Висновки до розділу 2

1. ХХ ст. стало етапом, коли в більшості країн Європи й Америки жінки домоглися значних успіхів у вирішенні питання про політичну і юридичну рівноправність з чоловіками. У цей період принцип рівності статей отримав визнання і закріплення на рівні міжнародно-правових договорів і внутрішньодержавного законодавства, створено юридичний механізм забезпечення реалізації принципу гендерної рівності.

2. Важливим кроком у розвитку законодавства щодо захисту прав жінок стало створення у 1947 році Комісії Організації Об’єднаних Націй щодо становища жінок. Ця Комісія розробила ряд міжнародно-правових актів, підготувала звіти та рекомендації щодо прав людини та проблем, які стосуються становища жінок.

3. Велике значення для розвитку інституті міжнародного права жінок мала Декларація про ліквідацію дискримінації щодо жінок 1967 року. Стаття 1 Декларації проголошувала дискримінацію щодо жінок, що призводить до заперечення чи обмеження їх рівноправ’я з чоловіками, несправедливістю й злочином проти людської гідності.

4. Міжнародно-правовим актом, що узагальнює всі надбання у галузі прав жінок, є Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, яка була прийнята Генеральною Асамблеєю ООН у 1979 р. Конвенція передбачає механізм контролю за виконанням кожною державою, яка її ратифікувала і тим самим погодилась на обов’язковість її положень для себе, зобов’язань, закріплених у даному міжнародно-правовому договорі.

Розділ ііі Інституційні механізми захисту прав жінок

3.1. Жіночі конференції оон і забезпечення прав жінок

Довгостроковою метою ООН є поліпшення становища жінок та розширення їх можливостей у всіх сферах повсякденному житті. На чотирьох великих всесвітніх конференціях ООН були поставлені завдання, пов'язані з поліпшенням становища жінок і охороною їх прав, на період до кінця століття. Період 1975 – 1985 рр. був проголошений ООН Десятиліттям жінки. Фонд ООН для розвитку в інтересах жінок (ЮНІФЕМ) і Міжнародний навчальний і науково-дослідний інститут з поліпшення становища жінок (МУНІУЖ) підтримують проекти з підвищення якості життя жінок більш ніж у 100 країнах.

Чотири всесвітні конференції зі становища жінок, скликані Організацією Об'єднаних Націй за останню чверть століття, допомогли поставити проблему гендерної рівності в центр уваги світової спільноти. Рішення конференцій об'єднали людей з усього світу для досягнення низки спільних цілей, виробивши ефективний план дій щодо поліпшення становища жінок в усіх сферах громадського та приватного життя.

Боротьба за гендерну рівність все ще перебувала в початковій стадії на момент заснування ООН в 1945 році. З 51 країни, перших членів Організації, тільки в 30 країнах жінкам забезпечувалися виборчі права рівні з чоловіками або дозволялося займати державні пости. Проте, укладачі Статуту ООН спеціально передбачили «рівні права чоловіків і жінок», продемонструвавши віру організації «у фундаментальні права людини» та «гідність і цінність людської особистості». До цього в жодному міжнародному документі не проголошувалася рівність всіх людей і спеціально не виділялася приналежність до однієї зі статей, як підстава для дискримінації ²³.

Протягом перших трьох десятиліть робота ООН щодо вирішення проблем жінок зосереджувалася, насамперед, на визначенні юридичних і цивільних прав жінок і на зборі інформації про становище жінок у всьому світі. Проте, з часом ставало все більш очевидним, що лише законів недостатньо для забезпечення жінкам рівних прав.

Другим етапом боротьби за гендерну рівність стало скликання з ініціативи ООН чотирьох всесвітніх конференцій для розробки стратегій і планів дій щодо поліпшення становища жінок. Вжиті зусилля пройшли через кілька фаз і трансформацій, від погляду на жінок, майже виключно з точки зору їх потреб у розвитку, до визнання їх істотного внеску в процес розвитку в цілому, до прагнення розширення їх прав та можливостей повноцінної участі у всіх видах людської діяльності на всіх рівнях.

Перша всесвітня конференція зі становища жінок була скликана в Мехіко в 1975 році. Цей рік був оголошений Міжнародним роком жінки. Конференція стала початком нової ери в поліпшенні становища жінок шляхом всесвітнього діалогу ²⁴.

Згідно з висновками, зробленими в ході роботи Генеральної Асамблеї ООН, конференція в Мехіко повинна була привернути увагу міжнародних кіл до необхідності розробки майбутніх цілей, ефективних стратегій і планів дій щодо поліпшення становища жінок. Для цього учасники Генеральної Асамблеї визначили три ключові завдання, які стали згодом основними напрямками роботи ООН щодо вирішення проблем жінок:

• повна гендерна рівність і ліквідація дискримінації за ознакою статі;

• залучення жінок до процесу розвитку та їх повноправна участь у цьому процесі;

• визнання внеску жінок у зміцнення миру в усьому світі ²⁵.

Учасники конференції прийняли Всесвітній план дій - документ, що містив основні напрями діяльності урядів і світового співтовариства на наступні десять років щодо виконання поставлених Генеральною Асамблеєю трьох ключових завдань. Планом дій була визначена програма-мінімум до 1980 року, основним завданням якої було забезпечення рівного доступу жінок до таких сфер, як освіта, зайнятість, політична діяльність, охорона здоров'я, забезпечення житлом, харчуванням та планування сім’ї ²⁶.

Це означило зміни в ставленні до жінок, що почалися на початку 70-х років. Якщо раніше жінки сприймалися як пасивні одержувачі підтримки і допомоги, то зараз до них почали ставитися як до повноцінних і рівних партнерів з рівним доступом до ресурсів та можливостей. Така ж зміна відбувалася і в підході до процесу розвитку: від думки про те, що розвиток служить прогресу жінок, до нового розуміння того, що саме розвиток неможливий без повноправної участі жінок.

Учасники конференції закликали уряди розробити національні стратегії та визначити цілі та пріоритети для забезпечення рівноправної участі жінок у процесі розвитку. До кінця Десятиліття жінки ООН 127 країн-членів ООН відгукнулися на заклик, створивши в тій чи іншій формі національні механізми та інститути з проведення досліджень та створення програм, націлених на покращення становища жінок ²⁷.

На додаток до вже існуючого Відділення (нині Департаменту) з поліпшення становища жінок, в ході конференції в Мехіко було ініційовано створення в системі ООН Міжнародного навчального та науково-дослідного інституту з питань поліпшення становища жінок і Фонд розвитку в інтересах жінок з метою забезпечення інституційних рамок для проведення досліджень, навчання та оперативної діяльності в питаннях участі жінок в процесі розвитку.

Важливим аспектом зустрічі в Мехіко був той факт, що тон дискусії задавали безпосередньо самі жінки. З 133 присутніх там делегацій країн-членів ООН 113 очолювали жінки. Жінки також організували паралельний Форум неурядових організацій (НУО), трибуну Міжнародного року жінки, в яких взяли участь близько 4 000 осіб ²⁸.

Між присутніми на Форумі жінками виникли гострі розбіжності, що відобразили політичні та економічні реалії того часу. Наприклад, жінки з країн Східного блоку проявили найбільшу зацікавленість у питаннях миру, в той час як жінки з країн Заходу робили акцент на рівності, а жінки з інших країн віддали пріоритет проблем розвитку. Тим не менш, Форум зіграв важливу роль, зібравши разом жінок і чоловіків з країн з різними культурами та історією для обміну інформацією та думками, а також для приведення в рух процесу, який згодом допоміг об'єднати жіночий рух, який став до кінця Десятиліття жінки ООН справді інтернаціональним. Форум також допоміг НУО відкрити шляхи до співпраці з ООН та забезпечити участь жінок в процесі вироблення політики ООН ²⁹.

На Другій всесвітній конференції зі становища жінок, скликаній у Копенгагені в 1980 році для аналізу та оцінки виконання Всесвітнього плану дій 1975 року, представники 145 країн-членів ООН прийшли до одностайної думки про досягнення значного прогресу в цій області. Уряди і світове співтовариство домоглися успіхів на шляху до досягнення цілей, поставлених п'ять років тому в Мехіко ³⁰.

Важливою віхою було прийняття Генеральною Асамблеєю в грудні 1979 року Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації жінок – одного з найважливіших інструментів у боротьбі за рівність жінок. Конвенція, що отримала назву «Білль про права жінок», юридично об'єднувала 165 країн-членів ООН і зобов'язувала їх протягом року після ратифікації, а потім кожні чотири роки доповідати про вжиті заходи щодо подолання перешкод, що стоять перед ними на шляху до виконання положень Конвенції ³¹. 10 грудня 1999р., в День прав людини, був відкритий для підписання Додатковий протокол до Конвенції, що дає можливість жінкам-жертвам статевої дискримінації подавати скарги в міжнародний договірний орган. Після вступу його в силу він надасть Конвенції статус, рівний статусу інших міжнародних інструментів щодо захисту прав людини.

Незважаючи на досягнутий прогрес, в ході Копенгагенської конференції був визнаний факт виникнення невідповідності між гарантованими правами й умінням жінок користуватися цими правами. Для вирішення цієї проблеми учасники конференції виділили три області, де було необхідно вжити спеціальних цілеспрямованих заходів для досягнення рівності, розвитку і миру, задекларованих на конференції в Мехіко. Цими трьома областями були рівний доступ до освіти, можливість працевлаштування та належне медичне обслуговування ³².

Дискусії на Копенгагенській конференції супроводжувалися ознаками політичного тиску, причому деякі з них були характерні і для конференції в Мехіко. Тим не менш, конференція завершилася прийняттям, хоча і не одностайним, Програми дій, в якій названо ряд різних факторів невідповідності між юридичними правами й умінням жінок ними користуватися, включаючи:

- недостатню участь чоловіків у підвищенні ролі жінки в суспільстві;

- недостатність або відсутність політичної волі жінки;

- недостатнє визнання цінності внеску жінок у розвиток суспільства;

- недостатній облік особливих потреб жінок при плануванні;

- недостатнє число жінок на керівних постах;

- недостатня кількість послуг, що сприяють участі жінок у житті країни:

- недостатнє усвідомлення жінками доступних їм можливостей ³³.

Для вирішення цих проблем в Копенгагенській Програмі дій викладено заклик до прийняття більш істотних державних заходів щодо забезпечення прав жінок на власність і управління майном, а також по розширенню прав жінок на спадкування, опіку над дітьми і зміну громадянства. Делегати Конференції також зажадали покінчити зі стереотипами в поглядах на жінку.

Рух за гендерну рівність отримав справжнє світове визнання на Третій всесвітній конференції зі становища жінок під назвою «Всесвітня конференція для огляду та оцінки досягнень Десятиліття жінки ООН: рівність, розвиток і мир», що відбулася в Найробі в 1985 році. Багато з 15000 представників неурядових організацій, які взяли участь у паралельному Форумі НУО, поставилися до конференції як до акту «народження світового фемінізму» ³⁴. Жіночий рух, розділений політичними та економічними реаліями на конференції в Мехіко, тепер став міжнародною силою, об'єднаною під прапором рівності, розвитку і миру. За цією епохальною подією стоїть десятиліття напруженої роботи. В процесі обговорення, переговорів та аналізу виконаної роботи було зібрано багато інформації, знань і досвіду.

У той же час делегати були приголомшені даними поданих звітів. Зібрана ООН інформація показала, що поліпшення статусу і зусилля щодо зниження дискримінації торкнулися лише незначної кількості жінок. Поліпшення становища жінок в країнах, що розвиваються, було, в кращому випадку, незначним. Іншими словами, цілі другої половини Десятиліття жінок під егідою ООН досягнуті не були.

Усвідомлення цього факту зажадало вироблення нового підходу. Делегати конференції були уповноважені почати пошук нових шляхів з подолання перешкод для досягнення цілей Десятиліття - рівності, розвитку і миру.

Перспективні стратегії на період до 2000 року, розроблені і прийняті одноголосно 157 країнами-учасницями ООН в Найробі, становили собою вдосконалений проект плану з поліпшення становища жінок до кінця століття і новий етап у боротьбі за гендерну рівність. Участь жінок у прийнятті рішень і доступ до управління всіма сферами людської діяльності були визнані не тільки їх законним правом, але й суспільно-політичною необхідністю.

В основу документа було покладено ряд заходів з досягнення рівності на національному рівні. Уряди повинні були визначити свої власні пріоритети, засновані на їх стратегіях розвитку та ресурсних можливостях. Трьома основними групами заходів були:

- заходи щодо удосконалення конституцій і законодавств;

- рівна участь у соціальних програмах;

- рівна участь у політичному житті й прийнятті рішень ³⁵.

Відповідно до твердження про те, що всі загальні проблеми є, в тому числі, і жіночими проблемами, рекомендовані перспективними стратегіями заходи поширювалися на широкий спектр областей: від працевлаштування, охорони здоров'я, освіти та соціальних послуг до промисловості, науки, комунікацій та навколишнього середовища. Крім того, були запропоновані основні напрями національних заходів з підтримки участі жінок у діяльності по зміцненню миру, а також наданню їм допомоги в особливо важких ситуаціях.

Відповідно до вищезазначеного, рішенням конференції у Найробі було рекомендовано урядам всіх країн делегувати повноваження щодо вирішення проблем жінок всім державним установам. Більше того, слідом за конференцією делегати Генеральної Асамблеї звернулися з проханням до ООН про внесення нових положень, які стосуються проблем жінок в усі сфери діяльності Організації, а саме, в ті, які до цього їх не мали ³⁶.

В ході роботи конференції в Найробі був вироблений більш широкий підхід до проблеми поліпшення становища жінок. Нарешті було досягнуто визнання того, що рівність жінок не є ізольованою проблемою, а безпосередньо стосується всіх сфер людської діяльності. Тому для досягнення цілей Десятиліття жінок життєво важливими визнавалися перспективи покращення становища жінок та їх активне залучення до вирішення всіх проблем, а не тільки тих, які стосуються безпосередньо жінок.

Пекінська конференція (1995 р.) – четверта в серії проведених під егідою ООН глобальних конференцій по становищу жінок, які закладають основи для діяльності в цій області. Четверта Всесвітня конференція активізувала розгляд теми «Рівність, розвиток і мир», затвердженої на першій Конференції в Мехіко. На Конференції, що відбулася в Копенгагені, до обговорюваної проблеми були додані три підтеми: «Зайнятість, охорона здоров'я та освіта» ³⁷. На третій Конференції ці теми були об'єднані в документі «Найробійських перспективних стратегій в галузі поліпшення становища жінок до 2000 року».

Представники майже всіх країн і всіх верств суспільства зібралися разом для того, щоб оцінити прогрес у досягненні рівних можливостей для жіночої половини населення у всіх країнах і у всіх областях, узгодити глобальну стратегію для Платформи дій з метою поліпшення становища жінок, визначити пріоритетні дії, які повинні бути здійснені міжнародним співтовариством, включаючи систему ООН та мобілізувати зусилля як жінок, так і чоловіків, що представляють різні верстви населення (і осіб, що приймають рішення, і широкі маси), на досягнення узгоджених цілей.

Паралельно з офіційною Конференцією з 30 серпня по 8 вересня проходив Форум НВО зі становища жінок. У його роботі взяли участь близько 30 тис. жінок і чоловіків, у тому числі і автор цих рядків, які поділилися досвідом роботи з поліпшення, як умов життя жінок, так і їх положення в суспільстві ³⁸.

На семінарах-практикумах в ході Форуму були розглянуті всі теми: від охорони здоров'я жінки і до гендерних питань і політики в області становища жінок, викорінення насильства щодо жінок та просування жінок по службі в епоху комп'ютерної техніки. Особлива увага приділялася концепції сталого соціального розвитку.

Головною зміною, яка мала місце в Пекіні, стало усвідомлення необхідності перенести основну увагу із самих жінок на концепцію статей, визнавши потребу переоцінки всієї структури суспільства і всіх відносин між чоловіками і жінками всередині нього. Тільки шляхом такої фундаментальної перебудови (реструктуризації) суспільства та його інститутів жінки зможуть отримати повну можливість зайняти належне їм по праву місце в якості рівних партнерів чоловіків у всіх сферах життя. Ця зміна ще раз яскраво підкреслила той факт, що права жінок - це права людини і що гендерна рівність - це загальна проблема, від вирішення якої виграють усі.

Пекінська конференція надихнула світове співтовариство на взяття на себе нового глобального зобов'язання з розширення прав і можливостей жінок і привернула безпрецедентну міжнародну увагу. Конференція одноголосно прийняла Пекінську Декларацію і Платформу дій, що являла собою, по суті, розширення прав і можливостей жінок. У Платформі дій виділено 12 найважливіших проблемних областей, в яких криються головні перешкоди на шляху до прогресу жінок, що вимагають прийняття конкретних заходів з боку урядів і громадянського суспільства:

• жінки і злидні;

• освіта та професійна підготовка жінок;

• жінки та охорона здоров'я;

• насильство над жінками;

• жінки в період збройних конфліктів;

• жінки та економіка;

• участь жінок у роботі директивних органів і в процесі прийняття рішень;

• інституційні механізми поліпшення становища жінок;

• жінки і права людини;

• жінки та засоби масової інформації;

• жінки та навколишнє середовище;

• дівчата ³⁹.

Приймаючи Пекінську платформу дій, уряди взяли на себе зобов'язання з ефективного включення гендерного аспекту у всі державні інститути, стратегії, планування та прийняття рішень. На практиці це означало, що до прийняття рішень або виконання планів завжди необхідно проводити аналіз їх наслідків як для жінок, так і для чоловіків, а також аналіз потреб жінок і чоловіків. Наприклад, замість прагнення поступово зробити існуючу систему освіти більш доступною для жінок, включення гендерного аспекту зажадає реконструкції (перебудові) цієї системи таким чином, щоб вона в рівній мірі відповідала потребам як жінок, так і чоловіків.

Введення гендерного компонента зажадало перегляду всієї структури суспільства в цілому і структурної основи нерівності. Тому основна увага більше не зосереджувалася на жінках і їх становищі в суспільстві, а була перенесена на перебудову інститутів та процесу прийняття політичних та економічних рішень в суспільстві в цілому.

Підтримуючи Платформу дій, Генеральна Асамблея ООН закликала всі держави, структури ООН та інші міжнародні організації, а також НУО та приватний сектор вжити заходів щодо виконання її рекомендацій. Всередині самих країн-членів ООН державним (національним) механізмам, створеним раніше для зміцнення статусу жінок, була додана нова функція центральних координуючих органів з впровадження гендерного компонента в усі інститути та програми. В рамках системи ООН Генеральний секретар запровадив посаду спеціального радника з гендерних питань, в чиї обов'язки входить забезпечення в рамках всієї системи обліку гендерного компоненту у всіх сферах діяльності ООН. За ООН була також закріплена ключова роль з контролю над виконанням положень Платформи ⁴⁰.

Пекінська конференція мала великий успіх як в сенсі масштабу і представленості на ній величезної кількості країн, так і в плані результативності. Це були найбільші в історії збори представників урядів та НУО, на яких були присутні 17 000 делегатів, включаючи представників 189 країн. Одночасно з конференцією проводився Форум НУО, який також побив всі рекорди, зібравши понад 47000 учасників.

Присутність і вплив НУО, однієї з найактивніших сил у боротьбі за гендерну рівність, разюче зросла з часу проведення конференції в Мехіко в 1975 році. У Пекіні НУО мали безпосередній вплив на зміст Платформи Дій і згодом зіграли важливу роль, вимагаючи від своїх національних лідерів звіту про виконання взятих на себе зобов'язань по виконанню положень Платформи.

Після прийняття Декларації тисячоліття у вересні 2000 року на Саміті тисячоліття, гендерна проблематика була включена до Цілей розвитку тисячоліття. Причому найбільш повне втілення це знайшло в меті № 3 («Заохочення рівності чоловіків і жінок та розширення прав і можливостей жінок») і меті № 5 («Скоротити на три чверті коефіцієнт материнської смертності»).