Розділ ііі. Необхідна оборона і крайня необхідність як різновиди обставин, що виключають злочинність діяння

3.1. Спільні сторони крайньої необхідності та необхідної оборони

Схожість інституту крайньої необхідності з інститутом необхідної оборони в кримінальному праві України полягає перш за все у тому, що здійснені в цьому стані діяння не містять в собі протягом часу їх здійснення характеру злочинних діянь, і не містить в собі ознак складу злочину.

Як при крайній необхідності, так і при необхідній обороні однаково обґрунтовується звільнення від кримінальної відповідальності: в обох випадках відсутні у діяннях особи склад злочину, відсутнє винне здійснення злочину особою, і внаслідок, відсутня кримінальна відповідальність.

Інститут крайньої необхідності та інститут необхідної оборони у кримінальному праві схожі і в тому, що акт крайньої необхідності та акт необхідної оборони не тільки суспільно не небезпечні, не злочинні, але й суспільно корисні.

Крім того коло правомірних інтересів, що захищаються актами крайньої необхідності та необхідної оборони збігається.

Варто зазначити, що діяння, вчинені у стані необхідної оборони або крайньої необхідності, не тягнуть за собою кримінальної відповідальності. Таким чином стан крайньої необхідності та необхідної оборони є обставинами, при настанні яких відсутня така ознака складу злочину як вина.

Крайня необхідність та необхідна оборона мають загальні ознаки, характеристики, а саме

По-перше, всі ці діяння є правомірними, тобто такими, які вчиняються на підставі норм права. Всі вони так чи інакше знайшли своє закріплення в законах або інших нормативних актах, що регламентують різноманітні сторони життя суспільства.

По-друге, всі вони - це діяння, які вчиняються в екстремальних для виконавця умовах. Ця екстремальність може бути зумовлена різними факторами — напр., протиправною діяльністю інших людей, роботою машин та механізмів, фізичними процесами, природними катаклізмами тощо.

По-третє, ззовні всі вони за об'єктивними характеристиками нагадують діяння, передбачені як злочини тими чи іншими нормами Кримінального кодексу. Всі вони скеровані проти тих суспільних відносин, благ та інтересів, які прийняті під кримінально-правову охорону і виступають у кримінальному праві об'єктами злочину. Кожне з цих діянь, з точки зору характеристики його зовнішньої сторони, є відповідною дією або бездіяльністю, які взагалі заборонені кримінальним законом під страхом застосування кримінального покарання; після їх вчинення настають наслідки, що ззовні нагадують ті, які кримінальний закон оцінює як соціально небезпечні, шкідливі. Особі, яка вчиняє ці діяння, притаманні всі характеристики суб'єкта злочину, передбачені кримінальним законом. І зрештою, всі ці діяння з точки зору характеристики суб'єктивного ставлення до них та їх наслідків вчиняються умисно.

По-четверте, незважаючи на зовнішню схожість із злочинами, всі ці діяння є соціально корисними. Як зазначають автори підручника «Кримінальне право України», всі вони «...відповідають інтересам суспільства або держави», хоча в деяких випадках «...можуть і не бути соціально корисними (напр., окремі випадки заподіяння потерпілому шкоди за його згодою, заподіяння шкоди в стані крайньої необхідності тощо). У цьому разі вони визнаються соціально допустимими (прийнятними)». Водночас не можна погодитись з авторами в тому, що до цих ознак вони відносять також спільну форму їх вчинення - дію або бездіяльність, а також те, що кримінально-правовим наслідком їх вчинення є незастосування кримінальної відповідальності. Заперечення полягають у такому: неможливість визнання як загальної ознаки спільної форми вчинення пояснюється тим, що будь-яка людська діяльність, а не тільки ця, вчиняється виключно у формі дій або бездіяльності. Тому це не є властивістю, яка притаманна виключно діянням, які виключають злочинність, а є загальною характеристикою людської поведінки. Що стосується другого питання, то воно - це їх оцінка державою та суспільством, а не зміст, який може визначати спільність характеристик.

Підсумовуючи, можна дати визначення обставин, що виключають злочинність діяння: це передбачені кримінальним законодавством правомірні та соціально корисні діяння, які за своїми характеристиками подібні до тих, що визнані злочинами в КК України, при вчиненні яких особа звільняється від кримінальної відповідальності внаслідок невизнання їх злочинними.