристику структури рухів, серед яких найбільш важливими є:

- форма рухів при виконанні літер та їх елементів;

- форма рухів при зєднанні літер та елементів у літерах;

- напрямок і протяжність рухів;

- вид зєднання;

- кількість і послідовність рухів при виконанні літер а їх елементів.

До третьої групи відносяться ознаки просторової орієнтації рухів.

36 Методика дослідження рукописів (підпису) та підготовка матеріалів на почеркознавчу експертизу.

Методика дослідження містить такі етапи:

А) Підготовку до дослідження;

Б) Виявлення ознак незвичайного виконання;

В) Роздільне дослідження;

Г) Порівняльне дослідження;

Д) Оцінка виявлених збігів і розрізнень та висновок.

В ході підготовчого етапу експерт зовнішнім оглядом визначає цілісність упаковки, наявність печаток та посвідчувальних написів на упаковці, перевіряє збереженість доставлених матеріалів і їх відповідність і достатність з перерахованими у постанові та наявністю необхідних відомостей щодо обставин виконання. Знайомиться з завданням дослідження і поставленими питаннями та визначає можливість їх вирішення в рамках призначеної експертизи.

Роздільне дослідження починається з огляду дослідних документів з метою виявлення ознак почерку чи ознак письма.

Відібрані ознаки формують у сукупність стійку і характерну для досліджуваного документа.

Відмічається варіаційність ознак і пояснюється їх проходження та звязок зі стійкою групою ознак.

Порівняльний етап – це процедура порівняння шляхом зіставлення комплексу ознак, які зарактеризують письмо (почерк), що досліджується, з комплексом ознак, притаманним порівняльним зразкам особи, від якої вони взяті.

Оцінюючий етап – це виділення ознак, що збігаються (розрізняються) в дослідному і порівняльному матеріалі, обєднання їх у сукупність на підставі внутрішнього переконання та даних порівняння, оцінка цієї сукупності як індивідуальної, що належить одній особі.

Для проведення експертизи в експертну установу, крім постанови (ухвали), підлягають наданню:

1)Документи, що підлягатимуть дослідженню;

2)Порівняльні матеріали зі зразками письма (почерку, підпису);

3)Матеріали справи, що містять відомості про гаданого автора (виконавця), а також документи, за якими можна прослідкувати умови виконання обєкта дослідження.

Почеркознавча експертиза

Для проведення експертизи слідчий (суддя), крім обєкта, що буде підлягати дослідженню, повинен надати експерту порівняльні матеріали: вільні, умовно-вільні і експериментальні зразки почерку (цифрових записів, підпису) особи, яка буде ідентифікуватися.

Вільні зразки – це рукописи (підписи) особи, яка ідентифікується, що виконані нею до порушення справи і не повязані з нею.

Умовно-вільні – це рукописи (підписи), які виконані конкретною особою у звязку зі справою, що розслідується, але не для експертизи (заяви, пояснення, скарги, власноруно написані протоколи допитів та ін).

Експериментальні зразки – це власноручно виконані рукописи (цифрові записи, підписи) особи, яку необхідно ідентифікувати за завданням слідчого (судді), спеціально для експертизи.

Вільні і експериментальні зразки літерного чи цифрового тексту бажано надавати не менше ніж на 5 аркушах (чим коротший досліджуваний текст, тим більше необхідно зразків). Вільні зразки підпису надаються по можливості не менше ніж на 5-8 документах, а експериментальні не менше 20 зразків, по 2-3 підписи на окремому аркуші.

38 Опис анатомічних і функціональних ознак, особливих прикмет, одягу, інших речей і предметів

Спочатку описується зріст (низький, середній, високий).

Для чоловіків низький – до 165см, середній – до 175см, високий – до 180см і вище.

Для жінок зменшення на 8-11см.

Наступним описується:

- будова тіла (слаба, середня, кремезна, атлетична)

- ступінь жирових відкладень (худорлявий, нормальний, повний, гладкий).

В подальшому ретельно описується анатомічні ознаки окремих елементів:

- голова описується за розмірними характеристиками відносно до тулуба (мала, середня, велика), формі тімяної частини (плоска, куполоподібна, яйцевидна) і потилиця за положенням відносно вертикалі (скошена, вертикальна, виступаюча).

- обличчя описується за загальною конфігурацією (колова, овальна, трикутникова, квадратна, прямокутна, ромбовидна).

За обличчям описується волоссяний покрив на голові за довжиною, формою, густотою кольору, лінії росту волосся, виду зачіски, наявності і виду сивини чи облисіння.

Також проводиться і опис рослинності обличчя (наявність бороди, вусів, бакенбардів та їх форма, розміри, особливості і інші деталі).

Опис лоба проводиться у профіль і анфас.

В профіль відмічається його нахил від вертикалі (вертикальний, виступаючий, відхилений назад).

За шириною лоб може бути широкий, середній і вузький, а за висотою – високий, середній і низький.

Фіксується також значне виступання надбрівних дуг, наявність лобних бугрів та зморшок і їх особливості.

Брови описуються за контуром, положенням, висотою відносно краю орбіти ока, шириною і густотою.

При описі очей вказується їх величина, контур, форма їх положення, колір, ступінь розкриття та особливості.

Вії описуються за довжиною і формою.

Ніс описується за розмірами відносно інших елементів обличчя: висота, ширина (за ніздрями), контур спинки, глибина перенісся, основа і форма кінчика носа та особливостями.

Рот – за лінією стулення, положенню кутів рота відносно горизонталі, особливостями. Губи описуються за їх загальними виступами, товщиною і особливостями.

Зуби (вказуються лише видимі) за величиною, кольором, відсутності зубів, наявністю протезів (коронок) і особливостями.

По підборіддю вказується висота, ширина, виступання, контур і особливості.

По вушній раковині (описується тільки праве вухо при відсутності особливих прикмет на лівому) вказується величина, форма, прилягання (випнутість) а аткож особливості будови мочки, козелка, протикозелка, завитка і протизавитка, з формою і величиною.

Шия характеризується довжиною, товщиною і особливостями.

Плечі – за положенням, шириною і особливостями.

Груди характеризуються за формою і шириною грудної клітини, а також ступенем вираженості грудних мязів.

Спина описується за формою і індивідуальними особливостями.

Руки – за довжиною, товщиною і кістями рук (довжина і товщина пальців, наявність волосся та особливості).

Ноги описуються за формою, довжиною, товщиною і особливостями.

Описуючи анатомічні ознаки окремих елементів зовнішності необхідно особливу увагу приділяти особливим прикметам – рідкісним (яскравим) ознакам, які мають найбільш важливе значення.

Ретельно підлягають опису і функціональні ознаки, які характеризують рухові, мовні і інші зовнішні прояви функцій людини.

Серед цих ознак найбільш важливим є:

-осанка

-хода

-міміка

-жестикуляція

-голос

-мова

-манера поведінки.

Після анатомічних і функціональних ознак докладно дописується одяг, взуття та інші предмети та речі, які особа постійно носить при собі.

Здійснюючи їх опис необхідно вказувати їх назву, вид, форму, фасон, розмір, покрій, колір, ступінь зовнішності, особливості і яскраві прикмети.

39 Види кримінальних обліків і правила їх побудови

Обліки бувають:

- загальнодержавні (ведуться в Департаменті інформаційних технологій та ДНДЕКЦ при МВС України)

- регіональні (ведуться в відділах інформаційних технологій НДЕКЦ ГУМВС)

- місцеві (область, місто, район).

Відомості про деякі обєкти реєструються як на місцях, так і в масштабах всієї держави. Такий облік є централізовано місцевим.

Окрім того, існують міжнародні (ведуться в Національному бюро Інтерполу МВС України) обліки та відомчі масиви і реєстраційно-довідкова документація.

Обліки поділяються на:

-основні

-допоміжні.

Всі види обліків, що входять до системи кримінальної реєстрації, в залежності від основної функції обліку, змісту зосередження в них відомостей і місця зосередження також поділяються на 2 групи.

1-шу групу утворюють інформаційно-пошукові системи оперативного призначення

2-гу – криміналістичні обліки і колекції.

В свою чергу інформаційно-пошукові системи оперативного призначення поділяються на 3 підсистеми, з яких в першу входить:

- алфавітна і дактилоскопічна картотеки

- відеобанки і відеотеки

- облік правопорушень і злочинів вчинених іноземцями чи особами без громадянства

- облік антикваріату і культурних цінностей, нарізної вогнепальної зброї, документів загальнодержавного обігу і номерних речей

- автотранспорту безхозного та того, що розшукується, які утворюють оперативно-довідковий облік.

Даний облік ведеться російською мовою. Зосереджений в Департаменті інформаційних технологій МВС України, відділах інформаційних технологій УМВС областей нашої держави.

В другу підсистему входять: оперативно-розшукові обліки (невпізнаних трупів, викрадених речей, втраченої зброї)

а третюутворюють автоматизовані інформаційно-пошукові обліки оперативно-розшукового призначення.

Основний вид обліку – це оперативно-довідковий, в структуру якого входить 2 взаємоповязані картотеки:

-алфавітна

-дактилоскопічна.

На кожну особу, що взята на цей вид обліку і значиться в цих картотеках заповнюється алфавітна картка і дактилоскопічна карта.

40 Оперативно-довідкові обліки та відомості, що містяться в цих обліках

Оперативно-розшукові обліки поділяються на:

-облік осіб безвісно відсутніх невпізнаних трупів і невстановлених хворих;

-облік втраченої і виявленої нарізної вогнепальної зброї;

-облік викрадених і вилучених номерних речей;

-облік викрадених і вилучених предметів антикваріату (предметів данини і образотворчого мистецтва);

-облік викрадених, втрачених паспортів (бланків паспортів) і паспортів злочинців, які переховуються.

Дані обліки, а також інформаційно-пошукові обліки оперативно-розшукового і профілактичного призначення є централізовано-місцевими.

41 Криміналістичні обліки і колекції

Криміналістичні обліки і колекції зосередженні і ведуться науково-дослідними експертно-криміналістичними центрами (НДЕКЦ) при УМВС областей, а централізований – ДНДЕКЦ при МВС нашої держави.

У НДЕКЦ при УМВС областей ведуться наступні обліки:

- картотека фотознімків слідів рук, вилучених з місць нерозкритих злочинів; дактилоскопічна картотека осіб, взятих міліцією на облік;

- колекція куль, гільз і патронів зі слідами зброї, вилучених з місць нерозкритих злочинів;

- колекція фальшивих грошових знаків і цінних паперів;

- колекція підроблених рецептів та отримання наркотичних і сильнодіючих лікарських засобів;

- колекція зразків почерку осіб, які займаються підробкою, або виготовленням медичних рецептів на наркотичні і сильнодіючі засоби;

- колекція слідів знарядь злому і інструментів вилучених з місць нерозкритих злочинів.

Окрім того, в залежності від розповсюдження окремих видів злочинів, на місцевому рівні можуть створюватися і інші обліки чи колекції.

ДНДЕКЦ при МВС України паралельно з НДЕКЦ при УМВС областей створено і ведеться:

-колекція куль, гільз і патронів зі слідами зброї, вилучених з місць нерозкритих злочинів;

-колекція фальшивих грошових знаків і цінних паперів;

-колекція слідів занрядь злому і інструментів, вилучених з місць нерозкритих злочинів.

42 Поняття, мета, завдання, які вирішуються ВоіОП

ВОіОП-сд,яка проводиться з метою перевірки і уточнення об’єктивної можливості і істотної для обставин справи.

Мета відтворення-перевірка і уточнення даних,які мають значення для встановлення істини у справі.Це дані і результати допиту процесуальних осіб,дані,отримані ОМП чи проведенні інш. сд Безпосередньою метою є встановлення об’єктивних даних,з’ясування механізму дії чи події,що розслідується в цілому чи окремих елементів,здійснення б-яких дій в певних умовах у певних умовах,сприйняття б-я явищ,подій,факту в певних умовах.ВОіОП вирішують такі завдання:

1)встановлення шляхів підходу і зникнення з місця вчинення злочину чи інш. місця,яке має значення для розслідування,

2)виявлення конкретного місця,що цікавить слідство та виявлення речових доказів(місця приховування злочину,співучасників),приховувань трупа,його частин,

3)уточнення поведінки,дій окремих осіб на МП,

4)вивчення обстановки на місці з урахуванням показань,

5)перевірка можливості здійснення окремих дійпривизначених умовах,

6)з’ясування можливості сприйняття окремих явищ,подій чи фактів в умовах,можливість побачити,впізнати що-небудь у визначених умовах,

7)проведення дослідних дій,які дозволяють з’ясувати механізм або окремі деталі або події факту слідоутворення.

43 Питання і дії, які підлягають вирішенню та здійсненню на підготовчому етапі при прийнятті рішення про провадження ВОіОП

Вирішуючи питання стосовно проведення ВОіОП,треба,щоб в матеріалах справи були за коментовані дані про умови,обстановку і обставини,при яких відбувались і які супроводжували подію,явища або факт,що підлягатиме перевірці.Рішення можна приймати лише при наяноств наступних умов:1) наявність показань.отриманих при допиті свідка,потерп.,підозр. По конкретному епізоду обставин,що потребують перевірки або уточнення на тому місці шодо якого є покази,2)коли перевірити і уточнити ці покази за допомогою інш. сд,крім ВОіОП неможливо або не будуть отримані певні результати,3)коли особа,що надала свідчення добровільно погоджується підтвердити з виходом,де проходила подія,що стала предметом злочину,4)є впевненість,що місце збереглося на момент перевірки без змін.Приймаючи рішення щодо проведення цієї сд,слід мати на увазі,що відтворювати самі злочинні дії неможливо.При підготовці слід додатково вивчити матеріали справи.При вивченні матеріалів бажано складати план щодо проведення цієї сд.,де визначити мету і обставини,що будуть перевірятись і уточнюватись,місце,час і умови проведення сд:зміст іпослідовність,склад учасників і роль кожного,порядок проведення і розміщення учасників,визначення в технічних засобах фіксації та транспортному забезпеченні.

Письмове планування окремих дій при складних ситуаціях.Щодо місця ,якщо воно відоме доцільно побудувати на ньому з метою встановлення на ньому тих змін,які м.б. внесені та визначатись в тактиці проведення в складі СОГ необхідних заходів з охорони транспорт. І техн.. засобів.Якщо місце невідоме треба пробувати і отримувати в показах осіб максимум інформації про те місце.Якщо місцем м.б. вулиця (громад. місце) вирішити питання щодо забезпечення охорони і визначення заходів безпеки громадян,але при цьому враховувати, що ці обставини можуть вплинути на повед. особи.Може б. квартира вирішити питання про присутність близьких,тому при підготовці визначитись з їх присутністю,а також мету і порядок проведення сд.Щодо часу, то виходячи з обставин,при яких відбувалась подія,планувати на першу частину дня,а якщо немає значення фактор часу і визначені умови.Тактикою рекомендується проведення ОМП.Коли місце-житл. буд. чи квартира-планувати на робочий час,більшість мешканців відсутня.Виходячи з положення ст..194 КПКУ можуть ще залучатись і представники органу дізнання,якими буде надаватись допомога,громадян. порядок.Поняті мають залучатись перед початком цієї сд,тому що вони мають приймати участь у вільній розповіді,уточнення моменту виходу руху і до закінчення відтворення.Спеціалісти- для фото-відеозйомки,дачі консультацій,роз’яснень.Визначення місця початку залежить від факторів:1)початок може плануватись з місця,звідки особа вирушила з місця події,2)якщо маршрут не має значення,3)з місця до іншого місця.

45 Тактичні особливості проведення ВОіОП та фіксація результатів цієї слідчої дії

Виходячи з характеристики злочину особливості місця перевірки показань застосовується застосовується тактичний прийом- розчленування на окремі етапи,при цьому особа,покази якої перевіряються перед кожним наступним етапом дає пояснення відносно об’єктів, що розташовані на ньому,а також про події,які відбувались при цьому.Цей такт.прийом доцільно планувати і здійснювати при великих відстанях(крадіжка).Певну такт.користь може принести і залучення до відтворення потерп. і свідка.Можна використовувати такий такт.прийом як заміна деяких речей в обстановці.ВОіОП-пов’язане з перевіркою дій,сприйняття ,побачити,відчути,визначити що-небудь в такт.прийомах; проведення дослідних дійзі зміною умов.

Тактичні особливості проведення обшуку.Загальний порядок ст..194 КПКУ,але перед початком слідчий має перевірити і переконатись в наступному,що все необхідне зроблено на місці проведення і це місце наближене до тих умов,в яких відбулась подія,що буде досліджуватись,що в наявності є всі предмети,речі,докази+присутні всі особи,участь яких необхідна та поняті,додержані всі умрви за часом і факторами.Впевневшись у всіх умовах слід провести інструктаж з урахуванням характеру утворення.У разі,якщо вітворення буде проводитись на місці,що підлягало додатковій фіксації за допомогою фотозйомки чи відеозапису,то фактичною особливістю є те,що точки інапрямок вибирати тільки ті,які використовувались при ОМП.Якщо по місцю буде проводитись відтворення з декількома учасниками відносно з’ясування декількох обставин,точки м.б. одні.Проводячи відтворення обов’язкове застосування такт.прийомів, що визначені на підготовчому етапу.Починати відтворення слід у визначений умовами час або по спец. Сигналу, який узгоджується з усіма учасниками цієї сд.Поруч з фіксацією в протоколі та фото чи відео зйомкою,слідчий може проводити вимірювання,складати план і креслення.

Фіксація.

Згідно КПКУ результати цієї сд фіксуються в протоколі ст..195,який складається з дотриманням вимог ст..85.Протокольна форма+фото-відеозйомка,використання яких доцільне для фіксації маршруту руху до місця перевірки,та найбільш значимі об’єкти на ньому,саме місце з обстановкою та окремими найбільш значими об’єктами,безпосередні дії осіб,покази яких перевіряються та моливі контрольні дії з іншими особами.Має вказуватись тип відеокамери,швидкість запису,день про час зупинення і відновлення,дані про все,шо було зроблено,оглянуто ,доповнення.В разі застосування аудіо-відео запису при провадженні ст..185-1,крім звичайного протоколу зі змістової частини, має складатись протокол застосування відеозапису обов’язково.

46 Поняття, мета, види і підстави проведення обшуку

Обшук - це слідча дія, змістом якої є цілеспрямоване примусове обстеження приміщень, ділянок місцевості, транспортних засобів, а також осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, з метою виявлення і вилучення предметів, речей або документів, що можуть мати значення для встановлення істини у справі, виявлення, затримання осіб, які переховуються від слідства і суду (основна мета), а також предметів і речовин, які вилучені з цивільного обігу та виявлення майна і цінностей для забезпечення можливого відшкодування збитків і конфіскації згідно з вироком суду (додаткова мета).

Виходячи з мети і завдань обшуку здійснюється класифікація за:

1)Видами об’єктів:

-обшук місцевості;

-приміщень;

-транспортний засіб;

-особистий обшук.

2)Обсягом:

-основний;

-додатковий.

3)Черговістю:

-первинний;

-повторний.

47 Питання і дії які підлягають вирішенню при підготовці до проведення обшуку

Рішення про проведення обшуку втілюється у формі постанови і приймаються заходи щодо підготовки, яка складається з 2 етапів:

    1. Організаційні і інші заходи до прибуття на місце обшуку;

    2. Заходи по прибуттю.

В комплекс І етапу входить:

1) Вивчення і аналіз матеріалів справи відносно збору інформації орієнтуючого характеру щодо об’єкта, який підлягатиме обшуку і особи (членів сім‘ї), в якої буде проводитись обшук.

2) Визначення часу початку – бажано зранку.

3) Вирішення питання тактично-технічного забезпечення.

4) Визначення кількісного складу з врахуванням їх професійних якостей та попередній розподіл ділянок роботи між цими членами.

5) Вирішення питання стосовно заходів з охорони об’єкта і способу проникнення слідчо-оперативної групи на об’єкт, а також попередження можливої протидії зі сторони осіб, в яких буде проводитись обшук.

6) Визначення способів зв’язку і взаємодії як на місці обшуку, так і поза ним.

7) Вирішення питання щодо понятих.

Заходи по прибуттю:

1)попередня стадія (заходи до початку);

2)оглядова (загальний огляд);

3)детальна (дослідження і пошук необхідного);

4)заключна (стадія фіксації).

48 Тактика і тактичні особливості проведення обшуку у житлових приміщеннях

При плануванні обшуку в державній або громадській організації, установі чи на підприємстві, вирішується питання щодо включення в склад групи представників від цих організацій, установ, підприємств.

В разі можливої відсутності власника обшукуваного об’єкта передбачити залучення представника домоуправління, ЖЕКу або органу місцевого самоврядування.

Весь комплекс заходів ІІ етапу здійснюється на попередній стадії обшуку. А в самому обшуку розрізняють 4 послідовних стадії:

1)попередня стадія (заходи до початку);

2)оглядова (загальний огляд);

3)детальна (дослідження і пошук необхідного);

4)заключна (стадія фіксації).

  1. На цій стадії передбачається:

  • прибуття до місця;

  • розстановка охорони ззовні;

  • усунення опору (якщо є необхідність).

До місця група повинна прибувати непомітно і за можливістю у повному складі.

Розставляється ззовні охорона, усувається опір (якщо може виникнути).

Відповідальним моментом є вхід в приміщення – якщо будуть допущені помилки, вони можуть поставити під загрозу обшук. При проникненні необхідно користуватись приводом чи допомогою сусідів, родичів, знайомих, працівників ЖЕКу.

Зайшовши в приміщення особа, що керує обшуком:

  1. називає себе;

  2. пред’являє службове посвідчення;

  3. знайомить з постановою;

  4. відбирає підписку;

  5. з‘ясовує особу кожного з присутніх.

Виставляється охорона дверей і один із членів слідчо-оперативної групи з понятими поверхнево оглядає приміщення прилеглої території, з метою попередити спроби передати сигнали, сховати або знешкодити шукане, зв’язатись по телефону.

Присутнім роз’яснюються права і слідчий знайомить особу, у якої проводять обшук, з якою метою він прибув, а також пропонує добровільно видати об’єкти.

В разі, якщо добровільної видачі не сталося, визначаються пошукові заходи і в той же час добровільна видача не є підставою не проводити обшук.

Для забезпечення нормальних умов, особа в якої проводять обшук та інші повинні бути зосереджені в одному приміщенні, їм забороняється розмовляти один з одним.

  1. Оглядова стадія - це ознайомлення з обстановкою, визначення найбільш ймовірних місць схову, визначення міць, де необхідно застосовувати техніко-криміналістичні засоби, пошукові засоби.

Перед початком необхідно визначитись з обсягом праці, з можливим додатковим залученням як осіб, які будуть займатись пошуком, так і понятих.

Визначається вихідна точка.

  1. Детальна стадія – визначившись в черговості дослідження з метою пошуку, визначається тактика, яка має бути послідовною і вибірковою (по часовій стрілці або проти).

Перед початком огляду в першу чергу підготовляють місце, куди буде складатись відібране і забезпечити за ним належний нагляд.

Проводячи розподіл обов’язків залежно від кількості осіб, понятих і інших даних враховувати, що обшук може проводитись як одночасно, так і спільно.

49 Тактика проведення обшуку на відкритій місцевості. Тактика проведення особистого обшуку.

Обшук ділянок місцевості.

Вирішуючи питання про обшук ділянок місцевості в першу чергу необхідно визначитись з її межами, постійними орієнтирами, які є на ній, місцем ймовірного схову, і після цього ділянку розбивають на менші. За кожною закріплюється особа, яка несе відповідальність як за пошук, так і мету. Ці особи в разі виявлення місця схову повідомляють слідчому, який разом з понятими приймає заходи щодо виявлення і вилучення шуканого.

Цим ділянками можуть бути підвищення і западини, невідповідне розміщення рослинності, або незвичайна обробка цих ділянок, неоднорідність ґрунту.

В процесі дослідження приділяється увага насадженням, досліджуються дерева і їх розміщення, вулики, стоги сіна, соломи, обов’язково досліджується шуками (проволока).

Якщо є покриття плитами, то досліджуються проміжності між ними, кущі підлягають обов’язковому дослідженню, будівельні матеріали переміщені в інше місце, паливні матеріали перемішені в інше місце.

Якщо на ділянці місцевості є водоймище – воно досліджується баграми, кішками, траленням. Якщо це не можливо, то залучаються водолази.

Обшук особи.

Бажано проводити в окремому приміщенні з видаленням осіб. При можливій протидії обшук проводити не однією особою, з яких 1-й – здійснює пошукові дії, 2-й – забезпечує міри безпеки.

Обшук здійснюється зверху до низу і від одягу, взуття до тіла, западин та отворів.

Перед початком обшуку особі пропонується стати під кутом 450 до стіни, транспортного засобу чи будь-якого іншого об’єкта з широко розставленими ногами і руками.

Одна особа забезпечує міри безпеки, а інша починає промацування одягу, вилучаючи усе що знаходиться в кишенях.

Потім особа встає нормально і здійснюється подальше дослідження шляхом промацування одягу, досліджується взуття. При цьому особі може бути запропоновано роздягнутись.

Після обшуку одягу здійснюється дослідження впадин (під мишками) та отворів.

50 Особливості тактики проведення групових обшуків

Для його проведення необхідно:

    1. Утворити кілька пошукових груп відповідно кількості об’єктів, що будуть обшукуватись з призначенням по кожному об’єкту керівника, який також повинен займатись пошуковими діями.

    2. На всі пошукові групи призначається єдиний керівник, який не займається пошуковими діями, а тільки організовує взаємодію.

    3. Для належної взаємодії всі слідчо-оперативні групи повинні забезпечуватись належним зв’язком для обміну інформації.

    4. Починати обшук по всім пошуковим об’єктам одночасно.

51 Поняття, предмет і класифікація допитів

Допит – слідча, судова дія, яка полягає в отримані слідчим (суддею, судом) безпосередньо від допитуваної особи у встановлений крим.-процесуал. законом формі показань про відомі їй обставини, інші дані, що мають значення для справи яка розслідується.

Предмет – будь-які обставини що підлягають встановленню, а також інші данні, що мають пряме або побічне відношення до факту, який розслідується і які сприяють встановлення істини у справі.

Класифікація:

  1. за суб’єктом проведення:

  • слідчим

  • особою що проводить дізнання

  • начальником слідчого підрозділу

  • прокурором

  • судом

  • суддею

  1. за процесуальним становищем допитуваної особи:

  • свідка

  • потерпілого

  • підозрюваного

  • обвинуваченого

  • експерта

  • за віком допитуваної особи:

    • дорослого

    • неповнолітнього

    • малолітнього

    • особи похилого віку

    1. за місцем проведення:

    • кабінет слідчого

    • місцезнаходження особи

    1. залежно від використання ТКЗ:

    • з використанням

    • без використання

    1. за послідовністю проведення і змісту:

    • первинний

    • повторний

    • додатковий

    7.

    • допит з учасниками процесу

    • без них

    52 Тактичні прийоми допиту

    Прийоми що застосовуються при підготовці:

    • вивчення особи,

    • організації допиту

    • встановлення психологічного контакту

    В процесі допиту застосовують такі тактичні прийоми:

    1. що спонукають допитуваного до міркувань і дачі показань:

    • постановка уточнюючих питань

    • нагадування в загальних рисах про події що відбулися

    • уточнення емоційного стану допитуваного

    • обстановки, умов при яких формувались покази

    • пожвавлення асоціативних зв’язків з метою відновлення в пам’яті сприйнятого

    2. що здійснюють психологічний вплив на допитуваного:

    • спонукання відмовитись від протидії і введення слідства в оману

    • створення враження про безнадійність обраної ним педагогічної позиції

    • раптове пред’явлення найбільш важливих доказів

    3. що використовуються в безконфліктних ситуаціях:

    • створення доброзичливої обстановки, що сприятиме дачі правдивих достовірних показань

    • надання допомоги у згадуванні сприйнятого і постановка уточнюючих питань

    4. що використовуються в конфліктних ситуаціях:

    • створення суворо робочої обстановки, яка б була несприятливою для вираження неприязні до слідчого, а навпаки, викликала б повагу

    • подолання негативної позиції

    • створення враження про повну обізнаність щодо обставин справи

    • переконання в недоцільності конфліктувати

    Тактичні прийоми в конфліктних ситуаціях можна поділити на кілька груп:

    1 – прийоми що направлені на розпізнання правдивих і неправдивих показань:

    • створення не відволікаючої обстановки та уваги до допитуваного

    • уточнення і конкретизація невизначеного, неповного

    • постановка додаткових і контрольних питань з метою повторного викладу окремих і всіх фактів

    • формування уявлення про неможливість говорити неправду або приховувати факти

    2 – прийоми що направлені на відмежування умисно логічних показань від помилок:

    • уточнення умов сприйняття

    • постановка питань які збуджують або послаблюють емоційний стан допитуваної особи

    • раптовий перехід до з’ясування іншого

    • постановка питань які можуть вказувати на неправдивість показань (в більшості це з’ясування ознак і особливостей)

    3 – прийоми що направлені на використання якостей особи:

    • використання якостей

    • звернення до совісті за сумлінного виконання своїх обов’язків щодо сприяння в боротьбі зі злочинністю

    4 – прийоми що направлені на викриття неправдивих показань:

    • створення суворої робочої обстановки і конкретної поведінки

    • формування у допитуваного уявлення про те, що давати неправдиві покази недоцільно і будь-яка неправда буде викрита

    • створити у допитуваного уявлення про повну обізнаність слідчим про подію що відбулась і доказах

    • пред’явлення найбільш вагомих доказів

    найбільш ефективні результати дає пред’явлення речових доказів. Існують такі прийоми пред’явлення:

    1. роздільне пред’явлення в тій чи іншій послідовності

    2. одночасне пред’явлення всього комплексу доказів

    3. пред’явлення спочатку побічних, а потім прямих доказів

    4. несподіване, раптове пред’явлення після бесіди з цього приводу

    5. пред’явлення доказів у зростанні їх значимості

    6. пред’явлення комплексу доказів після попереднього інформування про їх наявність або переліку з роз’ясненням джерел їх походження чи без роз’яснення

    7. пред’явлення доказів зненацька

    8. надання можливості самій особі вивчити і оцінити докази і ступінь їх значимості

    9. супроводження процесу пред’явлення поясненням умов і механізму утворення та обставин виявлення

    10. пред’явлення доказів з демонструванням можливості ТКЗ стосовно виявлення і розшифровки інформації, що міститься в цьому доказі

    53 Тактика допиту свідка і потерпілого

    Приступаючи до допиту необхідно встановити не лише анкетні дані, але і коло його оточення, умови життя, праці, навчання, інтереси що полегшують встановленню психологічного контакту і створити сприятливі умови для дачі правдивих показань.

    Згідно з законом ці особи попереджуються про кримінальну відповідальність в коректній формі, що засвідчується їх підписом. В разі якщо допитуваний уперто не бажає давати свідчення або дає завідомо неправдиві покази – додатково повторно попередити в більш суворій формі, дати зачитати норму закону.

    Переходячи до стадії вільної розповіді необхідно правильно сформулювати питання, в тактичній формі пропунувати розповісти все що йому відомо, а потерпілому викласти обставини щодо вчиненого стосовно нього злочину.

    Якщо є підстава вважати, що допитуваний дає неправдиві показання, то тему вільної розповіді звузити і запропонувати розповісти про інші обставини які відомі слідству та були досліджені в процесі розслідування.

    Виходячи з того, що в процесі вільної розповіді в більшості надаються свідчення тільки в загальних рисах, а факти упускаються, а тому ці відхилення необхідно усувати на стадії «запитання – відповіді». На цій стадії спочатку ставляться основні питання та додаткові, що дозволяє з’ясувати джерела отриманих відомостей, усунути прогалини відхилення.

    Нагадувальні задаються з метою згадати певні факти, пожвавити асоціативні зв’язки, пам’ять.

    Уточнюючі задаються у випадку, коли надані не чіткі розмиті покази з певних обставин або в них є протиріччя.

    Контрольні задаються в будь-який час, але в більшості в кінці допиту, щоб перевірити достовірність показань.

    Для усунення ненавмисної неправди можливе застосування таких прийомів:

    • пожвавлення асоціативних зв’язків з метою відновлення в пам’яті забутого

    • пред’явлення малюнків, фотознімків, відео зйомок, які стимулюють згадуванню дійсної картини що відбулася

    • постановка уточнюючих і нагаду вальних питань

    При конфліктних ситуаціях дії слідчого повинні бути спрямовані не на викриття у неправдивих показах, а на викриття лжесвідка безпосередньо під час допиту аналізом протиріч як в його показах так і в показах інших осіб.

    54 Тактика допиту підозрюваного, обвинуваченого

    Тактика допиту підозрюваного обумовлюється тим, що по відношенню нього зібрано мало доказів, вони не достатньо надійні, а тому приступаючи до допиту слід пам’ятати що підозрюваний може виявитись помилковим, факт затримання може зламати його волю і він може обмовити себе, враховуючи те, що йому властиві суперечливі психологічні переживання, тому що з одного боку він розраховує що слідство не має достатніх доказів і спорів.

    Приступаючи до допиту обвинуваченого, йому роз’яснюють його процесуальні права та повідомляють в чому він підозрюється. В ході допиту необхідно надати можливість викласти свою позицію з приводу виниклої до нього підозри та можливість дати покази по суті справи. Питання повинні лежати:

    • в площині підстав і обставин затримання

    • обставин злочину у вчинені якого він підозрюється

    • наявності в нього алібі

    • минуле місце і спосіб життя

    • особисті зв’язки

    • а також чи не вчиняв він інших злочинів та яких конкретно, чи поніс за них покарання

    • чи знайомий з потерпілим або свідками, які повідомили, якщо знайомі в яких відносинах з ними, в силу яких обставин знаходився на місці вчинення злочину

    • де, коли і при яких обставинах на його тілі, одязі утворилось виявленні сліди та яке дж. походження. Вилучено в нього.

    В разі заперечення – пред’явити тільки ті докази, які достатні для підтвердження підозри, а ін. Замінити на подальше.

    При частковому залученні чи окремих фактах чи епізодах в даремності залучань і пред’являти тільки ті докази, які підтверджують винність пред’явленого.

    При відмові давати свідчення – запевнити, що це для нього не вигідно, тому вина має бути значно легшою або взагалі буде визнаний не винний.

    При участі захисника тактика ускладнюється, а тому ретельно готуватись з передбаченням позицій, яку він займе, щоб не упустити ініціативи і не дати можливостей перешкоджати встановленню істини при несумлінних намірах.

    ОБВИНУВАЧЕНИЙ :

    Допит починається з роз’яснення пред’явленого обвинувачення і його прав на досудовому слідстві. Після цього з’ясовується визнає він себе винним чи ні та що може заявити по суті обвинувачення.

    Якщо визнає : допит проводити по всім відомим йому обставинам, не зважати на те, чи він був раніше допитаний, але в іншому процесуальному статусі. Після вільної розповіді можуть задаватись запитання по суті справи.

    В конфліктній ситуації при незазнані здійснюється допит з деталізацією показань, детальна фіксація, особі пропонується надати докази по суті обвинувачення.

    При частковому визнанні вини з’ясовується в чому визнає, а в чому ні, надається можливість надати докладні покази щодо питань пов’язаних з фабулою обвинувачення, заняті ним позиції та кваліфікації вчиненого.

    В конфліктних ситуаціях може застосовуватись такі тактичні прийоми:

    - емоційний вплив;

    - обізнаність слідчого;

    - роз’яснення наслідків щирого каяття;

    - визнання своєї вини;

    - пред’явлення доказів;

    - використання позитивних рис особи.

    Коли особа відмовляється від дачі показань, роз’яснити, що відмова не є перепоною для провадження розслідування у справі і він тим самим позбавляє себе можливості захищатись від пред’явленого обвинувачення і якщо особа наполягає на відмові і називає мотиви то необхідно все це зафіксувати в протоколі.

    Коли особа не бажає вступати в конфлікт і дає категоричну відмову давати покази, в таких випадках проводиться заміна слідчого на біль кваліфікованого; застосовуються такі прийоми залишення на самоті у повній невідомості відносно подальшого. В деяких випадках виходячи з особистих якостей особи обвинуваченого, можуть застосовуватись такі тактичні прийоми як м’який, жорсткий і почергова їх зміна.

    55 Особливості допиту неповнолітніх

    Допит неповнолітнього (підозрюваного, обвинуваченого) бажано проводити в кабінеті, де умови спонукають до усвідомлення дійсного становища і дають зрозуміти, що це допит по кримінальній справі, а не виховна робота.

    Свідків і потерпілих допитують за місцем проживання (малолітніх) або створюють необхідну обстановку.

    На початку допиту необхідно привернути до себе увагу, викликати на відвертість особу і розмову починати на відхилену тему, що викликає інтерес у неповнолітнього.

    Згідно психологічним роз’ясненням неповнолітніх у віці 14-17р. можуть бути уважними і зосередженими близько 1 год. (робити перерви), а у віці 8-13р близько 30 хв. менші 8 не більше 15хв.

    Для допиту обов’язково складати письмовий план (короткі записи, питання), коло учасників - виходячи з віку особи, виходячи з його процесуального становища та взаємовідносини які можуть негативно вплинути на допитуваного.

    З цими особами попередньо провести бесіду з питань проведення допиту і допустимої обстановки питань, так і манеру поведінки вибирати з обліком поведінки допитуваного, звертатись на „Ви”.

    При допиті виключати жаргони, нецензурні репліки, цинічні репліки.

    На початку допиту роз’яснити у зрозумілій формі права і обов’язки, звернути увагу на обов’язок говорити правду і нічого не приховувати. Починати з роз’яснення хто присутній і з якою метою – перший крок до завойовування довіри.

    Наступний крок - це дати можливість ознайомитись і освоїтись з незвичайною обстановкою для цього необхідно використовувати вивчення питань з анкети, його процесуальне становище, позицію яку він зайняв та коло його інтересів та відношення до вчиненого.

    Вільна розповідь у більшості осіб є довільною уривчастою – спрямованою не походу подій а по асоціації.

    В таких випадках недоцільно договорювати за нього, перебивати. А впорядкування краще здійснювати після вільної розповіді на стадії запитань – відповіді. Запитання і відповіді потрібно ставити до рівня його освіти і розвитку.

    Тактичні прийоми використовувати такі, які можуть допомогти отримати докладні і правдиві докази :

    - демонстрація обізнаності про деталі біографії, зв’язки умови проживання;

    - про злочин відомо все, а допит проводиться з метою перевірки правдивості неповнолітнього;

    - прийоми про обставини які вже досліджені і не мають великого значення з постановкою раптових питань між іншим;

    - відволікання від надуманої неправди і запевнення в тому, що вона буде викрита;

    - пред’явлення доказової бази (12 способів);

    При допиті неповнолітнього після пред’явлення йому обвинувачення необхідно роз’яснити детальніше ніж дорослому тому що він не може в повному обсязі усвідомити сутність обвинувачення та вказати які обставини пом’якшують, а які обтяжують його вину, пояснити дійсність мотиву вчиненого.

    У раз якщо неповнолітній бере на себе вину вчиненого. Тому при допиті використовуються дані ОМП, щодо деталізації. Ефективним буде і перерва з наступним проведенням ВОіОП.

    Важливо продовжувати ос. про долю підлітка, прияв. уб. до настрою повідомлення новини про сім’ю, школу.

    57 Умови і особливості тактики проведення очної ставки

    Може проводитись між будь-якими процесуальними учасниками та в будь-якій послідовності. Якщо неповнолітній свідок або потепілий у віці 14-16 років визнаний, і обвинувачений у віці 16 років буде признаний розумово відсталий, то проводити цю с/д в присутності педагога чи одного з батьків. Проводиться обов’язково з участю захисника.

    Вимоги :

    - проводити тільки у випадках коли учасники були раніше допитані і допити процесуально оформлені;

    - в показах є суттєві протиріччя, що входять в предмет доказування.

    Суттєві протиріччя – це обставини, що підлягають доказуванню ст. 164

    Питання про доцільність вирішення в кожному конкретному випадку але при цьому необхідно враховувати можливість здійснення психологічного впливу на добросовісного учасника з боку зацікавленої особи з метою схилити до дачі вигідних для неї показань шляхом погроз або викликаючи жалість.

    Проводити коли не можливо вирішити протиріччя іншими с/д.

    Вирішувати питання щодо проведення цієї с/д необхідна детальна підготовка і особливо щодо постановки питань з яких перше питання має бути поставлене до першої особи.

    Бажано починати з тієї особи, яка надала правдиві свідчення, що підтверджуються матеріалами справи.

    Дії слідчого спрямовуються на активізацію їх психологічних властивостей шляхом активізації _______ зв’язків.

    ТАКТИЧНІ ПРИЙОМИ

    - постановка питань по спільним суміжним обставинам;

    - пред’явлення речових доказів;

    - проведення на місці події.

    В деяких випадках починати потрібно з використання показань найбільш активних учасників, які зізнались у вчиненому злочину чи поділ предмету очної ставки на декілька епізодів (спірних питань), з використанням не тільки показань інших учасників але й доказів.

    Можуть залучатись для участі особи, які користуються авторитетом у допитаного.

    Можливі повторні очні ставки між одними і тими ж учасниками або серії очних ставок з будь-якою першою особою та різними учасниками.

    58 Фіксація ходу і результатів допиту

    Перший спосіб :

    - ставиться загальне питання і в строчку на нього відповідь першої і другої особи, які вони підписують. Сторінка паперу розділяється на дві частини : питання – відповідь.

    Можливе також (обов’язково) застосовувати аудіо-відое запис з оформленням

    - тип плавки

    - камера

    - підстави призупинення

    - час відновлення.

  • Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]