1.5. Основні документи Болонського процесу. Європейська кредитно-трансферна система (ects)
Історію Болонського процесу унаочнюють такі міжнародні документи:
Велика хартія університетів (Magna Charta Universitatum) (1988).
Велика хартія університетів (Magna Charta Universitatum) – це результат пропозиції, з якою в 1986 році Болонський університет звернувся до провідних університетів Європи. Ідею складання та підписання такого документа підтримала наукова, освітянська та політична еліта Європи. На зустрічі в Болоньї (червень 1987 року) делегати з 80 європейських університетів обрали раду з восьми членів – керівників провідних європейських університетів та представників Ради Європи – для розробки проекту Хартії, який було складено в Барселоні у січні 1988 року. У вересні 2001 року було створено Наглядову раду (Observatory) Великої хартії університетів. 18 вересня 1988 року під час урочистостей, присвячених 900-річчю Болонського університету – альма-матер європейської вищої освіти, ректори 430 університетів в урочистій обстановці у присутності багатьох представників громадськості, урядовців та духовенства підписали Велику хартію. Цей документ окреслює фундаментальні принципи, якими мають керуватись університети, щоб забезпечити розвиток освіти та інноваційний рух у світі, який швидко змінюється. Метою Хартії стало відзначення найважливіших цінностей університетських традицій і сприяння тісним зв'язкам між університетами Європи. Серед перших 430 засновників співдружності були: Харківський ім. В. Каразіна та Дніпропетровський державні університети; у вересні 2003 року Хартію університетів підписали Одеський національний університет ім. І.І. Мечникова та Національний технічний університет України “Київський політехнічний інститут”.
На сьогодні до Великої хартії приєдналося 530 університетів, серед яких 30 українських: Дніпропетровський національний університет залізничного транспорту, Дніпропетровський університет економіки та права, Донецький національний університет, Київський національний торговельно-економічний університет, Кременчуцький державний політехнічний університет, Луганський національний університет ім. Т.Г. Шевченка, Львівський державний аграрний університет, Маріупольський гуманітарний інститут Донецького національного університету, Миколаївський державний гуманітарний університет ім. П. Могили, Миколаївський державний університет ім. В.О. Сухомлинського, Національний гірничий університет України, Нацiональний технiчний унiверситет “Харкiвський полiтехнiчний iнститут”, Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого, Національний технічний університет України “Київський політехнічний інститут”, Національний університет “Києво-Могилянська академія”, Одеська державна академія будівництва та архітектури, Одеська національна академія зв'язку ім. О.С. Попова, Одеська національна академія харчових технологій, Одеський державний медичний університет, Одеська національна юридична академія, Одеський національний морський університет, Одеський національний політехнічний університет, Одеський національний університет ім. І.І. Мечникова, Південноукраїнський державний педагогічний університет ім. К.Д. Ушинського, Східноукраїнський національний університет ім. В. Даля, Тернопільський державний технічний університет ім. Івана Пулюя, Тернопільський національний економічний університет, Харківська державна академія культури, Харківський національний економічний університет, Харківський національний університет ім. В. Н. Каразіна.
Лісабонська конвенція під егідою Ради Європи – “Про визнання кваліфікацій”, 1997 р., яка проголошує наявність і цінність різноманітності освітніх систем і ставить за мету створення умов, за яких більшість людей, скориставшись усіма цінностями і здобутками національних систем вищої освіти і науки зможуть бути мобільними на європейському ринку праці.
Конвенція містить угоди: про визначення основних термінів (доступ; прийом; оцінка вищих навчальних закладів і програм; оцінка індивідуальних кваліфікацій); компетенцію державних органів; основні принципи оцінки кваліфікації; визнання кваліфікацій, що забезпечують доступ до вищої освіти; визнання періодів навчання; визнання кваліфікацій вищої освіти; визнання кваліфікацій біженців, переміщених осіб та осіб, що знаходяться в становищі біженців; інформацію про оцінку вищих навчальних закладів і програм; інформацію з питань визнання; механізми здійснення; прикінцеві положення.
Сорбонська декларація “Спільна декларація про гармонізацію архітектури європейської системи вищої освіти” (Париж, 1998) підписана міністрами освіти Франції, Німеччини, Великобританії та Італії, яка починається словами, що найбільш точно характеризують основну ідею цього документу: “Останнім часом європейський процес набув надзвичайно великого розвитку. Та якими б суттєвими не були ці здобутки, вони не повинні затіняти той факт, що Європа – не лише зона євро, банків та економічних інститутів: вона також має бути Європою знань”.
Болонська декларація “Європейська зона вищої освіти” (Болонья, 1999), основний зміст якої полягає в тому, що країни-учасниці зобов’язалися до 2010 р. привести свої системи вищої освіти у відповідність до єдиного стандарту. Вихідні позиції учасників процесу в тексті Болонської декларації формулюються так: “Європа знань” є на сьогодні широковизнаним незамінним фактором соціального і людського розвитку, а також невід’ємною складовою зміцнення та інтелектуального збагачення європейських громадян1.
Комюніке зустрічі європейських міністрів, які відповідають за вищу освіту, “До європейської зони вищої освіти” (Прага, 2001).
19 травня 2001 р. було підписано Празьке комюніке представниками 33 країн Європи, на якому країни знову підтвердили свою позицію щодо цілей, визначених Болонською декларацією. Учасники високо оцінили активну участь у процесі Європейської асоціації університетів та національних студентських спілок Європи. На саміті було виявлено важливі елементи Європейського простору вищої освіти, а саме: постійне навчання протягом усього життя; мотивоване залучення студентів до навчання; сприяння підвищенню привабливості та конкурентоспроможності Європейського простору вищої освіти для інших регіонів світу.
Комюніке конференції міністрів, відповідальних за вищу освіту, “Реалізуючи зону європейської вищої освіти” (Берлін, 2003).
Берлінська конференція міністрів вищої освіти у вересні 2003 року засвідчила, що цей динамічний процес набирає сили, залучаючи нові країни. Як зазначено в Берлінському комюніке, країни, що підписали Європейську культурну конвенцію, можуть стати членами Європейської зони вищої освіти за умови, що вони підтвердять свою згоду впроваджувати положення Болонського процесу у своїх системах вищої освіти. Були вироблені принципово нові напрями щодо удосконалення систем вищої освіти, а саме:
поширення загальноєвропейських вимог і стандартів на здобуття докторських ступенів. Установлено, що в країнах-учасницях Болонського процесу має бути один докторський ступень - „доктор філософії” у відповідних сферах знань (природничі науки, соціогуманітарні, економічні та ін.);
акцентування уваги на необхідності сприяння Європейському простору вищої освіти;
розроблення додаткових модулів, курсів та навчальних планів з європейським змістом, відповідною орієнтацією й організацією;
наголошення на важливості ролі, яку мають відігравати вищі навчальні заклади задля уможливлення навчання протягом усього життя;
акцентування уваги на тому, що Європейський простір вищої освіти та Європейський простір дослідницької діяльності роботи – дві взаємопов'язані частини спільності знань.
Комюніке конференції міністрів країн Європи, відповідальних за сферу вищої освіти, “Загальноєвропейський простір вищої освіти – досягнення цілей” (Берген, 2005). На конференції в Бергені було уточнено, що європейський простір вищої освіти – це не єдина уніфікована система освіти, а група національних систем, що розвиваються відповідно до спільно погоджених принципів. При цьому пріоритет, як зазначено конференціями в Бергені та Лондоні, надається розвитку таких напрямів:
трициклова система освіти;
національні системи гарантій якості, що ваємодіють;
взаємне визнання ступенів і термінів навчання1.
Комюніке “До європейської зони вищої освіти: відповідаючи на виклики у глобальному світі” (Лондон, 16-17 травня 2007).
На Конференції міністрів європейських країн, відповідальних за сферу вищої освіти, що відбулася у Лондоні 16-19 травня 2007 року, був констатований факт значного наближення до реалізації ідеї Європейського простору вищої освіти, а також досягнення певних успіхів у запровадженні національних систем кваліфікацій. Учасники зобов’язалися запровадити в повному обсязі такі національні системи кваліфікацій, що є відповідними загальній системі кваліфікацій Європейського простору вищої освіти (ЄПВО) до 2010 року.
Країни-учасниці підтвердили свої зобов’язання підвищувати порівнянність і відповідність систем вищої освіти, водночас поважаючи їхню різноманітність, засвідчили важливість існування потужних різноманітних, самостійних, відповідальних закладів з належним фінансуванням. Міністри висловили готовність дотримуватись принципів недопущення дискримінації і рівного доступу в усьому європейському просторі вищої освіти, а також не допускати будь-яких проявів дискримінації по відношенню до студентів, викладачів чи адміністрації.
Учасники схвалили стратегію “Європейського простору вищої освіти в глобальному вимірі” та готовність продовжити подальшу роботу за такими основними стратегічними напрямами: покращення інформування про ЄВПО, сприяння посиленню привабливості та конкурентоспроможності ЄПВО, співробітництва на основі партнерства; інтенсифікація стратегічного діалогу; спрощення процедури визнання. На Конференції були визначені основні пріоритети на 2009 рік і наголошено на необхідності співпраці і після 2010 року, оскільки ЄПВО продовжує розвиватись та достойно відповідає на виклики глобалізації.
Комюніке Конференції європейських міністрів вищої освіти, Льовен та Лувен-ла-Ньов, 28-29 квітня 2009 року “Європейський простір вищої освіти у новому десятилітті”.
Конференція європейських міністрів, відповідальних за вищу освіту, була присвячена аналізу досягнень в рамках Болонського процесу і встановленню пріоритетів Європейського простору вищої освіти (ЄПВО) на наступне десятиріччя. Було констатовано створення Європейського простору вищої освіти з гарантіями, що він і надалі спиратиметься на європейську інтелектуальну, наукову і культурну спадщину і в основу діяльності якого буде покладена постійна співпраця між державами, вищими навчальними закладами, студентами, викладачами, роботодавцями та іншими зацікавленими сторонами.
Таким чином, вищенаведеними документами проголошено визнання “Європи знань”, фундаментальної ролі університетів, необхідності навчання протягом усього життя, акценту на дослідницькій та самостійній роботі, гармонізації ступенів і циклів навчання, участі студентів. Ключовими питаннями визначені: якість, довіра, актуальність, мобільність, сумісність, привабливість, діалог, зближення з урахуванням національних та європейських особливостей. Визнано доцільним створення погоджених стандартів, процедур і керівних принципів забезпечення якості за участю Європейської мережі гарантування якості вищої освіти (ENQA), дослідження зв’язку більш короткої вищої освіти з першим циклом системи кваліфікацій, доповнення докторським рівнем (як третім) двох основних рівнів вищої освіти, підтримання її міждисциплінарності для поліпшення якості. Для того, щоб студенти будь-якої країни могли без зайвих перешкод продовжувати навчання в інших вищих навчальних закладах, потрібна єдина шкала вимірювання результатів їхнього навчання. Такою системою стала Європейська кредитно-трансферна система ECTS (European Credit Transfer System – Європейська система заліку кредитів).
Європейська кредитно-трансферна система (ECTS) була розроблена Європейською комісією у 1989 році в рамках програми ERASMUS для створення передумов організації Європейського простору вищої освіти та ENEA (визнання дипломів про здобуття вищої освіти та окремих навчальних курсів).
Аналогами системи ECTS в Україні є кредитно-трансферна організація навчального процесу, а в Росії – система залікових одиниць.
Система ECTS виконує дві функції:
функцію перезаліку курсів, отриманих в іншому вищому навчальному закладі. Це дає можливість людині навчатися там, де їй зручніше та вигідніше, причому здобути освіту не в одному вищому навчальному закладі, а частинами в різних;
функція накопичувальна – протягом життя людина може здобувати освіту частинами, з перервами у часі, у різних вищих навчальних закладах. Таким чином, студент має можливість сам створювати власну освітню траєкторію відповідно до своїх інтересів та життєвих потреб. Накопичення кредитів дозволить студентові підвищувати кваліфікацію протягом усього життя.
Європейська кредитно-трансферна система є основним інструментом щодо полегшення визнання навчальних досягнень студентів навчальними закладами через використання загальнозрозумілої системи оцінювання – кредити та оцінки.
ECTS ґрунтується на трьох ключових моментах:
інформаційний пакет – інформація стосовно навчальних програм і здобутків студентів;
навчальний контракт – взаємна угода між навчальними закладами- партнерами і студентом;
перелік оцінок дисциплін – використання кредитів ECTS з метою визначення навчального навантаження студента1.
Кредити ECTS є кількісним еквівалентом оцінки (від 1 до 60) елементів навчального плану. Вони характеризують навчальне навантаження студента, що вимагається для їх завершення. Кредит – умовна одиниця виміру навантаження студента під час вивчення певного складника навчальної програми чи окремої дисципліни (курсу), виконаної студентом у процесі навчання. Це мінімальна одиниця, що точно документується. Кожна дисципліна оцінюється в кредитах, які враховують усі форми навчання: лекції, семінари, лабораторні заняття, практику тощо. Кількість кредитів залежить від складності дсципліни. Одночасно кредит застосовується для визначення суми аудиторної і самостійної роботи студентів протягом тижня. Важливо, що ECTS враховує повне навантаження студента, а не обмежується лише аудиторними годинами. Кредити в Європейській кредитно-трансферній системі можуть бути одержані лише після виконання відповідної роботи й отримання відповідної оцінки за результати навчання.
У системі ECTS навчальне навантаження на один навчальний рік становить 60 кредитів (отже, на один кредит припадає від 25 до 30 годин) (36 академічних), у тому числі аудиторні заняття, самостійна робота та інші види навчальної діяльності), і, як правило, 30 кредитів на семестр і 20 кредитів на триместр. У вищих навчальних закладах європейських країн навчальний рік становить від 34 до 40 тижнів, включаючи період сесій. Отже, загальна трудомісткість навчання для здобутя ступеня бакалавра, що триває 3-4 роки, становить 180-240, а магістра – 240-300 кредитів1.
За будь-яких принципів організації навчального процесу переважна роль у забезпеченні якісної діагностики належить системі оцінювання знань.
В Європі співіснують багато різних систем оцінювання, що, зрештою, унеможливлює визначення єдиного критерію оцінювання. Саме цей фактор спонукав до розроблення шкали оцінювання ECTS. Вона являє собою додаткову інформацію стосовно результатів навчальної роботи студентів, але не замінює загальні (національні) оцінки. Впроваджена в ECTS європейська система так званої “полегшеної шкали оцінювання” може бути представлена таким чином:
А – відмінно (відмінне виконання лише з незначною кількістю помилок);
В – дуже добре (вище середнього рівня з кількома помилками);
С – добре (загалом правильна робота з повною кількістю грубих помилок);
D – задовільно (непогано, але зі значною кількістю недоліків);
Е – достатньо (виконання задовільняє мінімальні критерії);
FX – незадовільно (потрібно попрацювати перед тим, як отримати задовільну оцінку)1.
В Україні впроваджено таку шкалу співвідношення кількості балів і оцінок за бально-рейтинговою системою навчання й оцінювання успішності студентів:
90-100 балів – відмінно (А);
75-89 балів – добре (ВС);
65-74 бали – задовільно (DЕ);
35-59 балів – незадовільно з можливістю повторного складання (FX);
1-43 бали – незадовільно з обов’язковим повторним курсом (F).2
Вищі навчальні заклади європейського простору вищої освіти обмінюються переліком дисциплін для кожного студента до і після навчання в іншому закладі. Копії цих переліків додаються до особистої справи студента. Навчальний контракт гарантує студентові, що кредити для затвердженої програми навчання будуть відповідно перераховані.
На
завершення зазначимо, що ECTS акумулює в
собі переваги для різних суб’єктів
вищого навчального закладу3.
Для вищого навчального закладу:
сприяє розвитку автономізації та відповідальності;
відкриває нові можливості для співпраці;
сприяє розвитку комунікативних зв'язків між ВНЗ;
стимулює підвищення якості навчального процесу та організаційно-адміністративної діяльності;
підвищує якість студентської мобільності.
Для професорсько-викладацького складу ECTS забезпечує і підтримує:
автономність і диверсифікацію;
комунікативність;
прийняття рішень з академічного визнання.
Покращує:
зміст навчальних програм;
якість навчального процесу та його результати.
Для студентів:
розширює вибір для навчання за кордоном;
дозволяє самим сформувати програму навчання;
забезпечує сертифікацію процесу навчання в іноземному навчальному закладі;
гарантує академічне визнання.
Недоліки:
фрагментація знань;
сегментація процесу навчання;
зменшення значущості наукових досліджень у процесі навчання.
Очевидно, що недоліків системи переносу кредитів чи системи лише їх акумуляції можна уникнути при певному “гібридному” (змішаному) підході. Такий шлях у національному масштабі реалізовано у Великобританії в середині 90-х років ХХ століття.
Сьогодні більшість європейських країн (країни ЄС та члени Європейської Асоціації Вільної Торгівлі) мають академічні кредитні системи. Деякі з них є національними, інші – інституціональними; низка європейських університетів продовжує експериментувати з різними кредитними системами. За ознакою перенесення акумуляції більшість європейських країн використовують акумуляційні кредитні системи, за окремими винятками – системи перенесення кредитів, і тільки декілька країн – національно обмежені “гібридні” (змішані) системи. У деяких випадках ECTS в умовах, що склалися (вeлика диверсифікація кредитних систем), вважається нeдocтaтньо ефективною як своєрідний освітній “міст”, “друга валюта” в європейському просторі вищої освіти. Тому бaгатo дослідників, викладачів та управлінців європейських університетів активно обговорюють проблему створення EUROCATS Європейської системи акумулювання та перенесення кредитів.
Результат недостатнього рівня розвитку національних кредитних систем у значній частині європейських держав, з одного боку, та їхнє політичне бажання створити спільний європейський простір вищої освіти – з іншого, дозволяють стверджувати можливість та перспективність трансформування ECTS у міжнародний стандарт вищої освіти.
? Запитання та завдання для самоконтролю
Наведіть основні документи Болонського процесу та розкрийте сутність кожного з них.
З’ясуйте та проаналізуйте сутність поняття “європейський простір вищої освіти”. Висловіть власну думку.
Проаналізуйте особливості Європейської кредитно-трансферної системи (ECTS).
Наведіть європейську систему “полегшеної шкали оцінювання”.
У чому полягає принципова відмінність співвідношення кількості балів і оцінок за бально-рейтинговою системою навчання й оцінювання успішності студентів, рекомендованою Міністерством освіти і науки України і такої, що практикується в європейських університетах?
Відповідно до яких нормативних документів сьогодні відбувається процес реформування системи вищої освіти України?
Обґрунтуйте викладені у статті (Сова М.О. Проблеми розвитку вищої освіти України в контексті євроінтеґрації // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. – Серія “Соціологія. Психологія. Педагогіка”. Вища освіта України. – Додаток 4, том ІІ (14) – 2009 р.– Тематичний випуск №3 “Вища освіта України у контексті інтеґрації до європейського освітнього простору”. – С. 113-117.) засади процесу переходу кількісних показників освітніх послуг у якісні.
Підготуйтеся до участі у дебатах на тему: “Проблеми, переваги та недоліки Європейської кредитно-трансферної системи (ECTS)”, попередньо ознаймившись із матеріалами:
Савельєв В.П. Вища освіта України у проблемній ситуації ХХІ ст.: соціологічний аналіз // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. – Серія “Соціологія. Психологія. Педагогіка”. – Вища освіта України – Додаток 4, том ІІ (14). – 2009.– Тематичний випуск №3 “Вища освіта України у контексті інтеґрації до європейського освітнього простору”. – С. 6–12.
Офіційний сайт Міністерства освіти і науки Украни [Електронний ресурс]. – Режим доступу до сайту: http://www.mоn.gov.ua
Європейський освітній портал: Болонський процес у період до 2020 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу до сайту: http://www.eu-edu.org/bolosnky5.html