37

Тема 4. Система цінностей європейської цивілізації XX – початку XXI століть.

1. Передумови становлення постіндустріальної цивілізації: революційний стрибок в сфері науки, технологій та виробництва.

2. Інформаційна революція як внутрішньо-трансформаційний процес сьогодення: позитивні та негативні аспекти.

3. Цінності людини постіндустріальної цивілізації.

4. Система загальнолюдських цінностей в динаміці і діалозі цивілізацій в умовах глобалізації.

5. Перспективи і можливості становлення загальнолюдської цивілізації.

1. Передумови становлення постіндустріальної цивілізації: революційний стрибок в сфері науки, технологій та виробництва.

Початок переходу до постіндустріального суспільства пов’язаний з другим етапом науково-технічної революції, який почався в 70-і роки XX ст. Саме в цей час освоюються принципово нові технології. Корінні зрушення відбуваються у сфері транспорту і зв’язку. Почалася Зелена революція –розвиток техносфери загострив екологічні проблеми до глобальних масштабів і в той же час виникли якісно нові можливості для їх вирішення.

Радикальні зміни відбулися у формах організації виробництва. Індустріальних гігантів все більш тіснять малі і середні підприємства, об’єднані в консорціуми, асоціації і фінансово-промислові групи. Відходить в минуле перетворення людини на гвинтик величезних технічних, економічних і соціально-політичних систем. В той же час становлення постіндустріального суспільства проходить на тлі складних інтеграційних і дезінтеграційних процесів, які відображають основні тенденції цивілізаційного розвитку на рубежі XX і XXI століть.

Однією з характерних рис постіндустріальної цивілізації є інтернаціоналізація економіки. Ця тенденція, що зародилася ще в епоху індустріальної цивілізації, на рубежі століть стала домінуючою. Третя науково-технічна революція викликала прискорення процесу залучення країн в міжнародний розподіл праці, обміну продукцією і інформацією, що послужило основою для виникнення в другій половині XX ст. феномену відкритої економіки або інтернаціоналізації економіки на основі процесів інтеграції. Вже на початку XX ст. існували міжнародні підприємства, які в другій половині XX ст., використовуючи ЕОМ і сучасні засоби зв’язку, почали перетворюватися на багатогалузеві комплекси.

Іншим проявом процесів інтернаціоналізації на рубежі індустріальної і постіндустріальної цивілізацій є міждержавна інтеграція національних господарств. Найбільш розвиненою формою такої інтеграції є Європейський Союз. Рішення про його створення у формі Європейського економічного співтовариства (ЄЕС) було ухвалене в 1957 р. Бельгією, Італією, Люксембургом, Нідерландами, Федеральною Республікою Німеччиною і Францією. Пізніше до ЄЕС увійшли Великобританія, Ірландія, Данія, Греція, Іспанія, Португалія, Австрія, Фінляндія, Швеція. Головною метою об’єднання було створення єдиного ринку товарів, послуг, робочої сили країн-учасниць шляхом досягнення чотирьох свобод: свободи пересування товарів, свободи пересування капіталів, свободи пересування послуг, свободи пересування робочої сили між країнами співтовариства. З 1993 р. ЄЕС називається Європейським Союзом (ЄС).

У 90-і роки інтеграційні процеси в Європі отримали подальший розвиток – функціонує Єдиний внутрішній ринок, з 1 листопада 1993 р. набув чинності Маастріхтський договір 12 країн ЄЕС, відповідно до якого Європейський Союз повинен перетворитися на валютний, економічний і політичний союз з єдиною зовнішньою політикою, єдиним громадянством, єдиною валютою.

Таким чином, інтеграція залучила в свою орбіту всі розвинені країни світу і більшість країн з середнім рівнем розвитку. Інтеграційні процеси не обійшли і порівняно молоді, держави, що розвиваються. До об’єднання їх підштовхувала необхідність захисту національних інтересів. На жаль загальносвітовий процес інтеграції слабо виражений на пострадянському просторі, але і тут останніми роками посилюються інтеграційні тенденції.

Постіндустріальне суспільство лише вступило в стадію свого становлення, і в даний час важко прогнозувати подальші шляхи цивілізаційного розвитку і подолання тих кризових явищ, яке воно частково успадкувало від індустріального суспільства, частково породжує само. Можна, проте, вже сьогодні намітити ряд тенденцій розвитку постіндустріальної цивілізації, які стають її відмінними рисами і, можливо, визначатимуть характер її розвитку.

Першою такою тенденцією виступає складна діалектика інтеграційних і дезінтеграційних процесів. Відходять в минуле промислові гіганти, інтенсивно розвивається малий і середній бізнес, зберігається багатоукладність економіки, зростає роль домашнього і особистого підсобного господарства, і разом з цим формуються, зміцнюються і вступають в гостру конкурентну боротьбу транснаціональні корпорації, прагнучі охопити весь світ. В той же час все більшою утопією при сучасному рівні розвитку світового господарства стає прагнення до домінування в глобальному масштабі якої-небудь окремої країни або одного світового господарського центру.

Другою тенденцією виступає нова складна динаміка в державних, соціальних і національних відносинах. Об’єктивно інтернаціоналізація економіки приводить до міждержавної інтеграції, але в той же час в рамках цієї інтеграції заглиблюється суперечність між державними і міждержавними (зокрема недержавними) інститутами, які починають відігравати велику роль. Ряд учених висловлює навіть достатньо аргументоване положення про поступове відмирання держави як тенденцію постіндустріальної цивілізації.

Позиція людини в системі соціально-економічних відносин також характеризується подвійністю і суперечністю. Розвиток гуманістичних і демократичних початків в багатьох державах, позбавлення людини, особливо в розвинених країнах, від необхідності бути гвинтиком у великих виробничих або соціальних структурах, зміна технологічного способу виробництва, розширення сфери кваліфікованої і інтелектуальної праці і можливостей здобути відповідну освіту і професійну підготовку, природно, дозволяє людині займати більш незалежну і захищену в економічному і соціальному плані позицію. Але разом з цим заглиблюється соціальна стратифікація, соціальні суперечності не тільки зберігаються, але досягають особливої гостроти в перехідні періоди.

Третьою тенденцією є сучасна діалектика становлення сфери розуму як відмінної риси і в той же час об’єктивної потреби розвитку постіндустріальної цивілізації. Знання, здатність його зберігати, концентрувати, набувати, обмінюватися, здобувати якісно нове знання, відіграє все більшу, якщо не домінуючу роль в розвитку постіндустріальної цивілізації. Не випадково постіндустріальна цивілізація отримала і іншу назву – інформаційна цивілізація. Відповідно, розвиток науки, сфер інтелектуальної діяльності, набуває ключової ролі. Це породило гостру потребу в ефективній масовій освіті як базі для розвитку необхідного інтелектуального і культурного потенціалу постіндустріальної цивілізації, і в той же час стимулювало поглиблення кризи освіти, оскільки освітні концепції, технології і системи вже багато в чому не відповідають вимогам нового часу.

Своєрідним проявом і розвитком цієї суперечності стало відокремлення інтелектуальної підготовленості особи від її загальної культури. Криза культури в цілому, розвиток масової культури і різних контркультур, девальвація старих естетичних і етичних ідеалів і цінностей, при болісному пошуку нових здатні привести до того, що Homo sapiens (Людина розумна) може зробити крок назад до особливого типу Homo habilis (Людини умілої), тобто типу особи, що володіє певним об’ємом інформації, навиками і уміннями інтелектуальних операцій, необхідних для професійної діяльності, і в той же час демонструє вузьке, шаблонне особисте культурно-етичне поле і нездатність до творчості у духовній сфері.

Таким чином, для наших днів характерний складний двоєдиний процес цивілізаційного розвитку. Постіндустріальна цивілізація, проходячи через проблеми і кризи, накопичує потенціал можливостей їх вирішення, що створює передумови для оптимістичного прогнозу подальшого розвитку європейської цивілізації та її цінностей.