3.Питання.4с

3. Занепад Української козацької держави. Запорізьке козацтво на завершальному етапі своєї історії.

Останній період (1734–1775 рр.) в історії Запорозької Січі позначився з одного боку, помітним економічним піднесенням Запорожжя, з другого – поступовим занепадом автономії Запорозької Січі.

Посилення феодально-кріпосницького і національного гніту в центральних районах України і відносний спокій на російсько-кримських кордонах сприяли народній колонізації Запоріжжя. В 70-х роках ХVІІІ ст. населення Запоріжжя становило близько 100 тис. чоловік. У зв’язку з цим ускладнилося й управління краєм. Саме тоді склався адміністративно-територіальний поділ Запоріжжя на 8 паланок (округів).

Не менш важливим для аналізу проблеми є й те, що відбувалися зміни і в економіці Запорозької Січі, які полягали, насамперед, у розширенні землеробства, якого раніше майже не було, і в подальшому розвитку скотарства і промислів. У сільському господарстві значне місце зайняли зимівники, де успішно розвивалося скотарство, 33 конярство, вівчарство та землеробство. Основна маса населення зосереджувалася в слободах. Земля вважалася власністю всього війська і Кіш відводив її власникам зимівників і слобідським громадам.

Населення слобід виконувало різні повинності. Головною повинністю козака була військова служба на власний кошт. Посполитих звільняли від військової служби, але натомість вони відбували багато інших повинностей на користь війська і сплачували грошові податки. Заможне козацтво всіляко обмежувало компетенцію військової ради, прагнуло замінити її Радою старшини і «значного товариства».

У др. пол. ХVІІІ ст. козацтво почало відокремлюватися від посполитих, перетворюватися на верству, головним обов’язком якої була військова служба, а привілеєм – участь у самоврядуванні та військовій раді.