8. Спроба налагодження співпраці русинської, польської та австрійської еліт. Політика «нової ери».

У 1890 р. Бадені звернувся до галицьких народовців з пропозицією укласти тристоронню «мирову угоду» (між австріяками, поляками та русинами). Лідери народовців Юрій Романчук, Сильвестр Сембратович та Олександр Барвінський уклали з польськими політичними колами і австрійським урядом компромісну угоду, яка ввійшла в історію під назвою «Нова ера». Угода мала назавжди знищити русофільство, тому подальші сеймові засідання перетворилися в потужну польсько-народовську акцію проти русофілів. Офіційного тексту угоди не було складено і жодних документів підписано не було. Усе трималося на «чесному слові». “Новоерівська” політика не знайшла широкої підтримки ні у польському ні у русинському таборах. Серед русинів проти неї виступили русофіли і радикали. Крім того, угода була укладена за часів, коли чеські, словенські і хорватські політики домагалися такої реформи виборчого закону, яка б підірвала німецько-угорсько-польське домінування в парламенті. Для координації дій вони заснували Слов'янську коаліцію, до якої закликали і депутатів-русинів. Ті погодилися. 6 вересня 1892 р. урядова «Газета Львівська» та «Діло» повідомили про те, що цісар дав дозвіл на відкриття кафедри історії Східної Європи у Львівському університеті, а професор, який її очолить, викладатиме українською. Дослівно її назва звучала так: «друга кафедра світової історії з особливим прийняттям до уваги історії Східної Європи». В травні 1894 р. «Народна Рада» розділилася на фракцію «угодовців» на чолі з О. Барвінським та опозиційну фракцію Ю.Романчука. «Угодовці» спробували продовжити шлях до порозуміння з поляками («новий курс»). Але більшість народовців відмовилися підтримати цю політику і почала шукати порозуміння з русофілами. Прийшов кінець політики «Нової ери».Політика «Нової ери» викликала зіткнення контроверсійних політичних позицій у галицькому громадянстві, кинула його у вир тривалих дискусій і зрештою призвела до суттєвих змін в українському політичному спектрі Галичини.

9. Друга («культурницька») фаза українського націєтворення (кін. 40-х рр. – 80-ті рр. ХІХ ст.): а). Кирило-Мефодіївське товариство;б). Утворення і діяльність українських громад;в). Журнал «Основа».

Кирило-Мефодіївське товариство (братство) виникло у Києві на початку січня 1846 р. і діяло до кінця березня 1847 р. засновниками виступили Василь Білозерський, Микола Гулак, Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш, Опанас Маркевич. Організація була названа іменами відомих слов'янських просвітителів Кирила і Мефодія. Програмовим документом товариства була “Книга буття українського народу” створена під впливом чеських і польських громадських діячів. Кирило-Мефодіївське братство проіснувало 14 місяців. У березні 1847 р. за доносом провокатора Олексія Петрова діяльність братства була викрита, а члени заарештовані. Наступного дня після смерті царя Миколи І, 19 лютого 1855 р., імператором Російської імперії став його син Олександр ІІ (1855 - 1 березня 1881 р. Уже 1855 р. Олександр II дав амністію членам Кирило-Мефодіївського братства, які перебували на засланні. Його члени — П.Куліш, М.Костомаров, В.Білозерський, а трохи пізніше й Т.Шевченко — переїхали до Петербургу, який став духовним центром українського національного руху.Головним завданням громадянства Російської імперії на той час було звільнення селян. Основними напрямками діяльності громади були – освітня справа, видавнича діяльність, культурно-громадські заходи. Самі громадівці на перше місце у своїй діяльності ставили народну просвіту, а першочерговим завданням вважали популяризацію народної мови. На початку 60-х рр. ХІХ ст. виникають громади в Харкові, Полтаві, Чернігові, Одесі. Осередком національно-культурної роботи у 70-90-х роках стала Київська — так звана «Стара Громада», що утворилася на основі гуртка хлопоманів. Її лідерами були В. Антонович, Т. Рильський, А. Свидницький, П. Житецький. «Громади» об'єднували кращих представників інтелігенції Наддніпрянщини, вчених, освітян, літераторів, студентської молоді тощо.У 1878-1882 pp. M. Драгоманов у журналі «Громада», який виходив у Швейцарії, узагальнив погляди громадівців і виклав їх програму:демократизм, федералізм ,європеїзм , культурництво ,еволюційність.Перший номер журналу «Основа» датований січнем 1861 р. (вийшов у березні). Протягом року з’явилося ще 12 чисел, у 1862 р. – 10 чисел (11-е й 12-е набрані, але не надруковані). «Основа» – перший двомовний журнал енциклопедичного характеру. Видавався він накладом 1000 примірників. У численних публікаціях «Основи» – статтях, замітках, художніх творах розгорталася програма народної освіти та шкільництва. Діячі «Основи» закликали до організації народних шкіл для дітей і дорослих. Основяни, приділяючи увагу проблемам економічного життя українських земель. Причин занепаду «Основи» наприкінці 1862 р. називають декілька: це і брак коштів, і внутрішні суперечки та конфлікти в редакції За словами В.Білозерського, головна причина занепаду «Основи» полягала, в тому, що вона «не задовольняла усіх потреб читаючого суспільства».