1. Волошина н. Й, Бандура о. М. Програми для середньої загальноосвіт¬ньої школи. Українська література 5-11 класи. – к.: Шкільний світ, 2001 – 1983. – 93 с.

2. Методика викладання української літератури. Програми педагогічних інститутів для студентів спеціальності 2102 «Українська мова і література». – к.: 1984. – 23 с.

3. Програми для середньої загальноосвітньої школи (під кер. М. Г. Жулинського і р. В. Мовчан) – к.: Генеза, 2002.

План

1.Програма як державний документ. Види програм.

2. Типи планувань. Календарне планування.

3.Навчально-методичний комплекс.

Основний зміст

Лекцію присвячено висвітленню питань концепції літературної освіти; з’ясовано принципи  побудови та структуру програм з літератури; визначено різні види планування.

Питання для самостійної роботи: Календарне планування для 5 класу на перший семестр.

Тези викладу:

Інваріантність програм зумовлена різними типами навчальних закладів, диференціацією навчання в загальноосвітніх школах.

У загальноосвітніх школах учителям дозволено працювати за програмами, які складені:

а) співробітниками Інституту педагогіки АПН України;

б) працівниками Київського університету ім.Т.Шевченка та інституту українознавства;

в) викладачами національного педагогічного університету ім.М.Драгоманова та Прикарпатського університету.

Програма – державний документ, обов’язковий для виконання кожним  вчителем. Але зміни у суспільстві  призвели й до змін у вимогах щодо роботз програмами.

Принципи і структура програм з літератури

За сучасною концепцією зміст і структура програми повинні   відповідати таким принципам:

1. Принцип гуманізації  національної  освіти.

Основне навантаження у справі гуманізації національної освіти припадає на курс літератури – того мистецтва, яке універсально відтворює  духовний світ  людини. Удосконалення викладання предмета в сучасних умовах потребує вилучення вульгарного матеріалізму, класовості й   партійності, а в методиці – ліквідації  інформаційного принципу (добре  відомого “переказу змісту”).

Загальна обов’язкова літературна освіта повинна давати мінімум знань з історії і теорії предмета, контур основних етапів розвитку процесу, але  максимум навичок духовного  осягнення, співтворчості. Акцент повинен бути зроблений на  вихованні  грамотного, культурного читача, а відтак не на “Обов’язкових творах, а на творах цікавих, які можуть по-справжньому служити ґрунтом для такого виховання ”.

2. Принцип духовного збагачення особистості через її літературно-художні уподобання та  інтереси.

3. Історіософський принцип організації навчального матеріалу з літератури.

За новою концепцією, не треба сліпо наслідувати принцип історизму, “абсолютизацію банальної хронології”.

Історико-літературний принцип організації матеріалу пропонується  замінити на історіософський. Це дозволить зберегти основні контури академічного курсу, узгодити його зі шкільною дидактичною метою. Замість хронології літературного процесу обрано послідовну зміну епохи,  література про які відібрана не лише сучасна, а й інших часів.

4. Критерії  добору літературно-художнього  матеріалу:

а) цікавість

б) художність

в) вікова доступність

5. Принцип зв’язку з культурологічними проблемами.

6. Принцип вільного добору  літературно-художнього матеріалу.

7. Принцип  наступності – індикатор глибини засвоєння курсу – рівень оволодіння усним і писемним мовленням.

Етапи літературної освіти в школі. Розміщення словесно-художнього матеріалу в програмах згідно з етапами літературної освіти.

Сучасна програма з літератури має передбачати два ступені навчання – пропедевтичний, або початковий курс літератури в 5 – 8 класах і систематичний курс, на основі історико-літературного процесу у 9 – 11 класах.

Структура програми. Програма  включає такі розділи:

1.  Пояснювальну записку.

2.  Програму, що  вказує,  які саме твори та в якій послідовності мають  вивчатися, а також  кількість часу,  відведеного на  вивчення кожної  теми.

3.  Програму з  розвитку мови на уроках літератури.

4.  Список творів для позакласного читання;

5.  Список творів для заучування  напам’ять.

Літературний матеріал у програмі поділяється на два види: монографічні теми та теми  оглядові.  Монографічні теми  присвячені  вивченню  творчості окремих письменників. Оглядові – узагальнення розвитку літературного процесу певного періоду.

На основі  навчальних планів та програм з  літератури вчитель словесних планує свою роботу.

Практика сучасної школи знає три види планування роботи вчителя: календарне, поурочне, тематичне.

Тематичне планування – вчитель  докладно планує вивчення  окремої теми. Він продумує всі його аспекти – форму та методику уроків, повторення,  використання  технічних засобів, домашнє завдання.

Схема тематичного планування:  порядковий номер, тема, мета уроку, методи,  прийоми,  обладнання, план пояснення нового  матеріалу, література до теми, повторення (тематичне, систематичне),  домашнє завдання.

Календарне планування полягає у  розподілі  програмового матеріалу за уроками та  визначенні точної дати його вивчення.

Схема календарного планування:

1.  Порядковий номер.

2.  Тема,  підтема програми.

3.  Повторення.

4.  Дата.

Календарний план складається на семестр.

Основні вимоги до складання календарного плану

Записується план у звичайному зошиті, затверджується заступником директора з навчальної  частини школи або директором.

Складання календарного плану – складна, творча робота, яка потребує ґрунтовних  різногалузевих знань і педагогічного досвіду.

На що треба зважати при складанні плану:

1.  Програма, концепція літературної освіти;

2.  Знання, вміння, навички щодо конкретної теми;

3.  Вікові особливості дітей та особливості їх літературного розвитку;

4.  Особливості класного колективу (здібні, обдаровані, з фізико-математичним ухилом).

5.  Дотримання кількості годин для вивчення літератури в класі, кількості годин на чверть, тиждень, не планувати контрольні роботи на понеділок та суботу, не давати домашнє завдання на понеділок;

6.  Наявність літератури в шкільній бібліотеці;

7.  Системність.

Відповідно до програми створюються нові підручники, хрестоматії, учитель може користуватися окремими виданнями художніх творів певного письменника і вступними статтями до них, матеріалами, що друкуються в журналі “Українська мова та література в школі”, “Дивослово”.

 

 

 

 

 

 

 

Затверджую

завідувач кафедри

 

Л.Я.Дергаль

 

Розділ 2: Навчальні освітні і виховні завдання уроків літератури

Лекція  2.1.

 

Тема: Методи і прийоми навчання української літератури

 

Мета: з’ясувати сутність методів, методичних прийомів викладання літератури, звернути увагу на особливості вивчення літератури в 5-8 та 9-11 класах, визначити найсуттєвіші форми вивчення літератури.

 

Література

1.  Активні методи навчання – Режим доступу: http: //  users. Kpi. Kharkov. Ua // active. Htm. – Заголовок з екрану.

2.  Алексюк А.М. Загальні методи навчання в школі. – К.: Рад. школа, 1981. – 206 с.

3.  Мазуркевич О.Р. Метод і творчість. – К.: Рад. школа, 1973. – 255 с.

4.  Неділько В.Я. Методика викладання української літератури в середній школі. – К.: Вища школа, 1978. – 248 с.

5.  Пасічник Є.А. Українська література в школі. – К.: Рад. школа, 1983. – С. 47-57.

6.  Пасічник Є.А. Методика викладання української літератури в середніх навчальних закладах. – К.: Ленвіт, 2000. – 384 с.

7.  Пультер С.Щ., Лісовський А.М. Методика викладання української літератури в середній школі. – Житомир: Полісся, 2000. – 163 с.

 

Додаткова література:

1.Мазуркевич О. Р. Нариси з історії методики української літератури. – К.: Рад. школа, 1961. – 375 с.

2.Сторчак К.М. Основи методики літератури. – К.: Рад. школа, 1965. – С. 73 – 100.

3.Яворська С.Т. Методичні пошуки і знахідки на початку ХХ ст. // Вища школа, 2004. – № 2– 3. – С. 64 – 72.

План

1.  Поняття про методи навчання на уроках літератури.

2.  Класифікація методів навчання на уроках літератури.

3.  Лекція, бесіда, самостійна робота як навчальні методи на уроці літератури.

4.  Метод та прийом. Взаємозв’язок методів у процесі вивчення художнього твору. Дидактичні вимоги до вибору методів навчання для реалізації освітньо-виховних завдань уроку української літератури.

Основний зміст

У лекції висвітлено поняття методів і прийомів. Дана оцінка класифікацій методів В.Голубкова, Т.Бугайко, О.Мазуркевича, М.Кудряшова; з’ясовано сутність найпоширеніших методів.

Питання для самостійної роботи: Ставлення учнів до літератури як педагогічна та соціальна проблема.

 

Тези викладу:

Роль і місце методів у навчально-виховному процесі  визначається тим, що вони:

а) забезпечують  набуття знань, вмінь  самостійно  працювати з  книгою,  спостерігати,  експериментувати;

б) забезпечують розвиток пізнавальних здібностей учня: пам’яті, уваги,  зосередженості,  цілеспрямованої уваги;

в) виховання  допитливості, інтересу до пошукового пізнання;

г) формування  світогляду,  позитивних  моральних  якостей.

Ці якості можна охарактеризувати як загальнодидактичні, бо вони притаманні методам вивченням усіх шкільних предметів.

Специфіка методів  викладання літератури зумовлюється особливостями самого предмета вивчення, природою літератури, як вияву образного мислення “художнього пізнання”.

Метод і прийом як способи навчальної діяльності.

Метод лекції                                                              прийоми

Учитель передає за допомогою слова; це так звана ступінчаста лекція
Метод роботи з книгою

Труднощі у дотриманні цієї вимоги зумовлені тим, що існує багато класифікацій методів навчання у дидактиці:

-           за джерелами передачі і характером сприйняття інформації  (І. Петровський);

-           за дидактичними завданнями (М.Данилов);

-           в залежності від рівня активності і характеру пізнавальної діяльності (М. Скаткін, І. Лернер);

-           за сполученням, співвідношенням методів навчання і методів учіння (М. Махмутов);

-           за видами навчальної діяльності (М. Бабанський).

Методи навчання літературі почали обґрунтуватись уже у минулому  (19 столітті (В. Стоюнін,  В.  Водовозов, В. Острогорський). На перше місце серед методів навчання В.  Стоюнін висував бесіду, В. Водовозов – самостійну роботу учнів над текстом художнього твору, В. Острогорський надавав перевагу лекції, бо живе слово вчителя, на його думку, найбільшою мірою здатне вплинути на учнів, викликати в них живий інтерес до творів.

У ХХ ст.  значні доробки у галузі методів вивчення літератури  залишили В.В. Голубков, М.О. Рибникова, Ф.Ф. Бугайко, М.І. Кудряшов, О.Р. Мазуркевич.

В.В.Голубков  виділяє:

1.         Лекційний метод.

2.         Метод  літературної  бесіди.

3.         Метод доповідей і творів.

Мазуркевич О.Р. виділяє:

1.         Метод читання.

2.         Літературну бесіду.

3.         Лекцію з літератури.

Класифікація М.І.Кудряшова:

1.         Метод творчого читання.

2.         Репродуктивний метод.

3.         Евристичний метод.

4.         Дослідницький метод.

1. Метод творчого читання. М.Кудряшов підкреслював, що на уроках літератури неможливо всю роботу над твором перенести у площину логічних суджень. Види навчальної діяльності для цього методу – читання твору вдома, в класі,  прослуховування твору, художня розповідь, переказ твору, складання читацьких  відгуків. Таким чином, метод  творчого читання не годиться лише до  читання твору. В нього вкладається далеко ширший зміст.

2. Репродуктивний – орієнтує на запам’ятання учнями відповідної  інформації. Наприклад, слухаючи учителя, учні пишуть конспект, складають план, тези лекції,  таблиця.

3. Евристичний – реалізується через систему запитань і завдань, які  націлюють учнів на те, щоб на основі спостережень, аналізу явищ і фактів  зробити  самостійні висновки, узагальнення (евристична  бесіда).

4.Дослідницький метод стимулює розумову активність дітей, прищеплює їм вміння і навички. Різкий рівень самостійності учнів: самостійний аналіз творів, краєзнавчі дослідження, самостійна оцінка спектаклю, зіставлення літературного твору з його екранізацією.

Найпоширенішими є  методи: лекції, бесіди, самостійної роботи.

Лекція – метод усного викладу навчального матеріалу, вона застосовується у старших класах, тому що тривалий репродуктивний виклад матеріалу потребує від учнів певних навичок його  сприйняття.

Лекція – “один із найекономніших способів передачі інформації, за короткий час можна  охопити значний за обсягом матеріал, викласти його послідовно, аргументовано, доказово, зробити певні висновки. Живе слово вчителя захоплює учнів логікою думки, емоційною пристрастю”

Є.Пасічник називає такі недоліки:

-           утруднений  зворотній зв’язок учителя і учнів;

-           утруднення  процесу індивідуальної роботи з учнями;

-           пасивність учнів під час набуття знань;

-           мала  ефективність  формування певних навичок.

Велику роль при репродуктивному викладанні матеріалу відіграє не тільки зміст, а і структура подачі матеріалу, його дозованість, темп, прийоми  активізації  сприйняття, уваги учнів, творча манера  педагога. Треба  постійно пам’ятати, що  настрій вчителя, його  збудженість дуже  впливає на учнів. Отже, урівноваженість, людяність, оптимістичний настрій,  позитивне ставлення до учнів і  навчального матеріалу є  важливими умовами ефективності лекції.

Лекція як навчальний метод є виправданою, коли треба подати об’ємний чи складний матеріал. Тому  найчастіше цей метод  застосовується під час вивчення оглядових тем, де дається  характеристика  літературної епохи, її літературні напрями, при  освітленні  життєвого і творчого шляху письменника.

Наприклад, у 9 класі є  оглядова тема: “Нова українська  література 40-60 років ХІХ ст.”

1. Робота починається з  визначення мети.

2. Далі вчитель  визначає зміст лекції, який  реалізується  у її плані,

3. За планом-продумати і законспектувати.

4. Конспект уроку, на якому застосовується метод лекції, повинен містити не тільки  її зміст,  а й   передбачати прийоми  активізації мислення учнів, тому до уроку треба  пропонувати такі  домашні  завдання, які б  допомогли вчителю і учням на уроці.

5.         Домашні завдання до лекції:

-           індивідуальні;

-           групові;

-           для всього класу

Основні вимоги до шкільної лекції:

1.         Використання найновішої наукової інформації та стимулювання розвитку розумових сил учнів;

2.         Науковість змісту та його національна спрямованість;

3.         Сконденсованість змісту;

4.         Раціоналізм методики лекції, прийоми осмисленого сприйняття її змісту;

5.         Інструктивно-методичний характер лекції, цілеспрямоване стимулювання самостійної роботи;

6.         Зв’язок лекції з минулими уроками;

7.         Використання найновіших здобутків європейської педагогіки;

8.         Непідробний інтерес учителя до теми лекції;

9.         Орієнтовна структура лекції;

10.       Поєднання логічного з емоціональним.

На сучасному уроці  літератури дуже великого поширення набула бесіда.

Бесіда – розмова, обмін  думками, доповідь з участю  слухачів у обміні думками,  співбесіда.

Бесіда як один з найефективніших методів в усій  системі навчання, а не лише в  позакласній роботі, вперше  застосована Х.Д. Алчевською. Оскільки  вона розглядала бесіду як навчальний метод саме на уроці літератури, то  на відміну від своїх попередників, детально розробляла і суворо  контролювала її зміст.

Як  навчальному методу – бесіді – за думкою авторів, характерний:

-           значний вплив на  розумовий і моральний  розвиток  слухачів за  короткий час;

-           особливо тісне  зближення учителя з учнями,  найповніше  розкриття  внутрішнього світу  представників обох сторін;

-           спільні точки  зіткнення,  зростання  морального зв’язку.

В.В.Данилов

-           активне  здобуття учнями знань, розвиток їх ініціативи;

-           розвиток  критичного мислення в  художній формі;

-           підготовка до самостійного викладу  засвоєного матеріалу, створення  ситуації, коли учень говорить  власними словами,  висловлює свою думку;

-           підготовка до письмових робіт (висловлення самостійної думки,  удосконалення композицій твору,  послідовності викладу матеріалу)

Н.Ф.Сумцов

-           виховання любові до предмета вивчення;

-           розвиток творчих  здібностей.

Метод бесіди застосовується на всіх етапах засвоєння навчального  матеріалу: на  початку  вивчення теми  (вступна бесіда), в процесі аналізу твору (евристична, з’ясувальна,  узагальнююча), під час  підсумкової роботи (заключна бесіда). Заключні бесіди можуть бути провідним методом на  підсумкових уроках за творчістю  конкретних авторів, певним  періодом літературного процесу. Якщо на вступних заняттях вступна бесіда  допомагає активізувати знання шляхом  повторення  вивченого раніше,  залучення матеріалу з інших шкільних  предметів, готує до сприймання і усвідомлення змісту нової теми, то під час викладу нового  матеріалу, вона виконує суто навчальну функцію. Надає  вчителеві можливість  працювати з  учнями  індивідуально.

У результаті заключної бесіди учні самостійно  формулюють висновки, готуються до практичного застосування набутих знань, є практикою  практичного літературного аналізу, практикою зв’язного мовлення, практикою спілкування. В процесі бесіди  виявляється  особистість і вчителя і  учнів,  розвиваються їх  творчі  здібності,  формуються морально-естетичні  погляди.

Бесіда – ефективний навчальний і виховний метод. “Проте і бесіда, – читаємо у Є.Пасічника, якщо навіть учитель дотримуватиметься всіх вимог, що ставляться до неї, не має права на  універсалізацію.

Матеріал, який зовсім незнайомий учням, учитель не може  подати методом бесіди. Активність виникає лише на базі знань, тому не завжди можна вести роботу “устами дітей”. До того ж  ігнорування живого слова вчителя також  негативно відбивається на  навчальному процесі.

Важливою умовою  успішного вивчення учнями художньої літератури є   інтенсифікація самостійної роботи. Цій  проблемі  присвячує посібник                                 Борис Ількович  Степанишин.

Існує багато  ефективних форм  самостійної роботи, які  спрямовані на  глибоке осмислення учнями  літературних явищ, розвиток  творчих  здібностей,відтворюючої уяви, пам’яті. Семінарські заняття: учні знайомляться з літературознавчими  дослідженнями, готують реферати.

Але, як  зазначає  Є.Пасічник, – самостійна робота дає  належний ефект тоді, коли вона розумно  спрямовується вчителем і  поєднується з  іншими навчальними методами.

Від чого  залежить вибір методів?

1.         Від характеру  матеріалу.

2.         Від  мети і  завдань уроку літератури.

3.         Вікових  особливостей учнів, класного  колективу..

4.         Бюджету часу.

5.         Творчої манери  вчителя.

Існує фундаментальна  система методів:

1.         Загальні методи – монологічний. діалогічний, евристичний, ілюстративний, дослідницький;

2.         Навчальні методи – репродуктивний. творчий, практичний, частково пошуковий. пошуковий, спонукальний;

3.         Методи учіння – інформаційний, пояснюючий, інструктивний, стимулюючий.

Треба пам’ятати, що універсальних методів немає Пасічник Є.А. відзначав: “Кожен з  методів має свої  переваги і свої  обмеження. Одна і та ж  мета може бути досягнута різним  варіативним  сполученням  методів, тобто вони мають комплексні  можливості”.

 

Затверджую

завідувач кафедри

 

Л.Я.Дергаль

 

Розділ 2: Навчальні освітні і виховні завдання уроків літератури

 

Лекція 2.2.

 

Тема: Проблемність на уроках літератури

 

Мета: розкрити поняття проблемного викладу літератури; визначити проблемність як дидактичну форму організації вивчення навчального матеріалу; з’ясувати сутність проблемних ситуацій, запитань, завдань, рівнів проблемності.

 

Література

Основна література:

1.         Бугайко Т., Бугайко Ф. Проблемне вивчення літератури. Навчання і виховання засобами літератури. – К.: Радянська школа, 1973 – С.67 - 76.

2.         Кудрявцев В.Т. ІІроблемное обучение: истоки, сущность, перспективы. – М.: Знание, 1991. – 80 с.

3.         Лернер И.Я. Проблемное обучение. – М.: Знание. – С. 74.

4.         Матюшин А.М. Проблемные ситуации в мышлении и обучении. – М.: Просвещение, 1972. – 354 с.

5.         Маранцман Б.В. ІІроблемное изучение литературного произведения в школе. – М.: Просвещение, 1977. – 206 с.

Додаткова література:

6.         Неділько В. Я.Методика викладання української літератури в середній школі. – К.: Вища  школа, 1978.– 248 с.

7.         Пасічник Є.А. Методика викладання української літератури в середніх навчальних закладах. – К.: Ленвіт, 2000. – 384 с.

 

План

1.         Сутність проблемного навчання. Функції проблемного навчання на уроці літератури.

2.Проблемна ситуація на уроках літератури.

а) ознаки проблемної ситуації;

б) види проблемних ситуацій;

в) проблемні запитання, завдання як. засоби розв'язання навчальної проблеми.

3.         Рівні проблемності на уроці літератури.

4.         Основні методи проблемного навчання.

5.         Структура уроку проблемного вивчення літератури.

Основний зміст

У лекції дано оцінку різних типів навчання; визначено сутність проблемного навчання; з’ясовано поняття проблемних запитань, завдань; з’ясовано шляхи створення проблемних ситуацій.

Питання для самостійної роботи: Динаміка естетичного розвитку учнів засобами літератури і робота над художнім словом.

Тези викладу:

В історії та теорії педагогіки відомі різноманітні типи навчання:

1. Догматичний,

2. Пояснювально-репродуктивний тип навчання(або Інформаційний, повідомляючий).

Сучасні основні типи навчання:

1. Інформаційно-повідомляючий;

2. Пояснювально-ілюстративний;

3.Проблемно-пошуковий (М.М. Скаткін, М.І.Махмутов,                     А.М.Матюшікін, Т.В.Кудрявцев).

Теорія проблемного навчання грунтується перш за все на                          психологічних закономірностях розумового розвитку дітей.

становить систему правил, застосування прийомів учіння та викладання, побудовану зі зважанням на логіку розумових, мислительних операцій (аналізу, узагальнення і закономірностей пошукової діяльності учнів (проблемної ситуації, пізнавального інтересу, потреби). Тому воно найбільш забезпечує удосконалення розумових здібностей школяра, його загальний розвиток і формування переконань. Проблемне навчання випливає з того, що проблемний підхід забезпечує

а) інтенсивну розумову (мислительну) активність учнів і глибоке засвоєння знань;

б) створює найсприятливіші умови для розвитку їх творчих здібностей;

в) сприяє багатогранному розвиткові дитини і вихованню її найкращих моральних якостей, естетичних смаків і уподобань виділяє такі випадки об’єктивного існування проблемної ситуації на уроці літератури:

I. При зіставленні протилежних висловлювань двох літературних критиків про один і той же твір, літературного героя, майстерність художнього зображення.

Пасічник Є.А. застерігає від суб’єктивізму в оцінюванні учнями мистецьких явищ. Самостійність думки і суб'єктивізм –  далеко нерівнозначні поняття.

IІ. Коли виникає суперечність між об’єктивним змістом, що випливає з художнього твору і суб’єктивним його тлумаченням учнем.

III. Якщо суперечність закладена в змісті твору, що став об’єктом вивчення.

Розв’язання суперечності, що створила проблемну ситуацію,                     складається з таких етапів:

1. формування проблемного завдання вчителем або постановка проблемного запитання;

2. вибір учнями можливих шляхів розв'язання проблемного                     (ПІЗнавального) завдання або пошук відповіді на поставлене проблемне запитання;

3. обгрунтування учнями своїх суджень;

4. розв’язання проблеми (кінцева відповідь учнів на проблемні запитання, або результат виконання ними проблемного завдання)

Розрізняють рівні проблемності у навчанні:

1. Учитель сам ставить проблемне запитання і сам розв’язує його, демонструючи учням шлях наукового пошуку. ідея метод роботи дістав назву проблемного викладу матеріалу. Цей виклад можна застосовувати у процесі пояснення нового матеріалу

2. Вищий рівень проблемного навчання досягається тоді, коли на певному етапі уроку учитель залучає через проблемні запитання до пошуку учнів. Цей метод роботи називається частково-пошуковий або евристичний.

3. Найвищий рівень проблемності досягається тоді, коли поставлену вчителем проблему учні розв’язують самостійно. Такий метод роботи називається дослідницьким.

Дослідницький метод дає можливість найповніше реалізувати вимогу формування творчої самостійності учнів, навичок їх дослідницької діяльності. Виконуючи завдання, теоретичні й практичні дослідження, учні нерідко самі формулюють навчальну проблему, висувають гіпотезу її вирішення, самостійно здійснюють пошук і приходять до певного результату.

Дослідницький метод слід застосовувати при вивченні найважливіших, вузлових питань програми. Дослідницькі завдання передбачав певний цикл самостійних навчально-пізнавальних дій школярів - від збору інформації до її аналізу, від постановки навчальної проблем до її розв'язання.

Звичайно, щоб розв'язати таку проблему, треба мати багато часу для дослідницького пошуку. Звідси - посилена увага до підготовки домашнього завдання. Буває й так, що пошук виходить за час уроку ведеться під час самостійної позакласної роботи. Результатом такої роботи можуть бути учнівські доповіді, реферати, твори.

дослідницький метод передбачає і проведення екскурсій ; літературні, історичні, етнографічні музеї, по рідному краю, з якими творчість конкретних письменників; робота з архівними матеріалами.

Але, де б не застосовувався дослідницький метод – на уроці чи в позакласній роботі, його сутністю залишається розв'язання певного пошукового завдання, логіка виконання є такою:

1)  спостереження і вивчення фактів, процесів, виявлення незрозумілих  явищ, які треба дослідити і постановка проблеми);

2) формування гіпотези (тобто припущення) про те, ще треба зробити, щоб розв’язати проблему, або формування причинно-наслідкових зв’язків, закономірність яких треба перевірити;

3) побудова загального і робочого планів дослідження;

4) їх здійснення;

5) аналіз результатів, узагальнення.

Проблемний підхід до навчання має багато переваг, але не можна його абсолютизувати.

Пасічник Є.А. “проблемність у навчанні в широкому її розумінні логічно виправдана лише тоді, коли вона розумно поєднується з іншими видами навчальної діяльності, яка за своєю природою не має проблемного характеру. Тому варто було б говорити не стільки про проблемне навчання, скільки про проблемний аспект у навчанні, проблемний підхід до розв’язання поставленого завдання. Адже навчання широке за своїм змістом поняття, і його аж ніяк не можна вкласти у якісь вузькі рамки”.

 

Затверджую

завідувач кафедри

 

Л.Я.Дергаль

 

Розділ 2: Навчальні освітні і виховні завдання уроків літератури

Лекція 2.3.

Тема: Урок літератури

Мета: ознайомити студентів з основними поняттями: читацька діяльність учнів, зв’язок проблеми виховання читача з психологією художньої творчості, сутність процесу сприймання літературно-художнього твору; звернути увагу на вікові здібності школярів, основні критерії їх літературного розвитку.

 

Література

1.         Айзерман Л.С. Уроки литературы сегодня. – М.: Просвещение, 1974. – 190 с.

2.         Василюк А., Пахоцінський Р., Яковець Н. Сучасні освітні системи: Навч. посібник. – Ніжин: НДПУ, 2002. – 139 с.

3.         Вітвицька С.С. Основи педагогіки вищої освіти: Підручник за модульно-рейтинговою системою навчання для студентів магістратури. – К.:Центр навчальної літератури, 2006. – 384 с.

4.         Волошина Н.Й. Методика літератури: проблеми, пошуки, здобутки, перспективи // Українська література в загальноосвітній школі. – 1999. –№1. – С. 2 – 4.

5.         Грабовська С.Л. Інтерактивне навчання у вузі: проблеми і перспективи // Вісник Льв. ун-ту. – Вип. 15. – 2004. – С. 171 – 176.

6.         Денисюк Л. Захищаємо свої знання нестандартно (Система залікових уроків узагальнення та систематизації, 6 клас) // УМЛШ. – 2002. – №3.

7.         Ильин Е.Н. Герой нашего урока. – М.: Педагогика, 1991. – 118 с.

8.         Пастушенко Н. С. Нетрадиційне навчання і викладання української літератури // Дивослово. – 1998. – №2. – С. 43–47.

9.         Пультер С. До питання класифікації уроків літератури в середній школі // Укр. літ. в ЗОШ. – 2006. – №7. – С.21 – 26.

10.       Пультер С.О. Взаємозв’язок у викладанні української і російської літератури. – К. : Рад. школа, 1982. – 88 с.

11.       Токмань Г. Специфіка, структура, типологія уроків літератури // Дивослово. – 2003. – №10.

12.       Фасоля А. Мета, зміст, технологія уроку // Дивослово. – 2004. – № 8. –         С. 19 – 25..

13.       Щербина В.І. Інтерактивні технології на уроках української мови та літератури. – Харків: Основа, 2005. – 96 с.

План

1.         Урок та основні вимоги до нього.

2.         Проблеми типології уроків літератури

3.         Шляхи підвищення ефективності уроку літератури.

4.         Особливості уроків позакласного читання.

5.         Підготовка і планування уроків літератури.

Основний зміст

У лекції висвітлено сутність навчального процесу, дано оцінку процесу викладання і процесу учіння; накреслено аспекти художнього сприйняття твору; з’ясовано характер рівнів сприймання, охарактеризовано вікові особливості учнів.

Питання для самостійної роботи:

1.         Основні етапи літературного розвитку школярів

2.         Особливості сприймання учнями художньої літератури.

Тези викладу:

Проблема уроку літератури одна з найвизначніших у методичній науці.

Урок – основна, але не єдина форма вивчення літератури. Крім того існують гурткові, позашкільні форми вивчення літератури: семінарські заняття, факультативні, конференції, диспути, додаткові заняття і консультації, екскурсії. Але, яка б форма не була обрана, вона обов’язково поєднується з певним шляхом вивчення літературно-художніх творів. Саме цей термін вживається у двох значеннях:

І шлях вивчення літератури – сукупність, “взаємопов’язане і взаємозалежне використання на уроці літератури певних методів і прийомів аналізу літературно-художнього твору чи біографії письменника. Тобто у першому випадку шляхи вивчення літератури ми можемо позначити формулою: МВЛ = форма та метод – прийом.

У другому випадку поняття шляхи вивчення літератури визначають як особливу послідовність “розбору”, аналізу, своєрідний хід, сюжет розгляду літературного твору. класифікувати уроки літератури.

Питання класифікації уроків літератури має велике практичне значення, бо допомагає вчителеві визначитись у відборі конкретних шляхів вивчення літератури..

Існують різні підходи до класифікацій.

І. – грунтується на аналізі процесів навчання. Відповідно до цього розрізняються такі типи уроків:

- вступне заняття;

- урок читання;

- орієнтовна бесіда;

- аналіз літературного тексту;

- вивчення додаткового матеріалу;

- критичної статті;

- підручника;

- підсумковий урок.

Ця типологія у дидактиці була розроблена С.В. Івановим у книзі “Типы и структура урока ”.

Інші підходи до класифікації були запропоновані І.І.Соболевим у книзі “Типи уроків і засоби активізації викладання літератури в школі”. Він прийшов до висновку, що класифікація уроків літератури має бути підпорядкована завданням практичної допомоги викладачеві у методиці проведення уроку. Тому І.І. Соболев поклав в основу класифікації уроків літератури “рекомендовані методи і прийоми роботи”.

Класифікація уроків літератури за І.І. Соболевим:

І. Урок-лекція.

2.Урок-розповідь .

З.Урок учнівських читань:

4.Урок вивчення тексту художнього твору:

5.Урок самостійної роботи учнів над підручником, іншими друкованими джерелами.

6.Урок складання планів.

7.Урок письмової роботи.

8.Урок з використанням технічних засобів унаочнення.

9.Урок повторення або закріплення шляхом індивідуального опитування з обов'язковим рецензуванням учнівських відповідей.

10.Урок-бесіда за творами, рекомендованими для позакласного читання.

11.Урок-диспут.

12.Урок-екскурсія.

Спрощений виклад має типологія уроків за В.Я.Недільком.

1.         Урок вивчення нового матеріалу.

2.         Урок-повторення, закріплення та узагальнення знань.

3.         Урок бесіда з позакласного читання.

4.         Урок написання твору.

М.І.Кудряшов розрізняє:

-уроки вивчення художніх творів;

- уроки вивчення теорії та історії літератури;

- уроки розвитку мовлення.

На підставі аналізу відомих класифікацій Пасічник Є.А. запропонував свою власну, згідно з нею типи уроків визначаються за характером  основних дидактичних завдань:

І)Уроки засвоєння нових знань і розвитку на їх основі умінь та навичок.

2)Уроки узагальнення і систематизації знань.

3)Уроки контролю знань, умінь і навичок з літератури.

Структура – форма уроку, вдало обрана структура – одна з необхідних умов забезпечення педагогічної результативності уроку. Цементуючим фактором,що об'єднує всі його структурні частини є комплекс завдань (мета). Мета повинна передбачати завдання освітньо-виховного,  розвивального характеру.

Відповідно до комплексу завдань обирається ряд навчальних ситуацій – завдань, які мають конкретну мету,зміст і методику виконання. Навчальна ситуація – клітина уроку, його логічна й емоційна частина, у якій в єдності виступають мета, зміст, характер діяльності учнів, спосіб організації цієї діяльності. Наприклад:

1. Бесіда з учнями про те, кому з них довелося бачити схід сонця на річці, лісі?

2. Розповідь про художника І.Шишкіна, що супроводжується демонструванням його картин.

З. Аналіз картини І.ІІІишкіна “Ранок у сосновому лісі”.

4. Прослуховування твору М.Мусоргського “Світанок над Москва – рікою3.

5. Розповідь учителя про любов М.Коцюбинського до природи.

6. Читання вчителем тексту “Ранок у лісі”.

7. Самостійне читання учнями.

8. Поділ уривка на частини і придумування заголовків.

9. Бесіда про поетичні образи твору.

10. Читання уривка учнями.

11. Бесіда про пейзаж.

Проблема структури уроку з літератури була поставлена ще в кінці XIX ст. Структура уроків будувалася за певним штампом і до 50-х років XX ст. урок був за схемою, так званими етапами: І) організація класу; 2) опитування учнів; 3) засвоєння нових знань; 4) закріплення; 5) завдання додому.

Продумати структуру уроку означає:

І) визначити, як об’єднати окремі навчальні ситуації у єдине ціле;

2) встановити, наскільки ефективна кожна окрема навчальна ситуація, чим тісніший, логічно виправданий взаємозв’язок навчальних ситуацій, тим вдалішою буде його структура.

Структура уроку повинна будуватися з урахуванням вимог оптимізації навчального процесу, що виражається в найбільш раціональному доборі вчителем такої системи методів, форм і прийомів роботи,яка забезпечує високу педагогічну результативність.

Критерії визначення педагогічної результативності?

І) коли урок дає учням міцні, осмислені знання і необхідні навички;

2) якщо урок збагачує їх яскравими, емоційно сприйнятими лі¬тературними образами й уявленнями;

3) допомагає їм правильно усвідомити смисл не тільки прочитаного твору,але й життєвих явищ,які знайшли в творі відображення;

4) озброює їх високими критеріями моральних та естетичних оцінок;

5) формує їх світогляд;

6) зміцнює й робить свідомою їхню любов до літератури. До кожного уроку вчитель повинен підготувати план.

План уроку обов’язково повинен включати такі компоненти:

а) формування його теми відповідно до шкільної програми;

б) чітке визначення його мети;

в) перелік його структурних елементів

г) навчальних ситуацій);

д) опис ходу уроку..

План уроку.

В усіх типах уроків можна виділити певні вузлові елементи, які впливають на вибір їх структури. Наприклад, типовим для уроку засвоєння знань і формування на цій основі умінь і навичок є:

1) Оголошення теми, мети уроку.

2) Мотивація навчальної ДІЯЛЬНОСТІ.

3) Сприймання,засвоєння та осмислення учнями нової Інформації.

4) Підсумок уроку.

5)Домашнє завдання.

6) Інструктаж до виконання домашнього завдання.

Урок узагальнення,систематизації знань має такі елементи

1) Оголошення теми, мети, мотивація навчальної діяльності учнів.

2) Повторення,узагальнення окремих положень,фактів.

3) Приведення знань у певну систему, формування основних теоретичних положень про художній твір, творчість письменника.

4)Домашнє завдання.

5) Інструктаж.

Найважливішим стрижнем контрольного уроку є самостійно виконане завдання.

Отже, тип уроку певною мірою зумовлює його структуру, але структура уроку диктується дидактичними завданнями, які розв’язуватимуться на уроці логікою пізнавального процесу, системою роботи словесника, рівнем літературного розвитку учнів.

Структура уроків з розвитку мовлення.

І.Урок за картиною.

1.Мотивація навчальної діяльності, визначення теми, мети та завдань уроку.

2.Розгляд картини художника та її аналіз.

3.Словникова робота.

4. Колективне складання плану.

5.Усний опис картини.

6.Підготовка чорнового варіанту твору.

7.Редагування тексту учнями.

8.Вибіркове зачитування учнями за вибором учителя окремих творів та їх аналіз.

9.Домашнє завдання.

II. Навчальний твір.

1.Мотивація навчальної діяльності учнів, мета,завдання.

2.Вимоги до твору.

3.Оголошення теми письмової роботи.

4.Колективне складання плану.

5.Добір матеріалу, епіграфу до твору.

6.Систематизація матеріалу.

7.Зачитування для зразка кращих учнівських творів на цю ж

тему.

8.Домашнє завдання.

Комбінований урок.

1.         Психологічні вимоги:

1.Створення атмосфери доброзичливості.

2.Фактор зацікавленості учнів навчальним матеріалом.

3.Індивідуальний та диференційований підхід.

4.Завдання учням на активізацію їхньої творчої уяви та уваги.

5.Дотримання такту і самоконтроль з боку вчителя.

6.Дотримання нормативних вимог єдиного мовного режиму.

Педагогічні вимоги:

1.Організаційна чіткість у проведенні уроку.

2.Раціональний розподіл навчального часу.

3.Пошук ефективних методів і прийомів викладу матеріалу.

4.Науковість викладу.

5.Логічність, емоційність у викладі матеріалу.

Методичні вимоги:

1.Наявність поурочного плану-конспекту.

2.Включення питань на повторення матеріалу.

3.Розвиток усного і писемного мовлення учнів.

4.Використання творчих завдань, створення проблемних ситуацій.

5.Посильність для учнів Д/З.

6.Використання унаочнення.

Прийоми активізації роботи на уроці літератури

1.         Виразне читання художнього тексту вчителем і учнями.

2.         Самостійна пошукова робота учнів.

3.         Використання різних видів унаочнення.

4.         Введення інтригую чого моменту в процесі викладу нової теми.

5.         Постановка проблемних питань і завдань учням.

6.         Дотримання між предметних зв’язків у викладанні літератури.

7.         Взаємозв’язок класних і позакласних занять у вивченні літератури.