8.Метод бухгалтерського обліку.

Mетод (від гр. methodos — шлях пізнання, дослідження) — спосіб організації практичного і теоретичного освоєння дійсності, зумовлений закономірностями відповідного об’єкта. З розвитком науки і практики відбувається розвиток та диференціація методу, що приводить до виникнення вчення про методологію (метод + + гр. logоs — вчення). Методологія — це вчення про методи пізнання й перетворення дійсності, або, як ще його визначають у літературі, — сукупність прийомів дослідження, що застосовуються в тій чи іншій науці.

У науковому методі поєднуються в історично визначеній формі об’єктивні та суб’єктивні моменти людської діяльності. Об’єктивний бік методу становлять пізнані закономірності реального світу, відтворені в найповнішому і систематизованому вигляді в наукових теоріях. Практичне оволодіння предметом історично випереджає теорії. Iз суб’єктивного боку метод постає як сукупність правил, прийомів пізнання й перетворення дійсності.

Загальний метод пізнання — діалектика. Вона, розкриваючи найзагальніші закономірності природи, суспільства й мислення, — єдино правильна філософська основа наукового пізнання.

Метод пізнання має спрямовувати наукову думку

відповідно до природи самого предмета. Тому передумовою методу є наукова теорія, хоч генетично метод базується на чуттєво-предметній діяльності.

Діалектика як загальний метод пізнання реалізується через тісний взаємозв’язок зі спеціальними методами.

Спеціальні методи в конкретному науковому пошуку набирають особливих форм осягнення конкретно-наукових закономірностей певної предметної сфери. Вони по-філософськи розкривають глибинну сутність тієї самої предметної сфери у загальній формі законів і категорій розвитку.

Визначаючи роль і місце конкретних наукових методів у процесі побудови й розвитку теорій, діалектика усуває їх одно-бічність.

Діалектика розглядає всі явища в природі та суспільстві в їх взаємозумовленості, у постійному русі та напрямленості на розв’язання суперечностей, заміну застарілих явищ новими, прогресивними. Діалектичний метод пізнання дає змогу повністю визначити й зрозуміти метод бухгалтерського обліку.

Дослідження кожної науки (галузі знання) залежать і визначаються характером фактів — явищ або процесів, що їх вивчає та чи інша наука, отже, метод бухгалтерського обліку визначає його предмет і об’єкти. Специфічність методу бухгалтерського облі-ку характеризується особливостями його предмета. До особливостей, що визначили характер прийомів і способів бухгалтерського обліку, насамперед потрібно віднести об’єктивні характеристики предмета бухгалтерського обліку та його об’єктів. Вони змушують розглядати й вивчати їх у взаємному зв’язку, русі, розвитку, зміні форм цього руху.

Теоретичною основою бухгалтерського обліку є загальна теорія економіки. У бухгалтерському обліку господарські факти — явища й процеси — вивчаються за економічними законами, де мають використовуватися всі категорії суспільного виробництва, які характеризують виробничі відносини й продуктивні сили як єдність. Єдність цих двох сторін суспільного виробництва у бух-галтерському обліку виявляється у застосуванні теорії двоїстості (подвійності, балансового методу), у ґрунтуванні майна власника (господарства) за двома «різними ознаками» згідно з вимогами ринкових відносин.

За цим методом продуктивні сили власника (господарства) та його відносини з іншими суб’єктами господарювання утворюють поняття активу і пасиву. При цьому під активом (від лат. aсtivus — діяльний) розуміють вартість майна, яка є власністю особи (господарства) разом з борговими правами, а під пасивом (від лат. passivus — недіяльний) — сукупність вкладених у господарську діяльність власних і залучених за борговими зобов’язаннями коштів капіталу (право власності).

Подвійна характеристика господарських фактів — явищ і процесів, яка в бухгалтерському обліку називається «двоїсте (подвійне) відбиття», є вихідним принципом у побудові бухгалтерського методу.

Метод двоїстості (подвійності) дає змогу:

дістати узагальнений стан господарських фактів — будь-якого власника (господарства) на кожний даний момент за ознаками активу та пасиву;

оцінити результати роботи господарства — прибутковий чи збитковий на підставі порівняння доходу-виручки (виторгу) та витрат (затрат);

забезпечити постійне порівняння розміру господарських коштів майна та їх джерел (капіталу).

Поряд з прийомом двоїстості (подвійності) у побудові методу бухгалтерського обліку застосовують велику кількість передумов та принципів. Далі розглянемо їх докладніше.

9.Рахунки б.о їх взаємозв’язок з балансом.

Між бухгалтерським балансом і рахунками існує тісний взаємозв'язок, оскільки вони відображають одні і ті ж господарські засоби та їх джерела. Баланс, як відомо, відображає наявність господарських засобів та джерел їх формування у вартісному вимірнику на звітну дату. Для відображення змін цих засобів та їх джерел призначені рахунки.

Рахунки відкривають на підставі даних балансу, залишки якого на початок місяця у вигляді початкового сальдо записують: на активних рахунках (що служать для обліку господарських засобів) - по дебету, на пасивних (призначених для обліку джерел засобів) - по кредиту.

Подвійний запис господарських операцій на рахунках зумовлює рівність підсумків дебетових залишків активних рахунків і кредитових залишків пасивних рахунків. За цими залишками на рахунках складають баланс на наступну звітну дату (на 1-ше число наступного за звітним місяця).

Схематично взаємозв'язок між балансами і рахунками можна зобразити так: Баланс Þ Рахунки Þ Баланс.

10.Активні рахунки,їх будова.

Рахунки – це один з елементів методу бухгалтерського обліку, спосіб групування і поточного відображення за певними ознаками наявності та руху засобів підприємництва і їхніх джерел та господарських процесів. Активні рахунки призначені для обліку наявності та руху активів і відкриваються для статей балансу(„Основні засоби”, „Нематеріальні активи”, „Виробничі запаси”, „Товари”, „Каса”, „Рахунки в банках”, „Розрахунки з покупцями та замовниками” тощо).

)

СТРУКТУРА АКТИВНОГО РАХУНКА

Д-т

активний рахунок

К-т

Сальдо — початковий залишок

Збільшення «+»

Зменшення «–»

Сальдо — кінцевий залишо

Враховуючи це, періодично, після узагальнення даних за дебетом і кредитом рахунків, визначається кінцеве сальдо. В активних рахунках його визначають за таким алгоритмом: до початкового дебетового сальдо додають оборот за дебетом рахунка і віднімають оборот за кредитом рахунка. В активних рахунках сальдо може бути лише дебетовим або вони можуть зовсім не мати сальдо. У пасивних рахунках сальдо може бути лише кредитовим або вони можуть зовсім не мати сальдо.

11.Характеристика пасивних рахунків.

Усі пасиви комерційного банку можуть бути класифіковані за джерелами походження, термінами залучення і суб'єктами.

Особливістю банківського бізнесу є те, що тут використовується значна частка позичених і залучених ресурсів, які часто становлять понад 90 % обороту. Тому для комерційного банку важливими показниками є платоспроможність і ліквідність. Від рівня цих показників банку іноді залежить фінансове становище багатьох його клієнтів, які на банківських рахунках тримають свої обігові кошти, а банк використовує їх як кредитні ресурси.

Ліквідність банку — це його здатність виконувати свої зобов'язання по строках і сумах. Ліквідність забезпечується певною структурою пасивних і активних операцій.

Платоспроможність банку розуміють як достатність його власного капіталу для покриття можливих збитків, пов'язаних з ризиком проведення активних операцій. Мінімально допустимий рівень платоспроможності комерційних банків, нижче якого у своїй діяльності вони не повинні опускатися, нормується Національним банком України. Рівень платоспроможності українських банків характеризують нормативи адекватності регулятивного та основного капіталу. їх виконання для комерційного банку є обов'язковим. Тому подальше нарощування обороту банку залежить, окрім інших умов, від постійного збільшення його власних коштів (власного капіталу) пропорційно зростанню активів.

До власного капіталу належать кошти засновників та акціонерів банку, а також прибуток банку і створені за його рахунок фонди.

Пасивні операції банків з формування власних кредитних ресурсів спрямовані на створення власного капіталу, який, у свою чергу, формується з основного та додаткового капіталу.

Основний капітал вважається незмінним і таким, що не підлягає передаванню, перерозподілу та має повністю покривати поточні збитки.

Додатковий капітал має менш сталі характеристики, його розмір може змінюватися.

Основний капітал складається з фактично сплаченого та зареєстрованого статутного капіталу та розкритих резервів (резерви, що оприлюднені банком у фінансовій звітності), створених за рахунок нерозподіленого прибутку.

Додатковий капітал складається з резервів під стандартну заборгованість клієнтів та інших банків, прибутку поточного року та суб-ординованого боргу:

де ВК — власний капітал; ОК — основний капітал; ДК — додатковий капітал.

Регулятивний капітал розраховується як різниця власного капіталу і відвернень власного капіталу.

Операції з формування залучених і позичених ресурсів називають пасивними депозитними операціями. Вони відображають процес залучення й обліку в банківському балансі тимчасово вільних коштів клієнтів, що зберігаються на різноманітних рахунках (строкових і до запитання). Клієнтами можуть бути як юридичні, так і фізичні особи, які обслуговуються в банку, а також інші банки, які відкривають кореспондентські та депозитні рахунки в цьому банку.

Позичені кредитні ресурси банк купує на міжбанківському кредитному ринку та у своїх клієнтів, відкриваючи їм строкові депозитні рахунки. Залучені кошти банк отримує від клієнтів, які розміщують їх у банку на своїх поточних і кореспондентських рахунках. Ознакою класифікації кредитних ресурсів на залучені та позичені є умови їх використання комерційним банком.

Так, за кожною сумою позичених коштів окремо банк або складає депозитний договір з клієнтом, або підписує кредитну угоду з іншим банком, якщо купує позикові кошти на міжбанківському кредитному ринку. Умови таких угод обов'язково передбачають визначення термінів повернення коштів та плату за їх використання, а в разі отримання коштів від інших банків (міжбанківських кредитів чи депозитів) може передбачатися застава, гарантія чи поручництво.

Окрім того, до позичених коштів належать кошти інвесторів, які банки отримують через емісію та розміщення власних незабезпече-них боргових зобов'язань (банківських векселів).

Позичені кошти комерційних банків є найбільш оперативною частиною банківського капіталу щодо залучення, а тому вони здатні своєчасно забезпечувати банку виконання зобов'язань.

Залучені кошти банк отримує без визначення окремих умов їх використання (платності, повернення, строковості та забезпеченості) за кожною сумою. Ці кошти клієнти банку, юридичні та фізичні особи, або банки-кореспонденти розміщують на своїх поточних чи кореспондентських рахунках, відкритих у банку. Умови використання цих коштів визначаються при відкритті банком цих рахунків і є загальними для всіх сум, які на них надходять.

Важливою для комерційного банку є класифікація кредитних ресурсів за ознакою платності. Так, власні та залучені кошти банку можна вважати безоплатними. Водночас позичені кошти завжди для комерційного банку платні.

Здійснюючи пасивні депозитні операції, банки мають змогу користуватися тимчасово вільними коштами клієнтів, що зберігаються на їхніх поточних, кореспондентських і депозитних рахунках.

Отже, пасивні депозитні операції можна класифікувати: за категорією клієнта банка:

• операції з отримання тимчасово вільних коштів юридичних осіб на поточні, бюджетні, депозитні рахунки;

• операції з отримання тимчасово вільних коштів фізичних осіб на поточні, депозитні рахунки;

• операції з отримання тимчасово вільних коштів банків-кореспондентів на кореспондентські та депозитні рахунки;

за строком:

• операції з отримання тимчасово вільних коштів клієнтів на рахунки до запитання (поточні, бюджетні, кореспондентські);

• операції з отримання тимчасово вільних коштів клієнтів на строкові депозитні рахунки.

Мобілізовані здійсненням пасивних операцій кошти засновників, акціонерів і клієнтів комерційні банки розміщують через проведення активних операцій.

12.Класифікація рахунків за економічним змістом. Класифікація рахунків за економічним змістом відповідає змісту предмета

бухгалтерського обліку і зумовлена класифікацією об'єктів обліку, тобто

господарських засобів, їх джерел і процесів.

Звідси за економічним змістом рахунки бухгалтерського обліку поділяють

на дві групи:

рахунки обліку господарських засобів (активів) підприємства і

процесів;

рахунки обліку джерел формування господарських засобів.

Класифікація рахунків обліку господарських засобів (активів) підприємств

і процесів. Залежно від функціональної участі в процесі діяльності

господарські засоби (активи) підприємства, як відомо, поділяються на:

необоротні активи і оборотні активи.

Для обліку необоротних активів, їх наявності, руху, зносу в процесі наявності, руху, зносу в процесі

діяльності і відновлення використовують:

рахунки обліку необоротних активів: "Основні засоби", "Інші необоротні

активи", "Нематеріальні активи", "Знос необоротних активів", "Капітальні

інвестиції" та ін.

Для обліку наявності і руху оборотних активів використовують рахунки

таких груп (класів):

рахунки обліку запасів: "Виробничі запаси", "Малоцінні і швидкозношувані

предмети", "Напівфабрикати", "Готова продукція", "Товари" та ін.;

рахунки обліку коштів, розрахунків та інших активів: "Каса", "Рахунки в

банках", "Інші кошти", "Розрахунки з покупцями і замовниками",

"Розрахунки з різними дебіторами" та ін.;

рахунки обліку витрат діяльності: "Виробництво", "Загальновиробничі

витрати", "Адміністративні витрати", "Витрати на збут", "Інші витрати

операційної діяльності" та ін.

Класифікація рахунків обліку джерел формування господарських засобів

(активів) підприємства. Рахунки бухгалтерського обліку, які

використовуються для обліку джерел формування активів підприємства,

поділяються на дві групи:

рахунки обліку джерел власних засобів;

рахунки обліку джерел залучених (позикових) коштів.

Для обліку джерел власних засобів підприємства використовують:

рахунки обліку власного капіталу: "Статутний капітал", "Пайовий

капітал", "Додатковий капітал", "Резервний капітал", "Нерозподілений

прибуток" та ін.;- рахунки обліку доходів і результатів діяльності: "Доходи від

реалізації", "Дохід від участі в капіталі", "Інші фінансові доходи",

"Доходи майбутніх періодів" та ін.

Для обліку джерел залучених (позикових) коштів використовують:

- рахунки обліку довгострокових зобов'язань: "Довгострокові позики",

"Довгострокові векселі видані", "Довгострокові зобов'язання по

облігаціях", "Інші довгострокові зобов'язання" та ін.;

- рахунки обліку поточних зобов'язань: "Короткострокові позики",

"Короткострокові векселі видані", "Розрахунки з постачальниками і

підрядчиками", "Розрахунки по оплаті праці", "Розрахунки по

страхуванню", "Розрахунки по податках і платежах" та ін.

Загальна класифікація рахунків бухгалтерського обліку за економічним

змістом наведена на нижче.

Таким чином, класифікація рахунків за економічним змістом, показуючи, на

яких рахунках має вестися облік тих або інших об'єктів бухгалтерського

обліку, розкриває економічний зміст окремих рахунків. Таке групування

дає змогу визначити систему рахунків, необхідних для обліку необоротних

і оборотних активів, джерел їх формування, господарських процесів і

результатів діяльності підприємств різних галузей та форм власності.

13.Класифікація рахунків за призначенням і структурою.

За призначенням і структурою рахунки бухгалтерського обліку групуються залежно від їх обліково-технічних якостей, тобто як саме обліковуються ті або інші засоби, їх джерела та господарські процеси на рахунках, що відображається на дебеті, кредиті рахунка, що характеризує залишок відповідного рахунка. Таке групування дозволяє визначити порядок обліку господарських операцій на рахунках, забезпечує чітку уяву про показники діяльності підприємства.

Рахунки бухгалтерського обліку за призначенням і структурою поділяються на такі групи: рахунки основні, регулюючі, операційні, фінансово-результатні і забалансові.

3.1. Рахунки основні

Основні рахунки у бухгалтерському обліку використовуються для контролю за наявністю і змінами господарських засобів та джерел їх утворення. Вони називаються основними тому, що об'єкти, які на них обліковуються, тобто господарські засоби та їх джерела, є основою господарської діяльності, і в своїй сукупності характеризують майнове становище підприємства. Ці рахунки за своїми показниками (залишками) служать основою для складання бухгалтерського балансу. Основні рахунки поділяються на: матеріальні, грошові, власного капіталу і розрахункові.

Матеріальні рахунки призначені для обліку наявності і руху (надходження, використання) матеріальних ресурсів підприємства. До них належать рахунки: "Основні засоби", "Нематеріальні активи", "Виробничі запаси", "Малоцінні і швидкозношувані предмети", "Готова продукція", "Товари" та ін.

Спільним для цієї групи рахунків є те, що всі вони — активні. Сальдо, мають тільки дебетове, яке показує наявність (залишок) даного виду матеріальних цінностей на звітну дату. Обороти по дебету цих рахунків показують надходження (збільшення) матеріальних ресурсів, а обороти по кредиту — їх зменшення. контролю за наявністю і рухом грошових коштів та грошових документів підприємства. До них належать рахунки: "Каса", "Рахунки в банках", "Інші кошти".

Будова рахунків грошових коштів подібна до будови матеріальних рахунків: рахунки - активні, сальдо мають тільки дебетове; оборот по дебету показує збільшення грошових коштів, оборот по кредиту - їх зменшення.

14,15.Синтетичні та аналітичні рахунки ,їх характеристика.

За способом групування та узагальнення облікових даних бухгалтерські рахунки поділяються на синтетичні та аналітичні.

Синтетичні рахунки - це балансові рахунки, що узагальнюють облік господарської діяльності підприємства. Синтетичні рахунки призначені для обліку інформації в узагальненому вигляді і в грошовому вимірнику. Облік наявності та змін сукупностей економічно однорідних господарських засобів і джерел їх утворення в грошовому вимірнику називається синтетичним обліком. Облік на синтетичних рахунках використовують при заповненні балансу підприємства і відповідних форм звітності. До синтетичних рахунків належать рахунки: "Основні засоби", "Нематеріальні активи", "Виробничі запаси", "Розрахунки з постачальниками та підрядниками" та ін.

Для детальної характеристики об'єктів бухгалтерського обліку використовуються аналітичні рахунки, в яких крім вартісного (грошового) вимірника використовуються натуральні й трудові вимірники. Прикладом аналітичних рахунків можуть бути: до синтетичного рахунка "Основні засоби"- "Споруда № 1", "Споруда № 2" та ін.; до синтетичного субрахунка "Сировина і матеріали" на цукровому заводі - "Цукровий буряк", "Вода", "Хімікати" та ін.; до синтетичного субрахунка "Паливо" - субрахунки "Газ", "Вугілля" за марками, "Дрова" та ін.; до синтетичного рахунка "Розрахунки з оплати праці"- субрахунки "Бандурко А.І.", "Ткаченко І.О." та ін. Облік наявності та змін окремих видів і об'єктів господарських засобів та джерел їх утворення з використанням різних вимірників називається аналітичним обліком.

Між синтетичними й аналітичними рахунками існує нерозривний зв'язок, тобто на аналітичних рахунках відображаються ті ж зміни, що й на синтетичних, але більш докладно, значення дебету і кредиту кожного аналітичного рахунка те ж саме, що й синтетичного рахунка; сума сальдо, сума оборотів на дебеті, сума оборотів на кредиті всіх аналітичних рахунків даної групи відповідно дорівнюють сальдо, обороту на дебеті і обороту на кредиті синтетичного рахунка. Тому загальні підсумки записів на аналітичних рахунках мають відповідати сумам, записаним на синтетичних рахунках бухгалтерського обліку.

Усі господарські операції відображаються на синтетичних і аналітичних рахунках бухгалтерського обліку з використанням методу подвійного запису, тобто кожна операція водночас записується на двох взаємопов'язаних бухгалтерських рахунках в одній і тій же сумі - по дебету одного рахунка і водночас по кредиту другого. Ці записи дають змогу досягти рівності активу і пасиву бухгалтерського балансу.

За допомогою подвійного запису господарських операцій на рахунках бухгалтерського обліку забезпечується контроль, тому що кожна операція в однаковій сумі відображається по дебету одного і по кредиту другого бухгалтерського рахунків, чим і досягається рівність підсумків записів по дебету рахунків підсумкам записів по кредиту рахунків.

Подвійний запис, що відображає відповідний взаємозв'язок між бухгалтерськими рахунками, прийнято називати кореспонденцією рахунків. На рахунках бухгалтерського обліку всі господарські операції записуються у послідовності їх здійснення, тобто в хронологічному порядку. Така реєстрація господарських операцій дістала назву хронологічного запису.

Для більшої деталізації до синтетичного обліку нерідко вводяться субрахунки. Субрахунок - це синтетичний рахунок другого порядку. Характерна особливість субрахунків полягає в тому, що на них як правило немає необхідності робити записи. Дані на субрахунках одержують групуванням аналітичних рахунків при складанні оборотних відомостей. Наприклад, головний (першого порядку) синтетичний рахунок "Розрахунки з покупцями та замовниками" розподіляється на субрахунки "Розрахунки з вітчизняними партнерами", "Розрахунки з іноземними партнерами".

Для контролю за правильністю й відповідністю записів по синтетичних і аналітичних рахунках щомісяця складаються оборотні відомості, в яких відображаються початкові й кінцеві залишки та операції по дебету і кредиту даного синтетичного рахунка, виконані за даний звітний період (місяць, квартал, рік).

Взаємозв'язок синтетичного субрахунка "Сировина і матеріали" із записами на аналітичних рахунках можна прослідкувати на такому прикладі,

В акціонерному виробничому товаристві на синтетичному субрахунку "Сировина і матеріали" залишок на 1.01.00 р. визначився в сумі 286,2 тис. грн., у т. ч. матеріалу "А" -30 т. на суму 270 тис. грн., матеріалу "Б" - 540 кг на суму 16,2 тис. грн.

У першому кварталі надійшло матеріальних цінностей на суму 655,5 тис. грн., у т.ч. матеріалу "А" - 70 т на суму 630 тис. грн., матеріалу "Б" - 850 к г на суму 25,5тис.грн.

За перший квартал використано 752,7 тис., грн., у т.ч. матеріалу "А" - 80 т на суму 720 тис, грн., матеріалу '"Б" - 1090 кг на 32,7 тис. грн.

Для відображення в обліку наведених операцій складено бухгалтерські записи на синтетичному субрахунку "Сировина і матеріали".

Позабалансові рахунки. Клас 0

До позабалансових рахунків належать рахунки "Орендовані необоротні активи", "Активи на відповідальному зберіганні", "Контрактні зобов'язання" та ін., тобто рахунки, на яких обліковуються цінності, що не належать нашому підприємству; метод подвійного запису не використовується; при надходженні матеріальних цінностей позабалансовий рахунок дебетується, а при використанні - кредитується.

Таким чином, за допомогою рахунків бухгалтерського обліку забезпечується однакове відображення господарських операцій в усіх галузях народного господарства України (на підприємствах з різними формами власності), що забезпечує зіставлення облікових показників окремих організацій, підприємств і навіть галузей народного господарства.

16.Баланс,його значення та структура.

Бухгалтерський баланс дає змогу отримати узагальнену та згруповану у відповідний спосіб інформацію про стан господарських засобів і джерел їх утворення на певну дату.

Існує два визначення балансу: економічне, згідно з яким це спосіб економічного групування та узагальненого відображення у грошовій оцінці стану господарських засобів і джерел їх утворення на певну дату, і бухгалтерське, згідно з яким це двобічна таблиця, ліва частина якої (актив) призначена для відображення засобів підприємства, права (пасив) — для відображення джерел їх формування.

Зміст, форма балансу та загальні вимоги до розкриття його статей визначаються Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 2, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 31 березня 1999 р. №87 .

Розрізняють такі види бухгалтерського балансу:

• вступний — складається на початку діяльності підприємства;

• періодичний — складається протягом календарного року за звітними періодами;

• річний — відображує стан капіталу підприємства, розміщеного в активах і пасивах на початок наступного року, а також результати діяльності за попередній рік;

• об'єдну вальний — складається в разі злиття кількох підприємств у об'єднання на правах юридичної особи;

• розподільний — складається при реструктуризації великих підприємств, поділу їх на менші за обсягом підприємства з правами юридичної особи;

• сапований — призначений для коригування контрактивних та контрпасивних статей балансу;

• ліквідаційний — складається в разі ліквідаціїпідприємства, яке має статус юридичної особи;

• зведений — складається на підприємстві, до складу якого входять реструктуризовані підприємства чи господарства, виділені на самостійний баланс;

• консолідований — передбачає включення до його складу всіх підприємств однієї компанії, фірми, концерну з правом юридичної особи.

Значення балансу:

1) це основа бухгалтерської звітності про результати господарської та фінансової діяльності підприємства за певний період;

2) основне джерело інформації про майновий і фінансовий стани суб'єктів господарювання;

3) інформаційна база для податкових органів, кредитних установ і органів державного управління майном;

4) інформаційне забезпечення для фінансового планування підприємства, контролю грошових потоків відповідно до отриманого прибутку.

Зміст бухгалтерського балансу складають такі його характеристики:

• повнота охоплення сукупності всіх господарських процесів підприємства;

• здійснення економічно обгрунтованого групування господарських процесів;

• відображення зв'язків між господарськими явищами з додержанням типової кореспонденції рахунків.

Структура балансу

Структура бухгалтерського балансу підприємства, що рекомендована Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 2 "Баланс", є типовою (табл. 2.1).

Залежно від потреб загальнодержавного спрямування Міністерство фінансів України за погодженням із Держкомстатом України може вносити відповідні корективи до структури балансу та видавати інструкції про складання періодичної (поточної) та річної звітності, в яких конкретизується зміст статей балансу, наводяться їх оцінка, розрахунок окремих показників та інші дані.

17.Типи змін в балансі під впливом господарських операцій.

Процеси здійснення господарської діяльності складаються з окремих господарських операцій. Під їх впливом відбуваються різноманітні зміни у активах, зобов’язаннях та власному капіталі підприємства та їхніх структурах.

Залежно від характеру цього впливу господарські операції поділяються на 4 типи.

Для їх розгляду використаємо такі умовні позначення:

А — актив балансу,

П — пасив балансу,

Z — загальна сума змін.

І тип.

Приклад: на поточний рахунок надійшли гроші від дебітора в сумі 10 000 грн.

Результат: сума коштів на поточному рахунку збільшилася на 10 000 грн; дебіторська заборгованість зменшилась на 10 000 грн.

А+ Z – Z = П.

Зміни відбуваються лише в структурі активу балансу (одна стаття збільшується, друга — зменшується), загальна сума активу залишається без змін.

ІІ тип.

Приклад: через відсутність вільних коштів зобов’язання перед постачальником за отримані товари (кредиторська заборгованість) в сумі 50 000 грн була оплачена за рахунок кредиту банку.

Результат: поточні зобов’язання перед банком збільшилися на 50 000 грн; кредиторська заборгованість перед постачальником зменшилась на 50 000 грн.

А = П + Z – Z.

Зміни відбуваються лише в структурі пасиву балансу (одна стаття збільшується, друга — зменшується), загальна сума пасиву залишається без змін.

ІІІ тип.

Приклад: підприємство придбало основні засоби— автомобіль на суму 20 000 грн, але гроші за нього ще не сплатило.

Результат: основні засоби збільшилися на 20 000 грн; заборгованість перед продавцем автомобіля збільшилася на 20 000 грн. На цю ж суму збільшилась і валюта балансу.

А + Z = П + Z.

Відбулося збільшення статей активу і пасиву балансу.

ІV тип.

Приклад: з поточного рахунка у банку погашена заборгованість перед бюджетом з податку на прибуток в сумі 1000 грн.

Результат: грошові кошти на поточному рахунку зменшилися на 1000 грн, заборгованість перед бюджетом зменшилася на 1000 грн. На цю ж суму зменшилась і валюта балансу.

А – Z = П – Z.

Відбулося зменшення статей активу і пасиву балансу.

Висновок:

кожна операція змінює не менше ніж дві статті балансу;

при будь-якому типі операцій рівність загального підсумку активу та пасиву не порушується.

Згідно з П(С)БО 2: «Зобов’язання — заборгованість підприємства, що виникла внаслідок минулих подій і погашення якої, як очікується, приведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди».

Це означає, що підприємство має обов’язок щодо оплати раніше отриманого активу або невідмовну угоду щодо його придбання.

Зобов’язання відображаються у балансі, якщо:

його оцінка може бути достовірно визначена. Наприклад, сума зобов’язань за отримані товари однозначно визначена в контракті та документах, за якими здійснювалося надходження товарів;

існує ймовірність зменшення економічних вигод у майбутньому внаслідок його погашення. Наприклад, рішення про придбання активу у майбутньому не приводить до виникнення зобов’язання. Обов’язки можна розглядати як зобов’язання лише тоді, коли вони мають бути виконані неминуче та мають визначений термін виконання. Погашення зобов’язання, як правило, викликає зменшення ресурсів підприємства. Наприклад, оплата отриманих товарів викликає відтік грошових коштів.

Власний капітал — частина в активах підприємства, що залишається після вирахування його зобов’язань. З цього випливає:

Власний капітал = Активи – Зобов’язання.

Суму зобов’язань та власного капіталу називають пасивами.

Таким чином у балансі підсумок активів повинен дорівнювати сумі пасивів. Цей підсумок називається валютою балансу.

Схематично баланс — це двостороння таблиця: ліва сторона — актив, права — зобов’язання і власний капітал (пасив). Їхня рівність пояснюється тим, що гроші, вкладені в активи, надаються кредиторами або власниками.

Активи і пасиви балансу поділяються на окремі показники — статті балансу. Статті балансу групуються за розділами .

18.Подвійний запис господарських операцій на рахунках бухгалтерського обліку.

Уперше сутність подвійного запису було розкрито й логічно обгрунтовано в праці італійського математика Луки Пачолі, надрукованій 1494 р. під назвою "Трактат про рахунки і записи". Звідси поняття "подвійна італійська бухгалтерія". Пачолі називають батьком системи подвійної бухгалтерії. Першу друковану працю з бухгалтерії

було невдовзі видано іншими мовами, тож вона породила чимало наслідувачів у Німеччині, Франції, Англії. Одну з таких робіт було перекладено російською мовою за правління Петра Першого.

Система подвійного запису, вихідні позиції якої було викладено Пачолі, витримала іспит часом і ось уже понад 500 років використовується (в тих чи інших варіантах) всюди, де необхідний систематичний облік господарської діяльності. Подвійний запис - це принцип тотожного відображення господарських операцій на рахунках, що зумовлює рівність оборотів по дебету і кредиту кореспондуючих рахунків.

Подвійний запис випливає з економічної суті відображення операцій. Кожна господарська операція викликає зміни у двох видах господарських засобів, грошових коштів, або у двох видах джерел, або в одному виді засобів чи коштів, і в тій же сумі змінюється відповідний вид джерел.

Розглянемо використання подвійного запису для відображення на рахунках початкового сальдо і визначення сальдо на активних, пасивних і активно-пасивних рахунках.

19.Узагальнення даних бухгалтерського обліку.

нформацію поточного синтетичного і аналітичного обліку періодично узагальнюють по підприємству в цілому. Роблять це за допомогою оборотних відомостей.

Узагальнення даних обліку починається з підрахунку оборотів та залишків з дебетом і кредитом з наступним обчисленням кінцевих сальдо синтетичних та аналітичних рахунків. Оборотні відомості є способом періодичного узагальнення даних поточного бухгалтерського обліку, засобом перевірки записів в обліку, а також засобом перевірки правильності складання балансу.

Розрізняють два види оборотних відомостей:

— за синтетичними рахунками;

• за аналітичними рахунками.

Оборотна відомість характеризує кожен рахунок і показує сальдо на початок періоду, обороти за дебетом і кредитом за місяць і сальдо на кінець звітного періоду. Характерною особливістю оборотної відомості є те, що вона містить три пари однакових підсумків:

початкових сальдо; оборотів;— кінцевих сальдо.

Тотожність підсумків початкових сальдо випливає з балансового методу. Збіг підсумків дебетових оборотів з підсумком кредитових оборотів рахунків випливають із застосування методу подвійного запису в бухгалтерському обліку. Рівність підсумків кінцевих сальдо за дебетом і кредитом рахунків випливає з двох попередніх рівностей. Якщо підсумок по дебету всіх синтетичних рахунків не збігається з підсумками по кредиту рахунків, то це вказує на помилки в поточному бухгалтерському обліку, причинами яких можуть бути неправильні записи початкових сальдо на активних і пасивних рахунках.

Таким чином, оборотна відомість за синтетичними рахунками дає можливість виявити в бухгалтерському обліку помилки, пов’язані з порушенням рівності підсумків. Крім оборотної відомості за синтетичними рахунками складають також оборотну відомість за аналітичними рахунками. Ця відомість має інший вигляд, що обумовлено особливостями облічуваних об’єктів.

22. Загальні принципи побудови обліку основних господарських процесів.

Відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову

звітність в Україні" та прийнятих Положень (стандартів) бухгалтерського

обліку загальним принципом оцінки господарських засобів (активів)

підприємства є їхня фактична собівартість.

Принцип господарської одиниці (автономності підприємства)

Кожне підприємство розглядається як господарська одиниця (юридична особа), що є відокремленою від її власників чи інших підприємств. Тому бухгалтерський облік ведеться окремо для підприємства. Особисте майно та інші засоби власників підприємства не повинні відображатись у звітності підприємства.

Принцип безперервності

Цей принцип передбачає, що підприємство здійснюватиме свою діяльність протягом певного періоду і ця діяльність не буде зупинена найближчим часом. Це припущення є основою для відображення статей активів по фактичній собівартості, а не за ринковою вартістю, яка стає визначальною при ліквідації підприємства.

Принцип грошового виміру

Цей принцип передбачає, що гроші є найбільш універсальним виміром різних об'єктів обліку, а також забезпечують адекватну оцінку господарської діяльності підприємства. Гроші стають основним детермінатором визначення фактів і подій.

Принцип періодичності (або облікового періоду)

Принцип визначає можливість і необхідність поділу безперервної діяльності підприємства на звітні періоди для складання необхідної звітності та виявлення результатів діяльності. Найчастіше обліковий період збігається з календарним роком. Проміжним обліковим періодом є поквартальні періоди, за які також складається звітність і виявляються фінансові результати.

Принцип послідовності (або принцип постійності)

При веденні бухгалтерського обліку можуть бути застосовані різні методи обліку. Принцип послідовності передбачає, що якщо компанія вибрала якийсь один метод обліку, то вона повинна застосовувати його постійно. Тільки в крайньому разі, коли виникає життєво необхідна ситуація, яка, у свою чергу, зумовлена об'єктивністю реальної практики, методи ведення обліку можуть бути змінені. Це певною мірою стосується методів нарахування амортизації основних засобів і нематеріальних активів, порядку нарахування зносу малоцінних предметів, створення резервів, методу обліку витрат виробництва, методів оцінки майна тощо.

Принцип історичної собівартості

Цей принцип визначає пріоритет історичної собівартості над іншими видами оцінки активів, оскільки вона характеризує реальну оцінку засобів, що були витрачені на їхні закупівлю та виробництво.

Принцип фактичної реалізації

Цей принцип застосовується для визначення суми, яка повинна бути визнана як виручка після відвантаження продукції. За цим принципом облік доходу здійснюється за допомогою методу нарахування, тобто відразу після відвантаження продукції (надання послуг) та пред'явлення рахунка покупцеві.

Принцип повного розкриття

Відповідно до цього принципу фінансові звіти та доповнення до них повинні містити всю релевантну інформацію про фінансовий стан і результати діяльності компанії.

Принцип двосторонньої тотожності (або двосторонньості)

Економічні ресурси компанії називаються її активами. Вимоги інших сторін до активів є пасивами компанії.

Принцип витрат та доходів (вигод)

Цей принцип враховує той факт, що процес збору інформації та складання фінансової звітності пов'язаний з певними витратами.

Принцип галузевої практики

З урахуванням особливостей певної галузі чи виду діяльності в бухгалтерському обліку можуть здійснюватись певні винятки із загальних правил. Більшість підприємств можна віднести до переробної промисловості, торгівлі, галузі послуг чи сільського господарства.

Принцип консерватизму

Принцип вимагає уникати недооцінки зобов'язань і витрат, а також оцінки активів і доходів. У зв'язку з цим потенційні збитки (знецінення активів, можливі зобов'язання) списуються на фінансові результати в момент отримання інформації про їхню можливість, а доходи відображаються в обліку тільки за наявності впевненості в їхньому отриманні. Прикладом практичного застосування цього принципу є правило нижньої оцінки (собівартість або ринкова ціна) запасів і ринкових цінних паперів, створення резерву сумнівних боргів.

23.Побудова бухгалтерського обліку процесу постачання.

Процес постачання є обов’язковою умовою успішного виконання плану виробництва продукції. Він включає операції, пов’язані із забезпеченням підприємства необхідними для виробництва продукції сировини та матеріалів.

Процес постачання здійснюється за планом, в якому визначають кількість сировини та матеріалу, які потрібно придбати в плановому періоді (обсяг постачання) та їхню планову собівартість. Взаємовідносини між підприємствами-постачальниками і підприємствами-покупцями оформлюють договорами, в яких передбачаються строки поставки матеріальних цінностей, умови розрахунків тощо. Отримуючи сировину і матеріали, підприємство-покупець сплачує постачальникові їх купівельну вартість, здійснює витрати, пов’язані з перевезенням цінностей, навантаженням, розвантаженням тощо. Ці витрати називають транспортно-заготівельними. Отже, собівартість придбаних матеріалів складається з їхньої купівельної вартості і транспортно-заготівельних витрат.

Бухгалтерський облік процесу постачання має забезпечувати достовірну інформацію про виконання підприємством плану обсягу постачання за кількісними та якісними показниками і собівартістю придбаних матеріалів. Крім того, завданням обліку є також забезпечення контролю за своєчасністю розрахунків з постачальниками, транспортними та іншими підприємствами по операціях, пов’язаних з придбанням матеріальних цінностей.

24.Облік процесу виробництва.

Процес виробництва становить сукупність господарських операцій, пов’язаних з виготовленням продукції. Це зумовлює відповідні витрати підприємства – заробітна плата, виплачувана робітникам; вартість сировини, матеріалів, палива тощо, витрачених на виготовлення продукції; амортизація засобів праці, що беруть участь у процесі виробництва. Крім того, підприємство здійснює витрати, пов’язані з обслуговуванням виробництва та його управлінням. Усі ці витрати в сукупності становлять виробничу собівартість виготовленої продукції або виконаних робіт.

Основним завданням бух. обліку процесу виробництва є:

визначення фактичного обсягу виробництва, тобто кількості продукції, виготовленої протягом звітного періоду (в натуральних і грош. вимірниках);

обчислення фактичної собівартості продукції як усього випуску, так і кожно- го виду зокрема.

Усі витрати виробництва за способом включення їх у собівартість продукції поділяються на прямі та посередні (непрямі):

До прямих належать витрати, що безпосередньо пов’язані з виробництвом певного виду продукції (з/пл. робітників, сировина тощо).

у собівартість різних видів продукції за якоюсь непрямою ознакою, що дає змогу визначити, яка саме частка непрямих витрат припадає на продукцію кожного виду.

Облік витрат виробництва ведуть у системі рахунків, які відображають, з одного боку, процес виробничого споживання предметів праці, засобів праці і самої праці, а з іншого процес вироблення продукції. Побудова обліку виробництва здійснюється у системі таких рахунків: № 23 „Виробництво”, № 25 „Напів- фабрикати”, № 24 “Брак у виробництві”, № 39 “Витрати майбутніх періодів”, № 91 „Загальновиробничі витрати”. Найважливішим серед них є рахунок „Виробництво”, на якому показують усі витрати, пов’язані з виготовленням продукції.

25.Побудова бухгалтерського обліку процесу реалізації продукції робіт і постуг.

Процесом реалізації завершується процес кругообігу засобів виробництва, завдяки чому можливе подальше відновлення виробничого процесу, здійснення підприємством розрахунків по всім зобов’язанням, а також виявлення фінансових результатів господарської діяльності.

Процес реалізації становить сукупність операцій, пов’язаних зі збутом виробленої продукції іншим підприємствам та організаціям (покупцям). Покупці відшкодовують даному підприємству вартість купленої у нього продукції за цінами, які встановило це підприємство або держава. Ціни встановлюються такими, щоб за рахунок виручки продавець міг не тільки відшкодувати витрати на виробництво продукції та її реалізацію, а й забезпечити собі прибуток, необхідний для розширеного відтворення.

Під час реалізації продукції підприємство здійснює витрати на її транспортування, навантаження-розвантаження та ін. Витрати, пов’язані з реалізацією продукції, а не з її виробництвом, називають позавиробничими. Їх відшкодовують за рахунок виручки від реалізації. Виробнича собівартість продукції, що склалася в процесі виробництва, разом з позавиробничими витратами становить повну собівартість реалізованої продукції. Фінансовий результат від реалізації (прибуток або збиток) визначають як різницю між вартістю реалізованої продукції по цінах продажу та її повною собівартістю.

Основними завданнями обліку реалізації є:

встановлення її фактичного обсягу (скільки і яких видів продукції реалізовано у натуральному та грошовому вимірниках за звітний період);

визначення повної собівартості реалізованої продукції;

виявлення фінансових результатів від реалізації.

В обліку процесу реалізації найголовнішим виступає рахунок №70 „Реалізація” та його 4 аналітичних рахунка. На Дт цього рахунку записують фактичну виробничу собівартість реалізованої продукції і позавиробничі витрати, що в сумі становлять повну собівартість реалізованої продукції, а на Кт – виручку від реалізації, тобто вартість реалізованої продукції по цінах продажу. Отже, на рахунку „Реалізація” порівнюють дві оцінки реалізованої продукції: повну собівартість – на Дт і вартість по цінах продажу – на Кт. Різниця між вартістю продажу і повною собівартістю, тобто між Дт-вим і Кт-вим оборотами рахунка „Реалізація”, становить результат від реалізації: прибуток – у разі перевищення кредитового обороту над Дт-вим, збиток – в протилежному випадку.

25.Поняття документів,їх класифікація.

Документ — основний вид ділового мовлення, що фіксує та передає інформацію, підтверджує її достовірність, об’єктивність. Види документів:

за найменуванням — заяви, листи, телеграми, довідки, службові записки, інструкції, тощо;

за походженням — службові (офіційні) та особисті;

за місцем виникнення — внутрішні і зовнішні;

за призначенням — організаційні, розпорядчі, довідково-інформаційні, обліково-фінансові, господарсько-договірні, щодо особового складу;

а напрямком — вхідні й вихідні;

за формою — стандартні (типові) й індивідуальні;

за строками виконання — звичайні (31 день), термінові (7 днів), дуже термінові — з позначенням «дуже терміново» (визначений строк виконання);

за ступенем гласності — секретні й несекретні;

стадіями створення —

- оригінал — це основний вид документа, перший і єдиний його примірник;

- копія — точне відтворення оригіналу (помітка «Копія»);

дублікат — другий примірник оригіналу при його втраті; дублікат як і оригінал мають однакову юридичну силу;

- витяг (виписка) з документу — відтворення деякої частини документу.

за складністю — прості й складені;

за строками зберігання — постійного (75 років), тривалого (понад 10 років) і тимчасового (до 10 років) зберігання;

за технікою відтворення — рукописні й відтворені механічним способом;

за носієм інформації — оформлені на папері,диску, фотоплівці тощо.

Організація роботи з документами та діяльність щодо їх створення називається діловодством.

Документи створюють з затвердженою формою, тобто відповідно до формуляр-зразка.

Кожний документ складається з окремих елементів, які заниваються реквізитами.

Сукупність реквізитів, розташованих у певній послідовності на бланку, називається формуляром. Формуляр-зразок — це модель побудови однотипних документів.

Бланк — друкована стандартна форма документа з реквізитами, що містять постійну інформацію (довідка). Доповідна записка — це письмове повідомлення на ім’я керівника установи, організації, в якому описується певний факт, певна подія, повідомляється про виконання окремих завдань, службових доручень.

Доповідна записка укладається з ініціативи її автора або за вказівкою керівника.

За місцем виникнення:

— внутрішні — адресуються керівникові станови або підрозділу, де працює укладач;

— зовнішні — адресуються керівникові вищої організації.

Поділяються на інформаційні, звітні, ініціативні.

Різновидом ініціативної доповідної записки є пропозиція — довідково-інформаційний документ, що містить конкретні пропозиції з певних питань.

Пояснювальна записка — це письмове пояснення ситуації, що склалася, фактів, дій або вчинків працівників на вимогу керівника.

27.Реквізити документів,їх характеристика.

Реквізити:

1. Посада прізвище та ініціали керівника, якому подається доповідна записка.

2. Назва документа.

3. Заголовок.

4. Зміст записки.

5. Посада, прізвище та ініціали особи, яка подає записку, її підпис.

6. Дата складання документа.

В межах установи оформлюється на звичайному аркуші паперу Аркуш: А4, поля: ліве — 35 мм, праве — 8 мм, верхнє, нижнє — 20 мм, нумерація починається з другої сторінки.

28.Поняття облікових реєстрів ,їх класифікація.

Узагальнення інформації про здійснені та оформлені первин-ними документами господарські операції проводиться в обліко-вих регістрах.

Обліковий регістр - це таблиця встановленої форми, призна-чена для хронологічної, систематичної або комбінованої реєстра-ції, групування і узагальнення документально оформлених госпо-дарських операцій.

Оскільки облікові регістри складаються щомісяця, то інфор-мація, яка в них міститься, може використовуватися для операти-вного управління, економічного аналізу діяльності підрозділів і підприємства в цілому та складання звітності.

Форми облікових регістрів рекомендуються Міністерством фінансів України. Регістри бухгалтерського обліку мають такі обов'язкові реквізити як: назва, період реєстрації господарських операцій, прізвища і підписи осіб, які брали участь у їх складанні.

Класифікація облікових регістрів: 1. За ступенем узагальнення інформації:

1.1. Синтетичні - це регістри, які ведуться за синтетичними рахунками;

1.2. Аналітичні - це регістри, які ведуться за аналітичними рахунками;

1.3. Комбіновані регістри систематичного обліку;

2. За характером записів:

2.1.Хронологічні - призначені для реєстрація операцій у порядку хронологічної послідовності їх виконання та оформлення;

2.2. Систематичні - призначені для групування однорідних операцій на синтетичних і аналітичних рахунках;

2.3. Змішані (комбіновані).

3. За зовнішнім виглядом:

3.1. Книги - це сукупність зброшурованих та пронумерова-них аркушів типової форми; на останній сторінці книги вказується кількість сторінок, що засвідчується підписа-ми керівника і головного бухгалтера та печаткою підпри-ємства. Використовуються для ведення синтетичного і аналітичного обліку коштів, товарно-матеріальних цін-ностей тощо;

3.2. Картки - спеціальні таблиці призначені для відображен-ня аналітичних даних по кожній номенклатурній одиниці обліку. Поділяються на картки кількісно-сумового обліку (для обліку товарно-матеріальних цінностей), картки ко-нтокорентної форми (для обліку розрахунків) та багатог-рафні (для обліку витрат на виробництво);

3.3. Окремі аркуші - систематизують інформацію для контролю та аналізу в таблицях різного формату; призначені

для обліку різних операцій і залежно від цього мають

специфічний зміст та будову;

4. За побудовою:

4.1. Односторонні - містять дані про господарську операцію, суму якої записують за дебетом або кредитом відповід-ного рахунку на правій стороні регістру, ліворуч вказу-ють дату, номер, зміст операції тощо.

4.2. Двосторонні - складаються з двох частин: в першій час-тині наводять дані про дебетові обороти за рахунком, a у другій - про кредитові;

4.3. Шахові - побудовані за принципом шахової дошки. За-писи в таких регістрах роблять у клітинці на перетині стовпчика і рядка таблиці, які відповідають дебетовому і кредитовому обороту відповідних рахунків;

5. За способом заповнення:

5.1.Машинні;

5.2. Ручні.

Здійснення записів господарських операцій у регістрах нази-вається обліковою реєстрацією. Перенесення інформації з пер-винних документів до облікових регістрів має здійснюватися в міру надходження документів до бухгалтерії відповідно до за-твердженого плану-графіка документообороту. Записи господар

ських операцій повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.

29.Приймання перевірка та опрацювання документів.

Документи, складені в різних господарських підрозділах (цехах, бригадах, на складах тощо), після виконання господарських операцій передаються до бухгалтерії в порядку і строки, визначені головним бухгалтером. Прийняті документи підлягають опрацюванню, мета якого - підготувати документи до наступних записів в регістри синтетичного й аналітичного обліку.

Опрацювання документів полягає в їх перевірці, розцінці (таксуванні), групуванні і контируванні.

Перевірка документів відповідно до Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку повинна здійснюватися з погляду законності операцій, дотримання вимог щодо їх оформлення і правильності арифметичних підрахунків. Виходячи з цих вимог, документи підлягають перевірці по суті, формальній і арифметичній.

Перевірка документів по суті полягає у встановленні господарської доцільності і законності операції, оформленої документом, дотриманні установчих документів, кошторису, норм, розцінок, лімітів.

При формальній перевірці документів встановлюють повноту і правильність заповнення всіх реквізитів документів, достовірність підписів посадових осіб. При цьому старанно перевіряють також чіткість запису змісту операції і цифрових показників, своєчасність складання документів і подання їх до бухгалтерії. Формальна перевірка документів повинна забезпечувати порядок у документації, сприяти підвищенню відповідальності осіб, які складають документи. Арифметична перевірка документів полягає у перевірці всіх арифметичних підрахунків, що містяться у документі.

Неправильно складені або неповністю оформлені документи повертають особам, які їх склали, для дооформлення, а іноді і для складання вдруге. Такі документи бухгалтерія приймає тільки після виправлення недоліків. Якщо при перевірці документів виявлено підробку підписів, підчистку цифр або інші зловживання, то такі документи повинні бути затримані і передані головному бухгалтеру для прийняття відповідних рішень.

Наступний контроль за господарською і фінансовою доцільністю господарських операцій, оформлених документами, що здійснюється працівниками бухгалтерії в процесі перевірки документів, в поєднанні з попереднім контролем забезпечує високу якість документів та облікової інформації, підвищує відповідальність посадових осіб за своєчасне та якісне складання, законність господарських операцій.

Якщо при перевірці документа, що надійшов від іншого господарства, виявлено помилку, то йому надсилають про це письмове повідомлення. Після цього треба простежити за отриманням повідомлення про те, що господарство зробило необхідні виправлення у своїх записах. В обліку підприємства необхідно відразу зробити правильні записи на підставі окремого розрахунку, що додається до документа, в якому виявлено помилку. Виняток з цього правилу роблять на практиці тільки для документів, одержаних від установ банків. Якщо у виписці банку з поточного або іншого рахунка підприємства показано помилкову суму (на списання чи зарахування грошових коштів), то підприємство робить у себе цей самий запис, відносячи цю суму на рахунок банку по претензіях. Одночасно підприємство вживає заходів, щоб банк виправив у себе помилкові записи. У себе в обліку підприємство повторює записи, зроблені установою банку.

Перевірені і прийняті бухгалтерією документи підлягають дальшому опрацюванню - розцінці (таксуванню), групуванню і контируванню.

Розцінка {таксування) документів полягає в проставленні у відповідних графах 0документа ціни і суми, тобто грошової оцінки оформлених натуральних показників господарської операції. Необхідність в розцінці зумовлена тим, що значна кількість документів, які надходять до бухгалтерії, має тільки натуральні (або трудові) вимірники. Так, в документах, якими оформляють надходження і видаток матеріальних цінностей (вимоги, накладні, лімітно-забірні карти тощо), в момент складання записують тільки кількісні показники, а тому потребують проставлення ціни і суми. Документи, в яких в один з обов'язкових реквізитів при складанні входить грошовий вимірник (ціна і сума), розцінці не підлягають.

Групування документів полягає в об'єднанні однорідних за змістом первинних документів у групи і запису в групувальні відомості для визначення загального підсумку по кожній групі. На багатьох підприємствах групувальні і накопичувальні відомості об'єднуються в одному документі. Для цього дані первинних документів систематизують (групують) в процесі їх накопичення.

Контирування документів полягає в зазначенні кореспондуючих рахунків, на яких повинна бути відображена господарська операція, оформлена документом або групою документів, тобто в складанні бухгалтерських проводок. Здебільшого бухгалтерську проводку складають на бланку того документа, яким оформлена господарська операція. Запис роблять від руки на вільному місці документа або у відтиску спеціального штампу, що має графи для відображення шифрів (номерів) кореспондуючих рахунків і суми. На бланках окремих документів (прибуткові і видаткові касові ордери, авансові звіти тощо) для зазначення кореспондуючих рахунків передбачені спеціальні графи. В окремих випадках для складання бухгалтерської проводки користуються меморіальними ордерами.

Проте найчастіше використовують облікові регістри, в яких запис сум господарських операцій, що в них реєструються, поєднується з групуванням за кореспондуючими рахунками (журнали-ордери та допоміжні відомості до них). Тим самим наприкінці кожного місяця при підбитті підсумків автоматично одержують бухгалтерську проводку. Це значно спрощує і скорочує техніку облікової реєстрації.

Від правильності складання бухгалтерських проводок залежить правильність відображення в обліку господарських операцій і достовірність показників діяльності підприємства. Це вимагає від облікових працівників високого рівня економічних знань і ділової кваліфікації.

Оформлені бухгалтерськими проводками документи використовуються для відображення господарських операцій, що в них містяться, в регістрах синтетичного й аналітичного обліку.

Первинні документи, що пройшли опрацювання, повинні мати певну відмітку, що запобігає можливості їх повторного використання: при ручному опрацюванні - дату запису в обліковий регістр, а при опрацюванні на обчислювальній машині - відтиск штампу оператора, відповідального за їх опрацювання. Всі документи, що додаються до прибуткових і видаткових касових ордерів, а також документи, що послужили підставою для нарахування заробітної плати та інших подібних виплат, підлягають погашенню штампом або надписом від руки "Одержано" або "Виплачено" із зазначенням дати.

Перенесення інформації з первинних документів в облікові регістри повинно здійснюватися в міру їх надходження до місця опрацювання (у бухгалтерію або на обчислювальні установки), але не пізніше строку, який забезпечує своєчасне нарахування заробітної плати, складання декларацій, розрахунків, бухгалтерської і статистичної звітності. Відповідальність за правильність реєстрації інформації в облікових регістрах несуть особи, що склали і підписали їх.

30.Зберігання документів.

Основним нормативним документом при визначенні термінів зберігання документів та їх відбору для включення до складу Національного архівного фонду (НАФ) України або для знищення документів є "Перелік типових документів" (наказ Головного архівного управління при Кабінеті Міністрів України № 41 від 20.07.98 p., зареєстровано в Міністерстві юстиції України № 576/3016 від 11.09.98 р. Повний текст опублікований в "Офіційному віснику України" № 38 від 8.10.98 p.).

Зберігання документів відіграє значну роль у справі правильної постановки бухгалтерського обліку. Раціональна система зберігання забезпечує не лише цілісність у зберіганні документів протягом встановлених законом термінів, а й можливість користування ними у будь-який момент для отримання різноманітних довідок.

Первинні документи та облікові регістри, що пройшли обробку, бухгалтерські звіти і баланси до передачі їх до архіву підприємства, установи мають зберігатися в бухгалтерії у спеціальних приміщеннях або зачинених шафах під відповідальністю осіб, уповноважених головним бухгалтером.

Бланки суворої звітності мають зберігатися в сейфах, металевих шафах або спеціальних приміщеннях, що забезпечують їх збереження.

Порядок зберігання первинних та вихідних документів на машинозчитуваних носіях визначається вказівками з організації бухгалтерського обліку з використанням обчислювальної техніки.

Первинні документи поточного місяця, що підлягають обробці ручним способом і належать до відповідного облікового регістру, комплектуються в хронологічному порядку, нумеруються, переплітаються й супроводжуються довідкою для архіву.

Термін зберігання документів, облікових регістрів, бухгалтерських звітів та балансів у архіві підприємства, установи визначається згідно з Переліком типових документів, що використовуються в діяльності органів державної представницької і виконавчої влади та місцевого самоврядування, інших установ, організацій і підприємств, із зазначенням термінів зберігання матеріалів, затверджених Головним архівним управлінням при Кабінеті Міністрів України.

Зберігання первинних документів та облікових регістрів, що пройшли обробку і були підставою для складання звітності, а також бухгалтерських звітів і балансів, їх оформлення і

передачу до архіву забезпечує головний бухгалтер підприємства, установи.

Видача первинних документів, облікових регістрів,

бухгалтерських звітів і балансів з бухгалтерії і з архіву підприємства, установи працівникам інших структурних підрозділів може здійснюватися тільки за рішенням головного бухгалтера.

Вилучення первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерських звітів і балансів у підприємств, установ може бути здійснено тільки за постановою органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і судів, державної контрольно-ревізійної та податкової служб відповідно до чинного законодавства України. Вилучення оформляється протоколом (актом), копія якого вручається під розпис відповідній посадовій особі підприємства, установи.

З дозволу і в присутності представників органів, які здійснюють вилучення, відповідні посадові особи підприємства, установи можуть зняти копії та скласти реєстр документів, що вилучаються, із зазначенням підстав і дати їх вилучення.

Якщо вилучаються томи документів недооформлені (не переплетені, не пронумеровані тощо), то з дозволу і в присутності представників органів, які здійснюють вилучення, відповідні посадові особи підприємства, установи можуть дооформити ці томи (зробити опис, пронумерувати аркуші, прошнурувати, опечатати, засвідчити своїм підписом та печаткою).

Органи, що вилучили документи, забезпечують підприємствам, установам за їх письмовим зверненням можливість зробити виписку, витяг, копію документів для видачі довідок за обставинами відповідно до законодавства. У разі повернення зазначеними органами документів, що були раніше вилучені, такі документи приймаються під розписку відповідною посадовою особою підприємства, установи та разом із рішенням про повернення підшиваються до тих же томів, з яких документи були вилучені та в яких знаходяться постанова про вилучення, реєстр і копії таких документів.

У разі пропажі або знищення первинних документів, облікових регістрів і звітів керівник підприємства, установи письмово повідомляє про це правоохоронні органи та наказом призначає комісію для встановлення переліку відсутніх документів і розслідування причин їх пропажі або знищення. Для участі в роботі комісії запрошуються представники слідчих органів, державного пожежного нагляду.

Результати роботи комісії оформлюються актом, який затверджується керівником підприємства, установи. Копія акта надсилається органу, в сфері управління якого перебувають

підприємство, установа, а також державній податковій інспекції у 10-денний термін.

31.Оформлення документів та правила виправлення помилок у документах.

Під стандартизацією документів розуміють встановлення для бланків однотипних документів однакового, найбільш раціонального розміру і форми з завчасним визначенням розміщення відповідних реквізитів. Друкування стандартних бланків документів великими тиражами дає значну економію паперу, здешевлює їх виготовлення.

Документи повинні складатися чітко, розбірливо, без підчисток, забруднень та інших дефектів, які б викликали сумнів щодо дійсності документа і правильності господарської операції. Вільні рядки в документах повинні прокреслюватися.

Помилки в первинних документах виправляються коректурним способом, тобто неправильний текст або суму закреслюють тонкою рискою так, щоб можна було прочитати закреслене, а зверху пишуть правильний текст або суму. Виправлення помилок повинно бути застережено надписом "Виправлено" і підтверджено підписами осіб, які підписали цей документ з зазначенням дати виправлення. Якщо помилку виявлено обліковими працівниками в документі, складеному не в бухгалтерії (наприклад, авансовому звіті підзвітної особи), про необхідність її виправлення повідомляють осіб, які допустили помилку. Вони також повинні підписувати застереження про зроблені виправлення.

Такі документи, як звіти матеріально відповідальних осіб про наявність і рух товарно-матеріальних цінностей, що знаходяться на їхньому відповідальному зберіганні, доцільно перевіряти в їхній присутності. Якщо буде виявлено помилку, то її виправляють не тільки в примірнику звіту, доданого до бухгалтерії, а і в копії звіту, що залишається у матеріально відповідальної особи. При цьому закреслюють не одну неправильну цифру в сумі, а всю суму і над нею надписують повністю правильну суму.

Порядок виправлення помилок в документах, складених машинним способом, визначається вказівками про організацію бухгалтерського обліку з використанням обчислювальної техніки.

Документи, складені з порушенням встановлених правил, не мають юридичної (доказової) сили. В касових і банківських документах ніякі виправлення, навіть застережеш, не допускаються.

34.Характеристика журнальної форми бухгалтерського обліку.

Під формою бухгалтерського обліку розуміють визначену систему взаємозв'язаних між собою облікових регістрів встановленої форми та змісту, які обумовлюють послідовність та способи облікових записів. Основними відокремлюючими ознаками, які визначають особливості окремих форм бухгалтерського обліку, виступають: зовнішній вигляд і побудова облікових регістрів, взаємозв'язок регістрів синтетичного та аналітичного обліку, послідовність та техніка облікової організації.

Облікові регістри - це облікові документи (книги, відомості, журнали тощо), призначені для хронологічного, систематичного або комбінованого накопичення, групування та узагальнення інформації про господарські операції, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах.

Сутність журнально-ордерної (або журнальної) форми обліку заключається у використанні для накопичення облікової інформації спеціальних облікових регістрів: журналів-ордерів* та допоміжних відомостей.

Журнали уявляють собою багатографні регістри, які призначені для відображення кредитових зворотів одного або декількох рахунків, за кредитом яких відкривається журнал, при цьому сума кредитового обороту вказується в тій графі, в якій наведений рахунок, що кореспондує з головним рахунком за дебетом.

Те що, журнали побудовані за кредитовою ознакою, відповідно до окремих синтетичних рахунків, спрощує визначення кредитового обороту рахунків. Загальний дебетовий оборот за синтетичним рахунком розраховуються як сума дебетових зворотів за цим рахунком з кількох журналів. Всі записи у журналах здійснюються в хронологічному порядку.

Відповідно до Методологічних рекомендацій поза стосуванню регістрів бухгалтерського обліку, які затверджені Наказом Міністерства фінансів України 29.12.2001 р., журнально-ордерна (або журнальна) форма обліку містить наступні облікові регістри:

Журнал № 1 використовується для обліку грошових коштів, ведеться за кредитом рахунків 30, 31, 33.

До журналу № 1 ведуться допоміжні відомості:

відомість № 1.1 за дебетом рахунку 30;

відомість № 1.2 за дебетом рахунку 31;

відомість № 1.3 за дебетом рахунку 33;

Журнал № 2 використовується для обліку довгострокових та короткострокових банківських позик, цей журнал ведеться за кредитом рахунків 50, 60;

Журнал № 3 використовується для загального обліку розрахунків, довгострокових та короткострокових зобов'язань, ведеться за кредитом рахунків 16, 17, 34, 36, 37, 38, 51, 52, 53, 54, 55, 61, 62, 63, 64, 67, 68, 69.

Розділ І Журналу № 3 "Облік розрахунків за товари, роботи, послуги, інших розрахунків та резерву сумнівних боргів" ведеться за кредитом рахунків 16, 34, 36, 37, 38, 51, 62, 63, 68;

Розділ ІІ Журналу № 3 "Облік розрахунків з бюджетом, облік довгострокових та поточних зобов'язань" ведеться за кредитом рахунків 17, 52, 53, 54, 55, 61, 64, 67, 69.

До журналу № 3 ведуться допоміжні відомості:

відомість № 3.1 "Відомість аналітичного обліку розрахунків з покупцями і замовниками";

відомість № 3.2 "Відомість аналітичного обліку розрахунків з різними дебіторами";

відомість № 3.3 "Відомість аналітичного обліку розрахунків з постачальниками та підрядниками";

відомість № 3.4 "Відомість аналітичного обліку виданих та отриманих векселів";

відомість № 3.5 "Відомість аналітичного обліку розрахунків за іншими операціями";

відомість № 3.6 "Відомість аналітичного обліку розрахунків з бюджетом";

Журнал № 4 використовується для обліку необоротних активів та фінансових інвестицій, ведеться за кредитом рахунків 10, 11, 12, 13, 14, 15, 18, 19, 35.

Розділ І Журналу № 4 "Облік основних засобів, інших необоротних матеріальних активів, нематеріальних активів та зносу необоротних активів" ведеться за кредитом рахунків 10, 11, 12, 13, 19;

Розділ ІІ Журналу № 4 "Облік капітальних та фінансових інвестицій та інших необоротних активів" ведеться за кредитом рахунків 14, 15, 18, 35.

До журналу № 4 ведуться допоміжні відомості:

відомість № 4.1 "Відомість аналітичного обліку капітальних інвестицій";

відомість № 4.2 "Відомість аналітичного обліку фінансових інвестицій";

відомість № 4.3 "Відомість аналітичного обліку нематеріальних активів";

Журнали № 5, № 5А використовуються для обліку витрат.

Розділ І Журналів № 5, № 5А ведеться за кредитом рахунків 90, 92, 93, 94, 95, 96, 97, 98, 99;

Розділ ІІ Журналів № 5, № 5А ведеться за кредитом рахунків з Журналів № 1, № 2, № 3, № 4, № 6;

Розділ ІІІ Журналу № 5 ведеться за кредитом рахунків 20, 22, 23, 24, 25, 26, 28, 39, 65, 66, 91;

Розділ ІІІ А Журналу № 5А ведеться за кредитом рахунків 20, 22, 23, 24, 25, 26, 28, 39, 65, 66, 80, 81, 82, 83, 84, 91;

Розділ ІІІ Б Журналу № 5А ведеться за кредитом рахунків 20, 22, 39, 65, 66;

Розділ ІV Журналів № 5, № 5А ведеться за аналітичними даними до рахунку 28.

До Журналів № 5, № 5А ведеться допоміжна відомість № 5.1 "Відомість аналітичного обліку запасів";

Журнал № 6 використовується для обліку доходів та результатів діяльності, ведеться за кредитом рахунків 70, 71, 72, 73, 74, 75, 76, 79. Аналітичні відомості про доходи містяться у розділі ІІ "Аналітичні дані про доходи";

Журнал № 7 використовується для обліку власного капіталу та забезпечення зобов'язань, ведеться за кредитом рахунків 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 48, 49.

35.Характеристика машинних форм бухгалтерського обліку.

А) Таблично-перфокарткова форма

Інший підхід до організації бухгалтерського обліку при комплексній його механізації був розроблений в умовах застосування перфораційних обчислювальних машин (ПОМ), а форма бухгалтерського обліку дістала назву таблично-перфокарткової. В основу комплексної механізації бухгалтерського обліку за таблично-перфокартковою формою покладено принцип безперервності обробки облікової інформації на обчислювальних установках (ОУ) за умови повного охоплення механізацією всіх облікових робіт. При цьому відбувається перерозподіл робіт, і значна частина операцій облікового процесу виконується персоналом ОУ. Істотна особливість цієї форми полягає в тому, що в ній поєднується використання двох видів інформації, занесених на перфокартки, — змінної (разової) і постійної (нормативно-довідкової). Змінна інформація (занесена на перфокартки) містить дані про господарські операції і відображає вихідні показники, отримані з первинних документів. Постійна інформація, занесена на перфокартки, містить нормативні і розцінювальні показники, що дає змогу значно скоротити зміст первинних документів, виключивши з них довідкові дані, і зменшити обсяг облікової роботи.

Документи про господарські операції, оформлені в пачки, перевірені і прийняті для обробки, реєструються у спеціальному журналі приймання документів і реєстрації контрольних чисел, який використовується для контролю за збереженням цих документів, а також для перевірки повноти записів у табуляграмах. Зареєстровані документи передаються на перфоратор для пробивання перфокарток. Перфокартки, пробиті по документах про господарські операції, спрямовуються на обчислювальні машини, де здійснюється їх групування, систематизація відомостей про господарські операції за рахунками синтетичного і аналітичного обліку. Реєстрами синтетичного і аналітичного обліку є табуляграми дебетових і кредитових оборотів, які складають за кожним синтетичним рахунком. В аналітичних табуляграмах наводять дані первинних документів, що систематизувалися в розрізі аналітичних рахунків кожного кореспондуючого рахунка. За підсумками табуляграм систематичного обліку складається оборотний баланс з розшифруванням субрахунків за кожним синтетичним рахунком. Ці відомості використовують для заповнення балансу і звітності. Б) Таблично-автоматизована форма

У таблично-автоматизованій формі використовується самостійний підрозділ — обчислювальна машина з використанням периферійної техніки в умовах функціонування АСУП. До основних ознак таблично-автоматизованої форми обліку відносять: всіляке використання технічних засобів для організації комплексної автоматизованої системи обробки облікової інформації; широке застосування універсальної документації і машиночитаних носіїв інформації; застосування системи кодів облікової інформації, що дасть змогу отримати на ЕОМ всі необхідні бухгалтерські реєстри; збереження принципу подвійного запису при застосуванні одного комплекту носіїв інформації і програмного групування дебетових і кредитових оборотів; автоматизація логічних операцій з ведення обліку; наявність системи реєстрів-машинограм, певної послідовності їх виготовлення, засобів запису і зберігання інформації, а також можливість використання запитного режиму по окремих господарських і розрахункових операціях; організація системи контролю і виправлення помилок, які виявляють при вивірянні інформації; зберігання первинної інформації, машиночитаних носіїв і машинограм-реєстрів. В) Діалогово-автоматизована форма

Сучасні технічні засоби, застосовувані для автоматизованого ведення бухгалтерського обліку, зумовлюють новий підхід до формування облікової інформації, знижують трудомісткість обробки інформації, підвищують оперативність доступу бухгалтерського апарату до оброблюваної інформації. Діалогово-автоматизована форма бухгалтерського обліку характеризується повною автоматизацією обробки і систематизацією облікової інформації і дає змогу відображувати будь-які дані в обліку безпосередньо після введення їх в інформаційну базу даних.

36.Інвентаризація порядок її проведення.

Інвентаризація є способом виявлення (з наступним обліком) господарських засобів і джерел їх формування, не оформлених поточною документацією, для забезпечення достовірності показників обліку і звітності підприємства.

Порядок і строки проведення інвентаризації на підприємствах і в організаціях всіх форм власності регламентуються Інструкцією з інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів та розрахунків, затвердженою наказом Мінфіну України від 11 серпня 1994р. №69.

Кількість інвентаризацій на рік, строки їх проведення, перелік майна і розрахунків, що підлягають інвентаризації під час кожної з них, визначаються керівником підприємства, окрім випадків, коли проведення інвентаризації є обов'язковим, а саме:

при передачі майна державного підприємства в оренду, приватизації майна державного підприємства, перетворенні державного підприємства в акціонерне товариство та в інших випадках, передбачених законодавством;

перед складанням річної бухгалтерської звітності (але не раніше 1 жовтня). При цьому інвентаризація будівель, споруд та інших нерухомих об'єктів основних засобів може проводитись один раз у три роки, а бібліотечних фондів - один раз у п'ять років;

при зміні матеріально відповідальних осіб (на день приймання-передачі справ);

при встановленні фактів крадіжок або зловживань, псування цінностей;

за рішенням судово-слідчих органів;

у випадках аварій, пожежі, стихійного лиха, ліквідації підприємства.

Інвентаризацію проводить інвентаризаційна комісія, очолювана керівником підприємства або його заступником за обов'язковою участю головного бухгалтера і матеріально відповідальних осіб. Склад комісії, об'єкти інвентаризації, порядок її проведення визначаються наказом керівника. Відповідальність за своєчасне й якісне проведення інвентаризації несе керівник підприємства.

Інвентаризація проводиться, як правило, на 1-ше число місяця. Це полегшує наступне порівняння її результатів з показниками обліку. Якщо інвентаризація окремих цінностей не може бути закінчена за один день, її можна починати до і закінчувати після 1-го числа, а дані інвентаризації коригувати станом на 1-ше число.

До початку інвентаризації матеріальні цінності на складах повинні бути згруповані, розсортовані та розкладені за найменуваннями, сортами і розмірами в порядку, зручному для підрахунку. Це значно прискорює проведення їх інвентаризації.

Працівники бухгалтерії до початку інвентаризації повинні закінчити опрацювання всіх документів по надходженню і видатку матеріальних цінностей, визначити залишки на рахунках на день інвентаризації.

37.Оформлення інвентаризації та її результатів.

Проведення річної інвентаризації перед складанням річної фінансової звітності регламентовано Законом № 996-XIV, постановою № 419, з урахуванням Положення № 88, Інструкцією № 69 та постановою № 158. Крім того, загальний порядок проведення інвентаризації бюджетними установами, оформлення її результатів та відображення інвентаризаційних різниць встановлено Інструкцією № 90.

Статтею 10 Закону № 996-XIV визначено, що підприємства для забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку та фінансової звітності зобов'язані проводити інвентаризацію активів і зобов'язань, під час якої перевіряються і документально підтверджуються їх наявність, стан і оцінка. Об'єкти і періодичність проведення інвентаризації визначаються власником (керівником) підприємства, крім випадків, коли її проведення є обов'язковим.

Порядком подання фінансової звітності, затвердженим постановою № 419, встановлено випадки обов'язкового проведення інвентаризації, зокрема, перед складанням річної фінансової звітності, дія якої поширюється на всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми господарювання і форми власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність.

При цьому відповідно до абзацу «б» п. 3 Інструкції № 69 така інвентаризація повинна провадитися не раніше 1 жовтня звітного року - для матеріальних цінностей, коштів і зобов'язань; один раз на три роки - для будівель, споруд та інших нерухомих об'єктів основних фондів; один раз на п'ять років - для бібліотечних фондів.

Річній інвентаризації підлягають:

товарно-матеріальні цінності (запаси, малоцінні та швидкозношувані предмети, основні фонди, нематеріальні активи) (п. 11.8 Інструкції № 69);

незавершене виробництво, незавершене капітальне будівництво та незавершений ремонт (п. 11.9 Інструкції № 69);

витрати майбутніх періодів та резерви майбутніх витрат і платежів (п. 11.10);

розрахунки (п. 11.11 Інструкції № 69);

грошові кошти, цінності і бланки суворої звітності (п. 4.10 Положення № 637).

Крім того, інвентаризації підлягають також майно й матеріальні цінності, що не належать підприємству та облік яких ведеться на позабалансових рахунках (п. 5 Інструкції № 69).

Відповідальність за організацію інвентаризації, правильне та своєчасне її проведення несе керівник установи. При цьому головний бухгалтер разом із керівниками відповідних підрозділів та служб зобов'язаний контролювати дотримання встановлених правил проведення інвентаризації.

Згідно з Інструкцією № 69 завдання інвентаризації полягає у:

встановленні фактичної наявності, якості, стану і вартості матеріальних цінностей, грошових коштів, незавершеного виробництва і будівництва, дебіторської заборгованості, зобов'язань і забезпечень, інших активів, витрат і доходів майбутніх періодів, у визначенні розбіжностей;

встановленні за письмовими поясненнями відповідальних за збереження і використання цінностей, за облік дебіторської заборгованості, зобов'язань і забезпечень осіб, причин та умов виникнення розбіжностей;

розробці пропозицій щодо врегулювання розбіжностей і впорядкування порядку приймання, зберігання, відпуску й використання цінностей та поліпшення обліку і контролю на підприємстві;

перевірці обгрунтованості записів на рахунках і в регістрах обліку розрахунків з працівниками, бюджетом, державними цільовими позабюджетними фондами, покупцями, постачальниками та іншими дебі­торами і кредиторами тощо;

дотриманні порядку врегулювання інвентаризаційних різниць.

Порядок проведення інвентаризації. Для проведення інвентаризаційної роботи на підприємствах за наказом керівника створюються постійно діючі інвентаризаційні комісії у складі керівників структур­них підрозділів, головного бухгалтера. Інвентаризаційну комісію очолює керівник підприємства або його заступник.

Щорічно керівник підприємства наказом визначає терміни початку та закінчення та об'єкти проведення інвентаризації та за потреби на підприємствах, на яких через великий обсяг робіт проведення інвентаризації не може бути забезпечено постійно діючою комісією, за наказом керівника підприємства створюються робочі інвентаризаційні комісії у складі інженера, технолога, механіка, виконавця робіт, товарознавця, економіста, бухгалтера та інших досвідчених працівників, які добре знають об'єкт інвен­таризації, ціни та первинний облік. Робочі інвентаризаційні комісії очолюються представником керівника підприємства, який призначив інвентаризацію. Забороняється призначати головою робочої інвентаризаційної комісії з матеріально відповідальних осіб одного й того самого працівника два роки підряд. Також забороняється проводити інвентаризацію цінностей при неповному складі членів інвентаризаційної комісії, тобто відсутність хоча б одного члена комісії при проведенні інвентаризації є підставою для визнання результатів інвентаризації недійсними.

Крім того, особи, відповідальні за збереження матеріальних цінностей, до початку інвентаризації дають розписку про те, що всі прибуткові та видаткові документи на товарно-матеріальні цінності здані в бухгалтерію, всі товарно-матеріальні цінності, що надійшли на зберігання, оприбутковані, а ті, що вибули, - списані. При цьому на час проведення інвентаризації діяльність підрозділу (комори, складу, сховища), зазвичай, припиняється.

Інвентаризацію проводять, як правило, на перше число місяця, що полегшує наступне порівняння її результатів з показниками обліку.

39.Облік процесу постачання.

Господарська діяльність підприємства пов’язана з викорис-танням коштів, матеріальних і нематеріальних засобів, які пос-тійно перебувають у кругообороті, що реалізується через госпо-дарські процеси. Під господарським процесом розуміють сукуп-ність однорідних операцій, спрямованих на виконання певного господарського завдання, і які характеризують рух засобів у сис-темі кругообороту капіталу. При цьому капітал може набувати в процесі такого руху г’ошову, товарну або виробничу форми. Процес постачання повязаний з використанням рахунків обліку грошових коштів, розрахунків, засобів та предметів праці. Про-цес виробництва відображається на рахунках витрат виробництва і готової продукції. Процес реалізації відображається на рахунках собівартості реалізації, грошових коштів та розрахунків.

Кругооборот капіталу призводить до змін у структурі активів і пасивів підприємства. Кожен операційний цикл може відрізня-тися від попереднього за тривалістю, обсягами та структурними змінами в активах і зобов’язаннях, при цьому послідовність реа-лізації господарських процесів на підприємствах різних галузей та видів економічної діяльності залишається незмінною.

Процес постачання полягає в забезпеченні підприємства не-обхідними для його діяльності засобами Придбані запаси в обліку оцінюються за фактичною собівартістю, яка складається з:- купівельної вартості запасів за вирахуванням непрямих податків (ПДВ), які відшкодовуються підприємству; сум ввізного мита;

сум непрямих податків у зв’язку з придбанням запасів, які не відшкодовуються підприємству;

транспортно-заготівельних витрат (ТЗВ) (на транспорту-вання, страхування, вантажно-розвантажувальні роботи тощо);

інших витрат, які пов’язані з придбанням запасів і дове-денням їх до стану, в якому вони придатні для викорис-тання в запланованих цілях.

Облік процесу постачання ведеться з використанням рахун-ків(табл. 8.1):

1) запасів - 20 “Виробничі запаси”, 22 “Малоцінні та швид-козношувані предмети”, 28 “Товари”;

2) грошових коштів - 30 “Каса”, 31 “Рахунки в банках”, 33 “Інші кошти”;

3) розрахунків - 371 “ Розрахунки за виданими авансами”, 62 “Короткострокові векселі видані”, 63 “Розрахунки з поста-чальниками та підрядниками”, 64 “Розрахунки за податка-ми й платежами”, 68 “Розрахунки за іншими операціями”.

Документальне оформлення операцій придбання проводиться з використанням: договору купівлі-продажу, рахунку (рахунку-фактури), накладної, товарно-транспортної накладної, податкової накладної, прибуткового ордера, довіреності, платіжного дору-чення тощо.

ТЗВ обліковуються безпосередньо на рахунках запасів або загальною сумою відображаються на окремому субрахунку 289 “Транспортно-заготівельні витрати”. Використання цього рахун-ка регламентовано ПСБО-9 “Запаси”. ТЗВ, які відносяться до за-пасів, що вибули, визначається за методом середнього відсотка на підставі розрахунку, який проводиться в два етапи:

1) розрахунок середнього відсотка ТЗВ: %==ТЗВя+ТЗВи

% зя + зм

деоТЗВ - середній відсоток ТЗВ, ТЗВП - сума ТЗВ на початок місяця, ТЗВК - сума ТЗВ, що надійшли за місяць, Зп - вартість запасів на початок місяця, Зп - вартість запасів, що надійшли за місяць.

2) розрахунок суми ТЗВ на запаси, що вибули:

тзв -іЩ

100% де ТЗВВ - сума ТЗВ, яка припадає на запаси, що вибули про-тягом місяця,

Зв - вартість запасів, що вибули протягом місяця.

40.Облік процесу виробництва.

Під процесом виробництва розуміють сукупність госпо-дарських операцій, пов’язаних з виготовленням продукції (робіт, послуг).

Завданнями обліку процесу виробництва є:

1) облік всіх витрат на процес виробництва;

2) визначення фактичної виробничої собівартості виго-товленої продукції, робіт, послуг.

Облік витрат на виробництво здійснюється згідно з П(С)БО 16 “Витрати” на двох синтетичних рахунках 23 “Ви-робництво” і 91 “Загально-виробничі витрати”.

На рахунку 23 “Виробництво” відображається по дебету вартість незавершеного виробництва і витрати на вироб-ництво, що здійснюються протягом звітного місяця. На креди-товій стороні рахунку обліковується фактична виробнича собівартість виготовленої готової продукції, робіт, послуг (рис. 7.8).

Вартість незавершеного виробництва найбільш точно виз-начається шляхом проведення його інвентаризації та подаль-шої оцінки.

23

Дебет Виробництво Кредит

Сп Вартість незавершеного виро-бництва на початок звітного періоду

Об. Виробничі витрати протягом Об. Фактична виробнича

звітного періоду собівартість готової продукції, робіт, послуг

Ск Вартість незавершеного виро-бництва на кінець звітного періоду

Для спрощення схема записів розглянута в умовах відсут-ності повернутих із виробництва на склад матеріалів і остаточ-ного виробничого браку. Витрати на виробництво обліковуються за даними первинних документів. Фактична виробнича собівартість визначається розрахунково за формулою:

св =

нв п+в

де СВ — фактична виробнича собівартість готової про-дукції, робіт, послуг;

НВП, НВК — вартість незавершеного виробництва на поча-ток та кінець звітного періоду;

В — виробничі витрати протягом звітного періоду.

Виробничі витрати мають такий склад (рис. 7.9).

Прямі матеріальні витрати

Прямі витрати на оплату праці

Непрямі (загальновиробничі)

Змінні Постійні

розподілені

Інші прямі витрати (відрахування на

соціальні заходи, амортизаційні

відрахування та ін.)

Як видно з рис. 7.9, фактична виробнича собівартість гото-вої продукції, робіт і послуг складається з прямих та непрямих витрат. Прямі витрати — це витрати, що можуть бути віднесені до конкретного об’єкта калькулювання на основі первинних до-кументів. Непрямі витрати розподіляються між об’єктами каль-кулювання пропорційно обраній базі (наприклад, пропорційно прямим витратам, прямим витратам на оплату праці та ін.).

Згідно з П(С)БО 16, непрямими витратами в складі фак-тичної виробничої собівартості продукції, робіт і послуг є за-гальновиробничі витрати. Крім того, загальновиробничі вит7. Облік господарських процесів

рати є ще й єдиною комплексною статею калькуляції. Для більшого контролю за названими витратами призначений ра-хунок 91 “Загальновиробничі витрати”. Облік на цьому рахун-ку здійснюється наступним чином (рис.7.10).

Загальновиробничі витрати поділяються на змінні та постійні. Розподіл витрат на змінні та постійні підприємства здійснюють самостійно в залежності від зв’язку витрат з обся-гом діяльності підприємства. Постійні витрати, в свою чергу, складаються з розподілених і нерозподілених або норматив-них і понаднормативних.

До загальновиробничих витрат відносяться витрати на уп-равління виробництвом, амортизація основних засобів загаль-новиробничого призначення, амортизація нематеріальних ак-тивів загальновиробничого призначення тощо.

91

Дебет Загально виробничі витрати Кредит

Об. Накопичення Об.

загальновиробничих 1) Списання змінних та постійних

витрат протягом місяця розподілених загальновиробничих

витрат на дебет рахунку 23

“Виробництво”

2) Списання постійних

нерозподілених

загальновиробничих витрат на

дебет рахунку 90 “Собівартість

реалізації”

Визначення суми розподілених і нерозподілених за-гальновиробничих витрат здійснюється розрахунково за мето-дикою, передбаченою П(С)БО 16. До фактичної виробничої собівартості готової продукції, робіт та послуг нерозподілені постійні витрати не включаються. Вони входять до складу собівартості реалізованої продукції, тобто списуються з креди-ту 91 рахунка “Загальновиробничі витрати” на дебет рахунка 90 “Собівартість реалізації”.

Кореспонденція рахунків з обліку процесу виробництва

1. Облік прямих виробничих витрат:

Дебет рах. 23 “Виробництво”;

Кредит рах. 20 “Виробничі запаси”; Кредит рах. 66 “Розрахунки з оплати праці”; Кредит рах. 65 “Розрахунки за страхуванням”; Кредит рах. 13 “Знос необоротних активів” тощо.

2. Облік загальновиробничих витрат.

2.1 Накопичення витрат на рахунку 91:

Дебет рах. 91 “Загальновиробничі витрати”;

Кредит рах. 20 “Виробничі запаси”;

Кредит рах. 66 “Розрахунки з оплати праці”;

Кредит рах. 65 “Розрахунки за соціальним страхуванням”;

Кредит рах. 13 “Знос необоротних активів” тощо.

2.2 Списнання витрат з рахунку 91. 2.2.1 Змінних та постійних розподілених витрат: Дебет рах. 23 “Виробництво”; Кредит рах. 91 “Загальновиробничі витрати”.

2.2.2 Постійних нерозподілених витрат: Дебет рах. 90 “Собівартість реалізації”; Кредит рах. 91 “Загальновиробничі витрати”.

3. Списання з рахунка 23 фактичної виробничої

собівартості готової продукції, робіт і послуг: Дебет рах. 26 “Готова продукція”; Дебет рах. 90 “Собівартість реалізації”; Кредит рах. 23 “Виробництво”.

Аналітичний облік процесу виробництва здійснюється за видами продукції, підрозділами підприємства, переділами (фазами) технологічного процесу.

7. Облік господарських процесів

42.Облік фінансових результатів..

Формування доходів і витрат за видами діяльності і функціями. Фінансові результати за видами діяльності, в результаті яких вони виникають, поділяються на прибуток (збиток) від звичайної діяльності та від надзвичайних подій.

Під звичайною діяльністю розуміють будь-яку діяльність підприємства, а також операції, які забезпечують її або які виникають внаслідок здійснення такої діяльності.

Прикладом звичайної діяльності є виробництво і реалізація продукції (робіт, послуг), розрахунки з постачальниками і покупцями, працівниками, банківськими установами тощо. Як супровідні до звичайної діяльності належать такі операції, як переоцінка активів, списання знецінених запасів, курсові різниці, які виникають по валютних операціях, економічні санкції за порушення договірних зобов'язань або податкового законодавства тощо.

Звичайна діяльність поділяється на операційну та іншу (інвестиційну і фінансову). Під операційною діяльністю розуміють основну діяльність підприємства, а також інші види діяльності, які не належать до інвестиційної або фінансової діяльності.

Основна діяльність — це діяльність, пов'язана з виробництвом або реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг), яка є визначальною метою створення підприємства і забезпечує основну частину його доходу. Так, для виробничих підприємств такою діяльністю є придбання виробничих

запасів (сировини, матеріалів, комплектуючих виробів тощо), виготовлення і реалізація готової продукції; для торговельного підприємства — придбання і реалізація товарів і т.д. Витрати, пов'язані з основною діяльністю, розрізняють за функціями: виробництво, збут, реалізація. Вони відображаються, як відомо, на таких рахунках, як 23 «Виробництво», 92 «Адміністративні витрати», 93 «Витрати на збут», 94 «Інші витрати операційної діяльності».

Під інвестиційною діяльністю розуміють придбання і реалізацію тих необоротних активів, а також фінансових інвестицій, які не становлять еквівалент грошових коштів (наприклад, інвестиції в асоційовані або дочірні підприємства, сумісна діяльність тощо). Під фінансовою діяльністю розуміють діяльність, яка приводить до зміни величини і складу власного і позикового капіталу.

Надзвичайна діяльність — це операції і події, які відрізняються від звичайних і не відбуваються часто або регулярно. До них належать техногенні аварії, стихійне лихо, пожежі тощо. Втрати внаслідок таких подій, покриті за рахунок страхових відшкодувань та інших джерел, враховуються при розрахунку фінансових результатів від надзвичайної діяльності.

Виходячи із класифікації доходів і витрат за видами діяльності і функціями і побудована система рахунків бухгалтерського обліку для відображення формування фінансових результатів діяльності підприємства та визначення чистого доходу (прибутку) чи збитку звітного періоду, а також для складання Звіту про фінансові результати. Для

узагальнення інформації про фінансові результати від звичайної діяльності і надзвичайних подій Планом рахунків передбачено рахунок 79 «Фінансові результати», який ведеться за субрахунками:

791 «Результат основної діяльності»,

792 «Результат фінансових операцій»,

793 «Результат іншої звичайної діяльності»,

794 «Результат надзвичайних подій».

По кредиту рахунка 79 «Фінансові результати» та його субрахунків відображаються суми в порядку закриття рахунків обліку доходів, а по дебету — суми в порядку закриття рахунків обліку витрат, а також належна сума нарахованого податку на прибуток.

По кредиту субрахунка 791 «Результат основної діяльності» підприємства відображають суму доходів від реалізації готової продукції, товарів, робіт, послуг та іншої операційної діяльності в кореспонденції з дебетом рахунків: 70 «Доходи від реалізації» та 71 «Інший операційний доход».

На дебет субрахунка 791 «Результат основної діяльності» наприкінці звітного періоду в порядку закриття рахунків списують:

— собівартість реалізованої готової продукції, товарів, послуг (з кредита рахунка 90 «Собівартість реалізації);

— адміністративні витрати (з кредита рахунка 92 «Адміністративні витрати»);

— витрати на збут (з кредита рахунка 93 «Витрати на збут»);

— належну за даними бухгалтерського обліку суму податку на прибуток від звичайної діяльності (з кредита рахунка 981 «Податки на прибуток від звичайної діяльності»).

Шляхом порівняння на субрахунку 791 «Результат основної діяльності» кредитового обороту (загальна сума одержаних доходів від реалізації та інших операційний доход) з дебетовим оборотом (загальна сума операційних витрат з урахуванням суми податку на прибуток від звичайної діяльності) визначають фінансовий результат (прибуток, збиток) від основної діяльності підприємства.

Визначену суму фінансового результату від основної діяльності списують на фінансово-результатний активно-пасивний рахунок 44 «Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)» записом:

— на суму одержаного прибутку:

Д-т рах. 791 «Результат основної діяльності»

К-т рах. 441 «Прибуток нерозподілений»;

на суму збитку:

Д-т рах. 442 «Непокриті збитки»

К-т рах. 791 «Результат основної діяльності».

Формування фінансових результатів основної діяльності підприємства в системі рахунків можна відобразити за такою схемою:

Субрахунок 792 «Результат фінансових операцій» призначений для визначення фінансових результатів (прибутку, збитку) від фінансових операцій підприємства за звітний період.

На кредит субрахунка 792 «Результат фінансових операцій» наприкінці звітного періоду списують:

а) в кореспонденції з дебетом рахунка 72 «Доход від участі в капіталі»; — доход від участі в капіталі (доход від інвестицій в асоційовані підприємства, в дочірні підприємства, від спільної діяльності);

— в кореспонденції з дебетом рахунка 73 «Інші фінансові доходи» — інші фінансові доходи (дивіденди, одержані від інших підприємств; відсотки, одержані за облігаціями чи іншими цінними паперами, інші доходи від фінансових операцій).

На дебет субрахунка 792 «Результат фінансових операцій» наприкінці звітного періоду списують:

а) в кореспонденції з кредитом рахунка 95 «Фінансові витрати» — фінансові витрати (нараховані відсотки за користування кредитами банків, за договорами кредитування, фінансового лізингу; витрати, пов'язані з випуском, утриманням і обігом власних цінних паперів та ін.);

б) в кореспонденції з кредитом рахунка 96 «Втрати від участі в капіталі» — втрати від Інвестицій в асоційовані підприємства, від спільної діяльності, від інвестицій в дочірні підприємства тощо.

Фінансовий результат (прибуток, збиток), визначений за даним субрахунка 792 «Результат фінансових операцій» (порівнянням кредитового і дебетового обороту), списується відповідними записами на рахунок 44 «Нероз поділені прибутки (непокриті збитки)».

Субрахунок 793 «Результат іншої звичайної діяльності призначений для визначення фінансових результатів іншої звичайної діяльності.

На кредит субрахунка 793 в кореспонденції з дебетом рахунка 74 «Інші доходи» списують доходи від реалізації фінансових інвестицій, необоротних активів, майнових комплексів, від неопераційної курсової різниці, від безоплатно одержаних активів та від іншої звичайної діяльності (зокрема, від списання кредиторської заборгованості по закінченні строку позовної давності, від вартості негативного гудвілу, яка визнана доходом, та ін.).

На дебеті субрахунка 793 «Результат іншої звичайної діяльності» в кореспонденції з кредитом рахунка 97 «Інші витрати» списують витрати, які виникли в процесі звичайної діяльності (крім фінансових витрат), але які не пов'язані з виробництвом або реалізацією основної продукції (товарів) та послуг (зокрема, собівартість реалізованих фінансових інвестицій, необоротних активів, майнових комплексів, втрати від неопераційних курсових різниць і від уцінки необоротних активів і фінансових інвестицій та інші витрати звичайної діяльності).

Фінансовий результат (прибуток, збиток), визначений за даними субрахунка 793 «Результат іншої звичайної діяльності», відповідними запасами списується на рахунок 44 «Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)».

За даними субрахунка 794 «Результат надзвичайних подій» визначають прибуток (збиток) від надзвичайних подій. На кредит цього субрахунка в кореспонденції з дебетом рахунка 75 «Надзвичайні доходи» списують доходи, одержані від надзвичайних подій (суми відшкодованих збитків від надзвичайних подій), а на дебет (у кореспонденції з кредитом рахунка 99 «Надзвичайні витрати») — втрати від надзвичайних подій (втрати від стихійного лиха, техногенних катастроф, аварій, пожежі тощо).

Сальдо субрахунка 794 «Результат надзвичайних подій» наприкінці звітного періоду списують відповідним записами на рахунок 44 «Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)».

Таким чином на рахунку 44 «Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)» формуються фінансові результати від усіх видів діяльності підприємства за звітний період — основної діяльності, фінансових операцій та надзвичайних подій.