2.3. Лідерство в цінах.

Олігополістичний ринок може бути представлений декількома фірмами, які різняться між собою за розміром, рівнем середніх витрат. Узгодженість дій між такими фірмами досягається через механізм так званого лідерства в цінах.

Суть лідерства в цінах полягає в тому, що найвпливовіша в галузі фірма (як правило, найбільша або найефективніша) встановлює (змінює) ціну, а всі інші наслідують ці зміни і пристосовують до них свої обсяги виробництва. Перегляд цін завжди пов’язаний з певним ризиком для лідера, а тому він змінює їх не так часто. Ціну лідер змінює тільки тоді, коли умови витрат і попиту значно змінюються в цілому по галузі. Наприклад, ціновий лідер буде підвищувати ціну, якщо в галузі відбулося значне підвищення заробітної плати, чи збільшення податків, чи підвищення цін на фактори виробництва. Ціновий лідер, як правило, завчасно попереджає про наступні зміни ціни. Він це робить для того, щоб, з одного боку, дати можливість партнерам підготуватися до наступного маневру, а з іншого – добитися від своїх конкурентів згоди про майбутнє підвищення цін. Змінюючи ціну лідер не намагається встановити її на такому рівні, який би максимізував прибутки галузі в короткостроковому періоді. Причиною таких дій лідера є встановлення (або збереження) бар’єрів для вступу нових фірм в галузь, які пов’язані з неспроможністю нової фірми забезпечити мінімальний рівень витрат і отримати економічний прибуток.

2.4. Модель ціноутворення “витрати плюс”.

Однією із моделей цінової поведінки олігополістичної фірми є модель “витрати плюс”. Суть цієї моделі полягає в тому, що олігополіст спочатку визначає середні витрати на одиницю продукції і до них додає певну надбавку в розмірі визначеного процента. Одержана величина і є олігополістична ціна. Розмір середніх витрат зі зміною обсягів виробництва змінюється. А тому, фірми при розрахунках середніх витрат приймають до уваги не повну завантаженість виробничих потужностей (як правило, на рівні 75-80%). Надбавка встановлюється на рівні певного процента до вкладеного у виробництво капіталу. Розмір надбавки, як правило, дорівнює нормі прибутку після сплати податку на капітал. Одержана таким чином ціна є орієнтовною. Вона може змінюватися в сторону підвищення або зниження, під дією цілого ряду факторів, зокрема: зміна кон’юнктури ринку, зміна умов конкурентної боротьби, забезпечення довгострокової стратегічної мети фірми та інші.

Переваги методу розрахунку ціни “витрати плюс” полягають у його простоті. По-перше, не потребує глибокого вивчення кривих попиту, граничного доходу та граничних витрат. Особливо привабливим цей метод є для олігополістичних фірм, які виробляють сотні найменувань продукції. По-друге, цей метод добре суміщається з таємним зговором олігополістів. Якщо вони мають хоча б приблизно однакові витрати, то достатньо погодити відсоток надбавки до них, щоб проводити узгоджену політику цін на всі свої продукти.

Х Х Х

Розглянуті нами основні моделі цінової політики олігополістичних фірм свідчать: олігополісти фактично не використовують цінової конкуренції, яка містить в собі загрозу перетворитися в цінову війну (яка є досить небезпечною як для ініціатора, так і для всіх учасників ринку); на олігополістичному ринку переважає не цінова конкуренція, вихід якої з під контролю малоймовірний.