7.Економічні ресурси та їх класифікація.Фактори виробництва.

Поняття "фактор виробництва" походить від латинського "factor" (дослівно той, що робить), але земля і засоби виробництва самі не мають фізичної продуктивності. Дійсно продукуючою силою є лише праця, в тому числі підприємницька. Внаслідок цього землю, засоби виробництва, науку, інформацію та інші речові (матеріальні) фактори доцільно називати ресурсами (від франц. ressource — цінність, запас, джерело засобів).

Економічні ресурси — всі речові чинники виробництва, які використовують для виготовлення товарів і послуг.

Умовно, з урахуванням особливостей особистісного фактора, який об'єднує працю і підприємницьку діяльність, що перебувають у статиці (тобто робоча сила, яка не функціонує), останні можна віднести до поняття "факторів виробництва".

Обмеженість ресурсів. У певній країні або у масштабі планети обсяги економічних ресурсів природно обмежені. Так, із загальної площі земної кулі майже 510 млн. м2 (понад 75%) припадає на моря; неоднакові природні умови господарювання, обсяги природних копалин тощо.

Про обмеженість людських ресурсів у межах планети говорити недоцільно, оскільки у світі налічується до 800 млн. безробітних. Значна їх кількість і у розвинутих країнах. Водночас у них відчувається нестача кваліфікованих кадрів певних професій. В Україні в 1998 р. на кожне вакантне місце припадало понад 50 безробітних.

Умовно можна говорити і про обмеженість засобів виробництва (як зазначалося вище, навіть у розвинутих країнах світу в період економічного піднесення залишаються незавантаженими майже 25% виробничих потужностей) та інших чинників. Отже, обмеженість людських ресурсів і засобів виробництва зумовлена сутністю (природою) економічної системи. Це свідчить також про значну недосконалість визначення економічної теорії як науки, що вивчає спосіб використання обмежених ресурсів.

Отже, про обмеженість можна із значною умовністю говорити лише стосовно безмежних потреб людини. У цьому разі краще вживати поняття "відносна обмеженість ресурсів". її ще називають їх рідкістю. Водночас справді обмежені лише окремі види природних ресурсів (нафта, газ та ін.). Така обмеженість є абсолютною.

Критерії класифікації ресурсів. Для вивчення економічних ресурсів вживають різні критерії кваліфікації. Крім особистісного і речового факторів, можна вирізняти також відтворювані та невідтворювані чинники. До відтворюваних належать ті, що створюються і відновлюються природою (ґрунт, водні басейни тощо) та суспільством (засоби виробництва, наука, інформація), до невідтворюваних — корисні копалини, які використовуються як сировина. Водночас існують фактори, які спільно відновлюються у процесі взаємодії людини з природою (наприклад, трудові ресурси).

Ще одним варіантом класифікації ресурсів є їх поділ на природні, трудові, інвестиційні (грошові ресурси), наукові та інформаційні.

З урахуванням такого поділу обмеженість, наприклад інвестиційних ресурсів, також є умовною. Так, обсяг грошових коштів, які могли б бути вкладеними в економіку країн світу наприкінці 90-х років, становив понад 3 трлн дол. Тим часом в економіку України достатньо було б вкласти до 50 млрд. дол. Якщо інвестиційні ресурси вкладають в економіку іншої країни з метою отримання максимальних прибутків або завоювання ринків збуту тощо, вони перетворюються на грошовий капітал, а цей процес називається вивезенням (експортом) капіталу. Науку в економічній літературі називають специфічною продуктивною силою. Причиною цього є перетворення науки у більшості галузей промисловості на початкову стадію безпосереднього виробництва, трансформація праці ученого у продуктивну силу сукупного працівника, перетворення результатів досліджень (патентів, ліцензій тощо) на товар та ін.

Ще складнішою для розуміння як окремого фактора економічного розвитку є інформація. Конструктивним її визначенням, яке допомагає з'ясувати цю проблему, є розуміння інформації як невід'ємної властивості процесів управління в різних системних об'єктах, зокрема економічних. Економічна інформація є матеріальною основою аналізу, планування та управління народним господарством, сприяє передусім процесу прискореного прийняття управлінських рішень. Основними видами економічної інформації є фінансова, комерційна, валютна, торговельна, банківська, техніко-технологічна, патентна та ін.

Кожний з названих ресурсів можна уявити у вигляді ресурсного ринку, який складається із декількох конкретніших ринків. Наприклад, ринок інвестицій формується у процесі взаємодії внутрішнього та зовнішнього ринків, ринку довго- та короткотермінових кредитів та ін.

Поряд з цими факторами (ресурсами) в економічній літературі називають науково-технічний прогрес, державне регулювання економіки та ін.

8.Економічна система,її структурні елементи та цілі.Типи і еволюція економічних систем.Економіка є найважливішою сферою суспільного життя, в якій на основі використання різноманітних ресурсів здійснюється виробництво, обмін, розподіл та споживання продуктів людської діяльності, формується і розвивається система продуктивних сил та економічних відносин.Поняття "економічна система" похідне від загальнонаукового поняття "система" (грец. systema — утворення), що означає сукупність певних елементів або підсистем і зв'язків між ними, яким притаманні такі найважливіші ознаки цілісності, як організованість, наявність інтегративних якостей і функцій, саморух і загальна мета.

Економічна система — комплекс підсистем та елементів і їхніх властивостей (а отже, і всіх видів економічної діяльності людей) у процесі їх взаємодії, спрямований на виробництво, обмін, розподіл та споживання товарів і послуг, а також на регулювання такої діяльності відповідно до вимог економічних законів і мети суспільства, що породжує нову інтегративну цілісність.

Кожна із підсистем має складну структуру, яка охоплює певні елементи і компоненти із властивою їм сукупністю взаємозв'язків, розвивається відповідно до спільних для всієї економічної системи законів, а також з притаманними лише для цієї підсистеми законами і суперечностями. Характеризуючи економічну систему, її підсистеми необхідно розглядати в процесі діалектичної взаємодії.

При взаємодії підсистем формуються метасистеми. Так, взаємодія техніко-економічних, організаційно-економічних і виробничих відносин утворює метасистему економічних відносин; взаємодія продуктивних сил і техніко-економічних відносин формує технологічний спосіб виробництва, а взаємодія продуктивних сил і виробничих відносин — суспільний спосіб виробництва; процес взаємодії продуктивних сил і економічних відносин зумовлює виникнення й розвиток економічного способу виробництва. Кожному елементу економічної системи, а також її підсистемам і метасистемам притаманні свої закони розвитку та функціонування, які об'єднуються в єдину цілісність загальносистемними економічними законами.

Продуктивні силиє основою економічної системи, її домінуючою підсистемою. їх зміст виявляється у взаємодії людини і природи, яка здійснюється у процесі праці, виробництва матеріальних і нематеріальних (або економічних) благ. У такій взаємодії суб'єктом є трудовий колектив, сукупний працівник, людство, а об'єктом — природа.

Продуктивні сили — фактори, які забезпечують перетворення речовини природи відповідно до потреб людей, створюють матеріальні й духовні блага, визначають зростання продуктивності суспільної праці, завдяки своєму рівню та характеру по-різному впливають на еволюцію певних типів, форм власності.

Структура продуктивних сил усіх суспільно-економічних формацій неоднакова, її формують передусім три основні елементи: люди, засоби виробництва і використовувані людьми сили природи. Головною продуктивною силою є людина. Вона відіграє активну роль у процесі праці, а засоби і предмети праці (у сукупності засоби виробництва) — пасивну. Це слугує одним із доказів необґрунтованості теорії факторів виробництва, яка проголошує рівність особистісних і речових факторів виробництва.

Наприкінці XIX — на початку XX ст. до структури продуктивних сил (людей, засобів виробництва і використовуваних сил природи) залучається четвертий елемент — форми і методи організації виробництва. Він використовувався і раніше, але емпірично, що мало підвищувало продуктивність праці. Підставою включити його до системи продуктивних сил стало використання першої у світі наукової організації праці — системи Тейлора. Проте джерелом значного зростання продуктивності праці стало не впровадження нової форми організації праці як самостійного фактора, а його реалізація у праці людини, втілення в синергічному ефекті.

Сучасні продуктивні сили є складною системою, до якої належать матеріальні й духовні (за складом), об'єктивні й суб'єктивні (за характером відтворення і специфікою функцій), суспільні й природні елементи. Продуктивні сили загалом і кожен їх елемент зокрема, розвиваючись, збагачуються, наповнюються якісно новим змістом. Наприклад, на ранніх етапах розвитку капіталізму потреби виробництва задовольняли малоосвічені робітники. З часом вимоги до їх освіти і кваліфікації зростали, а сучасний етап автоматизації виробництва вимагає не лише високих фізичних і розумових здібностей, а й творчих, організаторських, духовних компонентів.

Усі елементи продуктивних сил постійно взаємодіють у діалектичній єдності, кількісній та якісній функціональній залежності. Між ними існують суперечності, які розв'язуються відносно незалежно від відносин економічної власності. Системі продуктивних сил властиві внутрішні закони розвитку, зокрема, закони переміщення функцій від особистих до матеріальних факторів виробництва, або закон випереджаючого зростання уречевленої праці, закон переміни праці, закон зростання продуктивності праці та ін.

Рівень розвитку продуктивних сил характеризують якість робочої сили людини-працівника і людини-власника, технічна озброєність (а на сучасному етапі — рівень розвитку інформаційних технологій), ступінь використання відкритих ученими сил природи (зокрема, ядерної, термоядерної енергії), рівень розвитку науки, наукомістких галузей, упровадження найсучасніших форм і методів організації виробництва, ступінь розповсюдженості нових конструкційних, багатокомпозитних, надчистих, надтвердих матеріалів, принципово нових технологій (мембранних, плазмових та ін.).

Найважливішою є суспільна форма, але кожна з них може сприяти розвитку продуктивних сил, бути формою їх прогресу, або гальмувати цей розвиток, бути формою стагнації та регресу.

Для забезпечення зростаючої суспільної природи продуктивних сил необхідна неперервна еволюція економічної і юридичної власності. Складність сучасної системи продуктивних сил передбачає використання різних форм трьох типів власності (приватної, колективної та суспільної). Після інтенсивної інтернаціоналізації продуктивних сил (з кінця 50-х років) виникла інтегрована власність, яка є суспільною формою розвитку продуктивних сил на інтернаціональній основі. Взаємодія цих двох сторін (продуктивних сил і відносин економічної власності) суспільного способу виробництва здійснюється відповідно до вимог закону відповідності виробничих відносин (відносин економічної власності) рівню, характеру і структурі продуктивних сил.

Відповідно до суспільної природи продуктивних сил повинні змінюватися господарський механізм, техніко-економічні та організаційно-економічні відносини, соціальна структура, правова, політична, ідеологічна системи. У межах економічної системи діє закон відповідності техніко-економічних та економічних відносин рівню, характеру і структурі продуктивних сил та інші закони. У межах суспільно-економічної формації діє закон відповідності економічної та юридичної власності (тобто відносинам економічної власності має відповідати право власності, зокрема право володіння, користування і розпоряджання власністю).

Упонятті "продуктивні сили" закладена більша евристична цінність, оскільки воно повніше відповідає вимогам системно-структурного підходу, зокрема принципу цілісності, дає змогу досліджувати закони розвитку та функціонування продуктивних сил, притаманні їм внутрішні суперечності. Продуктивними силами є не лише матеріальні, а й духовні фактори виробництва (ідеї і психологія людей, дух народу, національна самосвідомість), тому це поняття місткіше, ніж "матеріальні фактори виробництва". Продуктивні сили в діалектичній єдності з виробничими відносинами (відносинами економічної власності) формують суспільний спосіб виробництва, що відкриває конструктивний шлях для вивчення процесу їх взаємодії, вказує шляхи їх удосконалення або трансформації. Отже, поняття "продуктивні сили" дає змогу повніше використовувати принцип суперечності (ядро діалектичного методу пізнання), інші елементи діалектики. З'ясування ступеня відповідності виробничих відносин (відносин економічної власності) рівню і характеру розвитку продуктивних сил, законів цього розвитку дає змогу всебічно розкрити поступальність еволюції цивілізації. Намагання окремих учених обмежити предмет політичної економії лише вивченням економічних (виробничих) відносин рівнозначне ігноруванню необхідності вивчення людини як головної продуктивної сили, її потреб, інтересів, цілей, ролі людського фактора в сучасних умовах, суб'єктів економічних відносин, а тому неправомірне.

При аналізі відносин економічної власності або капіталу та його форм продуктивні сили теж є об'єктом дослідження. Так, у власності розмежовують кількісний і якісний аспекти. Перший виражає об'єкти власності, у тому числі речові фактори виробництва, і характеризує провідну сторону способу виробництва, належить до категорії продуктивних сил; другий визначає власність як сукупність соціально-економічних відносин між людьми з приводу привласнення засобів виробництва, робочої сили, предметів споживання і послуг у всіх сферах суспільного відтворення.

Взаємодія людини і природи як зміст продуктивних сил утворює процес праці, який містить три основні моменти: праця людини, предмети праці, засоби праці.

Праця— свідома, доцільна діяльність людей, у процесі якої вони видозмінюють зовнішню природу, опосередковують, регулюють і контролюють обмін речовин між собою і водночас змінюють власну природу.У процесі праці людина досягає своєї свідомої мети, яка визначає спосіб і характер її дій і якій вона підкоряє свою волю. Цим праця людини відрізняється від інстинктивних дій тварин.

Предмети праці— речовина природи, на яку людина діє у процесі праці, піддаючи її обробці.

Предмети праці можуть бути даними природою (риба, яку ловлять, дерево, яке рубають) і тими, що підлягають попередньому обробленню — сировина (видобута руда на металургійному заводі).

Засоби праці— річ або комплекс речей, якими людина діє на предмети праці.

Основними є механічні засоби праці (машини, устаткування), які є "кістковою" і "мускульною" системами виробництва та ознакою кожної епохи суспільного виробництва. Людська праця починається з моменту виготовлення засобів праці. До засобів праці також належать усі матеріальні умови процесу праці — робочі будівлі, канали, дороги тощо. Загальним засобом праці є земля. Виокремлюють також "судинну" систему (труби, бочки, тара тощо). Залежно від виконуваних у процесі праці функцій певна річ може бути і предметом, і засобом праці. Так, функціонуючий токарний верстат належить до засобів праці, а той, що перебуває у ремонті — до предметів.

Процес праці— органічна єдність праці людини, предметів праці, засобів праці, в якій визначальна роль належить людині.

Процес праці з точки зору його результату — продукту — є процесом виробництва, а засоби і предмети праці — засобами виробництва. При цьому сама праця поза певною суспільною формою є продуктивною працею. У процесі праці люди вступають в економічні зв'язки і відносини, складовими яких є виробничі, техніко-економічні та організаційно-економічні відносини.