Kurs_lekcij_finish06

8.2. Стани дисфункціональної родини 261

труднощів. Як зазначає Т.В. Гущіна, дисфункційна

сім'я схильна використовувати швидше механізми психологічного захисту, ніж стратегії свідомого подолання в складних життєвих обставинах. Частіше вона не здатна долати життєві труднощі, має дисфункційні стабілізатори рівноваги сімейної системи, якими можуть виступати зокрема діти, хвороби, порушення поведінки.

Дитяче-батьківські стосунки у дисфункційній сім'ї. Якщо розглядати сімейну дисфункцію через призму дитяче-батьківських взаємин, то слід зазначити, що у дисфункційних сім'ях останні відзначаються такими особливостями:

-недостатній рівень емоційного прийняття дитини, можливість емоційного відторгнення та амбівалентного ставлення, відсутність взаємності,

-низький рівень згуртованості батьків і розбіжності у сім'ї щодо питань виховання,

-низький рівень включеності батьків та дітей у дитяче-батьківські стосунки, які характеризуються холодністю та дистантністю,

-недостатнє або надмірне задоволення потреб дитини,

-неоптимальний рівень вимогливості: або завищення вимог до дитини або недостатня вимогливість, вседозволеність,

-підвищена конфліктність у повсякденному спілкуванні з дитиною,

-неконструктивний характер контролю, низький рівень батьківського моніторингу, надмірність санкцій або їх повна відсутність,

-високий рівень суперечливості у стосунках бать-

262 Тема 8. Сімейне функціонування і розвиток дитини

ків з дітьми.

Сімейна дисфункція насамперед відображається на емоційному ставленні батьків до дітей. Для дисфункційної сім'ї характерними є амбівалентне емоційне ставлення, індиферентне та приховане емоційне відторгнення. Причинами подібних порушень можуть бути:

-фрустрація життєво важливих потреб батьків у зв'язку з вихованням дитини;

-містифікація та викривлення образу дитини як результат проекції негативних якостей та приписування їх дитині;

-негативне ставлення до дитини як прояв посттравматичного стресу. Виникає внаслідок фатального збігу народження дитини або початкового періоду її виховання і психологічної травми;

-особистісні властивості батька (інфантильність, акцентуація характер еру, невротичний стиль особис-

тості, неадекватний стиль прихильності самого батька, емоційні розлади);

-індивідуально-типологічні особливості дитини - “важкий темперамент”, надмірне збудження, проблеми дисципліни, неуважність, імпульсивність, що опосередковують формування батьківського ставлення;

-низька міра задоволеності шлюбом і конфліктність у подружніх взаєминах.

Отже, у дисфункційній сім'ї відзначаються наступні особливості дитяче-батьківських взаємин: недостатній рівень емоційного прийняття дитини, можливість емоційного відторгнення та амбівалентного ставлення, відсутність взаємності, недостатній або надмірний рівень задоволення потреб дитини, підвищена

8.2. Стани дисфункціональної родини 263

конфліктність у повсякденному спілкуванні з дити-

ною, неконструктивний характер контролю, низький рівень батьківського моніторингу, надмірність санкцій або повна їх відсутність. Для такої сім'ї характерним є високий рівень суперечливості, непослідовності у стосунках батьків з дітьми, досить розповсюджене жорстоке поводження з дітьми.

Однією з причин та наслідків сімейної дисфункції виступає девіантне материнство - поведінка матері, що виявляється в емоційному та фізичному відторгненні дитини, що виражається у різних формах (гіпоопіка, авторитаризм, гіперопіка, фізичне та психічне насильство, відмова від дитини), має значний вплив на формуванні дефіциту у психічному розвитку дитини.

За даними Т.В. Гущіної, діти з дисфункційних сімей, як правило, відзначаються значними порушеннями фізичного та психічного розвитку. Мають місце фізична ослабленість та астенізація, затримки психо-

моторного розвитку, затримки психічного розвитку, розвитку мовлення [6, с 80-81]. В таких дітей недорозвиненість мовлення (збіднений словниковий запас, недостатність узагальнення) у більшості випадків є наслідком обмеженості контактів, особливо вербальних, з навколишнім світом. У молодших школярів з таких сімей спостерігаються проблеми оволодіння шкільними навичками, неготовність до засвоєння програми масової школи, недорозвиненість психічних функцій - мовлення, моторики, загальний психічний і фізичний інфантилізм, порушення уваги, стомлюваність, відсутність пізнавальних інтересів.

Більшість підлітків мають прогалини у знаннячерез пропуски школи. Найчастіше основними при-

264 Тема 8. Сімейне функціонування і розвиток дитини

чинами зниження інтелектуального рівня дітей з дис-

функційних сімей є впливи середовища і педагогічна занедбаність.

Найбільші труднощі і відхилення від нормального становлення особистості дітей з дисфункпійних сімей відзначаються дослідниками в емоційно-вольовій сфері. Для дітей, які пережили деприванію, характерна знижена емоційність, неможливість висловити свої переживання. Депресивні стани спостерігаються приблизно в кожної третьої дитини. В них відзначається низька довільність поведінки та емоційної саморегуляції, що може виявлятися або в руховій розгальмованості, або у скутості, афективних реакціях при фрустрації, поганому самоконтролі при соціальній взаємодії.

Таким чином, дисфункційність сім'ї впливає насамперед на розвиток стрижневих утворень особистості дитини - її уявлень про себе, самоставлення, самооцінки, образу себе, ціннісної сфери - зрештою всього того, що формує ідентичність особистості як відчуття власної самототожності та унікальності.

Підбиваючи підсумки дослідження, можна зазначити, що особливості функціонування сім'ї, що знаходять відображення у внутрішньосімейних комунікаціях, сімейних ролях, дитяче-батьківських взаєминах та інших аспектах, створюють передумови для розвитку стрижневих утворень особистості дитини.

Діагностика станів у дисфункциональній родині

Виділяють 4 основних стану дисфункціональної родини:

Стан глобальної сімейної незадоволеності.

Стан непосильної фізичної й психічної напруги.

Стан сімейної тривоги.

8.2. Стани дисфункціональної родини 265

Стан сімейної провини.

1. Стан глобальної сімейної незадоволеності Виникає, якщо відбувається різка розбіжність між

усвідомлюваними або неусвідомлюваними очікуваннями людини стосовно родини й реальним сімейним життям. Є одні очікування а відбувається інше. Наслідком цього є усвідомлюване або неусвідомлений стан фрустрації. Це породжує фрустраційну поведінку членів родини, спрямовану на те, щоб ситуацію змінити. Якщо цього не відбувається, то тоді це може приводити до хворобливих порушень і психологічним проблемам.

1-й тип - усвідомлена незадоволеність. Її діагностика проста. Є відкрите визнання одним або двома подружжям, що сімейне життя їх не задовольняє. При цьому обов'язково є вказівка на те, що сімейне життя не відповідає мінімальним вимогам. Вони свідомо визнають помилковість висновку свого шлюбу. Що ж заважає розійтися? Як правило згадується якась важлива обставина, яка заважає негайно розійтися (діти, матеріально - побутові труднощі, думка навколишніх та ін.) Часто така незадоволеність поєднується з гострим або хронічним конфліктом між членами родини або систематичними конфліктами, що у свою чергу породжує виражені агресивні нотки. Практично ніякі потреби членів родини не задовольняються. Подібний тип порушень гранично ясний.

2-й тип - неусвідомлювана (слабо або погано усвідомлювана) незадоволеність - набагато більш складний тип. Спочатку виражається відносною задоволеністю сімейним життям. Разом з тим незадоволеність вияв-

ляється побічно в процесі подальшої бесіди. Є кілька

266 Тема 8. Сімейне функціонування і розвиток дитини

варіантів:

1.Через опис почуттів і станів, які погранично примикають до прямої незадоволеності. Це нудьга, безбарвність життя, відсутність радості, ностальгічні спогади про те, як усе було гарне спочатку. У цьому випадку рушійним мотивом для збереження сімейного життя стають не потреби або почуття, а необхідність. Поступово виявляється, що родина живе з останніх сил.

2.Вам можуть скаржитися на різні приватні сторони сімейного життя (усе б було гарно, якби жили окремо), поведінка дітей, проведення вільного часу та ін. У ситуації такого варіанта часто можуть виникати феномени тещі, тестя та ін. Із цього стає ясно, що ця приватна сторона сімейного життя різко перебільшується.

3.Феномен краплі дьогтю. Мова йде про якусь об'єктивно другорядну проблему, яка в даній роди-

ні розростається до космічних масштабів і серйозно знижує задоволеність сімейних відносин. Це можуть бути відносини із проживаючими разом родичкою або розбіжності в організації сімейного життя.

4.Інший феномен - це наростання фрустрації одного члена родини або обох (мої нерви здають). Приводиться об'єктивна причина того, чому ця нервовість з'явилася. Ця нервовість і говорить про порушення дуже глибинних потреб людини.

При неусвідомлюваній незадоволеності спочатку можуть бути періоди зовні безконфліктні, протягом яких відбувається наростання фрустрації - емоційний вибух і навіть розрив. При цьому такий стереотип сімейних відносин з погляду стабільності родини є

8.2. Стани дисфункціональної родини 267

небезпечним. Ці вибухи нерідко приводять до руй-

нування родини. Під час емоційного розриву хтось із подружжя зустрічається з можливістю заново організувати родину або раптом відкриває для себе, що він увесь час був нещасливий. Подружжя або вертаються в родину, або усвідомлення свого животіння й повний розрив - виявляється можна бути й щасливим. Для одного з них (частіше жінки) або обох виникає легка депресія, пригніченість, залежність від алкоголю.

2 стан - стан сімейної тривоги.

Цей стан нерідко погано усвідомлюваної й погано локалізованої тривоги в одного, двох або всіх членів родини. Тривога - це звичайна людська емоція, що виникає в ситуації невизначеності й необхідності вибору. Характерні ознаки тривоги - сумніви, страхи або побоювання, що стосуються родини в цілому. Це можуть бути страхи про здоров'я членів родини, пізніх повернень або сутичок і конфліктів у родині. Тривож-

ність стосується винятково сфери сімейного життя й вона не поширюється на сферу роботи й життєдіяльності. Такі тривоги буквально переводять родину. В основі такої сімейної тривоги лежить неусвідомлювана непевність людини в якомусь дуже важливому для нього аспекті сімейного життя. Це непевність у почуттях іншого або непевність у собі. Крім того, цей стан може проявлятися в почутті безпорадності й нездатності втрутитися в хід подій у родині. Характерні такі висловлювання: «відчуваю, що як би я не зробив, однаково буде погано. У родині мені поговорити не з ким». Тому при сімейній тривозі індивід не відчуває себе значимою особою в родині, незважаючи на свою позицію в родині (батько). Деякі об'єктивні дані го-

268 Тема 8. Сімейне функціонування і розвиток дитини

ворять, що на цій людині дійсно лежить уся родина,

хоча вона вважає навпаки. Ця невідповідність стає дуже яскравою. У ситуації сімейної тривоги члени родини невротизовані.

3-е стан - непосильної фізичної й психічної напруги.

Надмірна напруга є одним з основних психотравмуючих переживань. Для таких напруг є нормативні періоди - це періоди сімейних криз (криза молодої родини, криза появи дитини та ін.). Крім нормативних періодів родина може створювати психічну й фізичну напругу в її членів такими способами:

1.Шляхом створення для індивіда ситуації постійного психологічного тиску важкого або навіть безвихідного положення. Наприклад, становище дружини алкоголіка, який тримає її в постійному страху.

2.Родина може створювати перешкоди для прояву задоволення членами родини надзвичайно важливих

для них потреб і почуттів. Наприклад, почуття несумісні з рольовими уявленнями члена родини (невістці потрібно величезних зусиль приховувати антипатію до свекрухи). Чим менш благополучні відносини в родині, тим більше сил потрібно прикладати, щоб стримати обурення. Прояви цих почуттів приводять до ускладнень. Тому манери взаємин носять манірний характер. Це ті почуття, які родина повинна задовольняти в цій людині. Це насамперед стосується сексуальних потреб або задоволення потреби у взаєморозумінні.

3.Шляхом створення й підтримки внутрішнього конфлікту в якогось члена родини. Родина може регулярно ставити якого-небудь члена родини перед суперечливими вимогами й одночасно покладати на

8.2. Стани дисфункціональної родини 269

нього відповідальність за їхнє задоволення. Приклад

- дружина, яка сварить чоловіка за руки , які нічого не вміють, чоловік намагається довести зворотне, але щось зробивши, знову одержує критику дружини. Щоб я не зробив, однаково буде погано. Це приводить до внутрішнього конфлікту. Спочатку виникає досить тривалий період активності, коли чоловік докладає чималих зусиль, щоб довести зворотнє, але щораз виснажуючись прагне в родині займати усе менше місця. Тут з'являються фігури дистантної дружини або чоловіка, або сина або дочки, що прагнуть поменше бути в родині. У випадку дітей - з'являється суперечливе виховання. Тато виховує по-своєму, мама по-своєму. Кожний із цих членів родини витрачає на виховання дитини багато сил, але в результаті суперечливості ефект виховання нульовий - бездоглядність.

Картина відносин при сімейній тривозі носить характер метушливості. Багато чого не доводить до

кінця. Ремонт, який ніколи не кінчається. Або стан сімейного страху перед тим, що повинне трапитися щось невідворотнє - загальмованість. Справи не робляться - тяганина.

У випадках психічної напруги можуть бути стани розриву, конфлікти, що приводять до дистанціювання.

4. Стан сімейної провини.

Почуття провини виникає в кожного зовсім природно в тому випадку, якщо ми робимо протиприродний учинок, що породжує конфлікт. Здійснення виправдувальних учинків зм'якшує провину. У такому випадку мова йде про реальну провину. Крім цього буває невротична провина. Вона виникає з появою

270 Тема 8. Сімейне функціонування і розвиток дитини

думок, почуттів, що носять непорядний характер. Ми

обвинувачуємо себе, що ці почуття в нас є. Екзистенціальна провина - вина за те, що я не є

іншим, а є собою. Вона часто актуалізується під час втрат.

Провина дуже нестерпне почуття. Муки совісті можуть досягати великої сили, викликаючи мучення й страх. Шляхом проекції ми намагаємося скласти провину на інших.

Як уся ця інформація переноситься на родину. Людина почуває себе перешкодою для навколишніх, винуватцем усіх невдач родини, схильний сприймати відношення інших членів родини, що як обвинувачує, незважаючи на те, що це не так. При цьому така сімейна провина може бути усвідомленою або неусвідомлюваною, коли вона висить на людині тяжким вантажем. Також і винуватцем людей може бути як дійсним так і уявним. «Я знаю, що я в родині зайвий. Члени моєї родини вважають мене безглуздим». Їм видається що членам родини незручно за нього перед друзями. Це почуття провини з однієї сторони породжує етап виправдувальної активності. Людина докладає величезних зусиль щоб виправдати своє існування в родині. Потім виникає етап, коли такий член родини прагне займати в родині якнайменше місця. Він зменшує свої домагання до мінімуму, проявляє поступливість і бере на себе відповідальність за дійсний або уявний стан.

Сімейне почуття провини також породжує феномен «відпущення гріхів». На якого-небудь зі членів родини звичайно самого слабкого, родина звалює свою власну провину. Це може бути дитина, народжена у

невдалий час для родини. Ця материнська провина