Передмова

Людина за визначенням є особистість як втілення високих моральних та інтелектуальних якостей. У процесі розвитку природного світу розвивалася і виокремлювалася людина. Пізнання, осмислення світу, самої себе, а отже, і свого буття в ньому, передача набутих знань молодшому поколінню, до того ж усвідомлення значущості цієї діяльності – невід’ємні складники постійного збагачення і розвитку людини як особистості. Педагогічний процес є тим видом людської діяльності, без якого апріорі неможлива спадкоємність поколінь, а отже, існування й розвиток цивілізації. Науковці довели і, як наслідок, суспільство визнало той факт, що майбутнє будь-якої країни і людської цивілізації в цілому визначається системою її освіти. Сьогодні вже не викликає сумніву провідна роль вищої освіти у становленні, формуванні й посиленні інтелектуального, культурного, соціального і науково-технічного потенціалу держави. На жаль, жодний із українських вчених чи громадських діячів не був удостоєний Нобелівської премії, а втім, саме Україна була батьківщиною шести лауреатів Нобелівської премії (Ілля Мечніков (1908), Зельман Ваксман (1952), Шмуель Агнон (1966), Саймон Кузнєц (1971), Роальд Гофман (1981), Георгій Шарпак (1992).

Формування культурних цінностей, наукового та інтелектуального потенціалу суспільства є прерогативою вищих навчальних закладів, основу яких становить сфера науково-педагогічної діяльності професорсько-викладацького складу – педагогів вищої школи, покликаних керувати процесами навчання, виховання та розвитку особистості у вищому навчальному закладі, її професійним становленням.

Теоретична база вищої школи постійно, і це природно, зазнає певних змін, коригується. Цей процес зумовлений багатьма важливими факторами, як-от: всезростаючий обсяг знань, умінь і навичок студентів, результати досліджень природи розвитку особистості, досвід роботи системи освіти в цілому.

Основна мета навчального курсу ״Педагогіка вищої школи України та Болонський процес״ безпосередньо спрямована на виконання завдань, невід’ємно пов’язаних зі становленням у студентів і магістрантів вищих навчальних закладів гуманного світосприйняття, формування в них педагогічних знань, умінь та навичок, конче необхідних як для професійної викладацької діяльності, так і для підвищення загальної компетентності у міжособистісних відносинах.

Основні завдання навчального курсу

1. Формування сучасного педагогічного мислення майбутніх педагогів вищої школи, скадниками якого є:

а) розвиток пізнавальних інтересів студентів у процесі професійної підготовки;

б) засвоєння ідеї унікальності та неповторності кожної людини, зокрема її психологічних властивостей, а відтак формування ідеї неприпустимості для педагога застосування тільки рецептурних дій;

в) ставлення до особистості як найвищої цінності, що виключає маніпулювання людиною та використання її як засобу для досягнення інших цілей;

г) визнання відносин між людьми провідною рушійною силою і водночас джерелом новоутворень індивідуальної психіки.

2. Розвиток у магістрантів уявлення про історію, сучасний стан вищої освіти в Україні та у деяких країнах Чорноморського регіону; ознайомлення з основними підходами до визначення кінцевих і проміжних цілей вищої освіти, методів їх досягнення (методів навчання і виховання); вивчення засобів забезпечення педагогічного контролю (у тому числі тестів) за ефективністю навчально-виховної роботи та досягненням поставлених педагогічних цілей.

3. Поглиблення, інтеграція знань з педагогіки, порівняльної педагогіки, педагогічної майстерності, сучасних педагогічних технологій. Формування здатності майбутнього викладача вищої школи до здійснення аналізу основних тенденцій розвитку вищої школи на сучасному етапі розвитку людської цивілізації.

4. Освоєння слухачами різних форм організації навчально-виховного процесу у вищих навчальних закладах І-ІV рівнів акредитації.

5. Виховання у студентів і магістрантів особистісних якостей майбутнього педагога, відповідального ставлення до виконання обов’язків викладача вищого навчального закладу, прагнення до самовдосконалення і самовиховання; необхідності усвідомленого засвоєння норм професійної етики педагога, встановлення зі студентами відносин партнерства та співробітництва.

5. Формування установки на постійний пошук педагогічних, психологічних, соціально-економічних та інших підходів до вирішення проблем навчання і виховання у вищій школі.