2. Функціонування політичної влади. Легітимність влади

Осмислюючи владу, мислителі ще на ранніх етапах активно обговорювала принципи функціонування влади, механізми та засоби взаємодії влади та суспільства. Величезне значення мали теоретичні параметри розподілу влади. Класичний варіант був започаткований англійським мислителем Дж. Локком у праці "Про державу". Дж. Локк визначає особливості політичної влади як можливість видавати закони й карати за їх невиконання. У 10—1.1 главах цього трактату Дж. Локк характеризує форми держави та її межі. На його думку, єдина політична влада поділяється на законодавчу, виконавчу й федеративну (союзну) владу. Законодавча влада вища від інших влад, але за народом має зберігатися верховне право змінювати законодавців. Класифікація гілок влади здійснюється за тими функціями, які вони виконують. "Вища влада завжди законодавча, виконавча і федеративна влади підпорядковуються першій". Дж. Локк намагався "урівноважити владу уряду, надавши її у різні руки", поділити її між парламентом і королем, тобто між буржуазією і дворянством. Він пропонував розробити чіткі механізми взаємних "стримувань і противаг" [2].

Розвиваючи теорію розподілу влад, сучасний український політолог Б. Гаврилишин виділяє три типи побудови владної піраміди (три типи сучасної влади):

1. Влада типу переваг, в основі якої лежать індивідуалістсько-конкуренційні цінності. Ознаками такого типу влади є: чіткий розподіл трьох гілок влади; побудова владних сгруктур за принципами взаємного контролю і противаг; узаконене існування владної та опозиційної еліт; періодичні прозорі вибори.

2. Влада колегіальна. До її ознак належать: наявність суспільної згоди щодо основних суспільних цінностей; відсутність гострих конфліктів; згода основних соціальних груп (особливо еліт) з практичними діями влади. У цій формі влади виділяють різні варіанти. Наприклад, широка участь населення у прямих владних діях (референдуми у Швейцарії), підтримка влади через систему корпоративно-групових об'єднань у Японії.

3. Унітарна влада. Найбільш характерні ознаки такого типу влади: крайня концентрація влади; зосередження влади в центрі за рахунок периферії; заборона легальної опозиції; намагання реалізувати ідеологічні утопічні концепції.

Основними рисами політичної влади є легальність, легітимність, верховенство, вплив, ефективність і результативність.

Легальність влади означає її законність, юридичну правомірність. Легальна влада діє на основі чітко фіксованих нормативно-правових актів. Легітимність влади – це добровільне визнання існуючої влади громадянами, довіра до неї з їх сторони, визнання її справедливою, прогресивною. Верховенство влади – це обов’язковість виконання владних рішень (економічних, політичних, правових та ін.) усіма членами суспільства. Вплив влади – це здатність суб’єкта політики здійснювати вплив у певному напрямку на поведінку індивідів, груп, організацій, об’єднань з метою сформувати чи змінити думку людей із певного питання, врегулювати політику соціальних суб’єктів тощо. Ефективність і результативність влади полягає у тому, що саме в конкретних соціальних результатах реалізуються усі задуми, платформи, програми влади, з’ясовується її здатність ефективно управляти усіма сферами суспільного життя [3].

Першочерговою умовою для успішного функціонування політичної влади та її складових є легітимація влади. Легітимність політичної влади не вичерпується її законністю, хоча сутністно ці поняття пов'язані між собою. Легітимність (legetemus - законний) - це суспільне визнання позицій влади, панівної еліти, лідера. Легітимність ширша за юридичне оформлення влади. М. Вебер відповідно до мотивів підпорядкування виділяв три "ідеальних типи" легітимності:

- традиційна легітимність, яка спирається на звичаї, традиції, усталені звички;

- харизматична легітимність (грец. charisma - божий дар, благословення), заснована на вірі в особливі якості, харизму лідера або керівної групи;

- раціональна легітимність - відповідність політичної влади правовим нормам та існуючому порядку. Раціональна легітимність, як правило, декларується у конституціях чи інших правових актах. Легітимність має чітко виражений функціональний характер. її трактують як вияв підтримки й довіру громадян до владних структур. Легітимність тісно пов'язана із процесами делегітимації, які проявляються у втраті владою підтримки громадян, Тому політичній владі доводиться постійно враховувати подвійні властивості легітимації-делегітимації [8].

Ідеальний веберівський тип раціональної легітимності в сучасних умовах трансформувався в деяких авторитарних режимах у раціонально-бюрократичний тип. Для нього характерна опора на розгалужений управлінський апарат, незаконне втручання силових структур у політичне життя, надання пільг окремим групам суспільства. Виділяють окремо тип ідеологічної легітимності, який найбільш характерний для тоталітарних режимів. Деякі режими можна кваліфікувати як опору на клерикальну легітимність (нинішній Іран, Афганістан). Потрібно враховувати, що в чистому вигляді виокремлені типи майже не існують, вони мають переважно змішаний характер. Визначення типології легітимності ускладнюється і тим, що чим менша легітимність конкретної влади, тим більше вона використовує різноманітних засобів для зміцнення свого становища.

Основними формами політичної влади є панування, політичне керівництво й управління. Панування – це абсолютне і відносне підкорення одних людей (соціальних груп) іншим. Політичне керівництво й управління реалізуються через прийняття стратегічних і тактичних рішень до об’єктів влади, через організацію, регулювання та контроль їх розвитку.

Механізм реалізації влади передбачає:

- наявність партнерів, які беруть участь у владних відносинах;

- волевиявлення суб´єкта політики, зафіксованого у формі правових актів з констатацією санкцій у разі невиконання їх;

- обов´язковість підпорядкування громадян тим, хто здійснює владу;

- нормотворче закріплення права одних видавати законодавчі акти, а інших — виконувати їх.

Важливим питанням є також урахування можливих способів реалізації влади, до яких належать авторитет, право та організовані способи силового впливу [2].