23. Консерватизм як напрям розвитку української політичної думки в першій половині хх століття.

Найвпливовішим представником українського консерватизму й водночас найоригінальнішим українським політичним мислителем після М. Драгоманова вважається В'ячеслав Липинський (1882—1931). В. Липинський народився в селі Загуренець Володимирського повіту на Волині. Його сім'я належала до земельної шляхти роду Мазовецьких. Закінчивши Першу Київську гімназію, служив у російському війську. Потім вступив до університету в Кракові, де вивчав агрономію, а пізніше — історію на філософському факультеті. Історію й соціологію продовжував вивчати в Женевському університеті. Під час Першої світової війни служив офіцером у російській армії. У 1918—1919 pp. був послом Гетьманського уряду та УHP у Відні. Від червня 1919 р. В. Липинський перебував в еміграції в Австрії. В. Липинському належать численні історичні та політологічні праці, зокрема: «Шляхта на Україні», «З подій па Україні», «Україна на переломі». У класичному політологічному творі — «Листах до братів — хліборобів» — узагальнені досвід і філософія історії України-Руси протягом тисячолітнього періоду її існування, пропонуються логічна схема й теорія державності. В той час, коли всі політичні діячі були федералістами та соціалістами, В. Липинський виступив як самостійник і монархіст. Він гостро переживав невідповідність свого світогляду модним на той час політичним ідеям. Двічі за життя В. Липинський змінював свої погляди: один раз у бік демократії (перед Першою світовою війною), вдруге — на користь конституційної монархії (наприкінці життя). Політична концепція В. Липинського будується на аналізі державного досвіду гетьмансько-козацьких часів і високої етнічної культури хліборобської спільноти. Ідеал державності вбачається в спадкоємній монархії, очолюваній гетьманом. Витоки української державності Липинський виводив із діяльності Богдана Хмельницького. Суспільний устрій, за В. Липинським, мав бути такий: сильна влада зосереджується в руках однієї особи, яка очолювала б державну оборону й через кабінет міністрів — державну адміністрацію. Її влада обмежується двома законодавчими палатами: нижча — з'їзд Рад окремих земель, що представляє інтереси територій, вища — трудова Рада, державна представляє інтереси праці. В. Липинський виступав за встановлення правової монархії в традиційній формі гетьманату. Такий державний устрій докорінно відрізняється і від московської централізації, яка спирається на нічим не обмежену владу монарха й терор, і від польської монархії, де король завжди був маріонеткою шляхти. В. Липинський наголошував, що географічне положення України, спільне історичне минуле, спільні економічні інтереси вимагають, щоб ми, як зовсім окрема та суверенна Українська національна держава, утворили тісний мілітарний та економічний союз із Росією та Білоруссю і спільно з ними шукали собі союзників у Європі. Одне з визначальних положень концепції В. Липинського полягає в тому, що державу можна будувати з ініціативи провідної верстви або аристократії. Це є ідентичне поняттю «еліта», яким дослідник не користувався. Саме ця верства здатна повести за собою пасивну більшість. Без теоретичного та практичного розв'язання цієї проблеми навіть найкращі орієнтації не допоможуть стати нацією і державою, стверджував Липинський. Провідники нації повинні мати матеріальну силу, більшу, ніж будь-яка інша група в нації. Оскільки ж «на багнети можна спертись, але на них не можна сидіти», то другою необхідною умовою успішної діяльності еліти є її моральний авторитет та законна підстава існування в очах своєї нації. За В. Липинським, тільки власна держава, побудована українською нацією на своїй етнічній території, врятує її від економічного розпаду й кривавої анархії. Головна орієнтаці