Политол-Украинский вимір

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України Донбаська національна академія будівництва і архітектури Кафедра історії та філософії

Петров О.О.

ПОЛІТОЛОГІЯ: УКРАЇНСЬКИЙ ВИМІР

Опорний конспект для підготовки до семінарських занять з політології (для студентів усіх спеціальностей)

Затверджено на засіданні кафедри історії та філософії Протокол № 9 від 27 травня 2011 р.

Макіївка: ДонНАБА, 2011

УДК 32.001

Політологія: український вимір. Опорний конспект для підготовки до семінарських занять з політології (для студентів усіх спеціальностей) / Уклад.: О.О. Петров. - Макіївка:

ДонНАБА, 2011. – 100 с.

Данний конспект складено відповідно до навчальної програми з курсу “Політологія”. Конспект містить матеріали для самостійної підготовки студентів до семінарських занять з політології. Завдання цього курсу – надати студентам всебічну інформацію про український політичний простір і процес, з метою оволодіння ними знаннями про вітчизняну політику та підвищення їхньої громадянсько-політичної активності.

ПЕРЕДМОВА.

Загальна мета вивчення української політики полягає у підготовці свідомої, політичнообізнаної особистості. Для цього і слугує даний посібник.

Данний посібник є опорним конспектом для підготовки до семінарських занять з політології. Передбачається, що до початку роботи над темами семінару студент вже опрацював ввідповідну тему з лекційного курсу, які студенти проходять на лекціях або можуть знайти у підручнику “Політологія: конспект лекцій” (Макіївка: ДонНАБА, 2007). Відповідно в опорному конспекті є посилання на термінологію, яка зустрічається у підручнику з основного курсу (наприклад, політика (1.1.)). Тож це означає, що студент повинен пригадати/прочитати цей термін з лекційного курсу, щоб розуміти про що йде мова.

Кожна тема містить також завдання для самостійної роботи, виконання яких надає можливість збільшити оцінку на семінарському занятті.

Опорний конспект не може надати всієї інформації про політичне життя в Україні, тому, щоб осягнути всю повну картину української політики, варто звернутися до рекомендованої літератури та інтернетних джерел. Інтернетні джерела (зокрема сайти органів влади, Центральної виборчої комісії та ін.) треба систематично проглядати також і з тієї причини, що, на відміну, наприклад, від політики Британії, де кардинальних змін у політичній системі не спостерігається вже протягом декількох сторіч, українська політика – річь дуже мінлива і знаходиться у процесі постійних метаморфоз. Отже, треба постійно знати поточну політичну ситуацію у країні. Варто також при підготовці до семінарських занять не нехтувати інформацією, яку надають ЗМІ, хоча і піддавати її певному аналізу і підходити до її достовірності з принципів об’єктивності, а не суб’єктивності як це завжди робить більшість наших громадян.

Семінар 1. Сутність української політики. Українська політична влада.

План:

1.Сутність та структура української політики.

2.Українська політична влада.

СУТНІСТЬ ТА СТРУКТУРА УКРАЇНСЬКОЇ ПОЛІТИКИ

Як Вам вже відомо політика (1.1.) явище достатньо складне і багатогранне. Політика відіграє надзвичайно важливу роль у суспільному житті. Саме вона покликана своєчасно виявляти назрілі проблеми розвитку суспільства, аналізувати їх, встановлювати причини виникнення, складнощі і суперечливість проблем та знаходити шляхи вирішення цих проблем. Українська політика – річь ще більш складніша ніж політика у інших державах.

Структура політики містить політичні інтереси (1.4.), політичну свідомість (1.5.),

політичну діяльність (1.6.), політичні стосунки (1.7.), політичну організацію (1.8.).

Як відомо, політика – це боротьба за владу, яку здійснюють суб’єкти політики. В Україні ця боротьба надзвичайно активна.

Основними суб’єктами політики (тобто політичними гравцями) в Україні є політичні лідери, які об’єднують політичні партії та блоки партій.

Політичні інтереси партії (як сукупності суб’єктів політики первинного рівня, що сповідують єдину ідеологію) представлені у партійних програмах. В цих програмах прописуються всі ті пріорітети (тобто інтереси) заради яких бореться за владу партія. У загальному вигляді ці інтереси можуть бути записані у гаслах, як, наприклад, було у комуністів з їх гаслом “Уся влада Радам”. У сучасній політиці ці гасла більш загальні. Наприклад, в програмі Партії регіонів записано, що вона “представляє народні інтереси в державно-політичній системі, свідомо і відповідально поставивши за мету забезпечення належного життя українців”, а в програмі БЮТ записано, що мета блоку – “відбудувати суспільство вищої моралі, де гармонійно поєднуватимуться особиста свобода, захищеність та достаток”.

На іншому рівні боротьба за владу ведеться між елітою, яка уособлює державну владу та контрелітою, яка прагне посісти чільне місце на політичному Олімпі. Кожний лідер або група осіб, що об’єднуються у елітарну групу має власні інтереси, які спонукають вести боротьбу за владу. Вони виражають особисте ставлення лідера до цілей і завдань політичної діяльності, характеризують індивідуальне політичне мислення й поведінку лідера. Реалізація індивідуальних інтересів політичних діячів в історії має своїм відображенням багатоваріантні класифікації типів політичного лідерства. В ідеалі інтереси політичних лідерів, партій, еліт та

інших політичних сил повинні узгоджуватись із загальнонаціональними інтересами. Проте часто цього не спостерігається. Часто політичним інтересом депутата є лише отримання депутатської недоторканості. Різні прагнення суб’єктів політики, за загальної мети отримати владу, приводять до конфліктів політичних інтересів. Прямим свідченням того, що в країні не встановлено жодних рамок для політичних інтересів основних гравців, є боротьба за зміни Конституції. На початку незалежності політичний конфлікт між Верховною Радою та Президентом був викликаний різними політичними інтересами – лідер держави намагався отримати найбільше владних повноважень, а частина політичної еліти (депутатський корпус) намагалася ці повноваження зосередити у себе. Парламентський варіант Конституції 1996 р. був недосконалий, адже від початку не враховував інтереси усіх політичних гравців. Конституційна реформа 2004 року розбалансувала гілки влади, що і викликало необхідність її вдосконалення у 2010 р. Однак позиції політичних сил не сприяють завершенню конституційних змін. Взагалі, конфлікт політичних інтересів різних суб’єктів політики завдає шкоди ефективності та легітимності політичних інститутів. За даними соціологічних опитувань, 41 % громадян вважає, що часта зміна Конституції спричиняє дезорієнтацію політичної системи та загрожує цілісності й суверенітету держави.

Політична свідомість українських громадян, які є різнорівневими суб’єктами політики (від виборця до політичного лідера) – це феномен, який складно аналізувати.

Взагалі політична свідомість складається з трьох рівнів:

¾загальна політична свідомість, яка притаманна усім громадянам України не залежно від статі, національної чи релігійної приналежності (тобто політичний менталітет). Цей рівень характеризує загальне відношення населення країни до політики

іполітиків. Можна сказати, що усім громадянам України притаманні демократичні погляди. Проте ще однією загальною рисою національного політичного менталітету є намагання відстоювати власну точку зору без прислухання до точки зору політичних опонентів, що призводить до конфліктності у політиці. Іншим фактором серед політичних лідерів існує безкомпромісне прагнення влади, що можно виразити у давньому українському прислів’ї “Де два українця – там три гетьмана”, яке не втратило актуальності і в наш час.

¾групова політична свідомість, яка відбиває сукупність поглядів і настанов, що характеризують ставлення до політики окремих груп людей, що об’єднані за різними принципами. Ці групи мають спільні риси існування або праці, що накладає певний відбиток на свідомість, а отже – і на політичну свідомість. Наприклад, старше покоління громадян більш політичне активне ніж молодь. До того ж старше покоління переважно підтримує комуністичні чи соціалістичні партії. А, наприклад, жінки України

не досить політично активні (порівняно з чоловіками), хоча в партійній палітрі є доволі багато суто жіночих за назвами та політичними програмами партій. Ще одним прикладом групової свідомості є те, що мешканці міст і зокрема інтелігенція більш свідомо робить політичний вибір, аніж, наприклад, мешканці сіл, які не мають багато часу чи можливостей розбиратися у мереживі політичних інтриг, а тому голосують суб’єктивно.

¾ індивідуальна політична свідомість відображає суб’єктивні, притаманні конкретній особі політичні уподобання. Зазвичай ця свідомість яскраво емоційно виражена (наприклад, “поганий політик – цей, а інший – добрий, а взагалі політика мені подобається/не подобається/байдужа”).

Політична діяльність в Україні відбувається на різних рівнях.

Зодного боку – це діяльність політичних партій, які постійно борються за владу. Пікові точки цієї боротьби – це президентські та парламентські вибори. З метою перемоги на виборах розробляються програми дій, PR та рекламні компанії, проводяться партійні з’їзди тощо. Найбільш активною є діяльність партій та блоків партій, які або знаходяться в системі влади (партії, які входять до парламенту), або претендують на регіональне лідерство: Партія регіонів, БЮТ, НУ-НС, Блок Литвина, КПУ, СПУ, Прогресивна соціалістична партія, Всеукраїнське об’єднання “Свобода”. Перелічені партії презентують увесь ідеологічний спектр лівих сил (КПУ, СПУ, Прогресивна соціалістична партія), центристських (ліберальних) напрямів (Партія регіонів, БЮТ, Блок Литвина), націоналістичних кіл (поміркований напрямок – НУ-НС, радикальний напрямок – Всеукраїнське об’єднання “Свобода”). Тому діяльність цих партій іноді є досить конфліктна.

Зіншого боку політична діяльність – це діяльність політичної (державної) еліти в тій чи іншій сфері. В цьому сенсі ця політична діяльність збігається з терміном “політика” – культурна політика, фінансова політика держави тощо.

Політичні стосунки або політичні відносини – важлива складова політики. У процесі спільної політичної діяльності суб’єкти політики вступають у політичні відносини. Такі взаємовідносини суб’єкти здійснюють через організаційні структури, які вони створюють з політичними цілями. Завдяки політичним відносинам між цими структурами політична система функціонує як цілісність. Усі політичні структури з’єднуються в єдине ціле вертикальними (між суб’єктами різних рівнів, як, наприклад, виборець і еліта, держава і партія тощо) і горизонтальними (між суб’єктами одного рівня – між партіями, між виборцями, між політичними лідерами, між державами) політичними відносинами. Розуміння сутності, форм політичних відносин у суспільстві, місця і ролі їх у політичній системі дає можливість з’ясувати політичні процеси і спрямувати їх.

Сутність політичних відносин становить питання про політичну владу, використання її в інтересах кожної з соціальних груп, держави, суспільства в цілому. Зміст цивілізованих політичних відносин становить заснована на ненасильницьких методах взаємодія суб’єктів політики з метою свідомого використання політичної влади, реалізації політичних інтересів і потреб.

Політичні відносини у системі суспільних відносин мають властиві їм особливості. До них належать:

¾надзвичайна різноманітність;

¾глибока зумовленість соціально-економічними відносинами і культурним рівнем суспільства;

¾визначеність політичними інтересами і політичними потребами;

¾особливість вираження – у сфері завоювання, формування і функціонування політичної влади, втілення у політичних відносинах факту управління;

¾регулювання відносно всіх інших видів суспільних відносин, у які вступають суб’єкти;

¾прямий або непрямий вплив на систему суспільних відносин;

¾охоплення широких мас, їх спільнот, створених ними організаційних структур участю у політичних відносинах;

¾політичні відносини значно більше, ніж інші, впливають на забезпечення

соціальної стабільності, на функціонування всіх структур політичної системи суспільства, забезпечують цілісність її.

Послідовна зміна стану політичних відносин набуває вигляду політичного процесу (1.9.). Вона може бути пов’язана не тільки з переходом політичних відносин від одного типу до іншого, а й розвитком всередині кожного з них. Типи політичних відносин можуть змінюватися революційним шляхом. Політичні відносини, що утвердилися, вдосконалюються шляхом реформ. В Україні політичні реформи – це явище дуже звичне. За роки незалежності великі політичні реформи проводилися у 1995, 1996, 2004, 2006, 2010 рр. Змінювалася форма державного правління – від парламентської до президентськопарламентської республіки у 1991 р., від президентсько-парламентської республіки до парламентсько-президентської у 2004 р., від парламентсько-президентської республіки до президентсько-парламентської у 2010 р. Змінювалася також виборча система по відношенню до виборів у парламент (мажоритарна, мажоритарно-пропорційна, пропорційна) і наразі знову йде мова про зміну виборчої системи.

Якщо в суспільстві створюються умови, за яких об’єкт політики не хоче жити так, як раніше, а суб’єкт політики не може по-старому здійснювати політику і не звертається до

реформ, то виникають об’єктивні передумови революції. При наявності зрілого суб’єктивного чинника складається загальнонаціональна криза, що може перерости у революцію. Революція характеризується докорінною зміною або політичної, або соціальної системи, або ж обох разом. Виходячи з цього положення “Помаранчева революція” революцією як такою не була. Якщо ж у суб’єктів та об’єктів політики політичного усвідомлення немає, то відбувається не революція з її докорінними змінами у політичних відносинах, а політичний бунт.

Якщо розглядати розвиток суспільства з позицій формаційного підходу, який утвердився в радянському суспільствознавстві як марксистсько-ленінський, то очевидним є те, що розвиток політичного процесу пов’язаний зі зміною і вдосконаленням політичних відносин. Політична революція розкривається як утвердження демократичних політичних відносин, їх необхідність є умовою консолідації загальнополітичних рухів. Політичні рухи – це спосіб існування політичних відносин, їх історично спрямованої демократизації. Політичні рухи як суспільна діяльність спрямовані на реалізацію політичних інтересів, потреб і приведення у відповідність з ними політичних відносин. Як тільки клас, що прийшов до влади, вичерпує свій демократичний потенціал, політичні відносини набувають характеру відкритого панування і підкорення. Історично у цей час завжди формується новий прогресивний клас з новим суспільно-політичним інтересом. Спираючись на загальнополітичний рух, він приходить до влади. Такий безперервний політичний процес свідчить, що політичні відносини на кожному новому циклі політичного процесу включають розширену масу людей, які дедалі більше можуть реалізувати себе як особистість. Цим самим політичні відносини в результаті розмаху загальнополітичних рухів набувають характеру послідовної демократичності. Демократизація політичних відносин при переході від однієї стадії до іншої виступає як загальносоціологічний закон.

А якщо так, то соціалізм, що заявив про себе в СРСР, країнах Східної Європи та в інших країнах, саме через порушення цього закону не зміг реалізувати себе, адже всі революції, які передували соціалізму, утверджували нові політичні відносини, спираючись на новий суспільно-економічний уклад, що склався всередині старого ладу і займав визначальне становище в суспільстві. Тобто економічні відносини, що визріли, надавали стійкості новим владовідносинам і пов’язаним з ними іншим політичним відносинам. Пролетарська влада як форма політичної влади не мала зрілих соціально-економічних відносин, навіть початкової їхньої форми, засвідчуючи цим відсутність економічної стабільності. Без опори вона існувати не могла. Цією опорою і стали адміністративні методи управління і засновані на них адміністративно-політичні відносини. Чим нижчим був рівень економічної основи переходу до соціалізму, чим відсталішими виявлялись економічні

відносини, тим довшим був процес утвердження нових політичних відносин, у тому числі і відносин влади. Абсолютизація політичних відносин, заснованих на адміністративних методах, означала розуміння їх як єдино можливих. Це, в свою чергу, стримувало розвиток економічних зв’язків, заснованих на праві, свободі, самоорганізації, ефективності. В результаті у СРСР відбувся регресивний рух до соціального глухого кута, відходу від “осі” загальнолюдського прогресу. Отже, політичні відносини у загальному процесі суспільного розвитку можуть або відігравати прогресивну роль, або стати гальмом розвитку, більше того

– джерелом регресу.

В Україні існують різні форми політичних відносин:

Політична позиція – порівняно стійка сукупність взаємодій та взаємозв’язків політичних суб’єктів, що формує спосіб їхньої спільної діяльності. Ця форма політичних відносин відображає політичний інтерес суб’єкта політики при його взаємовідносинах з іншими суб’єктами політики. Політична позиція виступає як форма відносин між суб’єктами політики, які відіграють різну роль у політичному житті, посідають певне місце в системі влади. Політична позиція знаходить свій вияв у різних політичних цілях і настановах, ціннісних орієнтаціях, ідеалах, фіксується в політичних програмах, основних правових документах. На основі спільних політичних позицій формуються блоки партій. Наразі найбільш сталими з блоків є БЮТ, НУ-НС, Блок Литвина.

Політичне співробітництво – форма політичних відносин, що відображає спільні дії суб’єктів політики, які не суперечать цілям кожного з них. Процес політичного співробітництва запобігає порушенням політичної стабільності, появі політичних сил, які протистоять владі. При цьому створюються сприятливі умови для суб’єктів політичної діяльності, відбувається згортання гострої політичної боротьби. Політичне співробітництво досягається на ґрунті політичної культури, компетентності суб’єктів політичної діяльності. Політичне співробітництво може здійснюватись як політичний компроміс. Це співробітництво може проявлятися і як коаліції у парламенті, і як вирішення політичного конфлікту між політичними супротивниками мирним шляхом, як це було у 2004 р., коли було проведено політичну реформу, що було умовою визнання перемоги В.Ющенка на президентських перегонах, у 2006 р., коли В.Ющенко призначив Прем’єр-міністром свого політичного опонента В.Янковича, який очолював правлячу парламентську коаліцію, у 2007 р., коли парламент погодився на дострокові парламентські вибори та т.ін. Проте політичне співробітництво набуває не лише вигляду компромісу, а й конкуренції в політиці. Конкуренція в політиці – це форма політичних відносин, що виражені у змаганні в процесі здійснення політичної діяльності між соціальними групами, окремими особами –