Дослідження секреторної функції шлунка

Навчальна мета: уміння ввести тонкий зонд у шлунок; одер­жати шлунковий вміст за методикою Лепорського; отримати шлунковий вміст за методикою Веретенова — Новикова — Мясоєдова; одержати шлунковий вміст за допомогою парентераль­них подразників; здійснити беззондове дослідження секреторної функції шлунка; продезінфікувати шлунковий зонд.

Виховна мета: усвідомлення значення психологічної підго­товки хворого до виконання процедури.

Початковий обсяг знань: потрібно знати, яке значення має дослідження шлункового соку; показання та протипоказання до дослідження шлункового соку зондовим методом; як використо­вувати ентеральні та парентеральні подразники; нормальні показ­ники дослідження шлункового соку.

Оснащення:

1) стерильний тонкий шлунковий зонд;

2) стерильний шприц ємкістю 5—10 мл;

3) штатив з пробірками;

4) ниркоподібний лоток;

5) рушник;

6) затискувач;

7) страви та речовини, що є парентеральними подразниками: м'ясний бульйон, 4% відвар капусти, 5% розчин етилового спирту;

8) речовини, що є парентеральними подразниками: 0,1% розчин гістаміну в ампулах, 0,025% розчин пенгагастрину в ампулах, інсулін;

9) розчин димедролу в ампулах;

10) таблетки «Ацидотест».

Дослідження шлункового соку здійснюють з метою визна­чення секреторної (кислотоутворювальної) і моторної (евакуато-рної) функцій шлунка.

Показання та протипоказання до дослідження шлункового соку зондовим методом. Показанням до такого дослідження є захворювання слизової оболонки шлунка.

Протипоказанням є:

— нещодавно перенесена шлунково-кишкова кровотеча;

— стенокардія;

— гіпертонічна хвороба III стадії;

— розширення вен стравоходу;

— загострення гастриту, виразкової хвороби шлунка та два­надцятипалої кишки.

Використання ентеральних та парентеральних подразників. Як ентеральні подразники використовують:

а) м'ясний бульйон (1 кг нежирного яловичого м'яса відва­рюють у 2 л води). Для дослідження потрібно 300 мл;

б) 4% відвар сухого листя капусти — 300 мл;

в) 5% розчин етилового спирту — 300 мл. Як парентеральні подразники застосовують:

а) 0,1% розчин гістаміну в ампулах з розрахунку 0,08 мг на 10 кг маси тіла хворого, але максимальна кількість препарату не по­винна перевищувати 0,5 мл. Після введення гістаміну у хворих може виникнути запаморочення, тахікардія, відчуття жару, по­червоніння шкіри. Щоб зменшити подібну реакцію, за 30 хв до введення препарату вводять протигістамінний препарат — 1 мл 1% розчину димедролу;

б) 0,025% розчин пенгагастрину в ампулах з розрахунку 0,1 мл на 10 кг маси тіла хворого;

в) інсулін з розрахунку 2 ОД на 10 кг маси тіла хворого.

Нормальні показники дослідження шлункового соку. У нормі

натще в шлункові міститься до 50 мл секрету. Загальна кислотність 10 ОД. Вільна хлористоводнева кислота в багатьох осіб відсутня.

Після введення ентерального подразника загальна кислот­ність може бути від 40 до 60 ОД, вільна кислотність від 20 до 40 ОД.

Показники кислотності шлункового вмісту після введення парентеральних подразників у здорових людей вищі, ніж при ви­користанні ентеральних.

Кількість ферменту (пепсину) 40—60 ОД.

Послідовність дій під час виконання процедур

Введення тонкого зонда в шлунок:

1. Поінформуйте хворого, щоб напередодні ввечері він не вживав гострої грубої їжі, що дослідження проводиться вранці натще і перед цим хворий не повинен палити.

2. Поясніть хворому порядок процедури і навчіть його глибо­ко дихати носом.

3. Правильно і зручно посадіть хворого: він повинен щільно притулитися до спинки стільця і злегка нахилити голову вперед.

4. Шию та груди хворого накрийте серветкою і дайте йому в руки лоток (для збирання витікаючої слини).

5. У разі потреби запропонуйте хворому зняти зубні протези.

6. Виміряйте у хворого відстань від пупка до різців, тобто відстань, на яку йому потрібно ввести зонд.

7. Чисто вимитими руками візьміть зонд, сліпий кінець якого змочіть теплою водою, а вільний кінець перекрийте затискувачем.

8. Правою рукою візьміть зонд на відстані 10—15 см від слі­пого кінця, а лівою притримуйте його вільний кінець.

9. Сліпий кінець зонда покладіть на корінь язика хворого і запропонуйте йому зробити кілька ковтальних рухів і глибоко дихати носом, а в цей час просовуйте зонд у глотку. При появі позивів до блювання хворий повинен губами затиснути зонд і глибоко дихати через ніс.

10. При кожному ковтальному русі просовуйте зонд страво­ходом до відповідної позначки на зонді. Ковтати зонд, хворий повинен повільно, щоб він не скрутився.

Подальший порядок виконання процедури залежить від виду подразника.

Отримання шлункового вмісту за методикою Лепорського:

1. Цілком відсмокчіть шприцом шлунковий вміст (1-ша порція).

2. Введіть через зонд 300 мл підігрітого до температури 38 °С ентерального подразника.

3. Через 10 хв відсмокчіть 10 мл шлункового вмісту (2-га пор­ція).

4. Через наступних 15 хв відсмокчіть увесь залишок енте­рального подразника (3-тя порція).

5. Протягом 1 год через кожні 15 хв відсмоктуйте шлунковий вміст (4, 5, 6-та, 7-ма порції).

6. Після закінчення зондування видаліть зонд зі шлунка.

7. Відправте до лабораторії всі 7 порцій шлункового вмісту (пробірки мають бути пронумеровані).

Запам'ятайте! Кожного разу після відсмоктування шлунко­вого вмісту зонд треба перекривати затискувачем.

Одержання шлункового вмісту за методикою Веретенова — Новикова — М'ясоєдова:

1. Відсмокчіть шприцом шлунковий вміст натще (1-ша порція).

2. Протягом 1 год відсмоктуйте кожні 15 хв шлунковий вміст (2-га, 3-тя, 4, 5-та порції).

3. Введіть через зонд ентеральний подразник.

4. Через 10 хв відсмокчіть 10 мл шлункового вмісту (6-та пор­ція).

5.Через 15 хв відсмокчіть весь залишок ентерального подраз­ника (7-ма порція).

6. Протягом 1 год відсмоктуйте кожні 15 хв шлунковий вміст (8-ма, 9, 10, 11-та порції). Після закінчення зондування видаліть зонд зі шлунка.

7. Відправте до лабораторії всі 11 порцій (пробірки повинні бути пронумеровані).

Одержання шлункового вмісту з використанням паренте­рального подразника (гістаміну):

1. Відсмокчіть шлунковий вміст натще (1-ша порція).

2. Протягом 1 год через кожні 15 хв відсмокчіть шлунковий вміст (2-га, 3-тя, 4-та, 5-та порції).

3. Після взяття 3-ї порції введіть хворому підшкірно 1 мл 1% розчину димедролу.

190

4. Після взяття 5-ї порції введіть хворому підшкірно 0Д% розчин гістаміну із розрахунку 0,08 мл на 10 кг маси тіла хворого.

5. Протягом 1 год відсмоктуйте шлунковий вміст кожні 15 хв (6-та, 7-ма, 8-ма, 9-та порції). Після закінчення зондування видаліть зонд із шлунка.

6. До лабораторії відправте всі 9 порцій (пробірки мають бути-пронумеровані).

Запам*ятайте! Дослідження шлункового соку з використан­ням гістаміну можна проводити лише в умовах стаціонару з тим, щоб у разі виникнення алергічної реакції надати хворому невід­кладну медичну допомогу.

Гістаміно-інсулінова методика дослідоюення шлункового вмі­сту (використовують у хірургічних відділеннях для визначення виду оперативного втручання при виразковій хворобі шлунка):

1. Відсмокчіть у хворого шлунковий вміст натще.

2. Через 15 хв відсмокчіть 2-гу порцію шлункового вмісту.

3. Через 15 хв відсмокчіть 3-тю порцію шлункового вмісту. Підшкірно введіть 1 мл 1% розчину димедролу.

4. Через 15 хв відсмокчіть 4-ту порцію шлункового вмісту. Підшкірно введіть гістамін із розрахунку 0,08 мл на 10 кг маси тіла хворого.

5. Протягом 1 год через кожні 15 хв відсмокчіть 4 порції шлункового вмісту.

Після 8-ї порції введіть підшкірно інсулін з розрахунку 2 ОД на 10 кг маси тіла хворого.

6. Протягом 1 год відсмокчіть 4 порції шлункового вмісту (9, 10, 11, 12-та порції).

7. До лабораторії відправте всі 12 порцій.

Запам'ятайте! При дослідженні шлункової секреції з вико­ристанням інсуліну в окремих випадках може спостерігатись гі­поглікемія. У хворого з'являється відчуття голоду, остуда, неспо­кій, загальна слабкість, пітливість.

У такому разі дослідження припиняють, хворому дають ви­пити півсклянки солодкого чаю або внутрішньовенно вводять 20 мл 40% розчину глюкози.

Поява незначної кількості крові в шлунковому вмісті у ви­гляді прожилок може бути пов'язана з ушкодженням дрібних судин слизової оболонки шлунка. У випадку появи значної кількості крові відсмоктування шлункового соку припиніть. Зонд обережно витягніть, хворому допоможіть лягти, на епіга-стральну ділянку покладіть міхур з льодом і негайно викличте лікаря.

Особливий підхід має бути при дослідженні шлункового вмі­сту в людей похилого віку. У разі потреби видаліть у них зубні знімні протези, обережно вводьте зонд у стравохід, тому що він

може бути деформований за рахунок зміненої дуги аорти. Необе­режність при введенні зонда може призвести до перфорації, по­ранення слизової оболонки, кровотечі.

Беззондовий метод дослідження секреторної функції шлунка за допомогою методики «Ацидотест»:

1. Напередодні та в день дослідження хворий не повинен приймати ліки й продукти, які змінюють колір сечі.

2. Дослідження проведіть натще.

3. Запропонуйте хворому звільнити сечовий міхур.

4. Хворий приймає 2 таблетки кофеїну (білі таблетки — енте-ральний подразник).

5. Через 1 год звільняє сечовий міхур (на флаконі зазначте «Контрольна порція»).

6. Хворий приймає 3 жовтих драже і запиває їх невеликою кількістю води.

7. Через 1—1,5 год звільняє сечовий міхур (на флаконі зазначте «Сеча для дослідження»).

8. Контрольну сечу та сечу для дослідження відправте до ла­бораторії.

Дезінфекція шлункового зонда:

1. Після використання шлунковий зонд замочіть у 3% розчині хлораміну на І год. Канал заповніть дезінфікуючим розчином за допомогою шприца.

2. Промийте проточною водою.

3. Знежирте в миючому розчині; канал ретельно промийте за допомогою шприца.

4. Ретельно промийте зонд проточною водою.

5. Прокип'ятіть у дистильованій воді протягом ЗО хв.

Дуоденальне зондування

Навчальна мета: уміння ввести дуоденальний зонд у дванад­цятипалу кишку; отримати порції жовчі А, В, С; надати допомогу в разі можливого ускладнення.

Виховна мета: усвідомлення значення ретельної підготовки хворого до дуоденального зондування.

Початковий обсяг знань: треба знати мету дуоденального зондування; протипоказання до проведення дуоденального зондування; як підготувати хворого до дуоденального зонду­вання.

Оснащення:

1) стерильний дуоденальний зонд;

2) штатив із пробірками;

3) лоток;

4) стерильний шприц ємкістю 10 мл;

5) ентеральні подразники:

33% розчин магнію сульфату — 50 мл;

40% розчин глюкози — 50 мл;

40% розчин ксиліту або сорбіту — 50 мл;

маслинова або кукурудзяна олія — 50 мл;

два сирих жовтки курячих яєць;

6) пітуїтрин— 5 ОД (парентеральний подразник);

7) 10% розчин кальцію хлориду в ампулах;

8) грілка з теплою водою;

9) валик із ковдри або подушка;

10) Рушник;

11) клейонка;

12) низький стільчик.

Мета дуоденального зондування: дуоденальне зондування проводять з діагностичною метою: в отриманих порціях жовчі визначають наявність запальних елементів, паразитів, жовчного піску тощо. Крім цього, дуоденальне зондування є лікувальною процедурою. Звільнення печінкових ходів і жовчного міхура від жовчі сприяє припиненню застійних явищ у жовчних шляхах, що запобігає утворенню каменів у жовчному міхурі та подальшому розвиткові запального процесу.

Протипоказаннями до проведення дуоденального зондування є: гострий холецистит, загострення виразкової хвороби шлунка, дванадцятипалої кишки, звуження стравоходу, викликане пухли-

ною або рубцями, варикозне розширення вен стравоходу.

Підготовка хворого до дуоденального зондування.

За 2—3 дні до обстеження потрібно вилучити з харчового раціону хворого продукти, які сприяють виникненню метеоризму: капусту, картоплю, молоко. Напередодні йому дають атропін у краплях (10 крапель 0,1% розчину атропіну сульфату). Дуоде­нальне зондування проводять натще.

Послідовність дій під час виконання процедури

Введення дуоденального зонда в дванадцятипалу кишку:

1. У дохідливій формі поясніть хворому необхідність та по­слідовність проведення процедури.

2. Визначте відстань, на яку треба ввести зонд. У положенні стоячи виміряйте у хворого відстань від пупка до різців (ця величина відповідає першій позначці на зонді) і додайте відстань від різців до вушної сережки або довжину долоні (відповідає другій позначці на зонді).

3. Хворого посадіть на кушетку.

4. Чисто вимитими руками візьміть зволожений водою стери­льний зонд. Правою рукою — на відстані 10—15 см від оливи, лівою — підтримуйте вільний кінець зонда.

5. Введіть оливу за корінь язика, запропонуйте хворому зро­бити кілька ковтальних рухів і глибоко дихати, а в цей час просо" вуйте зонд у глотку. Якщо з'явилися позиви до блювання, хворий повинен припинити ковтання, губами затиснути зонд і глибоко дихати через ніс.

6. Хворий ковтає зонд повільно, щоб він не скрутився.

7. Коли зонд досягне шлунка (де відповідає першій позна­чці на зонді), перевірте його положення шляхом аспірації вмі­сту шприцом. При цьому в шприц надходить світлий вміст шлунка з кислою реакцією (змочений лакмусовий папірець червоніє).

8. Потім хворий ходить по кімнаті й поступово протягом ЗО хв ковтає зонд до другої позначки. Олива зонда повинна прой­ти через воротар шлунка.

9. За допомогою повітряного поштовху визначте місце знахо­дження зонда. Покладіть хворого на спину і за допомогою шприца: введіть 10 см повітря. Якщо хворий відчує поштовх у правому підребер'ї, це означає, що олива знаходиться в дванадцятипалій кишці. Якщо поштовх хворий відчуває в епігасіральній ділянці, це означає, що зонд скрутився і знаходиться в шлунку. У такому ви­падку відтягніть зонд до першої позначки і запропонуйте хворому знову поступово ковтнути зонд до другої позначки.

10. Покладіть хворого на правий бік на кушетку без подушки,, під голову підстеліть руїшщк, під тав покладіть валик, а під праве підребер'я гарячу грілку.

11. Нижче від рівня хворого на низькому стільчику або спеціальній підставці встановіть штатив з пробірками, лоток і шприц.

12: У разі потрапляння оливи в дванадцятипалу кишку із зон­да самотечею виділяється рідина жовтуватого кольору. Зовнішній кінець зонда опустіть у пробірку. Перші фракції жовчі мутні, то­му що вони мають домішки шлункового вмісту. Далі виділяється прозора рідина світло-жовтого кольору лужної реакції. За 20— 30 хв виділяється приблизно 15—40 мл першої порції (А) вмісту дванадцятипалої кишки.

Якщо ви впевнені, що зонд знаходиться в дванадцятипалій кишці, а жовч не виділяється, то введіть підшкірно 1 мл 0,1% розчину атропіну сульфату, який сприяє розкриттю сфінктера загальної жовчної протоки.

13. Для одержання порції В (міхурової жовчі) через зонд поступово за допомогою циліндра щррица введіть один із енте-ральних подразників (50 млі 33% розчину магнію сульфату, піді­грітого до 38 °С, маслинову або кукурудзяну олію, 40% розчин глюкози або ксиліту) і накладіть затискувач, хворий при цьому лежить на спині протягом 10 хв.\

Подразником може бути 5 ОД пітуїтрину, введених внутріщІ^ьом'язово.

14. Потім покладіть хворого знову на правий бік, відарийте |Ьнд_? і з нього почне надходити більш густа і в'язка жовч темно-маслинового кольору. У нормі вона виділяється протягом 20—30 хв у кількості 50—60 мл

При застійних явищах у жовчному міхурі об'єм порції В може {збільшуватися і, навпаки, ігри хронічному холециститі кількість рковчі цієї порції може зменшуватися.

15. Слідом за другою порцією з'являється печінкова жовч — п< рція С. Вона світло-лимонного кольору, прозора, без домішок. і

16. Після одержання третьої порції зонд витягніть. І

17. Промаркіруйте пробірки з жовчю (А, В, С) і відправте до ^лабораторії якомога швидше в зв'язку з продовженням дії фер-1 ментів, які руйнують клітинні елементи. Дуоденальний вміст від-і правте до лабораторії в спеціальному ящику — контейнері.

Запам'ятайте! У разі появи крові в дуоденальному вмісті 1 зондування припиніть і повідомте лікаря.

2. Розчин магнію сульфату не всі хворі переносять добре: у І одних виникає біль у правому підребер'ї, у інших — пронос. У (такому разі 33% розчин сульфату магнію слід замінити на інший І ентеральний подразник. Розчин магнію сульфату також не реко­мендується призначати при колітах зі схильністю до проносів.

3. Якщо немає можливості відправити порції жовчі до лабо-і раторії, додайте в кожну пробірку 5—8 крапель 10% розчину формаліну, який припиняє дію ферментів.

4. Якщо перше зондування не дало позитивних результатів, І то перед повторним зондуванням протягом трьох днів хворий приймає один раз на ніч по 6 крапель 0,1% розчину атропіну су-| льфату за призначенням лікаря.

Надання допомоги при можливому ускладненні. Концентрова­ний (33%) розчин магнію сульфату викликає не тільки випорожнен­ня жовчного міхура, але й сильно подразнює центри вегетативної нервової системи, в результаті чого у хворих може спостерігатися слабкість, запаморочення, серцебиття, падіння артеріального тиску. У такому випадку хворому введіть внутрішньовенно повільно 10 мл 10% розчину кальцію хлориду, який є антагоністом магнію сульфату.

Підготовка хворого до рентгенологічного обстеження шлунка

Навчальна мета: уміння підготувати хворого до рентгеноло­гічного обстеження шлунка.

Виховна мета: усвідомлення значення правильної підготовки хворого до рентгенологічного обстеження шлунка.

Початковий обсяг знань: значення рентгенологічного обсте­ження шлунка. Оснащення:

1) кухоль Есмарха;

2) вода 1—1,5 л;

3) карболен або відвар ромашки;

4) зонд шлунковий товстий;

5) шприц Жане; щ І

6) 0,1% розчин атропіну сульфату в ампулах;

7) сульфат барію.

Значення рентгенологічного обстеження шлунка. Рентгено­логічне обстеження шлунка дає змогу визначити його форму, величину та рухомість, виявити виразки та інші патологічні утво­рення.

Метою підготовки є звільнення шлунка від вмісту та газів.

Послідовність дій під час підготовки хворого до рентгенологічного обстеження шлунка

1. Поясніть хворому особливості дієти протягом 2—3 днів до обстеження: з харчового раціону хворий повинен вилучити чор­ний хліб, молоко, бобові, овочі, фрукти, тобто ті продукти, що спричиняють метеоризм і дають велику кількість шлаків.

2. Уранці, в день обстеження, забороняється палити, прийма­ти ліки та рідину.

3. Проінформуйте хворого, що обстеження проводиться нат­ще, а останній прийом легкої вечері має бути не пізніше 21-ї го­дини.

4. Увечері та вранці за 2 год до обстеження поставте хворому очисну клізму.

5. При деяких захворюваннях шлунка та дванадцятипалої кишки рентгенологічному обстеженню заважають накопичені в них рідина та слиз. У такому випадку за призначенням лікаря у хворого відкачайте шлунковий вміст через зонд, у разі потреби промийте шлунок. Промивну рідину покажіть лікареві або рент­генологу. щ_:

6. Іноді за вказівкою рентгенолога хворому підшкірно вво­дять 0,5—1 мл 0,1% розчину атропіну сульфату для усунення спазмів і посилення перистальтики шлунка.

7. У рентгенкабінеті хворий приймає всередину сульфат ба­рію, розведений теплою перевареною водою.

8. Хворим з повільною евакуацією (стеноз, атонія) призна­чають повторне обстеження на 2-й і 3-й день для визначений добового залишку контрастної маси у шлунку. У такому ви­падку дуже важливо точно дотримуватися терміну повторного огляду.

196

<

Підготовка хворого до їригоскопії

Навчальна мета', уміння підготувати хворого до рентгеноло­гічного обстеження товстої кишки.

Виховна мета', усвідомлення значення професійно грамотних дій медсестри під час підготовки хворих до іригоскопії.

Початковий обсяг знань: треба знати, яке діагностичне зна­чення іригоскопії.

Оснащення:

1) кухоль Есмарха, вода;

2) карболен або відвар ромашки;

3) рицинова олія — 50 г;

4) газовідвідна трубка;

5) вазелін;

6) барію сульфат, танін.

Діагностичне значення іригоскопії. Рентгенологічне об­стеження товстої кишки за допомогою рентгеноконтраст­ної клізми використовують для виявлення органічних захво­рювань.

Метою підготовки хворого до іригоскопії є повне звільнення товстої кишки від залишків їжі, рідини, газів, слизу.

Послідовність дій під час виконання процедури

Підготовка хворого до іригоскопії:

1. Протягом трьох днів до обстеження хворому признача­ють безшлакову дієту і обмежують вживання вуглеводів. Ви­лучають з харчового раціону чорний хліб, картоплю, капусту, яблука, виноград, бобові, молоко. Хворий приймає рідку їжу, яка легко засвоюється, дає найменшу кількість шлаків і не по­дразнює кишечник.

2. Для зменшення метеоризму хворий приймає по 2 таблетки карболену 3 рази на день або 1 склянку теплого відвару ромашки (1 столову ложку сухої ромашки заварюють 1 склянкою окропу і настоюють протягом 30 хв).

3. Напередодні обіду хворому дайте прийняти всередину 30—50 г рицинової олії.

4. Останній прийом їжі о 18-й годині.

5. На ніч товсту кишку промийте за допомогою очисних клізм до чистої води. Клізми робіть з проміжком часу в 30— 40 хв.

6. Уранці хворому за 3 год до обстеження дайте легкий сні­данок, щоб викликати рефлекторне переміщення вмісту з тонкої кишки у товсту.

7. Через 15—20 хв зробіть очисну клізму, через півгодини — другу.

8. За ЗО—40 хв до обстеження введіть хворому газовідвідну трубку, яку перед тим, як хворий направиться в рентгенкабінет видаліть.

9. У рентгенкабінеті за допомогою клізми вводять барієву суміш (1л води, 200 г барію сульфату, 10 г таніну) і проводять дослідження.

Запам'ятайте! Для очищення кишечника сольові проносні не слід призначати, тому що вони подразнюють слизову оболонку кишечника і сприяють розвиткові метеоризму.

Підготовка хворого до холецистографії та холангіографії

Навчальна мета: уміння підготувати хворого до пероральної холецисто- і холангіографії; підготувати хворого до внутрішньо­венної холецисто- і холангіографії; надати невідкладну допомогу при виникненні алергічної реакції на йодовмісні препарати.

Виховна мета: усвідомлення значення правильного прове­дення проби на виявлення індивідуальної чутливості організму до йодовмісних препаратів.

Початковий обсяг знань: потрібно знати показання та про­типоказання до холецисто- і холангіографії; йодовмісні конт­растні препарати, що використовуються при холецисто- і хо­лангіографії.

Оснащення:

1) кухоль Есмарха, вазелін;

2) йодовмісні контрастні речовини: холевід, йодогност, білі­гност, біліграфін;

3) стерильні шприци та голки;

4) стерильні ватні тампони;

5) спирт етиловий 70%;

6) джгут, подушечка;

7) пилочка;

8) медикаменти для надання невідкладної допомоги при алер­гічних реакціях: ■- Ц