22.Розповсюдження гуманістичної ідеології в литовсько-польську добу.

23.Початок книгодрукування в Україні. Створення літературної української мови в литовсько-польську добу. Розвиток освіти і шкільної справи того часу в Україні тісно пов’язаний з розвитком друкарства. Спочатку слов’янські книги друкувалися латинню, пристосованою до слов’янських мов . Згодом друкарство було пристосовано до кирилівської азбуки , яку вже раніше вживали в рукописних книгах . Появу друкованих книг відносять до 1491 р., коли в Кракові на прохання української громади німецький друкар Швайпольт Фіоль видав “Октоїх” , “Часословець” , “Тріозь пісна” і “Тріозь цвітна” , “Осьмигласник” . Перші історично задокументовані відомості про книгодрукування безпосередньо в українських землях відносяться майже до середини ХV ст. Так , знайдено документи , в яких говориться про те , що ще в 1460 р. в м. Львові міщанин Стефан Дропон (Дропан) мав друкарню і цього року подарував її Онуфріївському монастирю . На початку ХVІ ст. друкарні були в Кам’янці-Подільському та Острозі ─ в маєтку князя Константина Острозького . З Острога друкарство поширилось у Киів . Як свідчать історичні документи , князь К. Острозький подарував Печерському монастирю друкарню в 1531 р., яка розпочала роботу в 1533р. У 90-х рр. ХVІ ст. Львівське братство надрукувало книжку “Просфоніма” (“Привіт”) , що являє собою першу в історії української літератури збірку віршів , складену учнями Львівської братської школи . Таким чином , друкування книжок на Україні було могутнім поштовхом для розвитку писемності , освіти і всіх галузей культури України. Зразки літературних творів розгляданого періоду в наш час є великою рідкістю. Література ХІV─ХVІ ст. не зразу знайшла свою народну основу. Східнослов’янські письменники , в т.ч. і українські , задовольнялись книжковою , в своїй основі зрозумілою церковнослов’янською. Питання про те , якою була народна мова до ХІІІ ст. залишається нез’ясованим у філологічній науці і досі . У всякому разі слід вважати , що вона була до певної міри спільною на всьому східнослов’янському просторі , але далекою від відомої нам офіційної церковнослов’янської мови . Формування деаких рис фонетики української мови вже знайшло відображення в літературних пам’ятках другої половини ХІІ ст. Характерною пам’яткою української мови в тодішній церковній літературі є рукописне Пересопницьке Євангеліє , У ньому широко використовується тогочасна українська термінологія , особливо волинський діалект . Необхідно зауважити , що тексти українською мовою часто зустрічалися і в нотатках українців-переписувачів .

24.Українська архітектура в литовсько-польську добу. Пам’ятки архітектури цього періоду можна поділити на три основні види ─ житла , оборонні споруди і культові будови . Будинки сільського типу: Садиба поділялася на дві частини : двір та город з садом . На межі між двором і садом стояла хата , за хатою утворювався т.з. задвірок з господарськими будовами . Хата ніколи не виходила прямо на вулицю , а обов’язково була відгороджена тином і обсаджена деревами та квітами. Розмір хати визначався числом членів родини . Хата поділялась на житлове приміщення і комору , яка відокремлювалась від житлового приміщення сіньми . З сіней був хід на горище , а також виходив комин , або димар , обмазаний глиною . Для будівництва житла використовували ─ переважно з дуба , граба , та іншої деревини . Долівку української хати набивали з жовтої глини . У середині і ззовні хати здебільшого розмальовували орнаментом із зразків української природи , птахів , риб . Одвірки , наличники вікон , внутрішні сволоки хати оздоблювали мистецькою різьбою .Оборонні замкові споруди: Житлове будівництво сільських феодалів і міської аристократії пов’язане головним чином з архітектурою оборонно-замкових кам’яних споруд , які будувалися не тільки з метою оборони від зовнішніх ворогів , а й боротьби проти народу . Основним матеріалом таких споруд були цегла і камінь . Будівництво кам’яних замків було поширене переважно на Правобережжі Дніпра , на Поділлі , Волині , у Галичині , Буковині і Закарпатті . Міста вимагали захисту від нападу татар , турків та інших загарбників . Вони разом із зáмками феодалів були оборонними центрами цілих областей . Так , на Волині були укріплені давні стратегічні пункти ─ міста Луцьк , Володимир-Волинський , Кременець . У ХV-ХVІ ст. деякі монастирі православні в Західній Україні були оточені мурами з баштами і мали значення фортець .Культові будівлі: В українському культовому будівництві панівним типом церков були тридільні безкупольні та трибаштові дерев’яні храми . Залишки дерев’яних храмів цього періоду ─ дуже рідкісне явище . Дзвіниці були відокремлені від церков . Вони служили іноді і як сторожові вежі , подібні до замкових башт . Культові споруди в Україні ще більше , ніж житлові , оздоблювались ззовні і часто в середині цікавим народним художнім різьбленням . Це надавало особливої краси дерев’яним невеликим церквам , які нагадували легку іграшку .Найбільш орнаментовані були іконостаси , зроблені різьбярами з дерева .Церква споруджувалась без жодного цвяха і трималася на зарубах . На зарубах тримались і художньо витонченої роботи деталі іконостасу , який підносився кількома ярусами вгору аж до купола . Архітектурний стиль тридільної дерев’яної церкви був перенесений згодом і в будівництво кам’яних культових споруд .Монастирями-фортецями в Західній Україні були : Унівський монастир , монастир в Дермані , Зимному , Межиріччі та ін.

25.Образотворче мистецтво в литовсько-польську добу. В ХІV-ХVІ ст. великого розвитку в Україні набуло образотворче мистецтво , зокрема живопис . Слід зауважити , що в цих жанрах , особливо в портретному живописі , на українське малярство найбільше впливало західноєвропейське , італійське та німецьке мистецтво . В цей період українські митці широко розгортали свою діяльність не лише на українських землях . Їх часто запрошували польська знать і навіть королі для художнього оздоблення костьолів і палаців у власне польських землях і містах . Польський історик мистецтва В.Подляха характеризував українське мистецтво ХV-ХVІ ст. як таке , що стояло на дуже високому рівні . Цікавою пам’яткою живопису південноруського походження ХІІІ ст. або ХІV ст. є мозаїчна ікона Богородиці , знайдена в костьолі св. Андрія в Кракові . До таких пам’яток , створених українськими митцями належить також відома в римо-католицькому культі ікона Ченстоховської Богоматері. Українська різьба цього періоду розвивається переважно як різьба по дереву . Особливої краси і віртуозності дерев’яна різьба досягла в церковному оздобленні , і найбільше в іконостасах , а в житлових будинках ─ у різьбленні одвірків , наличників вікон усередині і зовні , на сволоках тощо . Важливого значення набувала художня обробка металу . Посуд , зброя , предмети культу , ювелірні вироби багатьох осередків виробництва відомі своєю якістю та художньою довершеністю . Розширилось виробництво кераміки , зокрема посуду та кахлів з рослинним орнаментом , зображеннями вершників та воїнів . Особливе вмісце в українському живописі ХІV-ХVІ ст. займало художнє оформлення книг , зокрема рукописних .

26.Музика в литовсько-польську добу. Народні пісні того часу складаються з календарного пісенного жанру:зимовий цикл – колядки, щедрівки; весняний – веснянки, гаївки, русальні пісні, весняні танці та ігри; цикл обжинкових пісень. Поряд з календарними розвивались різні жанри сімейно – обрядових і побутових пісень:весільні, колискові, похоронні плачі, голосіння. Історичні пісні та думи прославляли героїв боротьби з татарською та турецькою агресією:пісня про Байду, дума про Олексія Поповича, про Самійла Кішку, про Марусю Богуславку та ін. Інструментальна музика виявлена в мистецтві скоморохів – гумористичних та жартівливо – танцювальних піснях.

27.Історичні умови розвитку укр. Культури як передової європейської культури в козацьку добу. Козацька доба за визначеннями сучасних дослідників є другим після княжої доби високим піднесенням у розвитку уже української культури. Дослідники називають цей період «революційними змінами в культурі України». Наша культура розвивалась в той час, як передова європейська культура. Такі визначні досягнення були зумовлені рядом важливих факторів , які можно звести у 2 великі групи:1)внутрішні фактори – сюди можна перш за все віднести виникнення та діяльність українського козацтва, його національно визвольну боротьбу, яка мала результатом створення модерної на той час козацької держави – Гетьманщини. Завдяки козацтву в Україні одній із перших держав Європи зародились та розвивались ринкові відносини. В цей час в Україні формується національна ідея – «ми українці». Важливе значення у розвитку культури мала діяльність освіти, яке підтримало на перших порах козацтво. Однак до кінця 16ст. великі княжі роди України спольщились. Це породило трагедію для української нації, поки місце еліти не зайняло українське козацтво.2)зовнішні фактори – перебуваючи у складі Польщі українці отримали доступ де європейської культури. вони стали європейцями, брали участь у її створенні і потрапили під могутній вплив передових течій Європи:гуманізму, відродження, реформації просвітництва. В Україні реформація мала свої особливості:вона перепліталась з національно-визвольною боротьбою українців, яка мала один з напрямків, боротьбу проти покатоличення за збереження православ’я; також реформація набула організаційного оформлення, а саме були створені так звані церковні братства, які стали на захист культури. Перше братство були створено у Львові у 1585р. потім поширились по зх.. Україні та на лівобережну Україну братства не поширювались.

28.Реформаційний рух в Україні, його особливості в козацьку добу. Розвиток української культури XVIXVIII ст.ст. свідчить про якісні зміни, що наступили в духовному житті України в цей період. Культура України розвивалась в руслі розвитку культур братніх слов’янських народів, а також впливу гуманістичних ідей західно-європейського Відродження. XVIXVIII ознаменувались бурхливим розвитком національної культури, формуванням національної свідомості. У реформації було багато ізних напрямків. Представники пригноблених низів закликали до боротьби проти основ феодального ладу, міська верхівко виступила за обмеження сваволі феодалів, підпорядкування церкви своїм інтересам. Реформаційний рух в Україні розпочався в той період, коли в Речі Посполитій вже почався наступ контрреволюції, тобто рух за припинення поширення протестантизму і його викорінення. В Україні реформація була зумовлена місцевими соціально-економічними і політичними відносинами. Реформація в Україні була також однією з форм опозиції політиці насильного покатоличення і полонізації населення. З цією метою серед православних поширювалися протестантські переклади Біблії, кальвіністський “Катехізис” Симона Будного, збірки протестантських проповідей. Помітним явищем в культурному житті українського народу того часу була діяльність братств. Братства  громадські організації православних міщан. Прагнули об’єднання міського населення для захисту своїх інтересів і боротьби проти насильного покатоличення і полонізації, більшість братств не мала в своїх рядах духовних осіб. Братства вели боротьбу проти духовенства, яке прагнуло контролювати культурне і громадсько-політичне життя, чинили опір примусовому запровадженню церковної унії. Таке ставлення братств до служителів культу викликало протест з боку церковних сановників.

29.Розвиток освіти та науки в козацьку добу. Освіта козацької доби мала такі характерні риси: вона була всестановою; доступною; масовою; розвивалась під впливом передових ідей Європи, особливо гуманізму, просвітництва; ступневість освіти. В той час в Україні навчались діти незалежно від майнового стану, що означало її доступність. Україна за рівнем освіти, була однією з перших в Європі. Саме в Україні в той час вперше у Європі та й в цілому світі була зроблена спроба ввести загальне обов’язкове навчання. В кожному селі була 1 або 2 школи,1 школа припадала на 800-1000 населення. Важливим показником була ступневість освіти:1-й ступінь – початкові школи – старі парафіяльні школи, створені громадами при церквах і монастирях, дяківські школи створені на хуторах. 2-й ступінь – середні школи – складались із трьох видів: 1-й – братські школи, 2-й – гімназії, 3-й – школи створені різними церквами, зокрема школи єзуїтів. У 1576р в м. Острозі на Волині князь острозький створює академію, друга вища школа – 1585р львівська братська школа, 1615р у Києві створена братська школа, у 1631р у лаврі створено гімназію. У 1632р лаврська гімназія та братська школа об’єднані в колегію, а у 1701р отримала статус академії. У 1661р у Львові створено університет рішенням польського короля, та Варшавський сейм не затвердив це рішення і у 1784р при уряді Австрії остаточно створено львівський університет.

30.Початок масового книгодрукування в козацьку добу. Освіта і шкільництво в Україні тісно пов’язані з розвитком друкарської справи. На українських землях друкарство поширилось з початком 16ст. У 1564р в Москві засновано друкарню Іваном Федоровим і Петром Мстиславецем, де вони видали “Апостол”, а в 1565р “Часовник” для церковних потреб. Через переслідування друкарі виїхали до ВКЛ, де в м. Заблудові видали в 15681569 рр.“Євангеліє учительноє” і “Псалтир”. Наприкінці 1572р Федоров виїхав до Львова. Тут за допомогою міщан він заснував друкарню і 1574р видав “Апостол” і “Буквар”. Вихід у світ “Апостола” – знамення подія в історії української культури. Дана книга сприяла розвитку українського письменства, яке відіграло важливу роль у захисті української національної церкви і національної справи взагалі. Наприкінці львівського видання “Апостола” І.Федоров помістив герб Львова і свій власний герб. У післямові до “Букваря” він писав, що має намір подбати і про видання інших книг. Це йому вдалось здійснити за допомогою князя К.Острозького в м. Острозі. Він надрукував “Буквар”(1578р) для заснованої там школи, “Біблію”(1581р) – перше повне видання слов’янською мовою. Слідом за львівськими та острозькою друкарнями були організовані й інші, які діяли не лише у містах, але і в селах при монастирях. Визначною пам’яткою перекладної літератури є “Пересопницьке Євангеліє”, перекладене з болгарської на слов’яно-руську. Вона є найкращим зразком української мови того часу і особливо славиться своїм винятковим мистецьким оздобленням.

31.Розвиток літератури в козацьку добу. Література козацької доби була однією із найбільш розвинутих в історії української літератури. Для неї було характерне формування різних жанрів, тісний зв'язок із суспільним політичним життям України. Літератори того часу брали активну участь у національно визвольній боротьбі козацтва. Знаменитий поет Данило Братковський був страчений поляками за участь у хмельничині. Важливим жанром літератури того часу була полемічна література. Вона почала формуватись зразу після Люблінської унії, коли була створена Річ Посполита, а українські землі від Литви перейшли до Польщі. Як результат посилюється національно-релігійний гніт українців, а у відповідь вони піднялись на визвольну боротьбу. Виходячи з вище сказаного, формуються 2 течії в літературі того часу які вступили в гостру полеміку між собою: 1)література, яка оправдовувала польську окупацію, закликала українців об’єднатись з поляками під владою польського короля, одночасно ці літератори заявляли про відсталість української мови.2)у відповідь на цю літературу формується протилежна течія. Це література автори якої стали на захист всього українофільства. Зокрема це були Герасим та Мілетій Смотрицькі, Костянтин Острозький, Іов Борецький. Особливе місце в полемічній літературі належить Івану Вишенському. Важливим жанром літератури того часу була просвітницька література. Просвітителі на перше місце ставили освіту народу. Серед просвітителів були Феофан Прокопович, Василь Каразін, Григорій Сковорода. Важливим жанром була історична література. Зокрема “Історія русів ”, яка була заборонена до друку Росією, тому що відкрито писала про глибокі державні традиції України, що договір Хмельницького з Росією – це договір 2 рівноправних країн. Також можна згадати про козацькі літописи – це літописи Самовидця, Григорія Граб’янки, Самійла Величка. У 1798р без відома Котляревського була видана “Енеїда”, що означало початок нової української літератури, яка писались зрозумілою народною українською мовою.

32.Розвиток архітектури в козацьку добу. В архітектурі в сер. 16ст. відбуваються суттєві зміни. Зникають оборонні риси, будівлі перетворюються на звичайні житлові палаци. Споруджуються палаци з просторими дворами для рицарських турнірів, розкішними залами для прийому гостей і влаштування балів. Із прийняттям Магдебурського права в Україні почалась регулярна розбудова міст за європейським зразком: у центрі на площі зводиться ратуша, а вся міська територія розбивається на прямокутні квартали. В другій пол. 17ст. утворюється своєрідний стиль – козацьке бароко. Стиль прийшов із Італії і відразу набув своєрідних мистецьких форм і національного колориту. Перші барокові споруди з’явились у Львові та Києві. Наприкінці 17ст. інтенсивно розбудовувались Київ, Чернігів, Суми, Харків. З середини 18ст. будівництво в Україні послаблюється. На зміну українському бароко з’являються монументальні будови з деякими формами класицизму та будівлі в стилі російського бароко. В стилі європейського бароко зведено собор св. Юра у Львові і ратушу в Бучачі, Успенський собор в Почаєві. На Правобережжі з др..пол.17ст. занепадає кам’яне будівництво і більш популярною стає дерев’яна архітектура. В церковному будівництві вона набуває типових прикмет, які стають національно традиційними. Тому 17 ст. – пер.пол.18ст. називається золотим віком дерев’яного будівництва.

33.Розвиток мистецтва в козацьку добу. Образотворче мистецтво часів бароко позначене особливою національною індивідуальністю, яка знайшла своє втілення у виникненні особливих жанрів мистецтва. Особливими пам’ятками монументального живопису були іконостаси. Серед них грандіозністю, пишністю та багатством відзначаються іконостаси Єлуцького та Троїцького соборів. На іконах часто зображено український побут, постаті пов’язані з політичним та громадським життям України, гетьманів, засновників церкви та інших. Серед різних жанрів світового мистецтва основне місце посідає – портрет. Його українською особливістю було те, що він зберіг тісний зв'язок з іконо писанням. Найбільшим осередком малярської праці був Київ, де кадри малярів, особливо малярів – портретистів, виховувались у Київській академії і в школі при Києво-Печерській лаврі. У період українського бароко великого розвитку набуло граверство. Крім ілюстрації на книжках, була поширена гравюра на металі. Сюжети були присвячені діячам політичного і культурного життя, козацькій старшині. Найбільшим осередком граверства був Київ, де гравюрі приділялась велика увага в київській академії. Основоположником української школи граверства був Олександр Тарасевич.

34.Музика в козацьку добу. Українська музична культура продовжувала традиції попередніх шкіл. В часи визвольної війни і пізніше в др.. пол..17ст. бандуристи складали нові думи і в них оспівували героїчну боротьбу українського народу. Кобзар-бандурист був улюбленцем народних мас. Музична культура бандуристів була так само високою, їх для розваг тримали у себе і політичні магнати і російські царі. Поряд із цим розвивався багатоголосний спів. Цей тип церковного співу шанували насамперед у великих культурних центрах. Партесний репертуар налічував 267 церковних творів, їх авторами були тогочасні композитори. Найдавнішим з них був М.Дилецький, який обстоював нотну систему запису музики, пропагував багатоголосний спів, використовував світські мотиви й народні мелодії. Як видатний теоретик музики М.Дилецький написав 1-й підручник з теорії музики. В українському музичному мистецтві 18ст. з одного боку, зберігало традиції попередніх епох, а з іншого вона набула класичних форм. У пер. пол. 18ст. центром музичної культури була київська академія. Тут студенти навчались грати на різних інструментах, освоювали партесний спів. Для підготовки хористів за царським наказом створили у м. Глухові – співецьку школу. У Глухові Розумовський утримував при своєму дворі оркестр театр, де ставились популярні тоді італійські опери. Там же зберігалась найбільша у сх.. Європі нотна бібліотека. Капельмейстером при глухівському дворі служив композитор і диригент Рачинський.

35.Розвиток музичного мистецтва в 19ст. Наприкiнцi XVIII - у першiй половинi XIX ст. у побутi були поширенi землеробськi пiснi календарного циклу, а також колядки, веснянки, колисковi, весiльнi пiснi тощо. Дуже популярними були пiснi-романси "Їхав козак за Дунай", "Вiють вiтри", "Сонце низенько", а також створенi на вiршi Шевченка "Думи мої", "Ой, одна я, одна", "Заповiт", пiснi про Богдана Хмельницького, Максима Кривоноса. Із свого середовища народ висунув талановитих спiвцiв-кобзарiв, лiрникiв (Андрiй Шут, Остап Вересай). Пiсенним талантом українцiв захоплювалися у Петербурзi, де при царському дворi iснувала капела хлопчикiв. Навеснi 1838 р. М. Глинка перебував в Українi з метою набору співаків i вiдiбрав 19 хлопчикiв i двох дорослих чоловiкiв для зарахування до капели. Серед них був С. Гулак-Артемовський, який згодом став автором першої української нацiональної опери. Високого рiвня майстерностi досягли партеснi (багатоголосi) співи. У першiй половинi XIX ст. його розвиток гальмувався. У Галичинi, що знаходилася пiд Австрiєю, в першiй половинi XIX ст. сформувались сприятливi умови для розвитку музичної культури. Першi виразнi прояви музичного життя вийшли з духовенства. Так, в 1829 р. при дворi єпископа Івана Снiгуровича в Перемишлi був заснований постiйний церковний хор, яким керував диригент i композитор чеського походження А.Нанке. З цього хору вийшли композитори, якi створили так звану Перемиську школу. Найпершими її представниками стали Михайло Вербицький (склав музику до нашого гімну,до «Заповіту» Шевченка є автором 12 оркестрових творів і рапсодій, Служби божої та iнших церковних спiвiв) та Іван Лаврiвський (твори для церковного вжитку).

36.Розвиток театру в 19ст. Наприкiнцi XVIII ст. новий тип українського театру у формi так званого крiпосного театру. Який був своєрiдним переходом вiд шкiльного до свiтського театру. Серед крiпацьких театрiв в Українi вiдомими були театри поміщика Трощинського в селi Кибинцi i Кобилецького маршала Гавриленка у селі Озерках, де виступав навіть Михайло Щепкiн. Справжнiм зачатком професiйного мiського театру у той час стали аматорськi вистави, з яких спочатку виник Харкiвський, а згодом Полтавський театри. У 1789 р. був збудований перший постiйний театр у Харкові, а в 1803 р. - у Києві та Одесі, згодом у Полтаві, Бердичеві та в інших містах. Однак працювали в них не постiйнi, а мандрiвнi групи зi своїм репертуаром. Це були переробки з російської мови п'єс, написаних у Київській академії у XVIII ст. Вони ставились поряд з російськими класичними трагедіями. Започаткував нову українську драматургiю І. Котляревський, який написав п'єси "Наталка Полтавка" i "Москаль-чарiвник". Вони були поставленi Котляревським у Полтавському театрi в 1819 р. Вiд них почалася нова ера українського свiтського театру. Одночасно з розвитком української драматургiї та формуванням театру постають кадри українських акторiв. Найкращими з них були Михайло Щепкiн (1788-1863) i Карпо Соленик (1811-1851). Важливим фактором прогресу української культури став театр. Він протидіяв русифікації, прищеплював любов до української мови до здобутків національної культури. В 60-х р. 19ст. вперше в Україні поставлено спектакль за п’єсою Шевченка «Назар Стодоля». У києві діяв аматорський театр, де починали творчість Лисенко і Старицький. У 1882р в Єлисатграді за активної участі М.Кропивницького був створений професійний театр.

37.Розвиток української культури в роки національно-демократичної революції та боротьби за збереження державності в 1917-1921рр. Визвольна боротьба 1917─1920 рр. відкрила нову сторінку в історії України. Крах Російської імперії з її багатовіковою централізаторською і русифікаторською політикою, боротьба за утворення суверенної української держави, глибокі соціально-економічні зрушення і пов’язана з цим хвиля надій та сподівань викликали духовне піднесення в суспільстві, яке проявилося в усіх сферах культурного життя. Зусиллями української інтелігенції негайно після Лютневої революції 1917 р. почалося поширення національних культурно-освітніх організацій ─ “Просвіт” , діяльність яких була особливо активною серед сільського населення. “Просвіти” організовували бібліотеки, драмгуртки, хорові колективи, лекторії тощо. Вони налагоджували видавничу справу, розповсюджували українські книги, газети, часописи. У роботі “Просвіт” охоче брали участь відомі українські письменники, поети, композитори, актори. Завдяки діяльності “Просвіт” багато українців вперше дізналося про славне минуле свого. Велика заслуга Центральної Ради полягала в тому, що вона розгорнула будівництво української школи. За короткий час на приватні і громадські кошти було засновано 53 українські гімназії, укладено навчальні програми для шкіл, розроблено план українізації школи. У період гетьманату українізація шкільної справи продовжувалася. В них вводились українська мова, історія і географія України, як обов’язкові предмети. В умовах Директорії українізація школи проводилась ще інтенсивніше, але в зв’язку зі швидким перебігом політичних подій, закріпити її результати не вдалося . Незважаючи на складні умови воєнного часу, в народній освіті України 1917─1920 років відбулися позитивні зрушення. Складності революційного часу відбилися і на стані науки в Україні. В ці роки в її наукових дослідних центрах продовжували працювати видатні вчені ─ хімік Л.Писаржевський, біохімік О.Паладін, філолог, історик і сходознавець А.Кримський, та багато інших. Революція дала можливість втілити в життя мрію кількох поколінь українських вчених ─ створити національну Академію Наук. Помітною течією в поезії цього періоду був романтизм, який представляли В.Сосюра, В.Чумак, І.Кулик та інші. Відчутних змін зазнала театральна справа , був заснований Український театр драми та опери . У січні 1920 р. у Вінниці було засновано Новий драматичний театр ім. І. Франка. Відбувся розвитку музичного і хорового мистецтва України. У містах і селах виникло багато самодіяльних оркестрів, народних інструментів, державних, професійних хорів, мандрівних хорових капел. За гетьманщини була заснована Українська Державна Капела під проводом О.Кошиця. Видатним явищем в історії українського мистецтва було створення Української Академії мистецтв. Культурні процеси відбувалися на зламі історичних епох, втілюючи в собі яскраві, неповторні ознаки того часу і багато в чому суттєвому лягли в основу подальшого розвитку української культури

38.Становище української літературної мови та нової літератури в 19ст. У першій половині ХІХ ст. з’являється ряд праць і з історії України. Довгий час поширювалась у рукописах, а в 1846 р. була вперше надрукована “История Русов”. Багатство фактичного матеріалу, спрямованість проти турецьких, татарських, польських загарбників, емоційно піднесений виклад забезпечили ”Истории Русов” популярність в ті часи. Її вплив позначився на другому виданні “Истории Малой России” (1830) Д. Бантиш-Каменского та “Истории Малоросии” (1842-1843) М. Маркевича. З середовища українського народу вийшов геніальний письменник М. В. Гоголь. Визначні історичні події, суспільно-політичні процеси, що відбувалися в країні, настрої народних мас, вся сукупність конкретно-історичних обставин того часу наклали свій відбиток на світогляд і творчість українських письменників. В ряді кращих творів вони правдиво відобразили окремі сторони тогочасної дійсності та деякі події з історичного минулого українського народу. Дуже цінним у творчості перших класиків української літератури є насамперед показ життя селянства, міського простолюддя, людей праці. Українська література того часу збагачувалася новими жанрами та засобами художнього зображення дійсності. І. Котляревський дав чудовий зразок бурлескно-травестійної поеми “Енеїда”, яка є неперевершеним твором подібного роду в світовій літературі. Він ввів в українську літературу жанр оди, опери-драми, дав зразки ліричних поезій, що стали народними піснями “Видно шляхи полтавські”, “Віють вітри, віють буйні”, “Ой я дівчина полтавка”, “Віє вітер горою” та ін. Квітка-Основ’яненко перший український прозаїк — писав повісті, оповідання, нариси, фейлетони; йому належить також кілька побутових п’єс, комедій. Гулак-Артемовський перший ввів в українську літературу жанр балади — “Твардовський”, “Рибалка”. Гребінка зробив перший переклад українською мовою поеми Пушкіна “Полтава”, виступив як видатний байкар, написав ряд високопоетичних ліричних поезій (“Ні, мамо, не можна нелюба любити”). Новий, вищий етап у розвитку української літератури почався з творчості Т. Шевченка. Т. Шевченко ствердив критичний реалізм в українській літературі. У 30-40 роках ХІХ ст. в Україні виникає такий літературний напрям як романтизм. Характерною ознакою романтизму було розходження між суб’єктивними мріями художника і об’єктивною дійсністю.

39.Розвиток освіти та науки в Україні в 19ст. Основою розвитку є система освіти. В пер. пол. 19 ст. до мережі освітніх установ входили навчальні заклади чотирьох розрядів: парафіяльні школи, повітові училища, гімназії, ліцеї та університети. Царський уряд дбав про розвиток спеціальної освіти. Вже із початком 19 ст. в Україні відкриваються професійні школи. Одним із перших було відкрито Чернігівське ремісниче училище (1801р.). Середню освіту давали гімназії, що були відкриті в усіх губернських і окремих повітових містах України. Це були навчальні заклади гуманітарного спрямування. В 1805р. на кошти місцевого дворянства в Харкові було відкрито університет. В пер. пол. 19 ст. в Харківському університеті працювали відомі науковці І. Тимківський, І. Срезневський, А. Метлинський, Т. Осиповський, П. Гулак-Артемовський (перший ректор університету), Д. Багалій та ін. Тобто, із створенням університету місто Харків стає центром наукового та освітнього життя в Україні. У першій половині XIX ст. подальшого розвитку набули філософія, i політекономія, технічна та природнича наука. Науковими i освітніми центрами у цей час були Харківський i Київський університети, якi зібрали навколо себе кращі наукові сили. Так, науковцi Харкiвського університету свою увагу спрямували на вивчення свого краю i на піднесення його економічного i культурного рівня. Важливу роль у розвитку культури i науки, поширеннi освiти вiдiграв i Київський унiверситет. З його заснуванням iнтелектуальний центр України перемiстився iз Харкова до Києва. . В першiй половинi XIX ст. тут працювали вихованцi Харкiвського унiверситету М. Дяченко i О. Дяченко, якi розробляли питання диференцiйованого та iнтегрального обчислення. Помiтний слiд у розвитку проблем механiки та гiдравлiки залишив І. Рахманiнов. Значнi зрушення у розвитку фiзичних дослiджень пов’язанi з iменами вчених Є. Кнорра i М. Тализiна. Проте патрiархом науки був Михайло Олександрович Максимович (1804-1873). Його працi, зокрема в галузi iсторiї та фiлологiї, сприяли згодом зародженню iсторико-фiлологiчної школи Київського унiверситету, яка дала українськiй науцi таких видатних учених, як В. Антонович, М. Драгоманов, О. Лазаревський, Д. Багалiй, М. Дашкевич, М. Грушевський та iн. Свiтової слави здобув М. Остроградський (1801-1862), один iз засновникiв петербурзької математичної школи. Його iменем названо деякi математичнi формули. Вже в цей період серед українських вчених появились першовідкривачі наукових знань майбутнього. Вони випередили свій час на століття. До найбільш відомих з них можна віднести О. Засядька, конструктора бойових ракет, героя війни з Наполеоном.

40.Становище в образотворчому мистецтві в Україні в 19ст. В українському образотворчому мистецтвi у першiй половинi XIX ст. виступали окремi митцi, серед яких ще не було великих талантiв. Пiсля деякого застою як реакцiя проти класичностi починає формуватися схильнiсть до реалiзму. Цей рух започаткував Олексiй Венецiанов. Середина XIX ст. характеризується творчiстю основоположника реалiзму в українському малярствi Тараса Шеченка та його послiдовникiв Л. Жемчужникова, К. Трутовського та iн. Їх творчiсть була значним внеском в українську мистецьку культуру. Найкращим представником українського образотворчого мистецтва був Тарас Шевченко. Його мистецький талант проявився у рiзних галузях малярства: портретному, жанровому, пейзажному i релiгiйному. Крiм того, Шевченко пробував свої сили в скульптурi та гравюрi. За гравюри Тарас Шевченко дiстав титул академiка. Високо цiнуються також його малюнки олiвцем, тушшю, сепiєю i аквареллю. Першою жанровою картиною Шевченка був "Хлопчик-жебрак дiлиться милостинею з собакою пiд парканом". Молодий митець працює над темами з iсторiї України, з життя народу, його побуту. У цей час написанi "Циганка-ворожка", "Катерина", "Селянська родина". Шевченко подорожує по Українi i збирає великий матерiал в етюдах, малюнках, ескiзах. Шевченко не ідеалізує Україну, а змальовує закріпачення, зубожіле село. Отже, творчiсть Т. Г. Шевченка є новим етапом в iсторiї українського образотворчого мистецтва. Вона надихнула багато українських. та росiйських митцiв на новi творчi здобутки у другiй половинi XIX - початку XX ст.

41.Розвиток архітектури в Україні в 19ст. Замiсть вiльної мистецької творчостi з'являються новi будiвлi, побудованi за росiйськими проектами, якi не вiдповiдали мистецьким стилям України. В 1801 р. росiйський Синод видає заборону будувати будь-якi церкви українського типу. Проте українська творчість не згасає, пристосовуючи шаблонні росiйськi проекти до свого смаку. На зміну класичному з початком XIX ст. приходить стиль ампір з нахилом до монументальних форм римського вигляду. У першій половині XIX ст. при новому адмiнiстративному подiлi України в стилi ампiр збудовано бiльшiсть державних будiвель Полтави, Чернiгова, Києва, Одеси. Досить поширеним був тип зовсiм округлих споруд (ротонд), ампірових форм з колонадою або без неї. Найбiльш плiднi українськi архiтектори цiєї доби — Петро Ярославський та Андрiй Меленський. У Львовi в 20-30-х роках XIX ст. у стилi ампiр побудовано так звану Губернаторську палату, бiблiотеку Оссолiнських, бiблiотеку та музей Баворовських, Львiвську ратушу. Одеса теж має ряд житлових будiвель, виконаних у цьому стилi, їх проектували французькi та iталiйськi архiтектори. З українських вiдзначився Андрiй Шостак. Остання стадiя класичностi припала на першу половину XIX ст. Вона позначена особливою лаконiчнiстю i чiткiстю архiтектурних форм. Таким є головний корпус Київського унiверситету. В архітектурі на поч.. 20ст. поширюється стиль модерн.

42.Історичні умови розвитку української культури. Процеси національно-культурного відродження в Україні в 19 ст. 19ст. це найважчий період в історії України. Причина в тому, що наші землі перебували в стані бездержавного розвитку. Крім того, вони були розчленовані між 2 державами, а саме сх.. – Росія, Галичина, зх.. – Австро-Угорщина. В таких важких історичних умовах перебувала культура України. В складі Росії наші землі були перетворені навіть не в колонію, а в відсталу провінцію Росії(Україна – це частина вічної неподільної Росії, вона не має ні своєї історії, ні культури, ні мови). Така політика призвела до того, що абсолютно зникає назва «Україна», «українець» навіть зникає назва Малоросія. На кінець 19ст. в українських містах залишилось серед населення 5% українців. Серед освітян України залишилось – 25%, правників – 15%, діячів культури – 10%. Промисловість і торгівля у наших землях в абсолютній більшості належала іноземцям. Українська еліта була куплена Росією. В таких умовах в останній чверті 18ст. на сх.. України в середовищі вихідців із бувшої козацької старшини розпочались процеси національно-культурного відродження. Цей період із кінця 18 – поч..19ст. в історії відродження називався Просвітницьким періодом. В цей час формується нова українська література на народній зрозумілій мові, друкуються збірки українського фольклору та перші праці з історії України. 2-й етап – романтичний. (20-40р 19ст.) він характерний швидким формуванням української нації, української народної ідеї, активних українофільських організацій, особливо Кирило-Мефодіївського братства. В цей час Костомаров довів той факт, що є 2 нації – українська та російська. Звідси 2 культури, які подібні але самобутні історично різні. Також в цей час виходить перше видання «Кобзаря». 3-й етап – боротьба за збереження української культури (50-80р 19ст.) Росія прийняла жорстокі про абсолютну заборону української мови у друці та на сцені. Інтелігенцію було піддано репресіям. 4-й етап – переміщення центру відродження до Галичини (з 80-х до поч..1 світової війни) однак Галичина була відсталим краєм, тому процеси відродження розпочались пізніше ніж на сході України. Також тут була відсутня інтелігенція. З цієї причини процеси Відродження розпочала та очолила УГКЦ. У 1868р у Львові створено першу «Просвіту». У 1873р утворено літературне товариство ім.. Шевченка, яке а 1895р завдяки Грушевському було реорганізовано у наукове тов.. ім.. Шевченка, тобто фактично у першу українську академію. В результаті цих змін на кін. 19ст. вона перетворилась у всеукраїнський національно культурного Відродження.

43.Розвиток української радянської культури в 1920-х рр.. 20-і р в історії радянської України – це дуже суперечливий період розвитку. Всі події проходили під впливом НЕПу, яка проводилась під впливом більшовицької партії. Більшовики пробували побудувати комунізм, але він зазнав краху. Правляча більшовицька армія змушена була розпочати політику під назвою коренізація, а в Україні вона була під назвою українізація. Ця політика означала:підготовка кадрів із місцевого населення, залучення до більшовицької партії вихідців із місцевого населення, переведення на українську мову партійного державного діловодства, введення української мови у сферу освіти у сферу партійного і державного управління у сфері культурного масового життя. Ці заходи склали суть українізації, однак правляча більшовицька партія розглядала їх тільки під своїм контролем і в строгих рамках партійного керівництва. Політика «українізації» наразилась на жорстокий опір з боку партійного керівництва, каральних та військових органів, але вона досягла в Україні значних результатів і зачепила всі сфери культури. В освіті основні проблеми були 2: її зросійщення – необхідно було переводити на українську мову всі навчальні заклади і вже на кінець 20-х р 20ст понад 80% середніх та початкових шкіл працювали на українській мові. У вищій школі цей показник наблизився до 50%. Розпочалась підготовка уже нових радянських спеціалістів. Культурно освітня робота тісно пов’язана з освітою, тому вона була взята під строгий контроль партій. Для цього було створено відповідний орган і починаючи з 20-х р почали активно створювати нові радянські установи:сільські будинки, хати-читальні, у бібліотеках відбулась масова чистка старої літератури. Основне завдання культурно освітньої роботи було насаджувати комуністичні ідеології. Під впливом українізації у літературі відбулось справжнє відродження. На зміну письменникам старого покоління приходить нове покоління і активно формують різні літературні організації. Найбільш відомі були неокласики – це Микола Зеров, Драй Хмара, Максим Рильський, Микола Хвильовий, який стояв на позиціях активного розвитку української культури, як незалежної від Москви європейської культури. Також у ці роки виходить фільм «Земля», який увійшов у 10 найкращих фільмів людства за всю історію. Українізація вийшла за межі України, такий розвиток подій стривожив Сталіна і його оточення і голодомор геноцид 1930р поклав край українізації.

44.Українська радянська культура 1930-х рр.. 30-і р – це найтяжчий період в історії України. Україна в ті роки зазнала таких людських та духовних жертв, які(сх.. землі) відбились на її розвитку в радянські часи і ще не ліквідовані на сьогоднішній день. Масова не писемність була майже подолана, школа розглядалась, як одна з найважливіших ідеологічних інституцій, покликаних забезпечити виховання мільйонів школярів в дусі більшовицької партії, комуністичних ідеологій. Діяльність культурно-освітніх установ України в 30-х р була одним з головних засобів збереження ідеологічного контролю над масами. Цим визначалась увага держави до їх розбудови. Багато людей уперше знайомились з творчістю видатних письмефників України, Росії, зарубіжними надбаннями вітчизняної і світової літератури. Найвищою науковою установою була Академія наук. У 1928р у Харкові відкритий український фізико-технічний інститут. На 20-30рр припадає творчість талановитого ученого Ю.Кондратюка, на основі його теоретичних пошуків здійснювалась підготовка польотів на місяць у США. Розправи над письменниками і митцями почались з кін. 20-х. р. Кілька десятків українських письменників стали жертвами репресій уже на рубежі десятиліть. Після прийняття в квітні 1932р постанови «Про перебудову літературно-художніх організацій» були ліквідовані літературні та художні об’єднання і створювалась єдина спілка радянських письменників України. Весною 1932р розпочалась хвиля переслідувань українських письменників. Подібні процеси відбувались і в театрі, мистецтві, музиці, кіно, живописі, скульптурі тощо. Широкої популярності в Україні й за її межами набула хорова капела «Думка». Значною подією в громадянському житті суспільства України було спорудження в 1935р пам’ятника Т. Шевченка в Харкові. Сталінізм згубно відбився на творчості багатьох з цих мистецтв.

45.Культурні процеси в західноукраїнських землях в 1920-і-1930-і рр.. Жителі України, не змігши у ході визвольної боротьби 1917-1920 рр. відстояти державну незалежність, були приречені на другорядну роль у складі інших держав. При цьому західні українці не мали навіть того суто формального й цілком залежного від московського центру адміністративного витвору більшовиків, яким була УСРР. . Переважна їх більшість опинилася у складі Польщі. Українські землі в Польщі, Румунії, Чехословаччині не мали самоврядування, власного автономного устрою. Уряди цих країн стояли на унітарських позиціях і свою політику спрямовували на зміцнення контролю над українськими територіями. Замість виконання зобов’язань згідно з Паризькою мирною конференцією1919 р. щодо надання українському населенню таких же прав, які мало польське, та забезпечення населенню Східної Галичини культурної автономії. Було ліквідоване місцеве самоврядування. Його функції почали виконувати урядові комісари. Конституція Польщі 1921 р. права на територіальну автономію українських земель не передбачала. Подібне відбувалось і на Буковині. З метою інтеграції загарбаних земель румунський уряд прийняв закон про адміністративну уніфікацію, згідно з яким законодавство старого королівства поширювалося на приєднані землі. Не виконав зобов’язання забезпечити автономію Закарпатській Україні і чехословацький уряд, хоча корінне населення тут не відчувало такої сильної національної дискримінаіцї, яка панувала в Румунії й Польщі. Дискримінаційна політика щодо населення українських земель особливо яскраво проявлялась при комплектуванні органів місцевого самоврядування, керівниками якого призначалися представники польської, румунської й чеської національностей. Українці ж майже не мали можливості займати адміністративні пости в державних установах, офіцерські посади в польській, румунській і чеській арміях. На початку 20-х років на західноукраїнських землях активізується літературне життя. У Львові 1922 р. створилися дві літературні групи: перша – “Логос”, друга – при журналі “Митуса”. Одним з провідних осередків українського театрального життя був Львів. Тут 1920 р. зусиллями Г.Нички створено український незалежний театр. Театр продовжував працювати, роз’їжджаючи галицькими містечками з опереточним репертуаром. Цього часу працювали й інші театри, зокрема “Богема” П.Сороки у Львові, роз’їзні театри О.Карабіневича, Л.Комаровського і В.Миткевичевої. У цей період активно працюють провідні галицькі композитори С.Людкевич та В.Барвінський. У другій половині 20-х років до них долучилися композитори молодої генерації Б.Кудрик, Н.Нижанівський, Р.Сімович, А.Рудницький, М.Колесса, Л.Лисько, В.Вітвицький. Інтенсивне музичне життя викликало потребу створення організації професійних музикантів. Та все ж, незважаючи на національний та соціально-економічний гніт, Західноукраїнське населення в 20-30-ті роки не зазнало тих страхітливих знущань і жахливих втрат, які випали на долю жителів радянської частини України.

46.Становище української культури в роки Другої світової війни(1939-1945рр.) Друга світова війна 1939—1945 pp. була важким випробуванням для всього людства. Руйнувались традиційні уявлення про гуманізм, справедливість і добро. Війна забирала життя мільйонів людей, знищуючи величезні матеріальні та культурні цінності і підриваючи віру в справедливість самого існування світу. З початком війни багато представників творчої радянської інтелегенції пішли на фронт, поставивши свій талант і майстерність на службу Червоної Армії. Інші, переважно представники старшого покоління, працювали у складі творчих спілок та різних установ й організацій у радянському тилу, присвятивши свою творчу і Громадську гідність справі оборони країни від ворога. Музичними засобами радянські композитори відтворювали найяскравіші картини героїчного минулого радянського народу. Основний зміст симфонії – боротьба трудящих республіки у співдружності з братніми народами проти окупантів, братерська допомога, подана українсьткому народові у цій священній боротьбі всіма радянськими людьми. У 1943-1945 рр. музичне митецтво Радянського Союзу поповнилося й творами композиторів Української РСР, в яких розкривалася тема переможного завершення війни і переходу радянських людей до мирної творчої праці. Не припиняли художники інтенсивної роботи і в галузі графіки. Кілька серій малюнків та акварелей на теми Великої Вітчизняної війни виконав В.І.Касіян. Успішно служило справі остаточного розгрому ворога, відродженню народного господарства і культури образотворче мистецтво республіки. Плодотворно працювали відомі художники М.Г. Дерегус, який створив, зокрема, серію офортів «Шляхами війни», М.П.Глущенко – портрети керівників партизанського руху – С.А. Ковпака, О.Ф. Федорова, М.І. Наумова та ін. Широкого розвитку набуло хронікально-документальне кіно. Завдяки роботі фронтових кінооператорів, яка почалась з першого дня війни, всі відображені на плівці факти і події перетворювалися у неповторний літопис Великої Вітчизняної війни. Творчим успіхом кінематографістів УРСР був випуск фільму «Нескорені» за однойменною повістю Б. Горбатова. Особливе місце серед воєнної кінопродукції посідали документальні повнометражні фільми О. Довженка “Битва за нашу Радянську Україну”(1943), “Перемога на Правобережній Україні та вигнання німецьких загарбників за межі українських радянських земель”(1944).

47.Розвиток української культури у відбудовний період(1945-1953рр.) Відродження культурного життя в Україні у післявоєнні роки наражалося на великі труднощі. В умовах, коли на першому плані стояла відбудова важкої промисловості і нарощування воєнного потенціалу, на інші сфери життя, у тому числі культуру, не вистачало коштів. В першу чергу відбудовували – школах, вищих навчальних закладах, науково-дослідних установах. Перемога в другій світовій війні, до якої український народ доклав величезних зусиль, сприяла зростанню його морального духу, національної самосвідомості, гордості. У повоєнні роки значного поширення набули вечірня, а потім і заочна форма навчання. У вечірніх школах освіту здобували представники робітничої й селянської молоді, які не мали можливості вчитися в роки війни, або змушені були рано розпочати трудову діяльність. У 1953 р. в Україні в основному було впроваджено обов’язкове семирічне навчання дітей. Для цього довелося додатково спорудити шкільні приміщення на 40 тис. учнівських місць. Закривалися національні школи. Майже вдвічі зменшилося число молдавських, угорських і польських шкіл. Зникли румунські, узбецькі та вірменські школи. Усі вони перепрофілювалися на російські. У перші післявоєнні роки відновилася робота науково-дослідних установ України, переважаюча більшість з яких перебувала в евакуації. У 1950 р. їх кількість у республіці становила 462, а чисельність працівників у них досягла 22,3 тис. чоловік. Помітним явищем в літературному житті повоєнного часу стало видання колишнім фронтовиком, російськомовним письменником з Києва Віктором Некрасовим однієї з кращих книг про другу світову війну “В окопах Сталінграда”. На традиційно високому рівні стояло театральне мистецтво, особливо оперного, а також драматичного жанру. Захоплення глядачів викликали вистави творчих колективів за участю видатних майстрів сцени Б. Гмирі, С. Козака, В. Огнєвого, М. Литвиненко-Вольгемут, Н. Ужвій, Г. Юри та багатьох інших. Розвивалися музичне мистецтво, живопис, графіка, скульптура. Над поетами, прозаїками, художниками, музикантами, літературознавцями постійно нависала загроза бути безпідставно звинуваченими в некритичному підході до “реакційної буржуазної культури”, “низькопоклонстві перед Заходом”, “відступі від марксизму-ленінізму”, “українському буржуазному націоналізмі”, у безлічі інших “гріхів”. Досвід 20-30-х рр. нагадував, чим можуть завершитися такі звинувачення. В результаті в колах творчої інтелігенції знову стало наростати взаємне недовір'я, підозрілість, утверджувалося донощицтво, що підтримувалося і навіть стимулювалося.

48.Українська культура в період десталінізації(1953-1964рр.) Процес десталінізації створив нову духовну атмосферу в суспільстві, відкривши ширші можливості для розвитку української культури. Але обмеженість і непослідовність М. Хрущова і його оточення несприятливо позначилися на стані народної освіти, науки, літератури, мистецтва - усіх сфер культурного життя. Згубний вплив на культуру справила русифікація України. Реформування суспільства, що відбулося після 20-о з’їзду КПРС, позначився на стані освіти. Наприкінці 1958р було опубліковано закон «Про зміцнення зв’язку школи з життям і про дальший розвиток системи народної освіти в СРСР». Згідно з цим семи - і десятирічні школи було перетворено на восьмирічні та одинадцятирічні загальноосвітні трудові політехнічні з виробничою практикою. Увага приділялась розширенню середньої освіти, будівництву нових шкіл, зміцненню. Матеріально – технічної бази. До 1976р в Україні було здійснено перехід до загальнообов’язкової середньої обов’язкової освіти. Розвиток освіти і культури потребували дедалі більше спеціалістів з вищою та середньою освітою, а отже, збільшення кількості вузів і технікумів. У 1964 р. у фізико-технічному інституті АН УРСР було побудовано найбільший у світі на той час прискорювач електронів у 2 млрд. електрон-вольт. Розширилась пошукова діяльність у галузі фізики твердого тіла, матеріалознавства, біофізики, астрофізики тощо. Україна є одним із центрів розвитку кібернетики, за цикл праць з теорії цифрових автоматів академік В. Глушков у 1964 р. був удостоєний ленінської премії. Політика десталінізації, яка проводилася в СРСР, не передбачала гармонізації відносин держави з церквою. Пануюча ідеологія неминуче вступала в суперечність з релігійною свідомістю. Саме це стало причиною чергової антирелігійної кампанії, яка припала на рубіж 50 - 60-х рр. На початку 1962 р. істотні зміни було внесено і в законодавство. Обмежувалося відкриття церков та молитовних будинків. Особливо сильних утисків зазнала православна церква. Протягом 1957 - 1964 рр. в Україні було закрито 46% православних храмів. Друга половина 50-х років знаменувала собою поворотний пункт у новітній історії літератури, кіно живопису, інших видів образотворчого мистецтва. Розриваючи сталінські ідеологічні пута, вони повертались до загальнолюдських цінностей та ідеалів. На громадське життя в Україні помітно вплинуло нове покоління митців – шістдесятники. Серед його зачинателів були Ліна Костенко та В.Симоненко. Вони виступали проти фальші, відстоювали національно-культурне відродження України.

49.Становище української культури в роки загнивання та розвитку радянської тоталітарної системи(1964-1980-і рр..). Народна освіта - підгрунтя культури і духовності - перебувала в 60-80-ті рр. в стані постійного експерементування, політизації пристосування до потреб "комуністичного будівництва".У 1966-1967 рр. у школах республіки розпочався перехід на нові навчальні програми, який планувалося завершити через 10 років. Окрім нових дисциплін, ще недавно заборонених: кібернетика, генетика, - було введено курси філософії та політекономії соціалізму, об'єднані в спеціальний предмет – суспільствознавство. Особливі акценти в 60-80-х рр. робилися на трудовому вихованні учнівської молоді. Вузи були зорієнтовані на досягнення головним чином кількісних показників, тобто розширення чисельності підготовлюваних кадрів з вищою освітою. Кількість студентів у 1980 р. збільшилась до 680 тис. Основою навчально-виховного процесу у вузах залишалося формування марксистсько-ленінського світогляду. У результаті вуз випускав не висококласного хірурга, інженера, вчителя, а запрограмованого виконавця волі політики партії, політизованого фахівця. Центром наукових досліджень продовжувала залишатися Академія наук УРСР. На початок 80-х років в її установах працювало понад 70 тис. чол. У 1962 р. роботу АН УРСР очолив видатний спеціаліст у галузі електрозварювання Б. Патон. Незважаючи на зростаючі обсяги державного фінансування, коштів на потреби науки, як і раніше, не вистачало. Та все ж у другій половині 60-80-х рр. учені республіки досягли значних успіхів. За короткий строк став світовим лідером у сфері порошкової металургії Інститут проблем матеріалознавства. У 1969 р. в умовах космічного вакууму і невагомості на кораблі "Союз-6" завдяки вченим Інституту електрозварювання вдалося вперше в світі провести зварювання алюмінію, титану і нержавіючої сталі. Суперечності й труднощі 60-80-х рр. не могли не відбитись на стані літератури і мистецтва України. Друга половина 60-х років стала епохою самвидаву, насамперед політичної публіцистики. З’явився твір «Лихо з розуму» В.Чорновола – збірка документів і біографічних відомостей про жертви репресій 1965-1966рр. У Львові в 1970р. почав виходити «самвидавний» журнал «Український вісник», який публікував заборонені твори, подавав інформацію про події суспільно-політичного життя, що замовчувались офіційною пресою, наводив хронічку репресій проти дисидентів. Головним редактором був В.Чорновіл, протягом 1970-1972рр вийшло 6 номерів журналу. Про зростання міжнародного авторитету українського кіно свідчить той факт, що в 1965р фільм «Тіні забутих предків» та «Білий птах з чорною ознакою» одержали призи на міжнародних фестивалях, що утвердило високий професійний і мистецький рівень українського кінематографу.

50.Роль діячів культури, інтелігенції у становленні Української незалежної держави. Оголошення керівництвом СРСР перебудови і наростання національно-визвольного руху мали значний вплив на стан культури. Проголошення незалежності перетворило культурну політику на одну з важливих сфер діяльності держави. У схвалених Верховною Радою України на початку 1992 року “Основах законодавства про культуру” сформульовані основні заходи держави з питань культурного будівництва. Культура розглядається як один з головних чинників національного відродження, подолання соціально-екологічної і політичної кризи, збереження національної самобутності українців та національних меншин, що населяють Україну. У другій половині 80х років творча інтелігенція стала стрімко втягуватися в суспільну діяльність. Активну громадську позицію зайняли творчі спілки, зокрема Спілка письменників України. На письменницьких форумах обговорювалися наболілі питання, багато уваги приділялося радянській історії, розкриттю злочинів сталінізму, говорилося про необхідність реабілітації жертв тоталітарного режиму. Українські письменники, науковці, митці стали ініціаторами створення перших незалежних від КПРС громадських організацій – Народного Руху України, Товариства української мови імені Т.Г.Шевченка, історико-просвітницького товариства “Меморіал”. Їхні представники увійшли до керівних органів практично всіх новостворених політичних партій. Громадянам надовго запам’ятаються сміливі виступи в стінах українського парламенту В.Яворівського, Д.Павличка, Р.Іваничука, В.Чорновола, О.Шевченка, І.Калинець. українська інтелігенція, діячі науки, культури не лише сприйняли політику перебудови, а й були тією соціальною групою, яка активно діяла з метою її розвитку та поглиблення. Утвердженням державного статусу української мови було прийнято 29 жовтня 1989 року Верховною Радою України Закону “Про мови в Українській РСР”. Такий статус української мови зовсім не принижує будь-яку іншу мову чи культуру інших народів, що мешкають в республіці. Поняття державності мови абсолютно не суперечить принципам гуманізації і демократизації суспільних відносин, утвердженню національної злагоди. В умовах національного відродження зростає роль художньої творчості. В літературно-мистецькому процесі дедалі активніше утверджується плюралізм, що передбачає відмову від притаманного тоталітарній системі однотипного художнього відтворення суспільних явищ і процесів. Зростала кількість масових культурно-просвітницьких заходів. Переважна більшість їх присвячувалась видатним датам історії українського народу. Роль національної культури в утвердженні та розвитку незалежної України є дуже важливою. Адже культура – це один з основних принципів людської душі.

51.Становище освіти та науки в Українській незалежній державі. В 1991 p. система освіти в Україні охоплювала 24,5 тис. дошкільних закладів, 20,9 тис. загальноосвітніх шкіл, 1242 професійних, 735 середніх спеціальних та 156 вищих закладів освіти, аспірантуру з 300 наукових спеціальностей та докторантуру, 518 навчальних закладів та підрозділів підвищення кваліфікації і перепідготовки кадрів, заклади та установи позашкільного навчання та виховання. Відбувався процес поглиблення уніфікації навчального процесу, що обмежувало можливість вивчення історії, культури, етнографії України. Існуюча в Україні система освіти перебувала в стані, що не задовольняв вимог, які поставали перед нею в умовах розбудови української державності, культурного та духовного відродження українського народу. Передусім це виявлялось у невідповідності освіти досягненням людства. Україна успадкувала систему вищої освіти, яка не повною мірою від- повідала інтересам особи, суспільства, держави. Жорстока регламентація змі- сту вищої освіти, уніфікація навчальних планів, програм підготовки, надмір- на ідеологізація навчання призвели до певної невідповідності структури освіти світовим стандартам, втрати престижу вищої освіти, низької мобільності випускників на ринку праці. Зрушення в цій сфері відбулися не відразу. Почалося з того, що пер- ший набір студентів у 1992 p. зробив Національний університет “Києво-Могилянська академія”. У травні 1993p. навчальні плани і програми університету були схвалені на спеціальній нараді експертів ЮНЕСКО. Заснування університету “Києво-Могилянська академія” стало вагомим внеском у процес національного й інтелектуального відродження. Він уже завоював кілька поважних наукових грантів у найпрестижніших європейських та американських фундаціях. З урахуванням реальних національних процесів в Україні, її регіональ- них особливостей в багатьох вищих закладах освіти держави впроваджується в навчальновиховний процес конкретна програма докорінного оновлення структури і змісту гуманітарних наук. Визначено коло предметів історико-культурологічного характеру. Особливого значення набули дисципліни — історія України, історія і теорія світової та української культур, народознав- ство, українознавство. Акредитація закладів освіти дала можливість інтегрування освіти України в міжнародну систему освіти, порушила проблему створення умов для міжнародної конвертованості державних документів про освіту. Важливим чинником і передумовою розвитку освіти, культури, піднесення якості робочої сили завжди була наука. Без потужної наукової бази ефективна ринкова економіка просто не може розвиватись. У перші роки незалежності стало очевидним, що в Україні дуже слабка система інформації, без чого вона як держава не може розбудовуватися і, найголовніше, приєднатися до світової співдружності країн, які мають інформаційне суспільство. Однак за 1991—1995 pp. майже ніяких зрушень у напрямі інформатизації не було зроблено. Більше того, за цей період намітилось значне відставання в цій галузі від багатьох розвинених країн. Повільними темпами переходили на національні рейки філософська, історична, культурологічна науки. Дещо в кращому стані перебувала політологія — нова для нас наука, яка на хвилі революційних потрясінь у суспільстві випередила своїми прикладними результатами інші гуманітарні. І це незважаючи на те, що політологів наші вищі заклади освіти раніше не готували. Вчені вищих закладів освіти також одержали ряд результатів світового рівня з пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки, які свідчать про наявність в Україні потужного інтелектуального потенціалу. Державні премії України в галузі науки і техніки були присуджені великій групі науковців, серед яких провідні вчені Дніпропетровського, Харківського, Львівського університетів, Національного технічного університету (КПІ). Допомагають світовому співтовариству заявити, донести знання про Україну контакти наших вчених з колегами європейських та американських університетів. За останні роки організовані наукові конференції в Празі, Мюнхені, Штутгарті, Парижі, Відні, Любліні, Римі, Нью-Йорку. Фундація Українського Вільного Університету в США дбає про стипендії для студен- тів, керуючись благородною метою сприяти розвиткові незалежної наукової думки, зближенню українців, розсіяних по світу, підготовці наукових кадрів для України.Однак низький рівень оплати праці науковців і викладачів, їх соціальна незахищеність знизили в суспільстві престижність їхньої праці, що позбавило багатьох талановитих молодих людей стимулів до занять науковою діяльніс- тю. В багатьох вищих закладах освіти були практично відсутніми конкурси до аспірантури. Існувала також небезпека безповоротного занепаду відомих донедавна наукових шкіл з пріоритетних напрямів розвитку і технологій.

52.Розвиток кіномистецтва в Українській незалежній державі. Загальна криза в державі позначилась на кіномистецтві. Зникли багатолюдні черги до кас кінотеатрів, скоротилась кількість глядацьких залів. Малі зали більшості кінотеатрів були віддані комерційним структурам. У 1994p. коштом державного бюджету було завершено лише девять українських кінофільмів. В Україні немає свого фільмофонду і державного кіномузею, низький рівень кіноосвіти. Зовсім зникла кінопреса (журнали “Новини кіноекрана”, “Вавилон”). Разом з тим є приклади, які вселяють надію розвитку кіномистецтва. Зокрема, це проведення у березні 1995 p. кіновернісажу “Нове українське кіно” у Москві, який стартував показом повнометражного документального фільму “Прощай, СРСР” режисера О. Роднянського. Кіновернісаж організували Головне управління культури Києва і Міжнаціональна корпорація “Фільммаркет” за сприяння Посольства України в Російській Федерації та за участю Комітету з питань культури уряду Москви і московського Кіно-концерту. В його програмі 16 повнометражних ігрових фільмів, 11 документальних, 12 анімаційних та 5 короткометражних дебютних картин, знятих останнім часом на київських та одеських студіях. Серед них — стрічки як знаних режисерів — М. Іллєнка, В. Дахна, М. Мащенка, А. Сирих, так і молодих талановитих постановників — С. Маслобойщикова, В. Кастеллі, О. Чорного, В. Домбровського та ін. На екранах з'явилися фільми талановитих режисерів О. Бійми “Казка”, “За ніччю день іде”, В. Артеменка “Ой, на горі калина”, “Солдатські вдови”, “З матір'ю на самоті”. Знято ряд короткометражних картин режисе- рів-початківців О. Чорного, В. Домбровського, І. Миленка, Н. Андрійченка та ін. У вересні 1997 p. у Парижі демонструвався кінофільм київського режисера В. Криштофовича “Приятель покійника”.

53.Розвиток літератури в Українській незалежній державі. Незалежна Українська держава стала запорукою вільного розвитку літе- ратури: прози, поезії, драматургії. Насамперед слід наголосити, що в Україну почали повертатися твори заборонених тоталітарним режимом письменників, поетів зі світовим ім'ям: Івана Багряного, Уласа Самчука, Євгена Плужника, Євгена Маланюка, Олега Ольжича (Кандиби), Олександра Олеся, Олени Теліги, Зеновія Красівського, Богдана-Ігоря Антонича та ін. З'явились неупереджені твори молодих українських літераторів. Серед них виділяються П.Селецький, О.Орос, О.Виженко, П.Кралюк, С.Українець, В.Мастерова, Г. Римерук, В.Герасимюк та інші з когорти старших. Сучасна літературна молодь замислюється над онтологічними проблемами української душі крізь призму відновлюваної етногенетичної пам'яті. В історіософічній ліриці П.Селецького, С.Українець, О.Чекмишева та в інших творах стали відчутними досить жорсткі неореалістичні інтонації. Історія для цих авторів — не предмет захоплення, а суворий урок, без засвоєння якого неможливе самоствердження українства як повноправного володаря свого життя.Продовжують плідно працювати в українській літературі визнані майс- три слова І. Драч, В. Крищенко, І. Калинець, М. Луків, Р. Іваничук, П. Перебийніс, Є. Сверстюк, В. Захарченко та багато інших. Попри тяжку видавничу кризу наша література в її кращих зразках упевнено долає успадковану від тоталітарних часів неповноструктурність і органічно інтегрується в європейську.

54.Розвиток театру в Українській незалежній державі. Виконком Київради прийняв рішення про створення державного теат- рально-видавничого підприємства “Український музично-драматичний театр-студія класичної п'єси”. Це зроблено передусім задля відродження національ ної культури. Основна мета театру-студії — створення нових драматичних творів, ознайомлення глядачів із сучасною драматургією України, сприяння її професійному становленню, пропаганда нових та маловідомих українських авторів, апробація експериментальних творчих пошуків.

55.Розвиток художньої творчості в Українській незалежній державі. Національним змістом почало наповнюватись українське образотворче мистецтво. Поряд з творами вже відомих митців з'явилися роботи творчої молоді. Зокрема, на міжнародних виставках великий успіх мала кераміка Я. Мотики. Її чудові твори відзначені на міжнародних виставках в Ерфурті (Німеччина, 1991 p.) та Філадельфії (США, 1992— 1995 pp.). Скульптор А. Хоречко створив досконалі образи сучасників. В Україну почала повертатись творчість її синів, яку комуністична сис- тема не допускала до українського народу. Так, лауреатами Державної пре- мії ім. Т. Шевченка 1995 p. стали художники: О. Заливаха — за твори останніх років: “XX вік”, “Мироносиці”, “Ук- раїнська мадонна”, “Портрет Василя Стуса”, “Портрет Шевченка”, “Козака несуть”, “Початок”; М. Бідняк — за серію історичних картин і портретів подвижників українського народу: “Князь Данило Галицький”, “Гетьман Іван Мазепа”, “Довбуш” та ін.; В. Задорожний (посмертно) — за серію робіт 1964—1988 pp.

56.Культура Галицько-Волинського князівства. У Галицько-Волинському князівстві вирувало політичне і економічне життя, поширюються зв’язки з зх.. Європою. У Галичі та його околицях виявили майже 30 білокам’яних церков 12-13ст. Культові споруди прикрашались скульптурними масками, позолотою, вітражами, кольоровими та рельєфними керамічними плитками із зображеннями фантастичних істот – грифонів, орлів. Тут високого рівня досягло мистецтво оформлення рукописної книги. Тут створювали книги в розкішних оправах, оброблених золотом, коштовним та декоративним камінням, чудовими мініатюрами. У техніці художнього ремесла широко застосовувались прийоми гравірування, карбування, тонке металеве лиття, керамічне ремесло, зокрема виготовлення декоративних плиток для оформлення інтер’єрів споруд тощо. Монголо – татарська навала на деякий час загальмувала розвиток країни, а у вогні пожеж загинули величезні матеріальні та духовні цінності нашого народу. І все ж завойовники не змогли знищити культурні традиції.

57.Вплив Візантійської культури на культуру княжої доби. Держава Візантія існувала з кінця 4 століття до середини 15 ст. (до 1453 року, коли Константинополь був захоплений турками), тобто на рубежі пізньої антики і середньовіччя, створена внаслідок розділу Римської імперії та падіння Західної Римської імперії. Вона підтримувала концепцію всесвітнього римського панування, ідею світової монархії, світового імператора. Є класичним прикладом держави, яка справила великий вплив на розвиток світової цивілізації, але не залишила спадкоємців. Вже з 9ст. почались активні контакти Візантії та Київської Русі. З легендарного походу князя Аскольда на Царгород у 860р було фактично започатковано хрещення Русі. Шлюб сестри візантійського імператора Анни з київським князем Володимиром довершив перетворення християнства на державну релігію Русі (акт хрещення 988р). Церква на Русі була залучена до коронації київських князів символізуючи, як і в Візантії, божественне освячення їх влади. З Візантії у великій кількості прибували богослужебні книги і предмети християнського культу був запозичений християнський спів. Найпомітніший вплив Візантії на мистецтво К.Р. Давньоруські князі запрошували до Києва архітекторів і художників для спорудження храмів та монастирів. Впродовж багатьох віків українська культура зазнала значного впливу унікальної духовної спадщини Візантії. Вплив візантійської культури. Візантійська культура безпосередньо справила великий вплив на культуру Київської Русі (прийняття християнства, розвиток писемності, літописання, красного письменства, законодавства, архітектури, музики, іконопису тощо).