- •1. Первісне суспільство і перші державні утворення на території України 1.1 Початок формування людської цивілізації на території України
- •1.2 Скіфо-сарматська доба. Античні міста-держави Північного Причорномор'я
- •1.3 Східні слов'яни в VI—XI ст.
- •2. Київська Русь 2.1 Походження Давньоруської держави
- •2.2 Виникнення і становлення Давньоруської держави (кінець IX — кінець X ст.)
- •2.3 Піднесення й розквіт Київської Русі (кінець X — середина XI ст.)
- •2.4 Політична роздрібненість Київської Русі (кінець XI — середина XIII ст.)
- •2.5 Монгольська навала та встановлення золотоординського іга
- •2.6 Політичний устрій Київської Русі
- •2.7 Соціально-економічний розвиток Київської Русі
- •2.8 Етнічний розвиток Київської Русі
- •2.9 Хрещення Русі
- •2.10 Характерні риси та особливості розвитку культури Київської Русі
- •2.11 Походження та суть національного символу — тризуба
- •3. Галицько-Волинська держава — спадкоємиця Київської Русі 3.1 Утворення, піднесення та занепад Галицько-Волинської держави
- •3.2 Роль Галицько-Волинського князівства в історії української державності
- •4. Українські землі у складі Литви та Польщі 4.1 Приєднання українських земель до Великого князівства Литовського
- •4.2 Польська експансія на українські землі наприкінці XIV — в середині XVI ст.
- •4.3 Люблінська унія
- •4.4 Утворення Кримського ханства та його експансія на українські землі
- •4.5 Соціально-економічні процеси на Україні в XIV—XVI ст.
- •4.6 Церковне життя. Берестейська унія
- •4.7 Культура України в XIV—XVI ст.
- •5. Виникнення українського козацтва 5.1 Феномен козацтва: генезис, характерні риси та особливості
- •5.2 Запорозька Січ
- •5.3 Козацько-селянські повстання наприкінці XVI — на початку XVII ст.
- •5.4 Козацтво як впливовий чинник міжнародного життя
- •6. Українська національна революція 6.1 Українська національна революція: причини, характер, періодизація
- •6.2 Розгортання національно-визвольної війни (лютий 1648 — серпень 1657 р.)
- •6.3 Утворення Української гетьманської держави
- •6.4 Громадянська війна та поділ козацької України на два гетьманства (вересень 1657 — червень 1663 р.)
- •6.5 Боротьба за возз'єднання Української держави (червень 1663 — вересень 1676 р.)
- •7. Україна наприкінці XVII — у XVIII ст. 7.1 Українська державність наприкінці XVII — на початку XVIII ст.
- •7.2 Колоніальна політика Російської імперії щодо України у XVIII ст.
- •7.3 Правобережна Україна наприкінці XVII — у XVIII ст.
- •7.4 Соціально-економічний розвиток України наприкінці XVII — у XVIII ст.
- •7.5 Культура України наприкінці XVII — у XVIII ст.
- •7.5 Культура України наприкінці XVII — у XVIII ст. - Страница 2
- •8. Україна в першій половині XIX ст. 8.1 Соціально-економічний розвиток українських земель у складі Російської імперії в першій половині XIX ст.
- •8.2 Суспільні рухи на Україні в першій половині XIX ст.
- •8.2 Суспільні рухи на Україні в першій половині XIX ст. - Страница 2
- •8.3 Національне відродження в Україні. Кирило-Мефодіївське товариство
- •8.4 Західноукраїнські землі під владою Австрійської імперії
- •9. Україна в другій половині XIX ст. 9.1 Модернізаційні процеси в Російській імперії та Україна в другій половині XIX ст.
- •9.2 Суспільні течії та рухи другої половини XIX ст. На Україні
- •9.3 Соціально-економічний розвиток України у пореформений період в другій половині XIX ст.
- •9.4 Українська культура в другій половині XIX ст.
4.4 Утворення Кримського ханства та його експансія на українські землі
Середина XIV ст. стала початком розпаду Золотої Орди. Нескінченні чвари та суперечки суттєво ослабили центральну владу, посилили відцентрові тенденції в Орді. У контексті цих подій та процесів, очевидно, і слід сприймати відокремлення 1449 р. від Золотої Орди кримських татар і утворення ними своєї держави — Кримського ханства з правлячою династією Гіреїдів.
Новостворена кримсько-татарська державність була слабкою і в політичному, і в економічному плані. Постійна боротьба за владу, в основі якої лежало як протистояння претендентів на кримський престол, так і змагання місцевої знаті з централізмом, уособленням якого був хан, суттєво дестабілізувала ситуацію в країні. Не сприяло зміцненню держави і становище в економічній сфері. Достатньо сказати, що навіть на початку XVI ст. кримські татари не знали осілого землеробства і вели кочовий спосіб життя. Один із сучасників так описує характер татарського землекористування: «Землю, навіть найродючішу, вони не обробляють, задовольняючись тим, що вона сама їм приносить, тобто травою для годування худоби». Наприкінці XIV — на початку XV ст. економіка Кримського ханства розвивалась екстенсивним шляхом, в її основі лежало кочове скотарство і примітивне землеробство, що не забезпечувало ні потреб держави, ні прожиткового мінімуму місцевому населенню. Вирішували свої внутрішні проблеми кримські хани шляхом зовнішньої експансії. Маючи у своєму розпорядженні численну армію (на початку XVI ст. вона налічувала 100 тис. озброєних вершників), Кримське ханство робило постійні набіги на сусідні землі. Зухвалим грабункам сприяло і те, що з 1475 р. ханство стало васалом Турецької імперії й завжди відчувало підтримку могутнього сюзерена.
Українські землі були одним з основних об'єктів татарських набігів. Насамперед це зумовлено розташуванням Кримського ханства, яке було своєрідним плацдармом для розгортання експансії у глиб українських та російських земель. Крім того, польсько-литовська держава, у складі якої перебували тоді українські території, була невзмозі надійно захистити свої південні кордони. Прикордонні фортифікаційні споруди були в запустінні, гарнізони укріплених замків слабкі, наймане військо налічувало лише 4 тис. осіб і не могло ефективно протидіяти мобільній та численній татарській кінноті. Залучення до захисту південних кордонів шляхетського ополчення та магнатських надвірних загонів також не давало бажаного результату, а навіть ускладнювало ситуацію, ці формування, як правило, не заважали набігам, вступали у бій лише з тими татарськими загонами, які поверталися додому з награбованим і за викуп віддавали полонених і добро справжнім власникам. Така тактика не стільки блокувала татарські напади, скільки потурала їм.
У 1448 p., підтримуючи претендента на титул Великого литовського князя Михайла, татари Великої Орди вперше вторглися на землі Поділля. Засновник Кримського ханства Хаджи-Гірей певний час був союзником Литви і тому не прагнув агресії на литовські володіння, до складу яких входили й українські землі, але це зовсім не заважало його суперникам у боротьбі за владу час від часу робити набіги на Галичину, Волинь та Поділля. На початку 80-х років XV ст. татарська експансія розширюється і набуває рис систематичності. Причиною цього став розрив Менглі-Гіреєм, сином і спадкоємцем Хаджи-Гірея, союзу з литовським князем, що фактично відкрило всі шлюзи для грабіжницьких нападів татар на українські землі. Вже 1482 р. кримський хан спустошив та пограбував Київ. Татарська агресія принесла з собою величезні руйнації, пожежі, пограбування, вбивства, захоплення місцевого населення в полон з метою продажу в рабство. Оскільки вона здійснювалась цілеспрямовано і регулярно (від 1450 до 1556 року татари зробили 86 великих грабіжницьких походів на українські землі), виникла серйозна загроза не тільки суспільному життю, а й самому існуванню українського народу.
Отже, з моменту виникнення Кримського ханства українські землі стали для нього головним об'єктом експансії. Це було зумовлено тим, що економіка ханства розвивалася на екстенсивній основі і не могла забезпечити ні потреб держави, ні прожиткового мінімуму місцевому населенню, що підштовхувало правлячу верхівку вирішувати внутрішні проблеми країни за рахунок зовнішньої активності — союзів з тією чи іншою державою та грабіжницьких набігів на сусідні землі. Сприяли експансії також географічне положення ханства, існування численної армії, підтримка Турецької імперії, нездатність польсько-литовської держави захистити свої південні кордони. Ці та інші чинники наприкінці XV — початку XVI ст. перетворили Кримське ханство на силу, яка своїми походами загрожувала життєдіяльності українських земель.