- •1. Первісне суспільство і перші державні утворення на території України 1.1 Початок формування людської цивілізації на території України
- •1.2 Скіфо-сарматська доба. Античні міста-держави Північного Причорномор'я
- •1.3 Східні слов'яни в VI—XI ст.
- •2. Київська Русь 2.1 Походження Давньоруської держави
- •2.2 Виникнення і становлення Давньоруської держави (кінець IX — кінець X ст.)
- •2.3 Піднесення й розквіт Київської Русі (кінець X — середина XI ст.)
- •2.4 Політична роздрібненість Київської Русі (кінець XI — середина XIII ст.)
- •2.5 Монгольська навала та встановлення золотоординського іга
- •2.6 Політичний устрій Київської Русі
- •2.7 Соціально-економічний розвиток Київської Русі
- •2.8 Етнічний розвиток Київської Русі
- •2.9 Хрещення Русі
- •2.10 Характерні риси та особливості розвитку культури Київської Русі
- •2.11 Походження та суть національного символу — тризуба
- •3. Галицько-Волинська держава — спадкоємиця Київської Русі 3.1 Утворення, піднесення та занепад Галицько-Волинської держави
- •3.2 Роль Галицько-Волинського князівства в історії української державності
- •4. Українські землі у складі Литви та Польщі 4.1 Приєднання українських земель до Великого князівства Литовського
- •4.2 Польська експансія на українські землі наприкінці XIV — в середині XVI ст.
- •4.3 Люблінська унія
- •4.4 Утворення Кримського ханства та його експансія на українські землі
- •4.5 Соціально-економічні процеси на Україні в XIV—XVI ст.
- •4.6 Церковне життя. Берестейська унія
- •4.7 Культура України в XIV—XVI ст.
- •5. Виникнення українського козацтва 5.1 Феномен козацтва: генезис, характерні риси та особливості
- •5.2 Запорозька Січ
- •5.3 Козацько-селянські повстання наприкінці XVI — на початку XVII ст.
- •5.4 Козацтво як впливовий чинник міжнародного життя
- •6. Українська національна революція 6.1 Українська національна революція: причини, характер, періодизація
- •6.2 Розгортання національно-визвольної війни (лютий 1648 — серпень 1657 р.)
- •6.3 Утворення Української гетьманської держави
- •6.4 Громадянська війна та поділ козацької України на два гетьманства (вересень 1657 — червень 1663 р.)
- •6.5 Боротьба за возз'єднання Української держави (червень 1663 — вересень 1676 р.)
- •7. Україна наприкінці XVII — у XVIII ст. 7.1 Українська державність наприкінці XVII — на початку XVIII ст.
- •7.2 Колоніальна політика Російської імперії щодо України у XVIII ст.
- •7.3 Правобережна Україна наприкінці XVII — у XVIII ст.
- •7.4 Соціально-економічний розвиток України наприкінці XVII — у XVIII ст.
- •7.5 Культура України наприкінці XVII — у XVIII ст.
- •7.5 Культура України наприкінці XVII — у XVIII ст. - Страница 2
- •8. Україна в першій половині XIX ст. 8.1 Соціально-економічний розвиток українських земель у складі Російської імперії в першій половині XIX ст.
- •8.2 Суспільні рухи на Україні в першій половині XIX ст.
- •8.2 Суспільні рухи на Україні в першій половині XIX ст. - Страница 2
- •8.3 Національне відродження в Україні. Кирило-Мефодіївське товариство
- •8.4 Західноукраїнські землі під владою Австрійської імперії
- •9. Україна в другій половині XIX ст. 9.1 Модернізаційні процеси в Російській імперії та Україна в другій половині XIX ст.
- •9.2 Суспільні течії та рухи другої половини XIX ст. На Україні
- •9.3 Соціально-економічний розвиток України у пореформений період в другій половині XIX ст.
- •9.4 Українська культура в другій половині XIX ст.
2.6 Політичний устрій Київської Русі
Київська Русь — ранньофеодальна держава з монархічною формою правління. Протягом IX—XIII ст. влада пережила складну трансформацію. На етапі становлення Давньоруської держави утворилася дружинна форма державності: на ґрунті княжої дружини утворився примітивний апарат управління, судочинства та збирання данини. У цей час дружина виконує не тільки роль війська, а й радників. Центральною фігурою цієї форми державності є князь, який більше виявляє себе як воєначальник, а не як державний діяч. У добу піднесення Київської Русі формується централізована монархія: вся повнота влади дедалі більше зосереджується в руках князя, дружина відходить від державних справ, а на рішення князя впливає лише частина старших дружинників та вихідців зі старої племінної аристократії — бояри.
У період феодальної роздрібненості відбулася ще одна зміна форми державного устрою: одноосібна монархія поступилася місцем федеративній монархії. Тепер долю Русі вершив не великий князь, а група найвпливовіших князів, що шукали компромісних рішень на своїх зібраннях («снемах»). Цю форму правління історики називають «колективним сюзеренітетом».
Отже, розвиток державності Київської Русі відбувався у двох напрямах: від системи управління, що випливала з військової організації, — до цивільних форм правління та від посилення централізму — до децентралізації. Основними елементами механізму політичної влади в Давньоруській державі були князь, боярська рада та віче (збори міського населення). Великий київський князь був головним носієм державної влади, гарантом функціонування всіх органів управління, репрезентантом країни на міжнародній арені, символом державної стабільності. У його руках було зосереджено всю повноту законодавчої, виконавчої, судової та військової влади. У своїй діяльності князь спирався на військову підтримку дружини та ідеологічну — церкви. Дружина являла собою постійне військо, що виконувало роль апарату примусу. Вона формувалася на засадах васалітету і складалася зі старшої (бояри, великі феодали) та молодшої («отроки», «діти боярські», «пасинки») дружин. За свою службу старші дружинники одержували землі, а молодші — частину військової здобичі або плату.
Певною мірою на політичні рішення князя впливали поради та підтримка боярської ради. Цей дорадчий орган походить від давньослов'янської ради старійшин. За часів Київської Русі до боярської ради входили старші дружинники, міська еліта та представники вищого духовенства, з якими князь обговорював питання оголошення війни та миру, укладення угод, видання законів, вирішував важливі адміністративні, фінансові та судові справи. У разі відсутності князя або після його смерті рада ставала основним органом влади, у компетенції якої були не тільки питання внутрішньої та зовнішньої політики, а й обрання та встановлення влади наступного князя. Володіючи правом «вето», боярська рада неодноразово змінювала плани великих князів, чим підтверджувала на практиці реальність прав та автономію князівських васалів, з яких вона утворювалася. Проте залежність цього дорадчого органу від князя призвела до того, що він не був юридично оформлений і не став повноцінним державним інститутом з чітко визначеними функціями.
Віче — це народні збори дорослого чоловічого населення, що вирішували важливі громадські та державні справи. Цей орган влади логічно продовжує слов'янську традицію племінних зборів. У добу посилення монархії та централізму віча занепали, а в період ослаблення князівської влади знову відродилися. В літописах перші згадки про них датуються 1016 р. (Новгород), 1068 р. (Київ), 1097 р. (Володимир-Волинський). Право скликати віче мали князь, митрополит або ж самі жителі міста. Віче мало досить широкі права: оголошувало війну і укладало мир, виганяло або ж запрошувало князя, розпоряджалося фінансовими та земельними ресурсами, усувало адміністрацію, чинило вічовий суд. Механізм прийняття рішень був гранично простим — голосування не проводилося, а підтримка або ж заперечення висловлювалися гучним криком. Володіючи правом затвердження важливих державних рішень, віче все ж мало обмежену самостійність і рідко виступало із законодавчими ініціативами.
Князь, боярська рада, віче — це носії різних форм державності; основні елементи трьох моделей управління — монархічної, аристократичної та демократичної. Домінувала переважно князівська влада, але в періоди її ослаблення на перші ролі висувалися боярська рада і віче. Механізм політичної влади Давньоруської держави характеризується не тільки співпрацею, а й суперництвом і протистоянням його елементів, що, безумовно, надавало динаміки суспільному розвитку. Проте на відміну від князя боярська рада і віче не стали постійними органами влади з чітко окресленими функціями.