37. Комунікативні аспекти пізнання.

Процес пізнання реально здійснюється як відношення суб`єкта до:  1. Об`єкта (бо його властивості і закони є метою пізнання);

2. Інших людей (пізнання неможливе без комунікації і спілкування людей);

3. До самого себе (бо суб`єкт повинен усвідомлювати свої пізнавальні можливості).

Суб’єкт не може діяти на об’єкт інакше, як предметним способом, отже в своєму розпорядженні він повинен мати ряд так званих посередників, до яких належать:

1. Руки

2. Знаряддя праці

3. Експериментальні прилади, установки, вимірювальні інструменти, хім.реактиви

4. Методи пізнання

5. Мова загальнолюдська і наукова

6. Ідеали опису і пояснення 

7. Стиль мислення

8. Світогляд

9. Картина світу тощо.

Зрозуміло, що освоєння посередників є не метою пізнання, а його засобом. Метою пізнання – є відображення об`єкта самого собою, тобто, таким, яким він є по суті. 

Парадокс, одначе, полягає в тому, що об`єктивно-істинне відображення предмета неможливе без активності суб`єкта. Деякі філософи вважали, що така активність є перешкодою у досягненні істини. До них належали агностики, скептики, релятивісти, феноменалісти та інші. У суб`єктивному вони вбачали лише вираження особливостей суб`єкта, його станів, почуттів, емоцій, волі.Між тим, суб`єктивне включає в себе й об`єктивне, і це є основою істинного пізнання світу. 

Отже, суб`єктивність, її активність є необхідною умовою пізнання об`єкта. В більш широкому плані це означає, що у пізнавальному процесі його відображувальні і комунікативні моменти доповнюють один одного, вони взаємопов`язані, але пріоритет тут все-таки належить відображувальному моменту просто тому, що пізнання за своєю природою – це передусім відображення предмета, в той час як спілкування може взагалі не стосуватись пізнання (є його супроводжуючим моментом). 

38. Практика як основа і мета пізнання.

1. Практика є джерелом пізнання тому, що всі знання викликані до життя головним чином її потребами. Зокрема, математичні знання виникли з необхідності вимірювати земельні ділянки, обчислювати площі, обсяги, обчислювати час і т.д. Астрономія була викликана до життя потребами торгівлі і мореплавання і т.д. Але, не завжди, звичайно, відкриття в науці (наприклад, періодичний закон Менделєєва) робляться безпосередньо “за замовленням” практики.

2. Практика виступає як основа пізнання, його рушійна сила. Вона пронизує всі сторони, моменти, форми, ступіні пізнання від його початку і до його кінця. Весь пізнавальний процес, починаючи від елементарних відчуттів і закінчуючи самими абстрактними теоріями обумовлюється – у кінцевому рахунку – задачами і потребами практики. Вона ставить перед пізнанням визначені проблеми і вимагає їхнього розв’язання. У процесі перетворення світу людина виявляє і досліджує все нові і нові його властивості і сторони й усе глибше проникає в сутність явищ. Практика служить основою пізнання також в тому, що забезпечує його технічними засобами, приладами, оснащенням і т.д., без яких воно не може бути вдалим.

3. Практика являється опосередкованою ціллю пізнання, тому що воно здійснюється не заради простої цікавості, а для того, щоб направити і відповідним чином, тією чи іншою мірою, регулювати діяльність людей. Усі наші знання повертаються в остаточному підсумку назад у практику і роблять активний вплив на її розвиток. Завдання людини полягає не тільки в тому, щоб пізнавати і пояснювати світ, а в тому, щоб використовувати отримані знання в якості “посібника для дії” по його перетворенню, для задоволення матеріальних і духовних потреб людей, для поліпшення й удосконалювання їхнього життя.

4. Практика являє собою вирішальний критерій істини, тобто дозволяє відокремити істинні знання від омани.