27.Стосунки Данила Романовича з Литвою та ятвягами.

У XIII ст. договірні відносини галицьких і волинських князів з Литвою і Ятвязькою землею відзначались певними особливостями. Обидві вони перебували на стадії розкладу родоплемінного ладу, були язичницькими, незважаючи на хрещення Миндовга, що залишилося суто політичною справою самого литовського князя й не справило впливу ні на литовський народ, ні навіть на його панівну еліту.

Литва і ятвяги поважали лише силу, тому й не дивно, що в міру зміцнення влади Романовичів у Волинській землі відносини з ними стали набувати договірного характеру. 1219 р. “прислали князі литовські до великої княгині Романової й до Данила з Васильком, пропонуючи мир”. Є підстави думати, що мирні пропозиції надійшли внаслідок поразки, завданої Литві Волинським князівством. Незабаром по тому галицький книжник відзначив: “Поляки не припиняли шкодити, й Данило навів на них литву, та повоювала поляків і багатьох серед них перебила”. Отже, мирна угода з литовськими князями мала характер військового договору, спрямованого проти Польщі.

Галицько-Волинський літопис — єдине по суті джерело з цієї теми — протягом більшої частини 20-х років не згадує про русько-литов- ські відносини. З короткого ж повідомлення, яке датується 1227 р., відомо, що угода 1219 р. діяла й далі: “В той час воювала Литва проти Польщі, були вони мирні (щодо Русі — авт.) і прийшли до Берестя”. Однак служилий князь Романовичів Володимир Пінський, якому вони доручили “стерегти землю від ятвягів”, разом із берестянами напав на литовців і чимало перебив їх. Напевне, це й призвело до порушення угоди 1219 р. У 30-і — 40-і роки одні литовські князі залишаються союзниками Данила, інші воюють його землю. Втім, деякі вчені (В.Т.Пашу- то, наприклад) вважають, що договір 1219 р. існував до кінця 40-х років й був вигідний Романовичам, оскільки вони спирались на литовські сили проти краківських князів. Джерела не підтверджують цієї думки.

28Боротьба Данила Романовича проти монголо-татарської навали.

Зі смертю Романа розпочинається майже тридцятирічний період боротьби за галицький стіл. В цій боротьбі приймали участь, коли стали повнолітніми, і сини Романа Мстиславовича Данило й Василько. В 1238 р. Данило Галицький здобув Галич і почав успішно завершувати відновлення державної території. Галицько-Волинське князівство набирає сил та відвойовує втрачені позиції.

Навесні 1238 р. Данило розгромив тевтонських лицарів під Дорогочиним. Відчуваючи реальність постійної загрози із Заходу й Сходу, побудував цілий ряд міст-замків (Данилів, Крем’янець, Угровеськ та ін.). Незабаром він поширює свій вплив на Київ, у якому залишив управляти свого воєводу Дмитра. У період монгольської навали Данила Галицького не було в князівстві. Він перебував в Угорщині та Польщі, де намагався схилити феодальну верхівку цих держав до утворення антимонгольського союзу.

Монголо-татари розоривши князівства Середнього Подніпров’я, у грудні 1240 р. взяли Київ. Спалили його і знищили місцевих жителів, пронеслись по Галицькій землі, вдерлись у Польщу, Угорщину й Чехію. Не зумівши тут закріпитись, вони у 1242 р. повернулись назад, ще раз піддавши вогню і мечу Південно-Західну Русь. Спустошені Київське, Переяславське, Чернігівське князівства увійшли до складу одного із західних улусів (володінь) монголо-татарської держави – Золотої Орди. Збереглося лише Галицько-Волинське князівство.

1245 р. Данило Галицький поїхав до Золотої Орди, щоб отримати ярлик на управління землями. Формально визнавши залежність від хана, Данило тим самим намагався виграти час для збирання сил та підготовки вирішального удару по золотоординцям. Географічна віддаленість від Орди створювала для цього сприятливі умови. Сюди майже не навідувалися ханські баскаки, тут не проводилися тотальні переписи населення з метою обкладання даниною. Головний обов’язок князя полягав лише у наданні хану допоміжних збройних формувань під час його походів на Польщу та Литву.