Лекції

Затверджую

завідувач кафедри

__________Л.Я.Дергаль

 

Розділ 1: Розвиток літературної освіти на Україні

Лекція 1.1.

Тема: Завдання методики викладання літератури

 

Мета: з’ясувати основні поняття: предмет, зміст, структура, специфіка курсу

 

Основна література

1.  Волошина Н. Й Методика літератури: проблеми, пошуки, здобутки,  перспективи. – Українська література в загальноосвітній школі. – 1999. – №1. – С.2.

2.  Волошина Н. Й, Бандура О. М. Програми для середньої загальноосвіт¬ньої школи. Українська література 5-11 класи. – К.: Шкільний світ, 2001 – 1983. – 93 с.

3.  Волошина Н. Й. Естетичне виховання учнів у процесі вивчення літератури. Посібник для вчителів. – К.: Рад. школа, 1985. – 104 с.

4.  Карпенко М. Велесова книга (переспіви). – К.: УЦДК, 1998. – 194 с.

5.  Кравець В. П. Історія української школи і педагогіки. – Тернопіль, 1994. – 211 с.

6.  Лісовський А. М., Пультер С. О. Сучасні проблеми літературної освіти молоді / Українська література в загальноосвітній школі. – 1999. – №4. – С.14.

7.  Любар О. О., Стельмахович М. Г., Федорейко Д. . Історія української школи і педагогіки. – К.: Знання, 2003. –243 с.

8.  Мазуркевич О. Р. Нариси з історії методики української літератури. – К.: Рад. школа, 1961. – 279 с.

9.  Методика викладання української літератури. Програми педагогічних інститутів для студентів спеціальності 2102 «Українська мова і література». – К.: 1984. – 23 с.

10.     Мірошниченко Л. Ф. Методика викладання світової літератури в  середніх навчальних закладах (підручник для студентів вищих закладів освіти). – К.: Ленвіт, 2000. – 239 с.

11.     Неділько Б. Я. Методика викладання української літератури в середній школі. – К.: Вища школа, 1978. – 278 с.

12.     Пасічник Є. А. Методика викладання української літератури в середніх навчальних закладах (навчальний посібник). – К.: Ленвіт, 2000. – 383 с.

13.     Степанишин Б. І. Викладання української літератури в школі (методичний посібник для вчителя). – К.: РВЦ «Проза», 1993. – 256 с.

 

Додаткова література

 

1.  Бандура О. М. Міжпредметні зв'язки в процесі вивчення української лі¬тератури. Посібник для вчителів. – К.: Рад. школа, 1984. – 166 с.

2.  Бугайко Т. Ф., Бугайко Ф. Ф. Майстерність учителя-словесника. – К.: Рад. школа, 1963. – 187с.

3.  Програми для середньої загальноосвітньої школи (під кер. М. Г. Жулинського і Р. В. Мовчан) – К.: Генеза, 2002.

План

1.  З історії розвитку шкільництва в Київській Русі.

2.  Літературно-педагогічні пам’ятки ХІ-ХУІІ ст.

3.  Стан освіти на українських землях кінця XVIIІ- початку XIX ст.

4.  Школа і педагогічна освіта на теренах України в XIX ст. Педагогічні думки К. Ушинського, М. Корфа, Й. Левицького.

5.  Педагогічна освіта на зламі XIX - початку XX ст. Внесок у розвиток методики викладання літератури педагогів X. Алчевської, Т. Лубенця, С. Русової, Т. Ващенка та ін.

6.  Розвиток методичної думки в умовах радянського періоду створення української школи.

7.  Роль педагогічної спадщини А. С. Макаренка і В. О. Сухомлинського для подальшого розвитку методики викладання літератури.

8.  Методика викладання літератури як наука (предмет, зміст, структура, специфіка курсу).

Основний зміст

У лекції висвітлено питання відносно предмета, змісту, структури, специфіки викладання української літератури. Розкрито шляхи формування методики української літератури як науки.

Питання для самостійної роботи: Учитель-словесник і його професійні якості.

Тези викладу:

Питання освіти і виховання сягають у сиву давнину.

Християнство зумовило нову систему навчання – “книжне вчення”. При монастирях налагоджено переписування книг. Залучення княжих жінок до освіти. У1086 р. Ганна Всеволодівна відкрила першу жіночу школу в Києві. У 1037 р. при Софійському соборі київський князь Володимир Мономах створює палацову школу підвищеного типу, де навчались майбутні королевичі: норвезькі – Геральд і Ренгвальд, датські – Магнус Добрий і Герман, угорський – Андрій. Лише з ХІУст. термін “школа” увійшов в ужиток на Русі.

Із початку XVI ст. з’являються праці Максима Грека про користь словесних наук (“О пользе грамматики, риторики й философии”). Видання в Україні, у Львові, першого друкованого слов’янського букваря Івана Федорова (1574 р.) Полемічні трактати Івана Вишенського. Методичні настанови: свідоме читання текстів, читання творів у школі за певною системою, зв'язок прочитаного із практичним досвідом. Роль братських шкіл у створенні передумов зародження методики літератури. Значення шкільних підручників  М. Г. Смотрицького (“Грамматика словенския правильноє синтагма...“), І. Галятовського (“Наука, або способ зложения казання”), Ф. Прокоповича (курси “Піїтики” і “Риторики”), Г. Сковороди (“Разговор, называемый алфавит, или букварь мира”) у розвитку методичної науки. Освітня діяльність викладачів Києво-Могилянської академії та Кременецького ліцею.

Відкриття в Харкові (1805 р.) та Києві (1834 р.) університетів, педагогічного інституту (1811 р.), у Кременці –  ліцею, який набув функцій університету (1805 р.), Ніжинської гімназії вищих наук (1820 р.). Поява “інститутів шляхетних дівчат” у Харкові (1818 р.), Одесі (1829 р.), Києві (1833 р.). У 1850 р. у Києві відкрито першу жіночу гімназію. Поява недільних шкіл в Україні та заборона їх царським урядом (1862 р.). Діяльність Кирило-Мефодіївського братства в Києві (1844-1847 рр.) та переслідування його учасників. Реформі освіти в 1864 р. – створення народних і реальних училищ, класичних і реальних гімназій. Діяльність М.І. Пирогова як попечителя Одеського (1856 1858 рр.) і Київського (1858-1861 рр.) навчальних округів. Поява перших граматик української мови: “Граматика” П. О. Куліша, “Українська граматика” І. П. Деркача, “Українська абетка”    М. Гатцука, “Граматика для українського народу»”Л. Н. Ященка.

Особливий внесок у розвиток вітчизняної педагогіки та методики зробив спочатку вчитель словесності, інспектор класів Смольного інституту шляхетних дівчат, редактор “Вісника Міністерства народної освіти”  К.Д. Ушинський (1824-1870), який в молоді роки навчався в Новгород-Сіверській гімназії, а потім – у 1867-1870 рр. – проживав у Києві, Одесі, Криму. Його універсальні дитячі енциклопедії  – “Дитячий світ”, «Рідне слово стали настільними книгами для вчителів. У своїх педагогічних працяхі він вирішував завдання радикального перетворення вітчизняної школи і займався розробкою теоретичних основ педагогічної науки (“Про користь педагогічної літератури”, “Про народність в громадянському вихованні”, “Людина як предмет виховання” тощо). Слушні думки видатного педагога – сама педагогічна практика без теорії –  те саме, що знахарство в медицині розвиток і навчання повинні йти рука в руку, не випереджаючи одне одного

дитина  повинна вчитись не тільки думати, але й споглядати.

Освіта на західноукраїнських землях (Галичина, Буковина, Закарпаття). У парафіяльних (початкових) лише дозволялося викладання рідною мовою. Соціальне і національне пригноблення українського люду. Відкриття в Бучачі (1754 р.) першої гімназії, у Львові (1784 р.) – університету. Дозвіл ректора Львівської духовної семінарії навчатися дітям рідною мовою. Заснування М. Левицьким “Товариства галицьких греко-католицьких священиків для поширення письма і просвіти”, згодом “Просвітнього товариства”. У 1818 р. дозволено вивчення української мови в початкових школах, 1849 р. – у гімназіях. Відкриття кафедри української мови та літератури у Львівському уні¬верситеті, вихід журналу “Зоря Галицька”. Поява в 1837 р. альманаху “Русалка Дністрова”, що видали М. Шашкевич, Я. Головацький та І. Вагилевич. Дискусія в 50-60-х рр. у колах української інтелігенції про український правопис.

Перші друковані книжки для школи: М. Шашкевич – “Читання для малих дітей” (1850 р.), “Азбука і абецадло” (1836 р.); І. Вагилевич – “Замітка о руській літературі” (1848 р.); В. Ковальський – “Руська читанка для нижчої гімназії” (1852 р.); Я. Головацький – “Хрестоматія староруського письменства”. Боротьба І. Франка проти схоластики у викладанні української літератури (статті “Конечність реформи учіння руської літератури по наших середніх школах”, “Боротьба за реформу середньої школи“, “Ученицька біб¬ліотека в Дрогобичі”).

Діяльність закарпатського культурного діяча і педагога О. Духновича (1803-1865), який видав у 1847 р. буквар “Книжиця читальная для начинающих”. “Буковинський соловей” Ю. Федькович (1834-1888) підготував “Буквар” і кілька читанок для початкової школи.

Подвижницька діяльність на освітянській ниві українських міністрів УНР Івана Стешенка та Івана Огієнка. Внесок українських письменників у розвиток української національної освіти: І. Котляревського, П. Гулака-Артемовського, Є. Гребінки, Л. Боровиковського, Я. Головацького, А. Метлинського, П. Куліша, Л. Глібова, А. Свидницького, І. Нечуя-Левицького, Уляни Кравченко, Б. Грінченка, М. Коцюбинського, Є. Ярошинської,  С. Васнльченка, В. Щурата, Богдана Лепкого та ін.

Педагогічна діяльність відомого українського педагога і просвітителя, засновника і керівника Харківської приватної жіночої недільної школи і школи в с. Олексіївка Слов’яносербського повіту на Катеринославщині X.Д. Алчевської. Її педагогічні спостереження і роздуми відображені у книгах “Що читати народу?” (тритомний бібліографічний покажчик), “Книга дорослих” (1900), “Передумане і пережите. Щоденники, листи, спогади” (1912) та ін. X. Д. Алчевська здобула всесвітнє визнання, була обрана віце-президентом Міжнародної ліги освіти.

Чимало у розробці питань організації, теорії та методики початкового навчання зробив Т. Г. Лубенець (1855-1939), який цим проблемам присвятив близько 30 книг: “Педагогічні бесіди” (1908-1913), “Про наочне викладання” (1911), “Зернинка” (книга в 4-х частинах для читання, письма і практичних вправ у початкових школах), “Рідна нива”. Він автор “Граматики” і “Читанки”, використання яких було заборонено царським міністерством освіти.

Значний внесок у створення української народної освіти зробила С.Ф. Русова (1856-1940) – організатор курсів українознавства, засновник у Києві фребелівського дитячого садка українською мовою (1871), почесний голова Всесвітнього Союзу Українок (із 1937 р.). Найбільш відомі її праці в галузі методики: “Українські дитячі книжки”, “Нова школа соціального виховання”, “Дидактика”, “До сучасного становища народного вчителя” тощо.

Творцем української національної педагогіки був професор Г. Ващенко (1878-1967). Його праця “Загальні методи навчання” розрослась до чотирьох частин і цілком відповідала духовним запитам українського народу.

Із середини 20-х років у школах набув поширення “метод проектів”. Так, наприклад, склавши “проект” участі школи в боротьбі за виконання плану підприємства, учитель на уроці літератури вивчав з учнями твори, які за своїм змістом були зв'язані з темою проекту.

Поява перших підручників із методики викладання літератури:            О. Дорошкевич. Українська література в школі (спроба методики). – К.: 1921; Біленький О., Булаховський Л. Методичні уваги для вчителя старшого концентру трудшколи. – ДВУ, 1927; Я. Мамонтів Сучасні проблеми педагогічної творчості. – Харків, 1922 тощо.

Поява перед війною нових методичних підручників: А.П. Машкін “Методика літератури”, “Методика літературного читання” (1931);  П. К.  Волинський, Г. П. Снєжкова “Методика літературного читання у У-УІІ класах середньої школи” (1940) тощо.

У 20-30-х роках на освітянській ниві творили такі відомі педагоги, як П. П. Блонський (1884-1941), С. Т. Шацький (1878-1934), А. С. Макаренко.

Педагогічний набуток С.Т. Шацького становлять різні види самостійної роботи учнів на уроках: виховання естетичних почуттів засобами літератури; зміна на уроці різних видів роботи; уведення елементів гри на уроках тощо.

А. С. Макаренко постійно вказував, що «питання тематики, стилю, питання класифікації літератури, питання нового смаку вимагають великого і нового опрацювання» (“Література і суспільство”, “Викладач словесності”, “Стиль дитячої літератури”, “Виховне значення дитячої літератури”).

На повоєнний період припадає також вихід педагогічних праць (41 монографія, 600 статей) відомого педагога В.О. Сухомлинського (1918-1970). У питаннях методики літератури він обстоював розвиток творчої думки дитини, проведення різних видів самостійної роботи учнів у процесі вивчення літератури, розширення моральних та естетичних обріїв школярів при засвоєнні творів художньої літератури тощо.

Активно працюють у галузі методики викладання літератури у школі академік О.Р. Мазуркевич (“Нариси з історії методики української літератури”, “Метод і творчість”), К. М. Сторчак (“Основи методики літератури”). Вихід методичних праць відомих учених-методистів і вчителів-практиків: І. О. Синиці, В.Я. Неділька, А. Й. Капської, Є. А. Пасічника (м. Київ), К.О. Ходосова (Полтавська обл.), В.І. Цимбалюка (Київська обл.),  Є. М.  Кучеренко (м. Львів), М. Г. Стельмаховича (м. Івано-Франківськ), К. П. Фролової (м. Дніпропетровськ), Б. І. Степанишина (м. Рівне), В. Ф. Фещака (Волинська обл.), А. П. Коржупової (м. Вінниця), Є. І. Жицького,  І. С. Бація (м. Харків) та ін.

Можна запропонувати таке визначення: методика літератури – це галузь педагогічної науки, яка намічає і досліджує зміст, форми, методи та прийоми навчання, виховання учнів засобами художньої літератури.

Якщо сказати коротко, то майбутній педагог-словесник повинен у процесі вивчення методики викладання літератури відповісти на три важливих питання:

•    Що робити ? (Знання фактичного матеріалу.)

•    Як робити ? (Пошук методів і прийомів викладу.)

•    Чому так робити ? (Вибір ефективних шляхів аналізу твору.)

Більш чітке й обгрунтоване визначення предмета методики викладання літератури дає методист Є. А. Пасічник: “..спрямовує свої зусилля на удосконалення змісту, структури і системи літературної освіти учнів у середній школі, розкриває закономірності формування у них засобами художнього слова потрібних їм умінь і навичок”

Три складові частини методики викладання української літератури: теорія методики літератури, історія розвитку методики літератури, практика викладання літератури (методичні розробки уроків, позакласних заходів, обмін досвідом тощо).

Методика літератури використовує і включає в себе відомості з літературознавства, українознавства, історії, педагогіки, психології, моралі та етики.

Найтісніше методика пов’язана з літературознавством і педагогікою. З літературознавства методика літератури черпає фактичний матеріал, знайомить учнів із кращими зразками художніх творів красного письменства, створених протягом багатьох епох культурного розвитку народу. А звідси і зв’язки з народознавством (або українознавством).

Педагогіка накреслює основні принципи та прийоми навчання, забезпечує оптимізацію навчального процесу, намічає виховні завдання, які реалізує методика викладання літератури на конкретному матеріалі у школі.

Але для того, щоб учні змогли правильно сприймати художній твір, необхідно, щоб розвивалась їхня відтворююча і творча уява, пам’ять, воля, емоційне співпереживання, учителеві потрібні знання з психології. Та й сам аналіз літературного твору обов’язково передбачає проникнення у психологію персонажів, мотивацію їхньої поведінки, поглядів, переконань.

Будь-який літературний твір письменника пов’язаний із суспільно-історичними обставинами життя народу, адже саме вони були причиною його появи. Ось чому методика літератури теж має тісні зв’язки з історією та філософією.

Логічно вмотивованими є взаємозв’язки методики викладання літератури з методикою викладання мови і методикою викладання зарубіжної літератури в середній школі.

Неабияке значення у розвитку методичної науки надається передовому педагогічному досвіду вчителів-словесників, який поширюється шляхом публікацій у методичних журналах і збірниках, оформлюється у вигляді стендів, альбомів, книг-естафет.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Затверджую

завідувач кафедри

 

Л.Я.Дергаль

 

Розділ 1: Розвиток літературної освіти на Україні

Лекція 1.2.

 

Тема: Зміст навчального предмета “українська література” і етапи літературної освіти в школах України

 

Мета: з’ясувати сутність інваріантності шкільних програм з української літератури; звернути увагу на різні типи планування; ознайомити з навчально-методичним комплексом

 

Основна література