Практичне заняття 2 аналіз умов і елементів залягання вугільних пластів

Витрати часу– 2 години аудиторних занять

Цілі практичного заняття:

 свідомо використовувати теоретичні знання, що отримані під час лекцій, з основ геології родовищ корисних копалин України;

 розвивати здібності аналізу умов і елементів залягання вугільних пластів;

 використовувати уміння при роботі з науковою, навчальною й довідковою літературою у професійній підготовці кваліфікованих робітників.

Методика проведення роботи. Протягом першої години студенти вивчають елементи залягання пластів: простягання, падіння, потужність пласта. При цьому використову­ються плакати, стенди. Протягом цієї години під керівництвом виклада­ча перевіряється засвоєння матеріалу, уточнюються неясні поняття й терміни.

На другій годині заняття студенти зарисовують: структурну колонку вугільного пласта простої та складної будови; розміщення вугільного пласта з урахуванням кутів падіння з показом несправжньої, безпосередньої та основної покрівлі, а також підошви; приводять схему елементів залягання вугільного пласта; схеми геологічних порушень вугільних пластів: склади, скиди, підкиди, стоншення, вздуття, виклинювання пласта.

Основні теоретичні положення. На вибір технології розробки впливають багато різних факторів, серед яких гірничо-геологічні є найважливішими.

Вугілля – тверда порода рослинного (частково тваринного) походження, яка вміщує деяку кількість мінеральних домішок. За ступеням метаморфізму поділяється на антрацити, кам’яне та буре вугілля. Вугілля в земній корі залягає пластами, рідше покладами.

Пласт – це геологічне тіло, що складене однорідною осадовою породою, обмежено двома приблизно паралельними поверхнями й має значну площу.

Поверхні прилягання пластів до породи мають назву поверхні напластування. Шари гірських порід, які знаходяться безпосередньо над вугільним пластом, називають покрівлею, а породи що лежать під пластом – підошвою. Покрівля й підошва пласта у більшості випадків генетично зв’язані з вугіллям і визначаються умовами вугленакопичення.

Породи, серед яких розташований пласт вугілля, називають боковими або вміщуючими. На крутих пластах покрівля пласта носить назву висячий бік, а підошва – лежачий бік.

12

При роботі над цим матеріалом необхідно відповісти на наступні питання:у чому полягає відкритий спосіб розробки, по якій ознаці поділяються родовища на горизонтальні, пологі, похилі й круті, назвіть переваги й недоліки відкритого способу розробки; наведіть визначення понять: уступ, підуступ, площадка уступу, укіс уступу, кут укосу уступу, бровка уступу, західка, блок, фронт робіт уступу, фронт робіт кар’єра, борт кар’єра, робоча зона кар’єра, кут укосу борта кар’єра, процес погашення бортів, кут погашення борта, берма, контури кар’єра, глибина кар’єра, траншея.

Основні положення та параметри відкритих гірничих робіт. Виробнича потужність кар’єру, що розробляє горизонтальний чи похилий поклад

Виробнича потужність кар’єру залежить від величини промислових запасів корисної копалини та терміну служби кар’єру, яка визначається за формулою:

де Q_пр – промислові запаси корисної копалини, т;

А_рік – виробнича потужність кар’єру, т/рік;

Т_к – час, що враховує розвиток та загасання видобутку, рік.

Рекомендовані співвідношення між виробничою потужністю кар’єру та терміном його служби наведені в табл. 11.1.

Таблиця 11.1 – Залежність виробничої потужності кар’єру й терміну служби, рік

Кар’єри	Виробнича потужність кар’єру, млн. т на рік
	понад 1,5	1,5	3,0	4,5	6,0	9,0	12,0	24,0	30,0	50,0
Вугільні	20	30	30	50	50	50	50	50	50	50
Рудні	15	25	25	35	35	35	40	40	50	50

При розробці горизонтальних і пологих родовищ виробнича потужність кар’єра перевіряється по можливому річному посуванню фронту розкривних робіт (м/рік), яке визначається за формулою:

,

де Р_{е. рік} – річна продуктивність екскаватора, м³; Н_у – висота уступу, м; L_б – довжина екскаваторного блоку, м.

Річна продуктивність екскаватора (м³/рік)

73