47

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………….…....3

НАПРЯМКИ ТА АСПЕКТИ ВИВЧЕННЯ ДИТЯЧОГО МОВЛЕННЯ ….5

1. Дитяче    мовлення    як   предмет   лінгвістичного   дослідження……….....5

2. Поняття   автономного   дитячого   мовлення……………………………….6

3. Особливості   засвоєння   мови   дитиною…………………………………..10

4. Дитяче мовлення в літературному дискурсі (на матеріалі твору Льюїса Керрола   “Сільвія   та   Бруно”)……………………………………………..…16

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………..22

СПИСОК   ВИКОРИСТАНИХ   ДЖЕРЕЛ…………………...……………..24

ДОДАТКИ……………………………………………………….………………26

ВСТУП

Дитяче мовлення – це особливий етап розвитку мовлення дітей дошкільного та молодшого шкільного віку. Вивчення мовлення дітей вже протягом багатьох років привертає до себе увагу лінгвістів, психологів, соціологів, педагогів та інших вчених, що працюють у галузі гуманітарних наук.

Тема наукової роботи “Особливості дитячого мовлення” є актуальною, оскільки дослідження дитячого мовлення є необхідним для вирішення багатьох теоретичних і практичних питань, пов'язаних із виникненням і розвитком людської мови та її викладанням.

Об’єктом дослідження є дитяче мовлення в ситуації повсякденного спілкування дітей та репрезентовані в художніх творах англомовних авторів приклади мовлення дітей.

Предметом дослідження є фонологічні, лексичні та граматичні особливості дитячого мовлення.

Метою наукової роботи є аналіз особливостей дитячого мовлення на матеріалі англійської мови.

Для досягнення поставленої мети передбачається вирішення наступних завдань:

− з’ясувати специфіку визначення лексики дитинства як мовознавчого поняття;

− дослідити напрямки та аспекти вивчення дитячого мовлення;

− зазначити особливості засвоєння мови дитиною;

− визначити тематичні групи лексики дитинства у творі Льюїса Керрола “Сільвія та Бруно”;

− розглянути особливості передачі дитячого мовлення при перекладі.

Матеріалом для написання роботи послугували дослідницькі праці Т.М. Ушакової, С.Н. Цейтлін, Чарльза Фергюсона, К.Л. Крутій, О.Ю. Мойсеєнко, О.О. Рульової та інших. У роботі було використано приклади з дитячої художньої літератури (твір Льюїса Керрола “Сільвія та Бруно”), матеріали різноманітних сайтів мережі Інтернет та аудіозаписи дитячого мовлення .

Мета і завдання визначили вибір методів дослідження: зіставно-порівняльний метод, аналітико-описовий метод та кількісні підрахунки.

Практична цінність наукової роботи полягає в тому, що результати дослідження можуть знайти застосування при розробці програм навчання англійської мови та навчально-методичних матеріалів. Результати роботи можна використати на практичних заняттях з навчання усного мовлення.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, основної частини, висновків, переліку використаних джерел та додатків.

У Вступі обґрунтовується актуальність дослідження, визначаються завдання, мета, предмет, об’єкт, практична цінність роботи.

У Основній частині аналізується теоретичний матеріал з теми дослідження, розглядаються напрямки та аспекти вивчення дитячого мовлення, зазначаються особливості засвоєння мови дитиною, аналізується дитяче мовлення в літературному дискурсі (на матеріалі твору Льюїса Керрола “Сільвія та Бруно”) .

У Висновках узагальнюються результати дослідження.

Перелік використаних джерел нараховує 26 праць вітчизняних та зарубіжних вчених та електроні джерела.

Загальний обсяг роботи складає 42 сторінки.

Напрямки та аспекти вивчення дитячого мовлення

1. Дитяче мовлення як предмет лінгвістичного дослідження

Ще наприкінці XIX – у першій половині ХХ століття, коли проводились перші наукові спостереження і збір даних по дитячому мовленню, у роботах російських і закордонних лінгвістів (І. Тен, А.Н. Гвоздєв, Н.А. Рибников, В.А. Богородицький, Ф. Афонський, А.Р. Лурія, Л.С.Виготський) були закладені всі необхідні передумови для більш глибокого і різнобічного дослідження дитячого мовлення.

Починаючи з кінця 70-х – 80-х років ХХ століття, роботи, присвячені вивченню дитячого мовлення, характеризуються співробітництвом лінгвістики із соціологією (Е.Сноу, Ч.А. Фергюсон), етнографією (Е. Очс, Б.Б.Чіффєлін), прагматикою (Д. Хаймс, С. Эрвін-Тріпп).  На стику когнітивних наук і лінгвістики з'являється когнітивна семантика (Ф. Кордьє), у рамках якої досліджуються основні семантичні категорії дитячого мовлення, та онтолінгвістика (лінгвістика дитячого мовлення), що спеціалізується на комплексному вивченні розвитку мовлення у дитини (С.Н. Цейтлін) [10] .

Незважаючи на те, що онтолінгвістика зародилася і робила свої перші кроки в Росії ( в 20-х роках минулого століття), свій подальший розвиток вона отримала на Заході (Р. Браун, Д. Слобін, М. Брейн, М.Бауерман, Е.Кларк та ін.).

“Дитячий” матеріал достатньо специфічний і потребує особливого підходу, обумовленого необхідністю прослідкувати будь-яке мовне явище у його динаміці, розвитку, становленні, індивідуальній своєрідності.

Оскільки онтолінгвістика відноситься до розряду областей наукового дослідження, що в наш час тільки формується, навколо неї не змовкають суперечки щодо її статусу: що це – проекція вже сформованих та апробованих на “дорослому” матеріалі концепцій та методів на новий “дитячий” матеріал або ж принципово нова наукова дисципліна, що потребує інноваційних підходів та методологій. В першому випадку треба говорити не про нову науку, а лише розширення об’єкта вивчення в традиційній лінгвістиці.

Подібний підхід до аналізу “дитячого” матеріалу передбачає погляд на мовну продукцію дитини (адже саме вона в першу чергу підлягає вивченню) як на недостатньо зрілий продукт, народжений тою ж мовною системою, що і текст, який створює дорослий. Цей підхід можна назвати “вертикальним”, адже він базується на погляді на мову дитини “зверху”, з позицій вже сформованої та освяченої традицією системи “дорослої” мови. За умови такого підходу можлива постановка наступних основних питань:

(1) за якої послідовності дитина опановує ті чи інші одиниці і категорії рідної мови;

(2) за якої послідовності дитина опановує правила конструювання мовних одиниць, наприклад, слів і словоформ.

Та останнім часом все більше стає очевидним, що цей підхід дещо тяжіє односторонністю. Можливий і інший погляд на дитяче мовлення, який можна умовно назвати “горизонтальним”, за яким мова розглядається як репрезентація особливої “дитячої” мовної системи, що є певною мірою автономною. Ця система відтворює досягнутий дитиною на певний момент рівень її когнитивного розвитку і здатність задовольняти її (дитини) комунікативні потреби.

Обидва підходи доповнюють один одного, і тільки їх інтеграція могла б дозволити вивчити в повному обсязі цей дивовижний і привертаючий все більше уваги не тільки лінгвістів, але й психологів, логопедів, методистів з питань розвитку мови і багато інших спеціалістів феномен, яким є дитяче мовлення [21].