Стан і основи невиснажливого використання та збереження недеревних рослинних ресурсів

Лісокористування в лісах держлісфонду включає крім заготівлі деревини (як основне лісокористування) ще й збір технічної і лікарської сировини, дикорослих плодів, горіхів, грибів, ягід, а також сінокосіння, випас худоби, як побічне лісокористування та в культурно-оздоровчих та науково-дослідних цілях, для потреб мисливського господарства тощо.

Окремої уваги заслуговує питання використання та охорони недеревинних ресурсів лісу, тобто ресурсів побічного користування, яке за останнє десятиріччя погіршилось. Зокрема, в Держкомітеті лісового господарства України та його регіональних підрозділах відсутній окремий підрозділ, який регулював би питання побічного лісовикористання та охорони біорізноманіття. Як наслідок, неконтрольований збір і часте вивезення за межі держави ягід чорниці, журавлини; грибів, сировини лікарських рослин, тобто частки рослинних ресурсів лісу. Відсутність централізованого обліку, регулювання та контролю обсягів використання, координації заходів збереження недеревинних рослинних ресурсів як на території лісового фонду, так і за його межами сприяє стихійному їх використанню. При тому, що надмірна заготівля ягід чорниці, суниці, малини, журавлини не завдає значної шкоди популяціям цих видів, заготівля кореневищ аїру, калгану, пагонів багна, мучниці, кори крушини і ряду інших видів без дотримання нормативів збору неминуче призводить до виснаження природних ресурсів цих видів.

Стан та використання кормових та технічних ресурсів

Трав'янисті рослинні ресурси України представлені лучними (5,4 млн га), болотними (0,60 млн га), плавневими (0,96 млн га), водними (в тому числі прибережними) прісноводними (1,50 млн га) і морськими (0,80 млн га), солонцевими і солончаковими (0,58 млн га) та степовими (0,38 млн га). Щорічно вони продукують 29 836 тис. т органічної речовини і відзначаються багатством господарсько цінними видами, зокрема кормовими (46% від загального числа видів), лікарськими (23%), технічними (12%), декоративними (72%), харчовими (13%), медоносними і пергоносними (76%) та ін.

Багаторічний екстенсивний характер розвитку продуктивних сил в Україні, деформована структура господарства при відсутності враху­вання й запобігання наслідків господарської діяльності, руйнівний вплив на природні екосистеми, а також надмірне, неощадливе і спро­щене використання трав'янистих ресурсів призвели до їх виснаження.

Площа сінокосів і пасовищ в Україні за останні 40 років скоротилася на 2,5 млн га, у тому числі з 1991 р. до 2003 р. - на 1,4 млн га і становить 5,4 млн га, або 8,9% до всієї території України, а до сільськогосподарських угідь - 12,8%. У світі ці показники становлять відповідно 26,5 і 72,0%, або в 3 і 5,6 разів більші.

Скорочення лучних угідь призвело до різкого посилення антропо-зоогенного навантаження на них, істотного погіршення екологічної та господарської цінності фітоценозів, зниження продуктивності та небез­печного рівня зменшення в кормових ресурсах трав'яних і, особливо, пасовищних кормів, як енергетично і економічно більш вигідних.

Сучасний збір рослинної маси з лучних угідь становить 7958 тис. т сухої речовини загальною вартістю у порівняних цінах 1996 р. - 1307 млн грн., що дорівнює 12,2% вартості валової продукції тваринництва у 1999 р. Це в 1,9 рази менше потенційної їх можливості.

Сучасний стан довкілля та виробництва за попередніми підрахунками вимагають розширення лукопасовищних угідь на 7-8 млн га за рахунок виведення з інтенсивного обробітку орних земель і створення на них тривало-стійких сіяних фітоценозів та відновлення продуктивного потенціалу існуючих лучних екосистем на основі запровадження екологічно безпечних енергозберігаючих технологій поліпшення та збалансованого використання.

Здійснення заходів у зазначеному напрямі дозволить: істотно змінити структуру кормових ресурсів у бік збільшення в них трав'яних кормів - у складі об'ємистих кормів до 45-55%, а суто пасовищних - до 30-35%; у літній період перевести худобу на пасовищну форму утримання і на цій основі перетворити м'ясо-молочне скотарство у рентабельну галузь; збалансувати агроландшафти з доведенням у них дестабілізуючих чинників (рілля, сади) до стабілізуючих (природні та сіянні лукопасо­вищні угіддя, ліси, лісосмуги) як 1:1 і на цій основі припинити ерозійні процеси або звести їх до допустимих норм; поліпшити видовий та фіто-ценотичний стан лучних екосистем; підвищити біосферну роль, а також естетичну та рекреаційну цінність як окремих елементів, так і ландшафту в цілому; поліпшити стан водних ресурсів; створити сприятливі умови для збереження цінного генофонду рослин і диких тварин.

Здійснення заходів по відтворенню та охороні лучних угідь повинно стати складовою частиною державною політики, що базується на відповідному законодавстві. Тому по луках має бути прийнятий Кодекс на зразок Лісового кодексу України, який би регулював правові відносини з метою забезпечення підвищення продуктивності, охорони та відтворення лук, посилення їх корисних властивостей, задоволення потреб суспільства у рослинних ресурсах на основі їх науково обґрунтованого збалансованого використання.

Державне управління і контроль за охороною, захистом, викорис­танням та відтворенням лучних угідь, забезпечення єдиної технічної політики, впровадження в лучне кормовиробництво сучасних досяг­нень науки, техніки, технологій і передового досвіду повинно здійсню­ватися через адміністративно-правові органи всіх рівнів та реалізува­тися господарськими формуваннями - землекористувачами всіх форм власності на землю з дотриманням правових і технічних регламентів раціонального ведення лукопасовищного господарства та використан­ня ресурсів лучних екосистем залежно від природних та економічних умов, цільового призначення, розташування, еколого-біологічного складу рослинних угруповань та функцій, яки вони виконують.

Багаторічний екстенсивний характер розвитку продуктивних сил в Україні, деформована структура господарства при відсутності врахування й запобігання наслідків господарської діяльності, руйнівний вплив на природні екосистеми, а також надмірне, неощадливе і спрощене використання трав'янистих ресурсів призвели до їх виснаження.

В останні ЗО років має місце пряме скорочення площ і запасів трав'янистих рослинних ресурсів, зумовлене антропогенним впливом: болотних - внаслідок проведення осушувальної меліорації, перевипасу та нерегламентованого відчуження фітомаси, водних - внаслідок перерозподілу та відйому стоку, антропогенного евтрофування та забруднення води, осушення водойм, степових - через розорювання степів до критичної для функціонування фіторесурсів межі, перевипасу ділянок, що залишилися, та заліснення схилів балок і ярів, солонцевих і солончакових - внаслідок перевипасу, обводнення та підтоплення оточуючих територій. За останні 10 років спостерігається стійке зниження фітомаси і первинної продукції, різке зменшення частки господарсько цінних видів, майже повна втрата (для галофільної і степової) і часткова (болотної і водної) регуляторних функцій ресурсів. За темпами деградації, що має тенденції до зростання, на першому місці знаходяться степові ресурси, на другому - солонцеві й солончакові, на третьому - болотні.

Налагодження економічних механізмів господарювання через за­провадження в кормовиробництві енергозберігаючих технологій, механі­зацію і автоматизацію при вирощуванні сільськогосподарських культур, забезпечення землеробства добривами і гербіцидами дозволить істотно поліпшити збалансованість природних і сільськогосподарських ландшафтів, відновити видове й ценотичне різноманіття природних лук, суттєво зменшити чи припинити ерозійні процеси лучних угідь.

Найбільш порушеними, практично втраченими є рослинні ресурси природних ландшафтів Буджакських степів України (Одеська обл.) (Пащенко, 1999), степів Дністровсько-Дніпровського (Дніпропетровська, Херсонська, Миколаївська, Одеська області), Дніпровсько-Сіверськодонецького межиріч та Північного Приазов'я (Луганська, Донецька, Запорізька, Дніпропетровська області), Задонецьких (Старобільських) степів (Луганська обл.) України та природних ландшафтів Нижньодніпровських (Херсонська обл.), Присивасько-Приазовських (Херсонська обл.), Кримських (автономна республіка Крим) степів.

Досить порушеними є трав'янисті рослинні ресурси морських узбереж, пересипів, кіс, плавнів (природних ландшафтів української частини Середньоруського (Харківська, Полтавська області), Лівобережно-Дніпровського (Київська, Полтавська, Сумська області) та Дністровсько-Дніпровського (Черкаська, Вінницька,

Кіровоградська, Хмельницька області) лісостепового краю, Західноукраїнського (Рівненська, Тернопільська, Львівська обл.) широколистянолісового краю. Менш порушеними є рослинні ресурси Українського Полісся (Волинська, Рівненська, Житомирська, Київська, Чернігівська області), зокрема Чернігівського, Новгород-Сіверського і Житомирського.

Крім втрати ресурсного потенціалу, спостерігається чітка тенденція в напрямі деградації ресурсів, яка проявляється у зростаючій неповночленності, синантропізації, зниженні біогеохімічної функції.

Значна частина трав'янистих рослинних ресурсів розміщена на радіаційно забруднених територіях. У їхньому складі близько 25% валових запасів лікарських трав'янистих рослин, які вже виключені зі сфери використання. Практично втрачені внаслідок радіоактивного забруднення запаси мучниці. На радіоактивно забруднених територіях знаходиться близько 90% запасів журавлини, 80% запасів чебрецю повзучого і багна болотного, 70% - бобівника трьохлистого, плауна булавовидного, вереса звичайного, 60% - чорниці, 40% - брусниці та орляку звичайного, 30% - перстачу прямого, щитовника чоловічого, конвалії лікарської, перстачу білого. В районах радіоактивного забруднення зосереджено ЗО - 35% запасів харчових і 15 - 20% пряно-ароматичних, а також близько 40% кормових трав'янистих ресурсів.

В Україні спостерігається тенденція до значного зниження обсягів (у тому числі видів, сировина яких експортувалася) заготівлі лікарських рослин, зумовлена як радіоактивним забрудненням територій, так і виснаженням їх запасів внаслідок посилення антропогенного впливу на довкілля. Втрати від зниження обсягу експорту складають близько 15-20 млн грн.

Серйозність очікуваних екологічних, економічних і соціальних наслідків від втрати трав'янистих рослинних ресурсів, які матимуть місце в найближчі 20-30 років, вимагає нових підходів до управління територіями, на яких вони існують. Складність вирішення проблеми зумовлена тим, що більшість із цих територій розташована в регіонах, де землі інтенсивно використовуються і чималі площі зазнають непрямого впливу інтенсивного землекористування (сільське господарство, урбанізація, спорудження крупних господарських об'єктів тощо).

Порушення функціонування трав'янистих рослинних ресурсів, як і інших, має високу ціну - економічну, соціальну, екологічну. Крім руйнування генофонду, стає реальною загроза втрати їх біотопічних та багатьох інших функцій що, в свою чергу, є загрозою природній основі існування населення України.

Усунення деградації та невиснажливе використання можливе лише за умови створення ефективної та раціональної системи законодавства, охорони та управління в галузі використання рослинних ресурсів і на їх основі проведення широкомасштабних заходів по відтворенню та оптимізації останніх.

Існуюча нормативно-правова база в галузі використання ресурсів у сучасних економічних умовах не є ефективною, зокрема:

• недостатньо враховані суперечливі інтереси щодо використан­ня ресурсів різними відомствами: аграрними, промисловими, кому­нального господарства, охорони здоров'я тощо, а також приватними власниками;

• відсутня інтегральна оцінка реальної цінності трав'янистих ресурсів;

• не опрацьовані достатньою мірою економічні механізми відшкодувань на відтворення ресурсів, зокрема тих, які інтенсивно експлуатуються (кормові, лікарські, технічні), а також на їх непряме використання.

Ефективність управління знижується внаслідок неопрацьованості системи екологічного моніторингу за станом трав'янистих рослинних ресурсів, а також відсутності їх державного обліку і кадастру.

Основним механізмом усунення дисбалансу використання трав'янистих рослинних ресурсів є проведення радикальних змін у законодавстві. Насамперед, необхідно розробити та прийняти на державному рівні відповідний документ щодо системи правових гарантій і формування державної політики з раціонального використання фіторесурсів на основі дотримання національних інтересів України і необхідності збереження ресурсів для прийдешніх поколінь.

Не менш важливим механізмом усунення дисбалансу використання трав'янистих ресурсів є об'єднання зусиль та гармонізація діяльності, що, в свою чергу, зумовлює необхідність створення міжвідомчого комітету з питань охорони та використання фіторесурсів.

Актуальним є розроблення окремої конкретної політики щодо трав'янистих рослинних ресурсів України з метою опрацювання шляхів еколого-економічної збалансованості їх використання. Це важливий крок до усвідомлення проблем, зокрема директивними органами, і проведення відповідних запропонованих заходів. Окрема політика стосовно фіторесурсів посилить їх визнання як об'єкта, що вимагає особливих підходів до їх управління. Вона також буде сприяти більш ефективному розгляду питань збереження фіторесурсів, зокрема на законодавчому рівні, та участі в цих процесах широких кіл громадськості.

Під конкретною політикою щодо рослинних ресурсів розуміється прийнятий в якості практичних дій для збалансованого використання та збереження фіторесурсів набір принципів та керівних раціональних рішень. Керівним принципом конкретної політики, який допомагає зробити вибір як спеціальних заходів у природних умовах, так і стратегічних рішень на її рівні, є раціональне природокористування. Воно має базуватися на інтегральній оцінці фіторесурсів та їх функцій з урахуванням тенденцій розвитку суспільства, історичному огляді використання фіторесурсів, його впливу на їх стан з оцінкою реальних і прогностичних втрат, забезпеченні законодавчої та відомчої відповідальності за використання та збереження фіторесурсів, виявленні можливостей для розвитку відповідних програм партнерства та співробітництва.

Настав час змінити пріоритети оцінки біоресурсів з їх економічної (ринкової) вартості на екологічну (екосистемну), а саме, виходячи з позицій оцінки ролі окремого елемента біорізноманіття чи їх сукупності у забезпеченні оптимального функціонування екосистем. При ринковому підході до використання біорізноманіття і його сировинних ресурсів, особливо рослинних, важливо забезпечити централізоване регулювання такого використання з боку держави, аби не допустити збіднення і виснаження природних біоресурсів.

У цілому існуюча система використання фіторесурсів, яка складалася в умовах функціонування командно-адміністративної системи, є екологічно згубною та економічно невиправданою. Недосконала організаційна структура управління, охорони та використання природних рослинних ресурсів. Наявні роз'єднаність та суперечливі інтереси різних відомств. Стандарти якості природних ресурсів значною мірою мають декларативний характер та встановлені без урахування їх реальної ціни. Система економічного механізму використання фіторесурсів є неефективною. Відсутність ефективної системи моніторингу не дозволяє отримати реальну інформацію про стан ресурсів і відповідно знижує ефективність управління.

Історично склалося, що традиційна економіка направлена на добування, переробку і споживання природних ресурсів, а не на їх збереження. Тому оцінка вартості традиційно застосовується до товарів та послуг, які проходять через ринкову систему. При цьому екологічна вартість природних ресурсів, особливо біоресурсів, часто не оцінюється. Важливо розробити такі критерії оцінки об'єктів біорізноманіття, які б враховували екологічні наслідки прямого використання ресурсів біорізноманіття чи опосередкованого - через вплив господарської діяльності на екосистеми. Така оцінка має базуватись на вигодах екологічно безпечного природокористування, враховувати можливості відновлення тощо.

Стан та використання ресурсів лікарських рослин

У сфері використання недеревних рослинних ресурсів на сьогодні залишається найменш врегульованим використання природних фіторесурсів як джерела лікарської сировини для потреб національної фітоіндустрії та аптечної мережі. Нині з природного середовища заготовляється близько ЗО видів лікарських рослин. Близько половини з них мають обмежене поширення. В умовах інтенсивного антропогенного пресу на природні екосистеми все менше лишається місць де зростають лікарські рослини в кількості, достатній для іх заготівлі як сировини. Особливо це стосується видів з вузькою екологічною амплітудою для яких зміна умов зростання може спричинити катастрофічні наслідки. Відновлення ресурсів цих видів в їх природних локалітетах практично неможливе у зв'язку з незворотністю природних процесів.

Так, лепеха звичайна (аїр, Acorus calamus L.) чутлива до зниження рівня ґрунтових вод. На ділянках, які підлягають осушенню, швидко втрачає сировинну цінність вже через рік-два. Зменшуються віталітетні показники: висота рослин, товщина кореневищ та їх щільність на одиницю площі. Суцільні масиви розпадаються на окремі фрагменти, які локалізовані в пониженнях. Екстремальним для сировинної цінності лепехи є тривале зниження рівня води нижче 10 см. Такі несприятливі екологічні умови часто ускладнюються використанням частково осушених ділянок заплав з її популяціями під пасовища. Нерегульована заготівля на частково осушених ділянках веде до катастрофічного зменшення природних ресурсів виду і це неминуче виражається в зменшенні обсягів його заготівлі. У цілому по Україні у 2001 р. заготовлено 17,7 т кореневищ аїру, тоді як середньорічна заготівля 1977-1979 pp. складала 282 т, у 1989 р. - 219,38 т (табл. 1), а в 1968 р. - 806 т. Лепеха звичайна (аїр) належить до групи видів, природний сировинний запас яких в Україні знаходиться на межі виснаження. За останні 20 років її ресурси скоротились більше ніж у 10 разів. Втрачені природні ресурси цього виду відновити неможливо. Тому зараз важливо суворо контролювати використання його природних ресурсів (рис. 3).

Запаси сировини (кори) крушини ламкої (Frangula alnus Mill.) у цілому на Україні великі, однак нерегульоване використання сировини, широкомасштабне осушення на Поліссі спричинили різке скорочення сировинного ареалу та природних ресурсів крушини. Значна частина ресурсів крушини зосереджена нині в зоні радіологічного контролю і вилучена з використання. Статистика заготівлі свідчить про наявність стійкої тенденції до зменшення обсягів заготівлі сировини цього виду рослин (рис. 4). Заготівля кори крушини у значних обсягах можлива на території екологічно чистих районів у Львівській, Рівненській, Хмельницькій областях. Обмежені контрольовані заготівлі можливі у Сумській, Чернігівській, Житомирській, Волинській, Тернопільській та Івано-Франківській областях. У зв'язку з радіоактивним забрудненням основного ресурсного регіону виду сировина крушини, заготовлена в поліських районах Волинської, Рівненської, Чернігівської, Житомирсь­кої та Київської областей, підлягає радіологічному контролю.

Подібна динаміка властива ряду інших видів, віднесених до недеревинних ресурсів лісу: бобівника трилистого, багна звичайного, сухоцвіту багнового, чебрецю повзучого тощо. Така ситуація значною мірою є наслідком відсутності належного контролю за використанням рослинних ресурсів і потребує невідкладного вирішення.

Для становлення та вдосконалення механізмів збереження біорізноманіття і його сировинних ресурсів важливо встановити ефективну і економічно обгрунтовану систему чітких прав і обов'язків власників та користувачів природних біоресурсів, а також економічно оцінити вартість цих ресурсів з урахуванням їх екологічної, функціональної, естетичної, культурної, наукової, суспільної цінності.

Цінність ресурсів різноманіття визначається не тільки їх сировинною вартістю як природного джерела сировини для різних галузей промисловості чи застосування їх населенням для задоволення харчових, лікувальних, естетичних потреб, а і його екосистемними функціями. Важливим при цьому є стан ресурсів певного елемента різноманіття. Ми розглядаємо стан ресурсів конкретного виду як результат взаємодії біотичних потенцій виду з детермінуючими чинниками навколишнього середовища і, насамперед, з різними проявами антропопресингу.

В умовах трансформованого навколишнього середовища сировинні ресурси виду рослин чи грибів значною мірою зумовлені його біотичними потенціями (інтенсивністю розмноження, життєвою активністю, толерантністю, адаптивністю тощо), наявністю екосистем, оптимальних для зростання та ступенем антропогенного пресингу на ці екосистеми.

Різноманітність антропогенних порушень природних екосистем ве­лика і з ресурсних позицій малопередбачувана, оскільки ступінь пору­шення і стан ресурсів конкретного виду визначається сукупністю факторів. У першу чергу це співвідношення інтенсивності порушення середовища існування виду, з одного боку, і здатності виду витримувати стрес та адаптуватися до змінених умов середовища зі збереженням функцій розмноження, з іншого. Тому для розроблення наукових основ регульованого збалансованого використання природних ресурсів фіторізноманіття важливою є його диференціація за відношенням до різних проявів антропопресингу. Особливо це стосується недеревних рослинних ресурсів.

Ми проаналізували поширення, стан ресурсів, особливості їх відновлення після порушення середовища існування внаслідок господарської діяльності людини більше 1000 дикорослих видів судинних рослин України, які мають визнані лікувальні властивості, і умовно виділили кілька групових категорій, що різняться між собою відношенням до антропопресингу. Варто зазначити, що офіційна національна медицина використовує як сировину менше 10% цих видів. Народна медицина використовує більше 500 видів лікарських рослин, однак визначити обсяги такого використання практично неможливо.

Встановлено, що близько 30% - 354 проаналізованих види, мають переважаючі ознаки антропофілів, тобто видів, для яких господарська діяльність людини сприяє збільшенню їх ресурсів. Це переважно види порушених екосистем. Вони швидко адаптуються в змінених екотопах, активно займають порушені ділянки, здатні тривалий час витримувати несприятливі умови та мають інші адаптивні властивості, які дозволяють їм широко розселятись, іноді проявляючи експансію. Серед лікарських рослин України до таких видів належать полин гіркий (Artemisia absinthium), полин звичайний (A. vulgare), пижмо звичайне (Tanacetum vulgare), мильнянка лікарська (Saponaria officinalis), чистотіл великий (Chelidonium majus), кропива дводомна (Urtica dioica), череда трироздільна (Bidens tripartita), спориш (Polygonum aviculare), деревій майжетисячолистий (Achillea submillefolium), грицики (Capsela bursa-pastoris), мати-й-мачуха (Tussilago farfara), подорожник великий (Plantago major) та ін. Вони мають великі ресурсні потенції і сприятливі умови до їх реалізації.

Фітосировинні ресурси таких видів достатні для задоволення потреб фарміндустрії та служб охорони здоров'я населення в Україні. В економічному відношенні потреби в обмеженні обсягів використання їх запасів немає. Однак інтенсивне їх розмноження на порушених ділянках веде до зміни структури природних фітоценозів, перешкоджає відновленню, збіднює біорізноманіття, порушує функціональну цілісність і стійкість екосистем.

Основними заходами щодо регулювання використання цих видів може бути більш широке застосування їх корисних властивостей і ресурсів в різних галузях господарства.

Серед проаналізованих видів найбільшу групу - близько 60% (631 вид) - складають ті, які негативно реагують на значне порушення природних умов їх існування. Інтенсивний антропогенний пресинг (випас худоби, надмірна заготівля сировини, рубки лісу, осушення боліт і заплав) призводить до різкої зміни ценоекологічних умов життя цих видів, дигресії популяцій, пригнічення репродуктивних властивостей, втрати сировинної цінності. До цієї групи належать традиційні лікарські види: калган (Potentilla erecta), цмин пісковий (Helichrysum arenarium), конвалія (Convallaria majalis), суниці лісові (Fragaria vesca), материнка звичайна (Origanum vulgare), зверобій звичайний (Hypericum perforatum), вовче тіло болотне (Comarum palustre), печіночниця звичайна (Hepatica nobilis), алтей лікарський (Althaea officinalis), синюха голуба (Polemonium caeruleum) тощо. Інтегральними для цієї групи є показники інтенсивності процесів життєдіяльності та тривале існування на певній території, однак структура популяцій і здатність витримувати інтенсивне антропогенне навантаження відрізняється. Серед лімітуючих факторів для більшості з цих видів на першому місці є екологічні: зволоженість, освітленість, хімічний та механічний склад грунту. Різка їх зміна в результаті різних форм антропопресингу завдає шкоди популяціям.

Багато з них здатні витримувати тривалий критичний період, а при припиненні чи обмеженні негативного впливу і створенні оптимальних екологічних умов - більш чи менш активно відновлюватись і займати своє місце у фітоценозі. Однак період відновлення, особливо видів лісових, болотних екосистем, може тривати багато років. На осушених ділянках популяції багатьох з них, як правило, не відновлюються. Погіршення екологічних умов у межах локалізації сировинних масивів спричинили кризову ситуацію сировинного потенціалу багатьох цінних видів рослин. Під загрозою остаточного виснаження фіторесуреів в екологічно чистих районах України знаходяться багно звичайне (Ledum palustre), бобівник трилистий (Menyanthes trifoliata), золототисячник (Centaurium ery-thraea), оман високий (Inula helenium) та деякі інші.

Природні фіторссурси цієї групи видів в Україні обмежені, їх вико­ристання потребує контролю за використанням через визначення нор­мативів та встановлення лімітів у порядку спеціального використання їх сировинних ресурсів. Необхідно прискорити затвердження нормативно-правового акта щодо регулювання правил і норм такого використання та забезпечити ознайомлення з ним широких верств населення.

Близько 10% складають види, популяції яких при порушенні їх ценоекотопів в результаті господарської діяльності не відновлюються або відновлюються дуже повільно, - антропофоби. Спільними ознаками для них є вузька екологічна амплітуда, слабка здатність до адаптації при зміні умов зростання, різке пригнічення життєвих функцій при різних проявах антропопресингу тощо. Серед лікарських до цієї групи належать плаун булавовидний (Lycopodium clavatum), родіола рожева (Rhodiola rosea), арніка гірська (Arnica montana), солодка гола (Glycyrrhiza glabra), горицвіт весняний (Adonis vernalis) та ін. Фіторесурси цих видів, які були б достатніми для заготівлі -відсутні. Багато з них (73 види) занесено до Червоної Книги України (1996) і використання їх не допускається.

Інші види цієї групи підлягають суворому контролю за обсягами використання. Необхідно розробити заходи з охорони та відновлення їх популяцій у природних локалітетах.

Скорочення, а в окремих випадках і виснаження наявних сировинних резервів багатьох цінних видів дикорослих лікарських рослин України спричинене рядом антропогенних, екологічних та економічних факторів і часто є наслідком безвідповідального ставлення до природи та її дарів. Так, заготівля та збір для власних потреб лікарських рослин у більшості випадків ведеться без урахування норм та правил збору сировини, що веде до виснаження масивів лікарських рослин, котрі ще збереглися. Передусім це стосується сировинно-дефіцитних видів лікарських рослин: горицвіту весняного (Adonis vernalis), астагалу шерстистоквіткового (Astragalus dasyanthu), латаття білого (Nymphaea alba), глечиків жовтих (Nuphar lutea), солодки голої (Glycyrrhiza glabra), аїру (Acorus calamus) тощо, скорочення запасів котрих спричинене, з одного боку, різким зростанням експлуатаційного навантаження на природні масиви, з іншого - порушенням екосистем з розвитком незворотних сукцесій рослинного покриву та зникненням цих видів на порушених ділянках.

Інтенсивне експлуатаційне та господарське навантаження на природні локалітети арніки гірської, астрагалу шерстистоквіткового призвели до виснаження їх фіторесуреів до такої міри, що ці види занесено до Червоної книги України з метою збереження їх генофонду.

Зберегти природні рослинні ресурси, у тому числі ресурси дикорослих лікарських рослин, не значить заборонити чи припинити їх використання. Йдеться про їх збалансоване використання з метою забезпечення здатності відновлення і стійкого розвитку для нинішнього і майбутнього поколінь.