практика док

Національний Авіаційний Університет

Інститут міжнародних відносин

Кафедра іноземних мов

Звіт з навчально - перекладацької практики

Виконаний студенткою

П.І.Б. : Бежан Н.О

Курс: 3

Група: МП - 305

Факультет: міжнародне право

Керівник перекладацької практики:

Василишина Н. М.

Київ, 2015

Звіт

про проходження перекладацької практики з англійської мови

студентки 3 курсу групи 305 факультету міжнародного права ІМВ НАУ

Керівник перекладацької практики – Василишина Наталія Максимівна

Вид практики, що проходив студент – навчально - перекладацька

Термін проходження практики - 18.05 - 28.06 2015 р.

Місце проходження практики - база ІМВ НАУ

Види роботи, що виконувалися студентом під час практики - письмовий переклад тексту з української на англійську та з англійської на українську мову, переклад відео, переклад речень,складання речень, тренінг з покращення навичок ведення переговорів , переклад слів та словосполучень.

Висновки студента про проходження практики ( чому навчився, які навички розвинув, які проблеми виникли під час перекладу) - навчилися здійснювати пошук необхідної англомовної інформації, виникли труднощі письмового перекладу, поповнився лексичний запас слів, покращились навички перекладу.

Дата захисту звіту ____________ підпис студента

/П.І.Б. студента

Malcom. N. Shaw « International law today»

The expanding legal scope of international concern

International law since the middle of the last century has been developing in many directions, as the complexities of life in the modern era have multiplied. For, as already emphasised, law reflects the conditions and cultural traditions of the society within which it operates. The community evolves a certain specific set of values - social, economic and political - and this stamps its mark on the legal framework which orders life in that environment. Similarly, international law is a product of its environment. It has developed in accordance with the prevailing notions of international relations and to survive it must be in harmony with the realities of the age.

Nevertheless, there is a continuing tension between those rules already established and the constantly evolving forces that seek changes within the system. One of the major problems of international law is to deter- mine when and how to incorporate new standards of behaviour and new realities of life into the already existing framework, so that, on the one hand, the law remains relevant and, on the other, the system itself is not too vigorously disrupted.

Changes that occur within the international community can be mo- mentous and reverberate throughout the system. For example, the advent of nuclear arms created a status quo in Europe and a balance of terror throughout the world. It currently constitutes a factor of unease as certain states seek to acquire nuclear technology. Another example is the techno- logical capacity to mine the oceans and the consequent questions as to the nature and beneficiaries of exploitation.' The rise of international terror- ism has posited new challenges to the system as states and international organisations struggle to deal with this phenomenon while retaining re- spect for the sovereignty of states and for human rights2 There are several instances of how modern developments demand a constant reappraisal of the structure of international law and its rules.

The scope of international law today is immense. From the regulation of space expeditions to the question of the division of the ocean floor, and from the protection of human rights to the management of the interna- tional financial system, its involvement has spread out from the primary concern with the preservation of peace, to embrace all the interests of contemporary international life.

But the raison d'ttre of international law and the determining factor in its composition remains the needs and characteristics of the international political system. Where more than one entity exists within a system, there has to be some conception as to how to deal with other such entities, whether it be on the basis of co-existence or hostility. International law as it has developed since the seventeenth century has adopted the same approach and has in general (though with notable exceptions) eschewed the idea of permanent hostility and enmity. Because the state, while in- ternally supreme, wishes to maintain its sovereignty externally and needs to cultivate other states in an increasingly interdependent world, it must acknowledge the rights of others. This acceptance of rights possessed by all states, something unavoidable in a world where none can stand alone, leads inevitably to a system to regulate and define such rights and, of course, obligations.

And so one arrives at some form of international legal order, no mat- ter how unsophisticated and how occasionally positively di~orderly.~ The current system developed in the context of European civilisation as it pro- gressed, but this has changed. The rise of the United States and the Soviet Union mirrored the decline of Europe, while the process of decolonisation also had a considerable impact. More recently, the collapse of the Soviet Empire and the Soviet Union and the phenomenon of globalisation are also impacting deeply upon the system. Faced with radical changes in the structure of power, international law needs to come to terms with new ideas and challenges.

The Eurocentric character of international law has been gravely weak- ened in the last sixty years or so and the opinions, hopes and needs of other cultures and civilisations are beginning to play an increasing role in the evolution of world juridical thoughte4

International law reflects first and foremost the basic state-oriented character of world politics. Units of formal independence benefiting from equal sovereignty in law and equal possession of the basic attributes of statehood' have succeeded in creating a system enshrining such values. Examples that could be noted here include non-intervention in internal affairs, territorial integrity, non-use of force and equality of voting in the United Nations General Assembly. However, in addition to this, many factors cut across state borders and create a tension in world politics, such as inadequate economic relationships, international concern for human rights and the rise in new technological fоrces.~ State policies and balances of power, both international and regional, are a necessary framework within which international law operates, as indeed are domestic political conditions and tensions. Law mirrors the concern of forces within states and between states.

It is also important to realise that states need law in order to seek and attain certain goals, whether these be economic well-being, survival and security or ideological advancement. The system therefore has to be certain enough for such goals to be ascertainable, and flexible enough to permit change when this becomes necessary due to the confluence of forces demanding it. [7 ]

International law, however, has not just expanded horizontally to embrace the new states which have been established relatively recently; it has extended itself to include individuals, groups and international organisations within its scope. It has also moved into new fields covering such issues as international trade, problems of environmental protection and outer space exploration.

The growth of positivism in the nineteenth century had the effect of focusing the concerns of international law upon sovereign states. They alone were the 'subjects' of international law and were to be contrasted with the status of non-independent states and individuals as 'objects' of international law. They alone created the law and restrictions upon their independence could not be presumed.' But the gradual sophistication of positivist doctrine, combined with the advent of new approaches to the whole system of international relations, has broken down this exclusive emphasis and extended the roles played by non-state entities, such as individuals, multinational firms and international institution^.^ 11 was, of course, long recognised that individuals were entitled to the benefits of international law, but it is only recently that they have been able to act directly rather than rely upon their national states.

The Nuremberg and Tokyo Tribunals set up by the victorious Allies after the close of the Second World War were a vital part of this process. Many of those accused were found guilty of crimes against humanity and against peace and were punished accordingly. It was a recognition of individual responsibility under international law without the usual interposition of the state and has been reinforced with the establishment of the Yugoslav and Rwanda War Crimes Tribunals in the mid-1990s and the International Criminal Court in 1998." Similarly the 1948 Genocide Convention provided for the punishment of offenders after conviction by national courts or by an international criminal tribunal."

The developing concern with human rights is another aspect of this move towards increasing the role of the individual in international law. The Universal Declaration of Human Rights adopted by the United Nations in 1948 lists a series of political and social rights, although it is only a guideline and not legally binding as such. The European Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms signed in 1950 and the International Covenants on Human Rights of 1966 are of a different nature and binding upon the signatories. In an effort to function satisfactorily various bodies of a supervisory and implementational nature were established. Within the European Union, individuals and corporations have certain rights of direct appeal to the European Court of Justice against decisions of the various Union institutions. In addition, individuals may appear before certain international tribunals. Nevertheless, the whole subject has been highly controversial, with some writers (for example Soviet theorists prior to perestroika) denying that individuals may have rights as distinct from duties under international law, but it is indicative of the trend away from the exclusivity of the state.

Together with the evolution of individual human rights, the rise of international organisations marks perhaps the key distinguishing feature of modern international law. In fact, international law cannot in the contemporary era be understood without reference to the growth in number and influence of such intergovernmental institutions, and of these the most important by far is the United ~ations.'"he UN comprises the vast ma- jority of states (as of April 2003 there were 191 member states) and that alone constitutes a political factor of high importance in the process of diplomatic relations and negotiations and indeed facilitates international co-operation and norm creation. Further, of course, the existence of the Security Council as an executive organ with powers to adopt resolutions in certain circumstances that are binding upon all member states is unique in the history of international relations.

International organisations have now been accepted as possessing rights and duties of their own and a distinctive legal personality. The International Court of Justice in 1949 delivered an Advisory opinion14 in which it stated that the United Nations was a subject of international law and could enforce its rights by bringing international claims, in this case against Israel following the assassination of Count Bernadotte, a United Nations official. Such a ruling can be applied to embrace other inter- national institutions, like the International Labour Organisation and the Food and Agriculture Organisation, which each have a judicial character of their own. Thus, while states remain the primary subjects of international law, they are now joined by other non-state entities, whose importance is likely to grow even further in the future.

The growth of regional organisations should also be noted at this stage. Many of these were created for reasons of military security, for exam- ple NATO and the opposing Warsaw Pact organisations, bthers as an expression of regional and cultural identity such as the Organisation of African Unity (now the African Union) and the Organisation of American States. In a class of its own is the European Union which has gone far down the road of economic co-ordination and standardisation and has a range of common institutions serviced by a growing bureaucracy stationed primarily at Brussels. Such regional organisations have added to the developing sophistication of international law by the insertion of 'regional-international law sub-systems' within the universal framework and the consequent evolution of rules that bind only member states.

The range of topics covered by international law has expanded hand in hand with the upsurge in difficulties faced and the proliferation in the number of participants within the system. It is no longer exclusively concerned with issues relating to the territory or jurisdiction of states narrowly understood, but is beginning to take into account the specialised problems of contemporary society. Many of these have already been referred to, such as the vital field of human rights, the growth of an international economic law covering financial and development matters, concern with environmental despoliation, the space exploration effort and the exploitation of the resources of the oceans and deep seabed.One can mention also provisions relating to the bureaucracy of international institutions (international administrative law), international labour standards, health regulations and communications controls. Many of these trends may be seen as falling within, or rather reflecting, the phenomenon of globali- sation, a term which encompasses the inexorable movement to greater interdependence founded upon economic, communications and cultural bases and operating quite independently of national regulation.16 This in turn stimulates disputes of an almost ideological nature concerning, for example, the relationship between free trade and environmental protection.17 To this may be added the pressures of democracy and human rights, both operating to some extent as countervailing influences to the classical emphasis upon the territorial sovereignty and jurisdiction of states.

1. See below, chapter 1

2. See below, chapter 20.

3. For views as to the precise definition and characteristics of the international order or system or community, see G. Schwarzenberger and E. D. Brown, A Manual of Interna-tiorial Law, 6th edn, London, 1976, pp. 9-12; H. Yalem, 'The Concept of World Order: 29 YBM'A, 1975, and I. Pogany, 'The Legal Foundations of 14'orld Order: 37 YBWA, 1983, p. 277.

4. See e.g. L. C. Green, 'Is There a Universal International Law Today?', 23 CanadianYIL, 1985, p. 3.

5. See below, chapter 5, p. 192.

6. For examples of this in the context of the law relating to territory, see M. N. Shaw, Title to Territory in Africa: International Legal Issues, Oxford, 1986, pp. 1-1 1.

7. See S. Hoffman, 'International Systems and International Law', 14 World Politics, 1961-2, p. 205

8. See the Lotuscase, PCIJ, Series A, No. 10, p. 18.

9. See further below, chapter 5, pp. 223 ff.

10. Ibid.

11. Ibid.

12. See further below, chapter 6.

13. l3 See further below, chapter 22.

14. Reparation for Injuries Suffered in the Service of the United Nations, ICT Reports, 1949, p. 174; 16 AD, p. 318.

15. See generally below, chapter 23.

16. See e.g. A. Giddens, The Consequences of Modernity, Stanford, 1990; S. Sur, 'The State Between Fragmentation and Globalisation: 8 EJIL, 1997, p. 421; B. Simma and A. Padus, 'The "International Conimunitf"' Facing the Challenge of Globalisation. General Conclu- sions: 9 EJIL, 1998, p. 266, and P. M. Dupuy, 'International Law: Torn Between Coexistence, Co-operation and Globalisation. General Conclusions: 9 EJIL, 1998, p. 278. See also the Declaration of Judge Bediaoui in the Advisory Opinion on The Legality of the Threat or Use ofNuclear IVeapons, ICJ Reports, 1996, pp. 226, 270-1. Note that Philip Bobbitt has described five developments challenging the nation-state system, and thus in essence char- acterising the globalisation challenge, as follows: the recognition of human rights as norms requiring adherence within all states regardless of internal laws; the widespread deploy- ment ofweapons of mass destruction rendering the defence of state borders ineffectual for the protection of the society within; the proliferation of global and transnational threats transcending state boundaries such as those that damage the environment or threaten states through migration, population expansion, disease or famine; the growth of a world economic regime that ignores borders in the movement of capital investment to a de- gree that effectively curtails states in the management of their economic affairs; and the creation of a global communications network that penetrates borders electronically and threatens national languages, custon~s and cultures, The Shield ofilchilles, New York, 2002,p. xxii.

17. See e.g. Myers 17. Canada, 12 1 ILR, pp. 72, 110.

Малкольм. Н. Шоу «Міжнародне право сьогодні»

Розширення договірно-правового масштабу міжнародного значення

Міжнародне право, починаючи з середини минулого століття розвивається в багатьох напрямках, а життєві труднощі в наш час поширюються. Бо, як уже підкреслювалося, закон відображає умови і культурні традиції суспільства, в якому він працює. Спільнота розвиває певний специфічний набір цінностей - соціальних, економічних і політичних - і це накладає свій відбиток на правову базу, яка зумовлює життя в цьому середовищі. Точно так само, міжнародне право є продуктом навколишнього середовища[1]. Воно розроблене відповідно до чинних уявленнь міжнародних відносин і для того, щоб вижити право має бути в повній гармонії з реаліями епохи.

Тим не менш, є спостерігається напруга між цими правилами, між вже встановленими, але постійно мінливими силами і між тими, котрі прагнуть зміни в системі. Однією з основних проблем міжнародного права є саме визначення , коли і як включати нові стандарти поведінки і нові реалії життя у вже існуючих рамках, так щоб, з одного боку, закон залишався актуальним а з іншого , сама система не надто значно порушувалась.

Зміни, які відбуваються в рамках міжнародного співтовариства можуть бути важливим і мають відображаються в системі. Наприклад, поява ядерної зброї ,що призвела до встановлення статусу-кво в Європі і балансу терору в усьому світі. В даний час являє собою фактор занепокоєння, так як деякі держави прагнуть придбати ядерні технології. Іншим прикладом є технологічна здатність здобувати океани і наступні питання щодо природи і бенефіціарів експлуатації. Із зростанням міжнародного тероризму спостерігаються нові виклики для системи в державі і в міжнародних організаціях, які борються з цим явищем, зберігаючи повагу до суверенітету держав і прав людини [2]. Є декілька прикладів того, як саме сучасні розробки вимагають постійного вдосконалення структури міжнародного права і його норм.

Сфера дії міжнародного права сьогодні – велична . Від регулювання космічної експедиції до питання про поділ дна океану, і від захисту прав людини в управлінні міжнародної фінансової системи, її участь перетворилась з первинного занепокоєння щодо збереження світу, до охоплення всіх інтересів сучасного міжнародного життя.

Але сенс міжнародного права і є визначальним чинником, а от щодо самої сутності , то все ж з залишається потреба встановлення особливостей міжнародної політичної системи. Якщо в системі існує хоча б більше ніж одна особа, то логічно ,що так само повинна бути і якась концепція про те, як співпрацювати з іншими такими ж особами, будь то на основі співіснування або ворожості. Міжнародне право, розвиваючись з сімнадцятого століття прийняло той самий підхід і має в цілому (хоча і з винятками) свою власну ідею постійної ворожості і неприязні. Бо держава, яка в той же час є головуючою на національному рівні, хоче зберегти свій суверенітет ззовні і потребує заохочувати інші держави у все більш взаємозалежному світі, так як сама вона повинна визнати права інших[3]. Це прийняття прав, яким володіють усі держави, неминуче в тому світі, де ніхто не може стояти поодинці, де ніхто не може уникнути загальної системи регулювання та визначення і прав, і зобов'язань.

І так ми приходимо до такої форми міжнародно-правового порядку, незалежно від її складності і безладності. Нинішня система розроблена в контексті європейської цивілізації, яка прогресувала, але в наш час змінилася. Переворот в Сполучених Штатах і Радянському Союзі відображав ослаблення Європи, в той час як процес деколонізації також мав значний вплив. Зовсім недавно, крах радянської імперії та Радянського Союзу, і явище глобалізації також глибоко вплинуло на систему. Зіткнувшись з радикальними змінами в структурі влади, міжнародне право має примиритися з новими ідеями і проблемами.

Европоцентристський характер міжнародного права був серйозно ослаблений в останні шістдесят років. І саме ця зміна думок, надій і потреб інших культур і цивілізацій і починає грати все більшу роль в еволюції світової юридичної думки [4].

Міжнародне право відображає, насамперед, основну державну орієнтованість на характер світової політики. Одиниці формальної незалежності є перевагами рівного суверенітету в законодавстві та рівного володіння основними атрибутами державності "досягли успіху у створенні системи, в якому закріплені такі значення. Приклади, які можуть бути відзначені тут, включають невтручання у внутрішні справи, територіальної цілісності, незастосування сили та рівності голосування в Генеральній Асамблеї Організації Об'єднаних Націй. Тим не менш, на додаток до цього, багато факторів перетинають державні кордони і створюють напруженість у світовій політиці, такі, як недостатньо економічних відносин, міжнародного концерну прав людини і підйому в нових технологічних силах. Державна політика і залишки влади, міжнародні та регіональні, є необхідними рамками, в яких міжнародне право діє, як і вітчизняні політичні умови,так і напруженість. Право відображає занепокоєння сил всередині держав і між державами.

Важливо також розуміти, що держави потребують запровадження права для того, щоб шукати і досягати певних цілей, будь то буде економічне благополуччя, виживання або безпека, або ідеологічне просування. Тому система повинна бути досить впевнена в таких цілях, щоб піддаватись визначенню, і достатньо гнучкою, щоб дозволити зміни, коли це стане необхідним через вплив сил за вимогою.

Міжнародне право, однак, не тільки розширилось горизонтально, щоб охопити нові держави, які були створені відносно недавно; воно продовжує включати в себе осіб, групи та міжнародні організації в рамках своєї сфери. Право також займає в нові сфери, що охоплюють такі питання, як міжнародна торгівля, проблеми охорони довкілля та освоєння космічного простору.

Зростання позитивізму в дев'ятнадцятому столітті мало ефект фокусування стурбованості міжнародного права щодо суверенних держав. Тільки вони були «предметами» міжнародного права і повинні були протиставлятись зі статусом незалежних держав та приватних осіб, але вже як «об'єкти» міжнародного права. Саме вони створили закон і ні про які обмеження щодо їхньої незалежності не може й бути мови. Але поступове ускладнення позитивістської доктрини, в поєднанні з появою нових підходів до всієї системи міжнародних відносин, зламало цей ексклюзивний акцент і продовжило ролі, зіграні недержавними суб'єктами , такими як фізичні особи, міжнародні фірми і міжнародні інститути[11]. Це було, звичайно, давно відомо, що люди мають право на переваги міжнародного права, але це тільки останнім часом, люди в змозі діяти безпосередньо, а не покладатися на свої національні держави.

Нюрнберзький і Токійський трибунал, заснований союзниками - переможцями після завершення Другої світової війни були важливою частиною цього процесу. Багато з тих ,хто був обвинуваченим ,було визнано винними у скоєнні злочинів проти людяності і проти миру, які в свій час були покарані відповідно. Це було визнання індивідуальної відповідальності за міжнародним правом без звичайного втручанні держави. Також була посилена значимість зі створенням в Югославії та Руанді військових трибуналів в середині 1990-х років і Міжнародного кримінального суду в 1998 році. Конвенція проти Геноциду передбачає покарання правопорушників після засудження національними судами або міжнародним кримінальним судом .

Розробки , що стосуються прав людини є ще одним аспектом цього кроку в бік підвищення ролі особистості в міжнародному праві. Загальна декларація прав людини, прийнята Організацією Об'єднаних Націй в 1948 році перераховує ряд політичних і соціальних прав, хоча це тільки керівництво і не є юридично обов'язковим, як таке . Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод, підписана в 1950 році і Міжнародні пакти про права людини 1966 мають різну природу і є обов'язковими до підписання . З метою задовільного функціонування були створені різні органи нагляду та захисту природи. В рамках Європейського Союзу, особи і корпорації мають певні права безпосереднього звернення до Європейського суду юстиції на рішення різних установ Союзу. Крім того, люди можуть постати перед певними міжнародними трибуналами. Тим не менш, це питання було досить спірним в деяких науковців(наприклад радянських теоретиків до перебудови), які заперечують, що люди можуть мати права, на відміну від обов'язків по міжнародному праву, але це свідчить про тенденції ексклюзивності держави.

Разом з еволюцією окремих прав людини, підвищення ролі міжнародних організацій відзначає, мабуть, ключову відмінну особливість сучасного міжнародного права. Насправді, міжнародне право не може в сучасну епоху бути зрозумілим без посилання на зростання чисельності і впливу таких міжурядових установ, як ООН, що є однією з них найважливіших на сьогоднішній день. ООН включає більшість держав ( в квітні 2003р. налічувалося 190 держав-членів), які поодинці являють собою політичний фактор високої значимості в процесі дипломатичних відносин і переговорів. Ці держави також сприяють міжнародному співробітництву і створенню міжнародних норм. Крім того, звичайно, існує Рада Безпеки в якості виконавчого органу з повноваженнями приймати рішення в певних обставинах, які є обов'язковими для всіх держав-членів, що є унікальним в історії міжнародних відносин.

Міжнародні організації вже були прийняті як ті, що володіють правами і обов'язками, і як самостійно діючі юридичні особи. Міжнародний Суд в 1949 році виступив з консультативним висновком , в якому він заявив, що Організація Об'єднаних Націй є суб'єктом міжнародного права і може здійснювати свої права шляхом залучення міжнародних претензій, в цьому випадку проти Ізраїлю після вбивства графа Бернадот, чиновником, в Організації Об'єднаних Націй. Таке рішення може бути застосоване, для того щоб охопити інші міжнародні інститути, такі як Міжнародна організація праці та Продовольча і сільськогосподарська організації, кожна з яких має свій власний судовий характер. Таким чином, у той час як держави залишаються основними суб'єктами міжнародного права, в даний час вони приєдналися до інших недержавних утворень, значення яких, ймовірно, зросте ще більше в майбутньому.

На даному етапі слід зазначити також щодо зростання ролі регіональних організацій. Багато з них були створені з міркувань військової безпеки, наприклад НАТО. Також були створені «братські» організації, такі як Організація африканської єдності (нині Африканський союз) і Організації американських Штатів. Щодо Європейського континенту, - то це Євросоюз, який пішов далеко вниз по дорозі економічної координації та стандартизації. Союз має ряд загальних інститутів, що обслуговуються зростаючою бюрократією, дислокованої в першу чергу в Брюсселі. Такі регіональні організації додали розвитку та складності міжнародному праву шляхом включення в «регіональну міжнародну юридичну підсистему" в рамках універсального права, та подальшої еволюції норм, встановленої державами-членами.

Діапазон тем, порушених у міжнародному праві розширив число учасників в системі, які йдуть рука в руку й разом долають труднощі. Це стосується вже не виключно питань, пов'язаних з територією або юрисдикцією держав, але також беруться до уваги і спеціальні проблеми сучасного суспільства. Наприклад щодо важливості галузі прав людини, зростання міжнародного економічного права, що охоплює фінансову сферу та розвитку питань, щодо стурбованості екологічним забрудненням, зусиллями космонавтики та експлуатації ресурсів світового океану і глибоко на морському дні. Можна також згадати положення, що стосуються бюрократії міжнародних організацій (Міжнародне адміністративне право), міжнародних трудових стандартів, санітарних правил та управління зв'язку. Багато з цих тенденцій можуть розглядатися як ті, що підпадають або, скоріше, відображають явище глобалізації, термін, який охоплює невблаганний рух до більшої взаємозалежності заснованої на економічних, культурних зв'язках та основах експлуатації абсолютно незалежно від національної політики регулювання[16]. Це в свою чергу стимулює суперечки майже ідеологічного характеру відносно, наприклад, відносин між вільною торгівлею та захистом довкілля[17]. У зв'язку з цим додається тиск на демократію та права людини, що працює в якійсь мірі як класичний вплив на територіальний суверенітет та юрисдикцію держав.

«Правовий тиждень» — щотижнева інформаційно-правова газета.

Передплатний індекс: 96070.

Реєстраційне свідоцтво: КВ №11467-340Р від 7 липня 2006 р.

Засновник та видавець: ТОВ «Юридичний світ».

Проблеми ЗУ «Про міжнародне приватне право»: критичний погляд

Прийняття ЗУ «Про міжнародне приватне право» стало значною подією з точки зору розвитку вітчизняної системи права і вдосконалення механізмів її взаємодії з іншими системами права. Цей Закон було розроблено з урахуванням досвіду колізійного регулювання в Україні та інших країнах світу, а також сучасних тенденцій розвитку науки та практики міжнародного приватного права (далі – МПрП). Водночас, на наш погляд, цей Закон не позбавлений певних сумнівних та дискусійних моментів, що дає нам право на критичне ставлення до нього, оскільки він потребує подальшого вдосконалення. Саме тому в рамках цієї статті хотілося б висловити певні зауваження та пропозиції щодо цього Закону. Слід сказати, що загалом даний Закон охоплює основні проблеми та питання колізійного права. Проте деякі з цих проблем лишилися поза увагою законодавця (йдеться, насамперед, про такі проблемні питання, як «попереднє питання» (preliminary question), «адаптація» (l’adaptation) та оцінка еквівалентності юридичних понять та інститутів). Спробуємо проаналізувати лише «загальні положення» цього Закону, оскільки саме в них містяться найбільш важливі аспекти МПрП України. 

Проблема колізії міжнародних договорів Україна є учасницею цілої низки міжнародних договорів у сфері МПрП, в яких містяться колізійні норми, у зв’язку з чим може виникнути таке запитання: чому віддавати перевагу у разі якщо положення міжнародного договору та положення цього Закону суперечать один одному? Відповідаючи на нього, ст. 3 Закону встановлює пріоритет міжнародних договорів України щодо положень даного Закону. Водночас, слід мати на увазі, що даний Закон розуміє під міжнародним договором України не будь-який договір, який уклала Україна, а лише «чинний міжнародний договір України, згода на обов’язковість якого надана ВР України» (ст. 1 (11)). Тому логічно постає запитання: як бути з тими міжнародними договорами України, які не потребують згоди ВР України; чи мають вони також пріоритет щодо положень цього Закону? Згідно з ст. 26 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р., в якій Україна також бере участь, «кожен чинний договір є обов’язковим для його учасників і повинен ними добросовісно виконуватися». До того ж відповідно до ст. 27 цієї Конвенції «учасник не може посилатися на положення свого внутрішнього права як виправдання для невиконання ним договору». Відповідно до ст. 15 (1) ЗУ «Про право міжнародних договорів» (2004 р.) «чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права». Причому під міжнародним договором України цей Закон має на увазі договір, «укладений у письмовій формі з іноземною державою або іншим суб’єктом міжнародного права, який регулюється міжнародним правом, незалежно від того, міститься договір в одному чи кількох пов’язаних між собою документах, і незалежно від його конкретного найменування (договір, угода, конвенція, пакт, протокол тощо)». Виходячи з цього, можна стверджувати, що міжнародні договори України, які не потребують згоди ВР, також мають пріоритет щодо положень даного Закону.