3. Державне регулювання обмеження монополізму і сприяння змагальності у сфері господарювання

Відповідно до ст. 18 ГКУ держава здійснює антимонопольноконкурентну політику і сприяє розвиткові змагальності у сфері господарювання на основі загальнодержавних програм, що затверджуються Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України.

Антимонопольне законодавство — сукупність законодавчих, урядових та інших нормативно-правових актів, які обмежують монополізацію виробництва, утворення монопольних структур і об’єднань (крім спеціально визначених державою). Воно сприяє свободі підприємництва, вільному і рівному для всіх праву вибору напряму виробничої чи торговельної діяльності, встановлення цін, одержання та розподілу прибутку.

Антимонопольна діяльність є одним з найважливіших видів державного регулювання господарської діяльності, базовою складовою процесу соціально-економічних реформ, що здійснюються в Україні.

Державна політика у сфері економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності та захисту суб'єктів господарювання і споживачів від недобросовісної конкуренції здійснюється уповноваженими органами державної влади та органами місцевого самоврядування.

Органам державної влади та органам місцевого самоврядування, їх посадовим особам забороняється приймати акти і вчиняти дії, які усувають конкуренцію або необґрунтовано сприяють окремим конкурентам у підприємницькій діяльності чи запроваджують обмеження на ринку, не передбачене законодавством.

Законом можуть бути встановлені винятки з цього правила з метою забезпечення національної безпеки, оборони чи інших загальносуспільних інтересів.

Правила конкуренції та норми антимонопольного регулювання визначаються ГКУ, законами України "Про захист економічної конкуренції", "Про захист від недобросовісної конкуренції", "Про Антимонопольний комітет", "Про природні монополії" та підзаконними актами.

В Україні антимонопольне законодавство базується на таких законах:

Про захист від недобросовісної конкуренції

Про захист економічної конкуренції.

Антимонопольне законодавство передбачає такі заходи:

організаційні — диференціація та оптимальні сполучення організаційно-економічних форм і розмірів підприємств;

економічні — сприяння розвиткові конкуренції, диверсифікації діяльності, вільного утворення цін;

економічне стимулювання та підтримка розвитку зовнішньоекономічної діяльності;

адміністративно-правові заходи для боротьби з монопольними посяганнями, організація антимонопольного державного контролю, контроль за справедливим роздержавленням майна, сприяння конкуренції;

недопущення зловживання монопольним становищем на ринку.

Ці акти спрямовані на підтримку розвитку підприємництва, зміцнення ринкових відносин і піднесення економіки держави.

4. Дотації та інші засоби державної підтримки

Дотація є засобом державної підтримки господарської діяльності і по суті становить собою грошові кошти, що видаються з державного бюджету малоприбутковому або збитковому суб’єкту господарювання в галузях економіки, що мають важливе соціальне значення з метою забезпечення передбачуваних умов розвитку підприємництва в цій галузі.

Держава може надавати дотації суб’єктам господарювання:

на підтримку виробництва життєво важливих продуктів харчування; на виробництво життєво важливих лікарських препаратів та засобів реабілітації інвалідів; на імпортні закупівлі окремих товарів; на послуги транспорту, що забезпечують соціально важливі перевезення; суб’єктам господарювання, що опинилися у критичній соціально-економічній або екологічній ситуації; з метою фінансування капітальних вкладень на рівні, необхідному для підтримання їх діяльності; на цілі технічного розвитку, що дають значний економічний ефект; у інших випадках, передбачених чинним законодавством.

Крім того, держава може здійснювати компенсації (оплата за заподіяні збитки, витрати, шкоду) або доплати (додаткова плата за вироблену продукцію, виконані роботи, надані послуги понад встановлені тарифи, вартість, ціни, розцінки тощо) за сільськогосподарську продукцію, що реалізується державі сільськогосподарськими товаровиробниками.

Іншими засобами державної підтримки господарської діяльності є пільги щодо податку на прибуток; цільові дотації; субсидія; пільгові кредити; валютні, митні та інші пільги; надання переваг вітчизняному виробнику, тобто, наприклад, застосування преференційної поправки до ціни тендерних пропозицій при закупівлі товарів, робіт, послуг за державні кошти тощо.